Шахрайство (ст. 190 КК).

Шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Сутність цього злочину у тому, що через шахрайські дії потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні чи під охороною якої перебуває майно) передає своє майно чи право на майно винному, вважаючи, що останній уповноважений володіти, користуватися або розпоряджатися ними. При цьому шахрай через обман чи зловживання довірою спонукає потерпілого, викликає в нього впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи уступки права на нього. Введений в оману, потерпілий сам добровільно передає винному майно чи право на майно.

Предметом шахрайства є чуже майно або право на майно.

Об’єктивна сторона шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (обманне або через зловживання довірою, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна або права на майно);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном або правом на майно;

3) причинний зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується обманом чи зловживання довірою.

Виділяють п’ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1) видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він насправді не є (наприклад, за інкасатора, представника власника, посланця близької до потерпілого особи);

2) отримує плату за роботу, виконувати яку не має наміру, чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов’язання не має наміру виконувати;

3) змінює зовнішній вигляд речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, “куклу” за пачку грошей і т. ін.);

4) замовчує про обставини, які для цього випадку є істотними і обов'язковими (наприклад, отримання грошової допомоги на особу, яка померла);

5) використовує підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні білети тощо).

Істотними ознаками шахрайства є те, що: 1) особа, яка передає винному майно чи право на майно, не усвідомлює факту обману чи зловживання довірою; 2) особа, яка передає винному майно чи право на майно, помиляючись, вважає, що отримання – передача майна чи права на майно є правомірними, а тому добровільно передає їх винному назавжди; 3) разом з передачею майна чи права на майно винному передаються і всі повноваження власника. За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіжки, що була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, які полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна.

Злочин є закінченим з моменту фактичного одержання винним чужо­го майна чи права на нього (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Із суб’єктивної сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. При кваліфікації шахрайства варто враховувати, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 190 КК) є вчинення шахрайства:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);

3) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознакамизлочину є вчинення шахрайства:

1) у великих розмірах;

2) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК).

3) в особливо великих розмірах;

4) організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК).