Подорожі в Росії в ХV – ХVІІ століттях

До XVI ст. Росія, або, як її тоді називали в Європі – Московія, була загадковою країною для іноземців. Але, починаючи з XVI ст., Росію частіше відвідують іноземці, які залишили після своїх подорожей описи, або спогади про Московію. Серед них найбільш повними і найпопулярнішими в Європі були описи Олеарія і Таннера, які відносяться вже до XVII ст. Олеарій ось як характеризував столицю Росії: “Здалеку Москва справляла вигідне враження на мандрівника своїми численними церквами і білими стінами Кремля... Вид на Москву здалеку є одним з найпрекрасніших відносно величі міста, але зачарування ним швидко зникає, як тільки мандрівник потрапляє у саме місто. Йому потрапляють на очі брудні вулиці, безліч маленьких бідних будинків. Місто, яке здалеку бачиться, як величний Єрусалим, всередині є бідним Віфлеємом”. Дороги в місті були вимощені дошками, а здебільшого зовсім не мощеними нічим, і в погану погоду люди в’язли в багнюці по коліна. Низький рівень комфорту для подорожуючих дуже розчаровував іноземців. Адже в Європі, а саме в Угорщині, вже в XV ст. були запроваджені поштові карети, які згодом стали улюбленим засобом пересування західних мандрівників.

В Росії інфраструктура розвивалась повільніше, ніж у Європі. Відомо, що в Московїї з ХІІ-ХІV ст. існували постоялі двори, які тоді називались “ямами” (звідси і назва візника-працівника цього закладу – “ямщик”). Ці “ями” розміщувались вздовж шляхів, на відстані кінного переходу. В XV ст. в Росії вже існував Ямський приказ – централізований державний заклад (одне з “міністерств” тодішнього царського уряду), який відав організацією перевезень, службою ямщиків по всій країні.

Як повідомляє в своїх “Записках про Московію” (1549 р.) німецький дипломат барон Герберштейн, для іноземців існували в Росії гостинні двори. Вони відрізнялись від постоялих дворів більшим комфортом. Крім розміщення і харчування гостям надавалась можливість здійснювати комерційні справи.

У великих містах гостинні двори обносилися стінами з вежами та в’їздними воротами для більшого спокою постояльців. І поземці розселялись в гостинних дворах згідно національності.

Так, у Москві в ХV – ХVІІ ст. були побудовані “англійський”, “грецький”, “вірменський”, а в Новгороді “німецький” і “голландський” гостинні двори. В Європі аналогів гостинних дворів не було. Східними аналогами російських гостинних дворів були караван-сараї.

В 1582 р. у складі російського посольства здійснили подорож до Святої землі та на Афон московські купці Трифон Коробейников та Юрій Греков, в результаті чого з’явився опис під назвою “Путешествия в Святую землю”, який був дуже популярним. Відомо більше 400 списків (рукописних примірників) цього опису.

В 1598 р. Києво-Печерський монастир отримав статус Лаври, яка стала в подальшому одним із важливих центрів прочанства вже не лише України, але й усього православного світу. Києво-Печерська Лавра мала для обслуговування прочан у XVII ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та “гостинні будинки”, своєрідні готелі для прочан. Місцями прочанства на Русі були також Успенський Почаївський монастир, Троїце-Сергієва обитель, Введенська Козельська Оптіна пустинь та Валаам.

В Московії ХV – ХVІ ст. активно шукали нові шляхи до Індії та Китаю. Це, здебільшого, були сухопутні та морські експедиції.

Подорож тверського купця Афанасія Нікітіна почалася влітку 1466 року. З Твері він вирушив вниз по Волзі до Каспійського моря. Далі основними пунктами його подорожі були Дербент, Баку, звідки по Каспійському морю він потрапив до Персії, перетнувши яку, в Ормузі сів на корабель, який привіз його до Індії, де Афанасій Нікітін пробув майже три роки. Весною 1472 р. Нікітін вирушив до рідної землі. Перетнувши Аравійське море, прибув до Ормуза, перетнув Персію і направився в Малу Азію, потрапивши через Східну Анатолію до турецького міста Трапезунд. Там він сів на корабель до Кафи (сучасна Феодосія), перетнув третє море – Чорне. Потім по Дніпру через Київ мандрівник вирушив до Смоленська, але, не дійшовши до нього, помер.

Афанасій Нікітін – перший з росіян, хто описав Південну і Південно-Східну Азію від Уралу до Китаю.

В результаті походів Єрмака у 80-х рр. XVI ст. до Росії приєдналася Сибірська земля. Були засновані нові міста.

Іван Москвін у 1639-1642 р. здійснив подорож від Якутська до узбережжя Охотського моря.

У 1648 р. Семен Дежнєв відкрив протоку, яка розділяє Америку і Азію.

В кінці XV – на початку XVI ст. в Москві з’явились перші путівники-дорожники, в яких були вказані відстані між великими населеними пунктами. Серед них найцікавішими були дорожники Півночі та Уралу. На основі подібних дорожників був складений в 1497 р. перший “Чертеж Русского государства” (карта), для роботи над яким були запрошені італійці.

В XVI ст. відбувалося освоєння росіянами Сибіру та Далекого Сходу, в цей час було закладено міста: Тюмень (1586), Тобольськ (1587), Березов (1593), Сургут (1594), Верхотур’є (1598), на початку XVII ст. Томськ (1619), Красноярськ (1628), Якутськ (1632), а у 1639 р. росіяни вийшли до берегів Тихого океану.

Важливим елементом подорожей було складання карт. Російська картографія від самого початку свого існування була державним надбанням. На Русі карти називались “вертежами”, один із перших – “Большой чертеж по всему Московському государству” – був створений на рубежі ХVІ – ХVІІ століть.

В 1613 р. Гессель Гертіс віддрукував географічну карту всієї Росії, за кресленням Федора Годунова.

У 1627 р. складена “Книга к большому вертежу”, яка вміщувала коментарій до загальної карти, де був перелік міст і деякі етнографічні дані. В цілому це був дорожній атлас території від Дніпра до Обі з заходу на схід, і від Лапландії до Бухари з півночі на південь.

Найбільш видатним твором російської картографії того періоду вважається перший географічний атлас “Чертежная книга Сибири”, складений Ремезовим у 1701 р., який вміщував 23 карти, складені згідно матеріалів російських першопроходців.