Поява туризму та розвиток системи гостинності в ХVІІ – ХVШ століттях

Ярмарки були водночас і місцем торгівлі, і місцем народних розваг, в яких брали участь майже всі верстви населення. На італійських ярмарках розквітла комедія. Ще з XVI ст. у Франції стали показувати театралізовані вистави. Ярмарки завжди відвідувались коронованими особами, які вражали народ вишуканістю і розкішшю свого вбрання. Видовища були обов’язковою частиною кожного ярмарку. У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим і ритуальним дійством. Саме в цей час відбувався обряд заручин венеціанського дожа з морем. Подивитися на це видовище до Венеції стікалось більше 100 тис. чоловік.

Великий вплив на поширення туризму мало будівництво доріг та розвиток транспорту, що дозволяло зменшувати час подолання відстаней і робити більш реальним здійснення подорожі у далекі регіони. Особливо інтенсивно будівництво доріг у XVIII ст. відбувалось в Англії та Франції. Зокрема, у Франції у 80-і рр. XVIII ст. було вже близько 53 тис. км збудованих шляхів, будівництвом та ремонтом яких опікувалося спеціальне відомство з величезним бюджетом.

В середині XVIII ст. в Західній Європі знизилися ціни на перевезення, що сприяло зростанню кількості подорожей.

В наступному столітті подорожі теж ставали дедалі доступнішими, у великій мірі завдяки грандіозним масштабам будування доріг. Наприклад, у СІЛА з 1800 по 1850 рр. шляхова мережа зросла у 8 разів.

Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей залишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: “Короб вузький, і місця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому ногу або руку, коли треба виходити... Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима... доводиться кректати або тікати”.

Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у суспільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, майже нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.

Але певний прогрес все ж таки був. На виробництві скорочувався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого є однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком і дозволило в майбутньому, в ХІХ-ХХ ст., залучати до туризму працюючі категорії населення.

Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задоволення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подорожуючих, збільшення комфортності мандрівок. І в цьому відношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни.

У XVII ст. в великих європейських містах почали розповсюджуватись кав'ярні. Тільки у Венеції в 1675 р. їх налічувалось декілька десятків, включно зі знаменитим Café Florian на площі Сан-Марко, яке функціонує і сьогодні. Перша англійська кав’ярня була відкрита у 1652 р. вихідцем із Вірменії на вулиці Сен-Майкл Аллей у Лондоні. У 1683 р. з’явилася перша кав’ярня у Відні, саме у Відні почали готувати каву нетрадиційно, додаючи в неї мед та молоко. У 1668 р. сицілієць Франческо Прокопів де Кольтелі відкрив першу кав’ярню в Парижі.

Кав’ярні були попередницями сучасних кафе і подекуди ставали центрами культурного та літературного життя свого часу і, крім цього, допомагали у витверезінні всього європейського континенту. Кав’ярні викликали бурхливі дебати в суспільстві того часу, адже одні бачили в них засіб від повального пияцтва, інші – центри розповсюдження всіх смертних гріхів.

Суттєві зміни відбувались і в системі транспорту. Збільшення популярності подорожі диліжансом призводило до змін системи гостинності на шляхах. Постоялі двори намагалися покращувати умови, які пропонувались постояльцям. В них чітко виконувались правила обслуговування гостей, які відносились до різних соціальних верств.

Заможні люди, як правило, обслуговувались в їдальні або в своєму номері. Бідняки харчувались разом з хазяями закладу на кухні, їм подавали просту їжу без права вибору, але за мінімальну ціну. Французи називали таке обслуговування table d’hote, тобто хазяйський стіл. Заможні гості могли замовляти для себе спеціальні страви з продуктів, які були в хазяїна в меню (a la carte), і могли заходити до кухні, щоб прослідкувати правильність процесу приготування їжі. Намагаючись догодити гостю, господар пропонував певну страву, якою славилась дана місцевість.

Незважаючи на певні зміни на краще, умови проживання в постоялих дворах Європи були на невисокому рівні через погану якість їжі, антисанітарію, велику кількість різних комах.

Представники дворянства, духовенства під час своїх подорожей зупинялись, як правило, у своїх знайомих або за рекомендаційними листами; майже в кожному дворянському помешканні були кімнати для гостей.

Один із перших готелів Європи був побудований у Нанті в 1788 р. і мав назву “Готель Генріха IV”. Готель був розрахований на 60 осіб і вважався найкращим у Європі.

Аналогічні процеси відбувались в системі гостинності Америки. Подорожуючі теж могли зупинитись на постоялих дворах або в тавернах. Одними з перших американських таверн вважаються Stadt Hause, відкрита у 1642 р. вихідцями з Голландії в Новому Амстердамі (так тоді називався Нью-Йорк), і таверна у Джеймстауні, штат Вірджинія. Перший готель на велику кількість номерів (70 кімнат) мав назву City Hotel, він був побудований у 1 794 р. в Нью-Йорку.

Поступово таверни та постоялі двори перетворювались на місця відпочинку для жителів даної місцевості; тут можна було взнати останні новини, провести збори, отримати кореспонденцію, укласти ділову угоду. Завдяки цьому, власники постоялих дворів ставали поважними і заможними громадянами, які відігравали значну роль в органах місцевого самоврядування.

Наприклад, Джон Адамс, другий президент Сполучених Штатів Америки, у 80-і рр. XIX ст. був власником і керуючим таверни. Під час американської визвольної революції багато з американських таверн стали штабами відомих генералів. Наприклад, Fraunces Tavern (яка, до речі, існує і сьогодні) була штабом Джорджа Вашингтона, який став президентом США.

В Росії основними елементами системи розміщення подорожуючих були гостинні двори і ямські станції.

У XVIII ст. в Європі в системі гостинності намітились певні успіхи. Кращими за комфортом вважались англійські постоялі двори і таверни. Не дуже відставали від них і європейські готелі, які впроваджували нові послуги для клієнтів. У Франції XVIII ст. з’явилася система ресторанів.

“Батьком” сучасного ресторану вважається парижанин М.Буланже, який тримав цілодобову таверну на вулиці Баель. Головною стравою, яка подавалась відвідувачам, був суп, що називався restorantes (у перекладі з французької – “той, що відновлює сили”), так народився термін “ресторан”. У 1782 р. на вулиці Рішел’є з’явився розкішний ресторан Grande Taverne de Londres, а три роки по тому у 1785 р. недалеко від Пале-Рояль – ще один, Aux Trois Freres Provencaux. Буланже значно збільшив кулінарний асортимент. Вже тоді, у XVIII ст., ця форма закладів харчування була настільки популярною, що в одному лише Парижі в 1794 р. налічувалось 500 ресторанів.

Деякі дослідники історії гостинності вважають, що ресторан – один з результатів Великої Французької революції, адже завдяки їй французькі ресторатори були вимушені шукати кращої долі в інших країнах, де зайнялися ресторанним бізнесом. Французькі кухарі принесли з собою французькі кулінарні тра­диції, внаслідок чого прості англійські обіди і примітивна їжа американців були збагачені пікантними соусами і делікатесами.

Франція стала законодавицею моди не тільки в мистецтві та літературі, але й в розвитку кулінарії. У XVIII ст. ресторанний бізнес з традиціями національної кухні в країнах Європи завойовує міцні позиції в обслуговуванні населення. Хоча діло не обходилось і без боротьби за пріоритети. Французьку кухню в багатьох країнах (зокрема, в Італії, США) не визнавали і навіть подекуди її забороняли. Але саме це стимулювало розвиток ресторанного бізнесу. Власники ресторанів і таверн намагались урізноманітнити асортимент своїх блюд, більше турбувались про якість харчування і обслуговування відвідувачів, які вже мали досить вишукані смаки.

У XVIII ст. з’явилися морські курорти, після того, як англійським лікарем Річардом Раселом була доведена і розрекламована корисність морської води. Спочатку такі курорти відкрилися на південному узбережжі Англії, потім на Лазуровому узбережжі Франції, а також були відроджені курорти на морському узбережжі Апенінського півострова.

В 1792 р. за ініціативою лікаря Р.Расела був створений перший дитячий приморський санаторій в Маргіті.

Поступово поширилася мода на відвідання морських курортів, особливо після того, коли їх стали відвідувати короновані особи. Наприклад, в Англії після перебування принца Уельського в Брайтоні з’явилися десятки курортних містечок неподалік від нього. Внаслідок того, що французький імператор Наполеон III пройшов курс лікування в містечку Віаріц, це місце на довгі роки стало “туристичною Меккою”.

Найбільш престижними містами відпочинку аристократії були термальні курорти: Баден-Баден, Віші, Карлсбад (Карлові Вари). Відпочиваючи у таких місцях, менш заможні та менш родовиті верстви населення відчували себе представниками еліти і, крім того, дійсно мали змогу використати цей відпочинок для налагодження зв’язків з аристократами. Отже, відпочинок на курортах був дуже престижним.

У XVII ст. стали поширюватися курорти, головною принадою яких були мінеральні джерела. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижньосілезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. почався розвиток курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпочивали класики музичної культури Ф.Шопен та Ф.Мендельсон.

У XIV ст. на території сучасних Карлових Вар знаходилася одна з резиденцій імператора Священної Римської імперії, чеського короля Карла IV – саме того, чиїм ім’ям названо заснований ним перший у Центральній Європі університет (у Празі), мальовничий Кардовий міст у чеській столиці; багато інших об’єктів, які цікавлять сучасних туристів, також завдячують своєю появою цій видатній історичній постаті. Біля резиденції монарха розташовувалися мисливські угіддя, і саме під час полювань, згідно багатьом місцевим переказам, Карл IV звернув увагу на незвичайні природні явища – джерела з гарячою водою – і дав початок курорту. Назва знаменитого курорту говорить сама за себе. Вари, у перекладі з чеської, означає: “Джерела, що киплять”.

Засноване в 1348 р. у цій місцевості за наказом Карла IV поселення невдовзі отримало статус міста. У 1370 р. мешканцям міста були надані певні пільги, привілеї, гарантії безпеки. Завдяки привілейованому становищу, Карлові Вари багатіли. Війни обходили містечко стороною. У XVIII ст., з поширенням моди лікуватися “на водах”, Карлові Вари модернізувалися, і в другій половині століття набули майже такого вигляду, який мають зараз. У 1777 р., згідно задуму відомого лікаря Д.Бехера, побудовані відомі спеціальні заклади курортної інфраструктури: Гейзеровий зал (1778 р.), споруда Міського театру, оглядові майданчики та інші місця відпочинку, якими могли скористатися численні туристи. Великі суми на благоустрій Карлових Вар виділяли представники імператорської династії Габсбургів, які часто відвідували місто, збільшуючи навіть самим фактом своєї присутності привабливість курорту для всіх європейців, які мали достатньо грошей для відпочинку в цьому престижному місці.

У 1795 р. в Карлових Варах був запроваджений спеціальний податок – курортна такса.

Безпосередньо сприяла збільшенню подорожуючих і колоніальна політика: просторове збільшення сфер впливу деяких держав супроводжувалося покращенням транспортних комунікацій, збільшенням кількості колоніальних чиновників, торгівців, військових, місіонерів у віддалених регіонах. Колоніальні імперії давали їхнім громадянам багато можливостей для збагачення, і деякі з багатих людей охоче витрачали кошти на мандрівки, в яких задоволення було однією з основних цілей. Англійців вже у XVIII ст. стали називати “нацією мандрівників”, бо їх можна було.зустріти не тільки в Європі і в численних колоніальних володіннях Британської імперії, але й поза межами цих територій.

В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала користуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища якість сервісу для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн.

В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або мінеральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Німеччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травемюнді. Заможні члени суспільства, незалежно від пори року, відпочивали на Французькій або Італійській Рив’єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Північної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпочалось на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон.

З рекламною метою у XVIII ст. було організовано дві акції, які стали точками відліку історії двох видів туризму, альпінізму і подорожей на повітряних кулях: у 1786 р. була організована перша масова екскурсія на гору Монблан в Альпах, а в 1783 р в Парижі братами Монгольф’є була сконструйована перша повітряна куля.