Міжнародний договір як джерело міжнародного права.

до основних джерел міжнародного права відносять міжнародний договір, що, у силу своєї значимості, поширеності й інтенсивного застосування, виступає і в якості універсального джерела міжнародного права.

У відповідності зі статтею 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року договір розуміється як міжнародна угода, укладена між державами в писемній формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування.

В даний час міжнародні договори посідають основне місце в системі джерела міжнародного права через такі причини:

—процес створення договірної норми в хронологічному плані коротше процесу створення звичаєвих норм. Крім того, волі суб'єктів міжнародного права при створенні договірної норми мають більш виражений характер;

—процедура укладання, виконання і денонсації договорів детально розроблена і закріплена в кодифікованих міжнародно-правових актах (Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року і Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року);

—договірна форма надає більше можливостей для узгодження воль суб'єктів, ніж яка-небудь інша.

Міжнародний порядок — це правило поведінки, що у результаті кількаразового повторення протягом тривалого часу набуло мовчазного визнання суб'єктів міжнародного права і виконується ними в їх міжнародній практиці в якості звичайної міжнародно-правової практики.

Договір як правова форма є й основним інструментом і кінцевою метою кодифікаційних робіт, незалежно від того, кодифікується договірне або звичаєве право. В даний час роботи з кодифікації охопили практично всі основні галузі й інститути міжнародного права, включаючи загальні принципи, тобто найважливіші керівні норми сучасного міжнародного права. Успішно завершені роботи з кодификації морського, консульського, дипломатичного права, йде робота з кодифікації основних норм про відповідальність держав.

З вище сказаного помітно, що користь договору як джерела міжнародного права, що найбільш повно відповідає потребам держав, їхнім інтересам, цілям подальшого розвитку самого міжнародного права в сучасну епоху. Сучасне міжнародне право в основному формується двома видами джерел: договором та звичаєм.

11. Поняття та юридична природа принципів міжнародного права. Класифікація принципів міжнародного правПринципи міжнародного права — це юридично узагальнене правило поведінки суб’єктів міжнародного права в певній сфері правовідносин.

Основні принципи міжнародного права — це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб’єктами і є критерієм правомірності міжнародних правотворчого і правозастосовчого процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм.

Не всі принципи міжнародного права є універсальними нормами. Існують також регіональні принципи (принцип непорушності державних кордонів), партикулярних (локальних) принципів міжнародного права. Не всі міжнародно-правові принципи є імперативними нормами в повному обсязі.

Функції основних принципів міжнародного права — це основні напрямки впливу принципів міжнародного права на зовнішнє середовище.

За І.І.Лукашуком основними функціями принципів міжнародного права є:

1. Зміцнення існуючої системи міжнародних відносин і сприяння її передбачуваному розвиткові.

2. Сприяння становленню і розвитку системи міжнародного права як безпосередньо, так і шляхом об’єднання норм, інститутів і галузей навколо власних загальнообов’язкових правил.

3. Закріплення основних прав, обов’язків і законних інтересів суб’єктів міжнародного права, визначення основ їх взаємодії шляхом встановлення правових статусів.

4. Забезпечення основних засад правотворчого і правозастосовчого процесів.

5. Є головним критерієм визначення стану міжнародної законності як її головний структурний компонент.

6. Визначення системи і напрямів розвитку міжнародного правопорядку.

7. Заповнення прогалин в міжнародному праві.

8. Формування і розвиток міжнародної правосвідомості.

Природа основних принципів міжнародного права

Основні принципи є основою і системоутворюючим фактором міжнародної нормативної системи.

Більшість основних принципів мають юридичну обов’язковість на рівні норм jus cogens. Але є і такі принципи міжнародного права, від яких держави відступають в своїх міжнародних договорах, не порушуючи міжнародного права.

Суб’єкти міжнародного права можуть відступити від взятих міжнародних зобов’язань шляхом укладення нового міжнародного договору, на випадок докорінної зміни обставин (rebus sic stantibus), чи утворення імперативної норми, якій суперечить відповідне міжнародне зобов’язання.

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань є принциповою вимогою сучасного міжнародного права. Проте, як свідчить практика застосування загальних принципів міжнародного права до держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути призупинена дія принципу добросовісного виконання міжнародних зобов’язань. Отже обов’язковість принципу добросовісного виконання міжнародного зобов’язання не значить, що він є нормою jus cogens.

не можна вважати принцип самовизначення народів імперативним, адже юридично не встановлено суб’єкту його застосування. На сьогодні в міжнародному праві немає визначеного поняття "народ".

Такі основні принципи міжнародного права як невтручання у внутрішні справи, не застосування сили чи загрози силою, мирного вирішення міжнародних спорів, поваги прав людини і основних свобод тощо є імперативними нормами. Вони не допускають взаємної домовленості щодо відступу від зобов’язань за ними.

Отже всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридично обов’язковими і підлягають безумовному виконанню. В системі самих принципів виділяють принципи jus cogens, тобто такі норми, які не допускають взаємної відмови від виконання обов’язків, і такі, які допускають по домовленості заміну одних зобов’язань іншими як і зміни у відповідних правах.