Поняття предмет, джерела та принципи права міжнародних договорів

Договори - це міжнародні угоди, які укладені між державами у письмовій формі та регулюються міжнародним правом. Різноманітні назви договорів (пакт, хартія, угода, конвенція, протокол тощо) не впливають на їх юридичний режим.

У міжнародному договорі прийнято виділяти його мету, об’єкт і предмет. Мета договору — це ті кінцеві результати, які прагнуть досягти суб’єкти міжнародного права, укладаючи договір. Зазвичай мета закріплюється у преамбулі або початкових статтях договору. Наприклад, мета ООН зафіксована у преамбулі і ст. 1 Статуту цієї організації.

Об’єктом договору є міжнародні відносини, врегульовані нормами, що містяться в ньому. Суб’єкти міжнародного права відповідно до взаємних інтересів мають право вибрати конкретний об’єкт договору. Хоча існує звичаєва і договірна міжнародно-пра- вова норма, відповідно до якої відносини, що входять у виключну компетенцію держави, не повинні бути об’єктом міжнародного договору, найчастіше про об’єкт договору можна судити з його назви.

Предмет договору — це конкретні матеріальні або нематеріальні блага, охороняти або забезпечувати які покликана міжнародна угода. Наприклад, предметом міжнародного договору можуть бути економічні, соціальні й культурні права людини, екологічна чистота морських вод або повітря певного регіону.

Більшість теоретиків і практиків міжнародного права (незалежно від школи або напряму) під формальними джерелами міжнародного права мають на увазі фактичний наявний на даний час матеріал, з якого фахівець-міжнародник визначає юридично обов'язкові правила, які можна застосувати до конкретної ситуації. Такий матеріал поділяють на п'ять основних категорій, або форм, які закріплені у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН „Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує: а) міжнародні конвенції — як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, напевно визнані державами, що є сторонами спору; б) міжнародні звичаї як доказ загальної практики, визнаної як правова норма; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г) з застереженням, зазначеним у статті 59, судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм».

Щодо ієрархії джерел міжнародного права, то на відміну від внутрішньодержавного права джерела міжнародного права не мають чіткого підпорядкування. Можна говорити лише про імперативні норми jus cogens, які визнаються міжнародним співтовариством загалом як норма, відхилення від якої неприпустиме, і якщо в момент укладення міжнародного договору, він суперечить імперативній нормі, то він оголошується нікчемним.

Визнається пріоритет міждержавних договорів перед міжурядовими, міжурядових — перед міжвідомчими. Універсальні договори мають перевагу перед регіональними, регіональні — перед локальними і партикулярними. Зазначені критерії не є стійкими, визнаними в міжнародному праві у договірному порядку. Вони можуть сприйматися тільки як спроба теоретичної класифікації джерел міжнародного права, а не як стала класифікація їх за юридичною силою.

Норми міжнародного звичаю мають однакову юридичну силу з нормами міжнародного договору. Тому між договором та звичаєм діють принципи „наступний закон має переважну силу перед попереднім”, „спеціальний закон має переважну силу перед загальним.

Виникнення нової імперативної звичаєвої норми скасовує відповідні договірні норми — і навпаки. Але при цьому слід мати на увазі, що це правило стосується одних і тих самих суб'єктів. Не може звичаєва норма, що діє між одними державами, скасовувати договірну норму, що діє між іншими державами, і навпаки.

Принципи міжнародного права – юридично-узагальнене правило поведінки суб’єктів міжнародного права в певній системі правовідносин. В свою чергу основні принципи міжнародного права – це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб’єктами і є критерієм правомірності міжнародного правотворчого і правозастосовного процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм.

Основні принципи міжнародного права було закріплено у Статуті ООН і Декларації «про принципи міжнародного права» 1970 року.

Статут і декларація встановили 7 основних принципів міжнародного права:

1. Незастосування сили або загрози застосування сили.

2. Мирного вирішення міжнародних спорів.

3. Не втручання.

4. В співробітництво.

5. Рівноправ’я і самовизначення народів.

6. Суверенної рівності держав.

7. Добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом.

1975 року заключним актом з питань безпеки і співробітництва в Європі ці 7 принципів були доповнені іще трьома:

1. Територіальної цілісності.

2. Поваги прав людини.

3. Непорушності кордонів.