Вступ договорів в силу та їх дія

Юридичні наслідки для учасників міжнародного договору наступають тільки після його набрання чинності. Саме із цього моменту його учасники повинні керуватися принципом pacta sunt servanda («договори повинні дотримуватися»).

По положеннях Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. порядок і дата набрання договору чинності визначається в його тексті або согласовывается договірними сторонами в ході переговорів (ст. 24). Звичайно міжнародні договори набувають чинності або з дати підписання, або з моменту обміну ратифікаційними грамотами, або з моменту здачі певного числа ратифікаційних грамот депозитарію. Іноді в договорі визначена процедура набрання ним чинності через певний строк після здачі на зберігання депозитарію необхідного числа ратифікаційних грамот. Таким чином, вступила, наприклад, у силу в листопаді 1994 р. Конвенція ООН по морському праву 1982 р., а саме через 12 місяців після здачі депозитарію 60-й ратифікаційної грамоти

Вступ міжнародного договору в силу має важливе значення у вирахуванні його терміну дії. Міжнародній практиці відомі договори, що містяться на певний строк (найчастіше це торгово-економічні угоди), на невизначений строк, без констатації терміну дії й із вказівкою на безстроковий характер договору. Звичайно положення про терміни дії міжнародного договору або його безстроковому характері втримуються в заключних статтях договору

Термін дії міжнародного договору до його витікання може бути продовжений або відповідно до його положень, або за згодою його учасників, що йменується в міжнародном у праві пролонгацією. По певних причинах припинений міжнародний договір може бути відновлений зацікавленими державами. Ця процедура називається відновленням або реновацією міжнародного договору

Не слід плутати строк виконання і строк дії договору. Так, Договір про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності між СРСР і США 1987 р. по терміну дії - безстроковий договір; строк же виконання зобов"язань сторін по ліквідації зазначеного класу озброєнь - не більше трьох років з моменту вступу договору всилу.

Крім тимчасового аспекту, міжнародні договори також мають і просторову (територіальну) сферу дії. Звичайно міжнародні договори поширюються на всі території, що перебувають під суверенітетом держав-учасників, якщо інше не передбачено в самому договорі. Деякі багатосторонні договори поширюються на міжнародні території загального користування, наприклад Договір про Антарктику 1959 р. і Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в його надрах ядерної зброї й інших видів зброї масового знищення 1971 р. Різні частини Конвенції ООН по морському праву 1982 р. поширюються на різні територіальні сфери, починаючи від внутрішніх морських вод держав і закінчуючи повітряним простором над відкритим морем. Устав же ООН має практично необмежену територіальну сферу дії

За загальним правилом міжнародні договори не поширюються на треті держави, що не беруть участь у ньому - pacta tertiis пес nocent пес prosunt («договори не шкодять і не благоприятствуют третім особам»). Однак у деяких договорах держави-учасники передбачають можливість мати права й обов'язки за даним договором для третіх сторін. У такому випадку договірні права й обов'язки будуть поширюватися на треті сторони тільки при наявності їх виразно вираженої згоди в писемній формі (ст. 35 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).

Ряд міжнародних договорів (наприклад, Константинопольська конвенція про забезпечення вільного користування Суецьким каналом 1888 р.) надають певні права третім державам. Такі держави, що користуються наданим їм правом, повинні виконувати умови користування цим правом, тобто нести також і певні обов'язки

У міжнародному праві діє презумпція дійсності міжнародних договорів (ст. 42 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). Дійсним є такий міжнародний договір, що укладений відповідно до норм міжнародного права й у якому втілене щира угода суб'єктів міжнародного права, не суперечним основним принципам і іншим імперативним нормам міжнародного права

Поняття «дія міжнародного договору» і «дійсність міжнародного договору» співзвучні, але по суті різні. Дія договору в основному характеризується тимчасовим фактором, а дійсність визначається його відповідністю нормам міжнародного права. Породжувати юридично значимі наслідки для суб'єктів міжнародного права можуть тільки дійсні міжнародні договори

Не дійсність міжнародного договору залежно від ступеня його невідповідності нормам міжнародного права може бути двох видів: абсолютна й відносна. Абсолютна не дійсність міжнародного договору носить об'єктивний характер і не залежить від волевиявлення суб'єктів, його що уклали. Такий договір уважається юридично незначним ab initio (із самого початку). Абсолютно недійсними міжнародними договорами є ті, які суперечать імперативним нормам загального міжнародного права (jus cogens), наприклад основним принципам міжнародного права. На цій підставі секретні протоколи до Пакту Молотова-Риббентропа 1939 г., у яких мова йшла про розділ сфер інтересів у Європі між СРСР і Німеччиною, були визнані З'їздом народних депутатів СРСР в 1989 р. юридично незначними з моменту їх висновку

Відносна не дійсність міжнародного договору означає його оспоримость однієї зі сторін. Найчастіше відносна не дійсність договору обумовлена помилкою, обманом, підкупом представника держави, порушенням повноважень або конституційних положень при його висновку. Право на заперечування з'являється в держави в тому випадку, якщо порушення певних положень внутрішнього законодавства, що регулюють процедуру висновку міжнародних договорів, було істотним і явним. Якщо ж договір укладений міжнародною організацією з порушенням її статутних положень про порядок висновку міжнародних угод, то такий договір повинен визнаватися незначним, оскільки міжнародні організації не мають права містити міжнародні договори всупереч правилам, передбаченим у них статутних документах