Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Призупинення та припинення дії міжнародних договорів

Призупинення дії МД – це тимчасова перерва в дії договору на якийсь проміжок часу. Дія призупинених МД відновлюється автоматично пісял усунення обстаин, що спричинили їх призупинення. Призупинення договору за певних умов може перейти в його припинення. Можливі насідки призупинення: - звільнення учасників, у взаємовідносинах яких призупиняється дія договору, від зобовязання виконувати договір протягом періоду призупинення; - не впливає в іншому на правові відносини між учасниками, встановлені договором. У період призупинення договору учасники утримуються від дій, що могли б перешкодити відновленню дії договору. Призупинення дії договору стосовно всіх учасників або стосовно якогось окремого учасника можливе: - відповідно до положень договору або – у будь-який час за згодою всіх учасників після консультації з іншими договірними державами. Призупинення дії багатостороннього договору можливе і за згодою між деякими його учасниками. Припинення дії МД – оначає, що такий договір втратив свою обовязкову силу у відносинах між його учасниками і перестав породжувати для них права та обовязки. При цьому набуті за договором права, обовязки або юридичний статус його учасників, який виник у результаті дії договору, зберігаються і після його припинення (якщо ці права не були скасовані згодом іншими договорами і якщо вони випливали із дйсного договору). Тобто, припинення дійсного МД зворотньої сили не має. Термін „припинення договору” вживається лише при втраті юридичної чинності щодо всіх його учасників. - Правомірні способи припинення МД – грунтуються на самому договорі і відповідають основним загальновизнаним принципам МП. - Неправомірні – суперечать самій сутності договору, йдуть урозріз із його умовами та основними принципами МП. - Вольові способи припинення – випадки, коли втрата зобовязуючої сили МД є результатом безпосереднього волевиявлення сторін, названого розірванням договору. Вольві способи містять у собі денонсацію (відмова держави від договору із попередженням заздалегідь інших його учасників, коли така відмова, її порядок і умови передбачені договором); анулювання (відмова держави від договору, коли є достатні для цього підстави, чітко визначені нормами МП); скасування (припинення дії договору за згодою всіх договірних держав); новацію (укладання державами-учасницями нового договору з тих самих питань). - Невольові способи припинення – спричинюють припинення дії договору у результаті настання якоїсь події або факту, спрямованих на припинення договору (закінчення терміну дії договору, настання скасовувальної умови, війни, припинення існування субєктів договору і т.д.) Істотне порушення двосторонньої умови одним із його учасників надає право іншому учасникові посилатися на це порушення як на підставу для припинення договору або призупинення його дії як у цілому, так і в якійсь міріВіденська конвенція надає також право державі-учасниці посилатися на неможливість виконання договору як на підставу для його припинення або виходу з нього, якщо ця можливість є наслідком безповоротнього зникнення або знищення об’єкта, необхідного для виконання договору (неможливість є тимчасовою).

49. Поняття та джерела права міжнародних організацій.

Діяльність міжнародних організацій регулюється значною кількістю правових норм. Їхнє призначення неоднакове й умовно вони можуть поділятися на три основні групи:

- норми, що визначають структуру, компетенцію органів, їхні функції, а також діяльність міжнародних організацій; норми, пов’язані з режимом і трудовими відносинами різних категорій персоналу, розв’язуванням майнових, фінансових та інших проблем. Цю сукупність норм і принципів можна умовно позначити як " внутрішнє право міжнародних організацій ". До них належать і правила процедури органів;

- норми, що стосуються становища міжнародних організацій у системі міжнародних відносин (норми угод міжнародних організацій з державами, а також з іншими міжнародними організаціями) їх можна було б також умовно назвати "зовнішнім правом міжнародних організацій";

- норми, що відображають участь міжнародних організацій у процесі міжнародної правотворчості.

Правові норми та принципи, що стосуються міжнародних організацій, зафіксовані в багатьох джерелах. Основні з них - установчі акти міжнародних організацій або угоди про їх створення. Ці акти й становлять основу права міжнародних організацій.

Питання, пов’язані з правовим статусом і діяльністю міжнародних організацій, регламентуються також низкою багатосторонніх конвенцій, зокрема: Віденською конвенцією про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986), Конвенцією про привілеї та імунітети ООН (1946), Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру (1975).

Також джерелами права міжнародних організацій можуть бути:

- регламенти й акти, що встановлюють статус персоналу;

- угоди з державами, зокрема, з країною перебування штаб-квартири організації;

- угоди з іншими міжнародними організаціями;

- деякі ухвали організацій тощо.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цієї галузі сучасного міжнародного права:

право міжнародних організацій - це сукупність норм, які регулюють правове положення, діяльність міжнародних організацій, їх взаємодію між собою та з іншими суб’єктами міжнародного права, а також їхня участь у міжнародній правотворчості.

50. Поняття та види міжнародних організацій.

У міжнародному публічному праві під терміном “ міжнародні організації ” мають на увазі міждержавні (міжурядові) організації, що створені державами та членами яких є суверенні держави. Із-поміж сучасних міжнародних організацій (а їх налічується понад 4 тис.) тільки незначну частину трохи більше за 300 - становлять міждержавні організації.

Міжнародна міжурядова організація - це об’єднання держав, утворене на підставі міжнародного договору для досягнення загальних цілей, що має постійні органи та діє в спільних інтересах держав членів, поважаючи їхній суверенітет.

Для класифікації міжнародних організацій можуть бути застосовані різні критерії:

- за колом учасників міжнародні міждержавні організації поділяють на універсальні, покликані об’єднувати всі чи переважну більшість держав світу (ООН), регіональні, членами яких можуть бути країни певного географічного регіону (Організація Американських Держав), та організації, що мають обмежену кількість держав-учасниць у різних географічних районах (НАТО).

- до основної мети, завдань і об’єкта діяльності міжнародні організації класифікують на організації загального характеру (їх ще часто називають політичними) й організації зі спеціальних питань (спеціалізовані). До першої категорії належать організації, компетенція яких охоплює широке коло питань політичного, економічного, соціального характеру (ООН, ОАЄ). До другої категорії - організації, компетенція кожної з яких обмежена порівняно вузьким колом питань з однієї або кількох споріднених галузей міжнародного співробітництва (МАГАТЕ, ЮНЕСКО, всі спеціалізовані установи ООН, Інтерпол).
- за порядком вступу вирізняють міжнародні організації відкриті (будь-яка держава може стати їх членом на власний розсуд) та закриті (прийом у члени відбувається за згодою початкових засновників).

51. Міжнародна міжурядова організація створюється на основі волевиявлення держав, зафіксованого в міжнародному договорі або в рішенні існуючої міжнародної організації. Застосовується така послідовність етапів утворення міжнародних організацій: - прийняття установчого документа; - формування структури організації; - скликання головного органу, з діяльності якого починається функціонування організації. Найпоширеніший спосіб створення міждержавної організації - укладення міжнародного договору. Розробка та прийняття тексту договору, який є установчим документом організації, відбувається на міжнародній конференції. Структуру міжнародної організації формують спеціальні органи, створені на основі окремого міжнародного договору чи додатка до статуту. Організація устворює штаб-квартиру, складає порядок денний головних органів, готує документи та рекомендації з питань порядку денного. Подібною була практика створення ЮНЕСКО, ВОЗ, МАГАТЕ. Формування структури організації завершується скликанням головних органів та початком їх функціонування. Держави, які не є членами міжнародних організацій, можуть направляти своїх спостерігачів для участі в роботі органів міжнародних організацій, якщо це встановлено правилами. Іноді акредитуються місії постійних спостерігачів (ООН). Керівні органи міжнародної організації складають її структурну побудову, створюються на основі установчого документа міжнародної організації та наділяються відповідною компетенцією, повноваженнями, функціями. Кожен орган має свою внутрішню структуру і певний склад; встановлюється порядок прийняття рішень, в установчому чи інших актах закріплюється його правовий статус. Компетенція органів може змінюватися лише за згодою держав- членів. Міжурядові органи складаються з учасників чи представників країн-членів, яким надаються повноваження від урядів. Міжпарламентські органи, що створюються переважно в регіональних організаціях, складаються з учасників чи країн-членів, які обираються населенням шляхом загальних прямих виборів (Європейський парламент), або призначаються національними парламентами (Парламентська Асамблея Ради Європи). Адміністративні органи складаються з посадових осіб міжнародної організації, які підпорядковуються тільки їй. Арбітражні, судові органи і комітети експертів включають фахівців, наділених повноваженнями. Пленарні органи утворюються з представників усіх держав- членів, і визначають загальну політику організації та її принципи, приймають проекти конвенцій і рекомендацій, вирішують бюджетні й фінансові питання, переглядають статут і поправки до нього, займаються питаннями, пов'язаними із членством в організації (прийом, виключення, припинення прав і привілеїв).

52. Міжнародна правосуб'єктність міжнародної організації базується на положеннях, що закріплені в установчих документах - статутах та інших актах, які визначають її обсяг, виходячи із завдань та функцій цієї організації. Однак загальновизнано, що нині всі міжнародні міжурядові організації мають міжнародну правосуб'єктність. Оскільки обсяг прав і обов'язків визначається засновниками в момент створення організації і залежить від тих завдань та цілей, які вона повинна виконувати, а також сфери дії, то міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій може суттєво відрізнятися. Про зміст міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій можна робити висновки на основі аналізу відповідних міжнародних прав та обов'язків, а саме щодо їх: права на привілеї та імунітети; права створювати норми міжнародного права, у тому числі права на укладення договорів з державами, міжнародними організаціями, іншими суб'єктами міжнародного права; права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями; обов'язку щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії. Вважається, що серед чинних міжнародних організацій найширшою правосуб'єктністю володіє ООН та деякі її спеціалізовані установи. Серед інших ознак, які характеризують міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права, варто зауважити: їх створюють на основі міжнародно-правового акта, як правило, міжнародного договору (як виняток можна навести приклад ОБСЄ, яка діє без статуту); засновниками й учасниками міжнародної організації можуть бути лише держави та інші суб'єкти міжнародного права; наявність постійно діючих органів тощо. На сучасному етапі розвитку світових господарських зв'язків науково-технічна революція перетворила більшість національних та регіональних проблем у проблеми глобальні, чим і зумовлено зростання ролі міжнародних організацій, насамперед ООН, у регулюванні світових господарських зв'язків. До головних цілей та функцій міжнародних організацій належать:1) вивчення та застосування заходів вирішення найважливіших проблем міжнародних економічних відносин; 2) забезпечення стабілізації валют; 3) сприяння усуненню торговельних бар'єрів і забезпечення широкого товарообміну між державами; 4) виділення коштів на додаток до приватного капіталу для надання допомоги технологічному та економічному прогресу;5) стимулювання покращання умов праці і трудових відносин;6) прийняття резолюцій і рекомендацій з регулювання світових господарських зв'язків.

53. Передумови створення та цілі діяльності Організації Об’єднаних Націй.

Першим практичним кроком на шляху створення ООН стала прийнята 30 жовтня 1943 р. на конференції в Москві Декларація чотирьох держав - СРСР, США, Великобританії та Китаю - з питань загальної безпеки. У ній зазначалася необхідність заснування по можливості в найкоротший термін всесвітньої міжнародної організації для підтримання міжнародного миру та безпеки. Ухвали Московської конференції були підтверджені на Тегеранській конференції в листопаді-грудні 1943 р.

За пропозицією уряду США в серпні-жовтні 1944 р., в Вашингтоні, відбулася конференція чотирьох держав - СРСР, США, Англії та Китаю (у другій стадії переговорів), де й були визначені основні риси майбутньої міжнародної організації. Однак на цій конференції не було розв’язане принципове питання щодо процедури голосування в Раді Безпеки. Його вдалося вирішити під час наступної Ялтинської конференції в лютому 1945 р. на основі запропонованого Ф. Рузвельтом принципу єдності дій великих держав при розгляді всіх питань у Раді Безпеки.

26 червня 1945 р. учасники Конференції в Сан-Франциско підписали Статут ООН, а 24 жовтня того ж року, після ратифікації його п’ятьма великими державами та більшістю інших держав, Статут ООН набрав чинності. Одночасно з делегаціями інших країн активну участь в роботі Конференції в Сан-Франциско взяла й делегація УРСР.

У ст. 1 Статуту ООН визначено, що основними цілями ООН є: підтримання миру та безпеки за допомогою колективних заходів для відвернення й усунення загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру; розвиток дружніх відносин між націями; здійснення міжнародного співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру; обов’язок бути центром для погодження дій націй у досягненні цих цілей.

54. Правовий статус основних органів ООН.

Згідно зі Статутом, основними, органами ООН є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та соціальна рада, Рада в справах Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат.

Генеральна Асамблея складається з представників усіх держав членів ООН і становить фактично їх загальне зібрання (кожна держава має один голос). Вона уповноважується розглядати будь-які питання або справи в межах статуту ” (здійснює прийняття нових членів ООН, вибори до всіх основних органів ООН, призначення Генерального секретаря).

Рада Безпеки складається з п’янадцяти членів: з яких п’ять - постійні члени (Великобританія, Китай, Росія, США, Франція); десять - непостійні, що обираються Генеральною Асамблеєю на два роки (5 - від Азії та Африки; 1 - від Східної Європи; 2- від Латинської Америки; 2- від Західної Європи). На неї покладена головна відповідальність підтримання міжнародного миру та безпеки та повноваженя приймати ухвалу про проведення примусових дій із застосуванням збройних сил.

Економічна та соціальна рада складається з 54-х членів, яких обирає Генеральна Асамблея на три роки з поновленням третини складу Ради через кожен рік (від Африки - 14, від Азії - 11, від Латинської Америки - 10, від Західної Європи - 13, від Східної Європи - 6 держав).Основні її повноваження: проведення досліджень в економічній, соціальній галузях, у галузях культури, освіти, охорони здоров’я; підготовки рекомендацій шодо дотримання прав людини й основних свобод; підготовки проектів конвенцій з питань, належних її компетенції;скликання міжнародних конференцій з питань, належних її компетенції;погодження діяльності спеціалізованих установ;укладання зі спеціалізованими установами угод про співробітництво.

Рада у справах опіки здійснює контроль за управлінням підопічними територіями (в післявоєнний час їх було 11). Нині Рада складається з постійних членів Ради Безпеки.

Міжнародний Суд. Його Статут, прийнятий у 1945 р., є невід’ємною частиною Статуту ООН. Міжнародний Суд складається з 15 суддів, яких обирають на дев'ять років. Склад Суду оновлюється кожні три роки на третину. Кожні три роки Суд обирає голову та віце-голову й призначає секретаря терміном на сім років. Сторонами у справах, які розглядає Суд, можуть бути тільки держави, при цьому, юрисдикція Суду є добровіль-ною, тобто він може розглядати справи тільки за згодою сторін. Водночас держави можуть визнати для себе юрисдикцію суду обов’язковою в усіх правових спорах, які стосуються: тлумачення договору; будь-якого питання міжнародного права; наявності факту порушення міжнародного зобов’язання, якщо він буде встановлений; характеру та розмірів відшкодування за порушення міжнародного зобов’язання.Окрім судової, Міжнародний Суд здійснює і консультативну юрисдикцію. Так, він може давати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання на запит Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки, а також інших органів і спеціалізованих установ ООН.

Секретаріат ООН. Діяльність Секретаріату охоплює: здійснення операцій з підтримання миру за дорученням Ради Безпеки; організацію та проведення міжнародних конференцій з проблем, які мають світове значення (Конференція з морського права); встановлення світових економічних та соціальних тенденцій і проблем; підготовку досліджень з таких питань, як роззброєння, розвиток, права людини, реєстрація й опублікування міжнародних договорів.

55.Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі

Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) - це регіональна організація, що перебуває ще на стадії формування. Її установчими документами є Заключний акт, прийнятий у Гельсінки в 1975 р., Хартія для Нової Європи та Додатковий документ до неї, котрі прийняті в Парижі в 1990 р., Декларація "Виклик часу змін” та пакет рішень зі структури та основних напрямків діяльності, прийняті в Гельсінки в 1992 р. Відповідно до рішення Будапештської наради у верхах (1994, НБСЄ було перетворено на ОБСЄ та більш точно визначено цілі й удосконалено структуру.

Основні цілі ОБСЄ: створення умов для забезпечення тривалого миру, співробітництво в галузях безпеки та роззброєння, запобігання конфліктним ситуаціям в економіці, культурі, правах і свободах людини тощо.

Найвищий орган ОБСЄ - Нарада глав держав та урядів, яка скликається двічі на рік.

Керівним органом є Рада Міністрів, яка складається з міністрів закордонних справ і несе відповідальність за прийняття рішень. Збирається Рада один раз на рік.

Не рідше від двох разів на рік скликається Керівна Рада ОБСЄ. Вона обговорює та формулює принципи політичного й бюджетного характеру.

Основним органом для прийняття поточних рішень в ОБСЄ є Постійна Рада, що складається з постійних представників держав-учасниць. Розташовується вона у Відні.

У структурі ОБСЄ діють також інші численні органи: Бюро з вільних виборів, Центр із запобігання конфліктам, Верховний комісар у справах національних меншин та ін.

Адміністративно-технічне забезпечення функціонування ОБСЄ здійснює Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем, розташування у Відні.

56. Правовий статус Ради Європи та НАТО.

Рада Європи - найдавніша, найбільш представницька й авторитетна міждержавна організація в Європі. Статут Ради Європи підписаний у Лондоні 5 травня 1949 р. (набрав чинності 3 серпня 1949 р.). Україна стала членом Ради Європи в 1995 р. Рада Європи має такі цілі: захист прав людини та розширення демократії; співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища й охорони здоров’я; зближення всіх країн Європи.

Найвищим органом Ради Європи є Комітет міністрів, що складається з міністрів закордонних справ держав-членів. На рівні міністрів він проводить сесії не рідше, ніж двічі на рік, а також регулярно працює на рівні постійних представників держав-членів. Комітет обговорює політичні аспекти співробітництва, приймає рекомендації державам- членам.

Парламентська асамблея є консультативним органом і не має законодавчих повноважень. Вона складається з представників парламентів держав-членів Ради Європи.

У центрі уваги Ради Європи - турбота про захист прав людини й демократичних інститутів. Поряд з проблематикою прав людини, Рада Європи займається, переважно, питаннями гуманітарного, правового й соціально-економічного співробітництва, культури, екології та інформатики. Ця організація розробляє конвенції з різних питань співробітництва. Уже прийнято понад 150 таких конвенцій..

Основні органи Ради Європи розташовуються у Страсбурзі (Франція).

Відокремлене становище в інституційній системі Ради Європи посідає Європейський суд з прав людини. Він є незалежним органом, що складається з осіб, які працюють особисто. Суд виносить рішення, обов’язкові для виконання.

НАТО", або Північноатлантичний Альянс — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. Сьогодні 28 держав є членами НАТО. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони. НАТО є військово-політичним блоком 28 держав, що володіє всією необхідною інфраструктурою і системою органів з її управління. НАТО — міжурядова організація, члени якої виділяють кошти та ресурси, необхідні для повсякденного функціонування її згідно з Договором: проведення зустрічей, підготовка та прийняття рішень, реалізація інших завдань в рамках спільних інтересів всіх членів альянсу. Основна частина військових сил та військової інфраструктури належить державам-членам НАТО, залишається під їх безпосереднім управлінням і національним командуванням до тих пір, поки не виникне необхідність в їх виділенні цілком (або частково) для вирішення певних військових завдань під загальним НАТОвським командуванням. Фінансування навчання і складу національних контингентів здійснюється за рахунок бюджету відповідних держав. Вони ж несуть всі витрати з утримання своїх представництв при НАТО, виплачують платню офіцерам, прикомандированим до штаб-квартири альянсу. Платня цивільних службовців виплачується з бюджету НАТО. Всі програми НАТО фінансуються спільно тими державами, які в них беруть участь. Головні органи: Рада НАТО (на рівні глав держав і урядів, або міністрів),Генеральний секретар,Комітет планування оборони (міністри оборони),Військовий комітет (начальники штабів),Регіональні командування.

⇐ Предыдущая 17 18 19 20 212223 24 25 26 Следующая ⇒