Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Лекція 8. Сучасні концепції про правовий статус фізичної особи та іноземних

юридичних осіб в міжнародному праві (2 год.)

Сучасні концепції про становище фізичної особи в міжнародному праві. Правовий статус фізичної особи в міжнародних (міждержавних) правовідносинах та індивіда в міжнародних правозахисних міжнародних організаціях.

Правовий статус іноземних юридичних осіб. Порядок захисту прав і інтересів іноземних юридичних осіб. Питання про міжнародну правосуб'єктність багатонаціональних корпорацій і транснаціональних компаній.

Семінар 5. Інститут міжнародної правосуб’єктності (2 год.)

1. Поняття суб’єкта міжнародного права. Основні риси та особливості міжнародної правосуб’єктності. Загальні ознаки суб’єктів міжнародного права.

2. Інститут міжнародної правосуб’єктності. Юридична природа суб'єкта міжнародного права.

3. Держава – основний (первинний, головний, універсальний) суб’єкт міжнародного права. Основні елементи держави. Обсяг міжнародної правосуб’єктності у простих (унітарних) і складних держав (федерації, конфедерації, унії). Основні права й обов’язки держав.

4. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій (похідна, спеціальна). Загальні права й обов’язки міжнародних організацій.

5. Міжнародна правосуб’єктність народу, який виборює створення незалежної держави.

6. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави, вільні міста, Ватикан, Мальтійський лицарський орден).

7. Сучасні концепції міжнародної правосуб’єктності фізичної особи.

8. Питання про міжнародну правосуб'єктність транснаціональних компаній.

Завдання для самостійної роботи (11 год.)

I. З’ясувати та пояснити значення понять і термінів:

міжнародна дієздатність; міжнародна правоздатність; міжнародна деліктоздатність; міжнародна правосуб`єктність, суб'єкт міжнародного права, основні права і обов'язки суб'єктів міжнародного права, суверенітет, основний суб`єкт міжнародного права, похідний суб'єкт міжнародного права, первинний суб'єкт міжнародного права, універсальний суб'єкт міжнародного права, держава, міжнародна організація, міжнародна міжурядова організація, специфічне державоподібне утворення (квазідержава), спеціальний суб'єкт міжнародного права, народ, що виборює незалежність, фізична особа, юридична особа, нормотворчість, нормоздійснення.

II. Проаналізувати і визначити концептуальну позицію авторів:

1. «One of the distinguishing characteristics of contemporary international law has been the wide range of participants performing on the international scene. These include states, international organisations, regional organisations, non-government organisations, public companies, private companies and individuals. Not all such entities will constitute legal persons, although they may act with some degree of influence upon the international plane. International personality is participation plus some form of community acceptance. The latter element will be dependent upon many different factors, including the type of personality under question.... Particular branches of international law here are playing a crucial role. Human rights law, the law relating to armed conflicts and international economic law are specially important in generating and reflecting increased participation and personality in international law» (Malcolm N. Shaw. International Law. – Cambridge, 2007. – Р. 176-177).

2. «Дійсно, в сучасному міжнародному праві є ряд норм, що розповсюджуються безпосередньо на індивідів…. А якщо є відносини, в яких беруть участь індивіди і НУМО, і ці відносини врегульовані міжнародним правом, то, природно, що учасники таких відносин повинні визнаватися суб'єктами міжнародного права» (Тимченко Л.Д. Международное право. – Харьков, 1999. – С.47.).

3. «Нормы о правах человека регулируют сотрудничество государств в этой области. Что же касается человека, то он пользуется плодами такого сотрудничества; осуществляет права в соответствии с внутренним и международным правом, которые закрепили результаты сотрудничества» (Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М., 2008. – С. 37.).

4. «Международное сообщество в состоянии обеспечить права человека лишь через государство, оказывая на него соответствующее влияние. С другой стороны, всеобщее уважение прав человека было бы нереальной задачей без сотрудничества государств». (Лукашук И. И.. Международное право. Общая часть. – М., 2008. – С. 37-38.).

5. «Що стосується індивідів, то їх не можна «звести в ранг» суб'єктів міжнародного права шляхом укладання угод, що допускають прямі звернення індивідів до міжнародних органів… укладаючи між собою угоди про надання тим або іншим категоріям індивідів прямого доступу до міжнародних органів, держави, які б не були їх бажання і наміри, не в змозі перетворити індивіда в учасника міждержавних відносин і суб'єкта міжнародного права. Міжнародні правовідносини в зв'язку з цим будуть виникати не між індивідами і такими установами або індивідами і згаданими державами, а між даними державами і між ними і вказаними установами» (Пер. з російськ.). (Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. Том 1: Современные теоретические проблемы. – М., 1999. – С.120 –121).

6. “To differentiate the position of individuals from that of States, it can be maintained that while States have international legal personality proper, individuals possess a limited locus standi in international law. Furthermore, unlike States, individuals possess a limited array of rights and obligations; on this score, one can speak of a limited legal capacity (in this respect, they can be put on the same footing as other non-State international subjects: insurgents, international organizations, and national liberation movements)” (Cassese A. International Law. – Oxford, 2001, – Р. 85).

7. „Вочевидь, фактором утвердження міжнародної правосуб’єктності фізичної особи може бути не те або інше твердження науковця, а аналіз міжнародної практики, передусім джерел міжнародного права і судової практики. Втім, доктринальний підхід не слід цілком ігнорувати, адже він може свідчити і про opinio juris sive necessatis стосовно правосуб’єктності фізичної особи в міжнародному праві”. (Міжнародне право. Основи теорії. – К., 2002.– С. 333– 334.)

III. Самостійно провести аналіз монографічних та нормативних джерел міжнародного права та міжнародної судової практики для обгрунтування своєї позиції щодо питання про міжнародну правосуб’єктність фізичної особи.

Рекомендована література:

Основна література: 1– 4.

Додаткова література: 5–25; 27-47.

Спеціальна література до теми: 63-68.

Тема 5. Визнання в міжнародному праві (13 год.)

Лекція 9. Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародному праві (2 год.)

Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародному праві. Форми визнання: де-юре, де-факто, ад хок. Типи та засоби здійснення визнання: наочно засвідчене, таке що припускається, зумовлене, колективне, передчасне, спізніле, скасоване.

Лекція 10. Визнання держав, урядів та інші види визнання (2 год.)

Визнання держав. Конститутивна теорія визнання. Декларативна теорія визнання. Визнання урядів. Доктрина законності. Доктрина Тобару. Доктрина Естрада. Доктрина «ефективного контролю». Визнання урядів у вигнанні.

Інші види визнання: визнання органів національного опору; органів національно-визвольних рухів; «повсталої сторони» або «воюючої сторони», «організовані озброєні угрупування» та «антиурядові збройні сили».

Семінар 6. Поняття, види і форми визнання в міжнародному праві (2 год.)

1. Поняття визнання. Інститут визнання в міжнародно-правовій системі.

2. Визнання держав. Теорії визнання держав.

3. Визнання урядів. Доктринальні погляди на визнання урядів. Визнання урядів у вигнанні.

4. Інші види визнання:

а) органів національного опору;

б) органів національно-визвольних рухів;

в) “повсталої сторони” або “воюючої сторони”;

г) “організовані озброєні угрупування” та “антиурядові збройні сили”.

5. Форми визнання.

6. Типи та засоби здійснення визнання.

Завдання для самостійної роботи (7 год.)

I. З’ясувати та пояснити значення понять і термінів:

міжнародне визнання; інститут визнання; визнання держав; визнання урядів; прихід до влади конституційним (неконституційним) шляхом; визнання «де-юре»; визнання «де-факто»; визнання «ad hoc»; наочно засвідчене визнання; визнання, що припускається; зумовлене визнання; колективне визнання; визнання «повсталої сторони»; визнання «воюючої сторони»; визнання органів національного опору; визнання органів національно-визвольних рухів; «організовані озброєні угрупування»; «антиурядові озброєні сили».

II. Проаналізувати положення та ситуації:

1. “The fact that an existing state is generally considered to have a number of rights and duties under international law, even before recognition, is an element in favour of the declaratory view. On the other hand, the judicial practice of many states according to which an unrecognized state or government does not enjoy the full and complete rights of a foreign state or government before national courts points to the constitutive character of recognition. The essence of this jurisprudence is that recognition creates a new legal situation which did not exist simply in virtue of the effective establishment of the new state or government. Furthermore, in cases where the facts relating to the effectiveness or independence of a new regime are subject to different evaluations, recognition is something more than a mere declaration of an existing fact. It then has a constitutive character in so far as it precludes the recognizing state from afterwards contesting the facts. In those cases, however, where there could be no controversy about the statehood of the new political entity, or about the effectiveness of a new regime, recognition is purely declaratory” (Manual of Publik International Law / Edited by Max Sorensen. – Lоndon, 1968.- P. 276-277).

2. У справі|річ| про визнання|зізнання| революційного уряду (Tinoco Concessions (GB v. Costa Rica, 1923 )), арбітр В. Тафт заявив, що “невизнання іншими державами вимоги уряду бути визнаним національним представником, свідчить, зазвичай|звично|, про те, що він не здобув незалежності і такого контролю (в країні), щоб бути таким відповідно до міжнародного права (Report of International Arbitral Award (RIAA) I. – P.389).

3. 16 грудня 1991 р. міністри закордонних справ держав членів Європейського Співтовариства|спілка| прийняли „Декларацію по Югославії”, яка застосовує „Директиви” до держав, що виникли в наслідок |унаслідок,внаслідок| розпаду колишньої |коллапс,разрушение| Югославії. У ній, зокрема, наголошувалося, що якщо ці нові держави потребують|потребувати| визнання|зізнання|, заява повинна бути передана Арбітражній Комісії. У своїх Висновках|укладення,ув'язнення| № 4 і № 5 від 11 січня 1992 р. Арбітражна Комісія вирішила|розв'язати|, що Боснія і Герцеговина і Хорватія ще не відповідали всім необхідним вимогам для визнання|зізнання| (пізніше, коли ці вимоги були розцінені як виконані, визнання|зізнання| державам було надано. У Висновках|укладення,ув'язнення| № 6 і № 7 Арбітражна Комісія визнала, що Македонія і Словенія відповідають таким вимогам (EJIL. 4 (1993). - P. 77-80).

4. 15 листопада 1983 р. Турецька|Турція| Республіка Північний Кіпр проголосила себе незалежною державою і була визнана Туреччиною|Турція|.|объявленный| Рада|порада| Безпеки ООН, глави держав Європейського Співторвароиства і Комітет Міністрів Ради Європи ухвалили рішення про те, що декларація незалежності цього утворення «не має юридичної сили». Вони зажадали її «відгуку|відкликання|» і звернулися|обернулися| до всіх держав «не визнати ніякоі киприотської держави|жоден| окрім|крім| Республіки Кіпр» (Doc. UNO SC. 541 18.11.1983).

5. У серпні 2008 р., після закінчення військових дій в Грузії, Росія, а згодом Нікарагуа, Венесуєла та Науру (на серпнь 2011 р. тільки чотири країни), офіційно визнали незалежність що самопроголосили Абхазія і Південна Осетія. Грузія відмовляється визнати Абхазію і Південну Осетію незалежними країнами, і по колишньому вважає їх грузинськими територіями. А дії Росії сприймаються як провокація і бажання додати легітимності неконституційним режимам правління. „Закликаємо міжнародне співтовариство зайняти тверду позицію відносно авантюрних дій російської сторони, оскільки ясно для всіх, до яких тяжких наслідків вони можуть привести”, – заявив МЗС Грузії.

III. Визначити правові джерела наступних рішень:

1 серпня 2011 р. МЗС України повідомило, що Україна визнала Перехідну національну владу Лівії (повстанців) єдиним законним представником лівійського народу.

4 серпня 2011 р. Кубинський МЗС заявив про те, що Гавана не визнає Перехідну національну раду Лівії, звинувативши НАТО у вбивстві тисяч мирних громадян, а ООН - в потуранні загарбницькій війні на лівійській території.

Рекомендована література:

Основна література: 1– 4.

Додаткова література: 5–19, 29, 38.

Спеціальна література до теми: 69 – 77.

Тема 6. Правонаступництво держав (15 год.)

Лекція 11. Поняття та підстави правонаступництва. Об’єкт дії норм

правонаступництва (2 год.)

Поняття правонаступництва. Підстави правонаступництва. Об’єкт дії норм правонаступництва. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Дія міжнародних договорів при переході частини території від однієї держави до іншої, об’єднанні держав, внаслідок відокремлення частини або частин території держави (поділ держави з продовженням існування держави-попередниці або її зникнення). Принцип „pacta sunt servanda”. Правонаступництво нових незалежних держав щодо багатосторонніх і двосторонніх угод. Принцип “tabula rasa”.

Лекція 12. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Правонаступництво України (2 год.)

Правонаступництво держав щодо державної власності. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.

Правонаступництво держав щодо державних архівів. Основні правила правонаступництва державних архівів при зміні території держави-попередника.

Правонаступництво держав щодо державних боргів при різних видах зміни території держави попередника. Особливий режим вирішення питання боргу щодо нових незалежних держав.

Поняття континуітету в міжнародному праві: неперервність міжнародної правосуб’сті держав,

Врегулювання проблем правонаступництва у зв’язку з припиненням існування СРСР. Правонаступництво України.

Семінар 7. Поняття правонаступництва. Правонаступництво держав щодо

міжнародних договорів (2 год.)

1. Поняття правонаступництва. Підстави правонаступництва. Об’єкт дії норм

правонаступництва.

2. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів:

2.1 при переході частини території від однієї держави до іншої;

2.2 при об’єднанні держав;

2.3 при відділені частини або частин території держави.

3. Правонаступництво нових незалежних держав щодо багатосторонніх і двосторонніх угод. Застосування принципу «рacta sunt servanda» та принципу «tabula rasa» у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.

Завдання для самостійної роботи (3 год.)

I. Ознайомитись із текстом: Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.

II. Прокоментувати наступні нормативні положення:

1. «Незалежна держава не зобов’язана зберігати чинним будь-який договір або ставати його учасником у силу винятково того факту, що у момент правонаступництва держав цей договір був чинним відносно території, що є об’єктом правонаступництва держав» (ст. 16 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.).

2. «Коли частина або частини території держави відділяються і створюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередник: а) будь-який договір, що є чинним у момент правонаступництва держав, продовжує бути чинним відносно кожної створеної таким чином держави-наступника» (ст. 34).

3. «Правонаступництво держав як таке не зачіпає: a) кордонів, встановлених договором; або b) зобов’язань і прав, встановлених договором і віднесених до режиму кордону» (ст. 11).

Рекомендована література:

див.: семінар 8.

Семінар 8. Правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів

і державних боргів. Правонаступництво України (2 год.)

1. Правонаступництво держав щодо державної власності.

2. Правонаступництво держав щодо державних архівів.

3. Правонаступництво держав щодо державних боргів при різних видах зміни території

держави попередника (боржника). Особливий режим вирішення питання боргу щодо нових

незалежних держав.

4. Врегулювання проблем правонаступництва у зв’язку з припиненням існування СРСР.

5. Правонаступництво України.

Завдання для самостійної роботи (4 год.)

I. Ознайомитись із текстом: Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.

II. Прокоментувати наступні нормативні положення:

1. «Коли держава розділяється і припиняє своє існування і частини території держави-попередниці створюють дві або декілька держав-наступниць і якщо відповідні держави-наступниці не домовились про інше: а) нерухома державна власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, на території якої вона знаходиться; b) нерухома державна власність держави-попередниці, що знаходиться за межами її території, переходить до держав-наступниць у справедливих частках» (ст. 18 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.).

III. Підготувати аснотацію на монографію (письмово):

Ноговіцина Ю.О. Міжнародно-правові аспекти правонаступництва України. – К., 2006.

Рекомендована література:

Основна література: 1– 4.

Додаткова література: 5-25, 38-42.

Спеціальна література до теми: 78– 87.

Документи: 17–26.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒