Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розділ 1. Історіографія проблеми

Стр 1 из 5Следующая ⇒

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації

Тернопільське обласне комунальне територіальне відділення

Молої акаднмії наук України

Відділення: фольклористики та мистецтвознавства

Секція: фольклористики

ЗИМОВА ЗВИЧАЄВА ОБРЯДОВІСТЬ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ: ПОКОЛЯДЬ – ЗАСІВАНКИ ТА ВІНШУВАННЯ У НАДЗБРУЧЧІ

(остання третина ХІХ – перша третина ХХ століття)

Роботу виконала:

Венгер Христина Василівна,

учениця 10 класу ЗОШ №3

м.Теребовлі

Науковий керівник:

Губ’як Василь Дмитрович,

канд. істор. наук, доцент

Тернопільського національного

педагогічного університету

ім. В.Гнатюка

Тернопіль – 2010

Зміст

№ з/п		Стор
	Вступ …………………………………………………………………………………………………………………………………..
	Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ………………………………………………...……
	Розділ 2. ПОКОЛЯДЬ (ПОСІВАННЯ, ЗАСІВАННЯ, ВІНШУВАННЯ) – АТРИБУТ НОВОРІЧНОЇ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ ………………………………………………...……….
	2.1. Посівання у регіонах України ……………………………………………………...…….
	2.2. Посівання в Західному Поділлі (на прикладі Надзбруччя) ….
	ВИСНОВКИ ……..………………………………………………………………………………………………………….
	ДОДАТКИ ……..……………………………………………………………………………………………………………….
	1. Найменування Господнє – на церковний Новий рік
	2. Зразки посіванок, новорівчних поздоровлень, віншувань в Надзбруччі (Галицьке Поділля) ………………………………………………
	ЛІТЕРАТУРА ……………………………………………………………………………………………………………..

ВСТУП

Українська традиційна календарна обрядовость українців, яка протягом багатолітньої історії зазнавала чужих впливів, завжди привертала увагу українських та зарубіжних учених. Це стало найвідчутніше у період здобуття власної державності. У регіоні Західного Поділля, що є частиною Подільського краю й охоплює майже всю адміністративну територію Тернопільської області, традиційна зимова календарна обрядовість збереглась у відносно доброму стані. Передусім це пов'язане із закоріненою релігійністю місцевих жителів, підкріплюваною впливом Православної і Греко-католицької церков. За час збирання та публікації зимової календарної обрядовості у цьому регіоні зібрано масив відповідного матеріалу, зокрема у працях І.Гальки, І.Вагилевича, Я.Головацького, В.Гнатюка, Ф.Колесси, П.Медведика, О.Смоляка, М.Крищука, Б.Синенької, М. Мечника, М.Носатого та ін.[1].

У праці "Колядки та щедрівки" В.Гнатюк подає най ґрунтовний аналаз функціонування пісенних текстів в обряді. Етнографічний матеріал місцевих авторів етнографів-краєзнавців Б.Синенької, М.Франківа, М.Крищука, П.Медведика та ін. представлений публікаціями в місцевій періодиці.

Об'єкт дослідження - традиційна календарно-обрядова культура зимового циклу Західного Поділля з наведеними прикладами з аналогами інших етнографічних регіонів, яка сприяє аналізу зразків від давніших згадок до сьогодення.

Предметом є один із основних компонентів атрибутів різдвяно-новорічної групи - засівання.

Мета дослідження - дослідити зимову календарну обрядовість Західного Поділля на прикладі Надзбруччя з урахуванням трансформаційних процесів, які протягом багатовікового історичного періоду та в умовах сьогодення.

Мeта дослідження зумовила наступні завдання:

- на основі аналізу рукописних і друкованих матеріалів з'ясувати стан проблеми;

- уточнити етнографічні межі Західного Поділля, звертаючи увагу на фактори, які зумовили специфіку цього регіону;

- виокремити старий Новий рік з групи свят зимового циклу, які мотиваційно пов'язані з трьома святами - Різдвом Сина Божого - Ісуса Христа, старим Новим роком (Василієм Великим) та Водохрещем (Богоявленням Господнім);

- виявити функцію посівання у різдвяній обрядовості Західного Поділля як основного атрибута, без якого ритуалістика свят не може бути чинною в контексті українських та взагалі слов'янських культурних традицій, пов'язаних з реаліями життєдіяльності селянина-хлібороба.

Географічні межі дослідження – історико-етнографічний регіон Поділля, зокрема його західна частина – Надзбруччя [2].

За сучасним адміністративним поділом ця територія охоплює Збаразький, Підволочиський, Гусятинський, Борщівський, Заліщицький, Чортківський, Теребовлянський, Бучацький, Тернопільський, Зборівський, Козівський р-ни, східну частину Монастириського, Підгагцького, Бережанського районів Тернопільської області, а також південно-східну частину Золочівського району Львівської області. Переважно увага зосереджується на сільському та містечковому населенні Західного Поділля як головному ретрансляторі давніх та сучасних культурних традицій [3].

Хронологічні межі дослідження визначені періодом від першої половини XIX - до початку XXI ст., зокрема на другій половині XIX - першій половині XX ст., коли в науковій літературі зафіксовано основний масив матеріалів, що висвітлюють предмет дослідження.

Методологічна основа роботи - наукові праці українських вчених-етнологів та істориків культури О.Потебні, М.Грушевського, В.Петрова, О.Смоляка, Р.Кирчіва, та ін., які орієнтують у дослідженні еволюції обрядової творчості. Передусім це засадничі тези про безперервність обрядової творчості в етнографічному масиві, а також про комунікативні особливості їхнього функціонування, роль соціокультурних чинників у процесі становлення та розвитку традиційної обрядової культури [4].

Для з'ясування теоретичних аспектів і вирішення основних практичних завдань у роботі використані такі методи: історико-типологічний, порівняльний, функціональний, географічний, опитовий /польові дослідження/.

Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що в ній аналізується старо-новорічна календарна обрядовість Західного Поділля у контексті зимових свят різних часових та просторових етнокультурних зрізів. Простежений зв'язок між головними різдвяними святами зимового циклу – Різдвом Христовим, старим Новим роком (Василія Великого) та Водохрещем (Богоявлення Господнє). У науковий обіг уведено польові етнографічні матеріали, зібрані дослідником під час польових експедицій. Показано вплив на цей пласт традиційної культури – засобів масової інформації на збереження традицій та роль різдвяного циклу народних свят в культуротворчому процесі в наш час.

Матеріал дослідження побудовано на власних записах фольклорних матеріалів, які зроблено на теренах Західного Поділля від інформаторів старшого покоління жителів сіл і містечок місцевості в 2008-2010 роках. Окрім цього, джерелами слугували фольклорні збірники та етнографічні розвідки В.Гнатюка, І.Гальки, Б.Лепкого,О.Смоляка, та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в контексті наукових досліджень лабораторії «Мелос» Теребовлянського училища культури.

Практичне значення роботи. Проведене дослідження розкриває сучасний стан поколяді /засіванок, посіванок, віншувань/ – зимової календарної обрядовості Західного Поділля у зв'язках з її давнім традиційним підґрунтям.

Результати і висновки наукової роботи можна використати в лекційних курсах, спецкурсах з української етнології та народознавства в середніх загально-освітніх школах. Матеріали даного дослідження можна використати при проведенні різного роду виховних заходів та культурно-мистецьких дійств Різдвяно-новорічної обрядовості – поколяді /посівання/.

Популяризувати засіванки Надзбруччя можна через видання дослідження окремою збіркою.

Структура дослідницької роботи. Робота складається зі вступу, обгрунтовання, двох розділів основного викладу матеріалів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг - 38 сторінок.

Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

В огляді основних джерел дослідженняпроаналізовані праці українських та зарубіжних етнологів від початку XIX ст. до сьогодення, в яких є інформація про зимову обрядовість краю. Виявлено, що зимова обрядовість привертала унпгу вчених від початку формування етнологічної науки (Густинський літопис, Київський Синопсис), але головна їх маса була на нагромаджена протягом XIX - початку XX ст.

Перші такі відомості містяться в працях польських вчених Ж.Паулі, а також у народознавчих дослідженнях членів "Руської Трійці" М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького та ін.

У 40-70-тих роках XIX ст. є друковані та рукописні етнографічні і фольклорні матеріали, які проливають світло на Західне Поділля. Серед них: рукописний збірник І.Вагилевича "Слов'янське свято Коляда", наукова розвідка І.Гальки "Народные звычаи и обряды з околиц над Збручем" (1860-1862), збірник Я.Головацького "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (1878) і ін. [5].

Важливий внесок у дослідження різдвяної обрядовості українців зробили О.Потебня, М.Сумцов, О.Воропай, праці яких стали знаковими в європейській народознавчій науці завдяки тлумаченню символіки та образної системи, характерної для пісень слов'янських народів цього жанру [6].

Серед публікацій зимової обрядовості українців став збірник В.Гнатюка "Колядки і щедрівки", виданий у Львові 1914 року (серія "Етнографічний збірник". Т.35/36). Ця перша колядкоьо-щедрівкова антологія, до якої увійшли записи самого упорядника, Зорана Доленги-Ходаковського, І.Вагилевича, О.Бодянського, М.Вовчка, І.Франка, В.Гнатюк подають зразки фактичного матеріалу з території нашого краю. Підкреслено значний внесок в наукове осмислення різдвяної обрядовості, який зробили українські вчені І.Франко, М.Грушевський, Ф.Колесса, І.Свєнціцький, С.Килимник та ін., праці яких є основоположними у вивченні даної проблематики [7].

Праця К.Сосенка "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва та Щедрого Вечера", що вийшла 1928 р. у Львові, більшість матеріалу стосується Західного Поділля. К.Сосенко вперше звернув увагу на зимовий цикл святРіздва.Однако, не всі положення в праці підтверджені польовими матеріалами [8].

У 1965 р. видана лише одна книга - "Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року" (упорядник О.Дей), в якій знайшли місце тільки 10 словесних текстів колядок та щедрівок із західноподільської місцевості [9].

Однак, із середини 80-х років XX ст. дещо активізується видання календарно-обрядового фольклору. Тоді вийшли збірки "Пісні Тернопільщини" (упоряд. С.Стельмащук, П.Медведик), історико-етнографічне дослідження "Поділля", в яких описані зимові свята подільського регіону. Інформація про зимову обрядовість одного села із Західного Поділля міститься в етнографічній розвідці П.Медведика "Село Жабиня на Зборівщині". Побачили світ етнологічні описи Різдвяних свят у збірниках "Нова радість стала" Б.Синенької, І.Виспінського, "Галицькі колядки та щедрівки" М.Крищука, "Щедрий вечір" П.Шимківа, "Коляди Західного Поділля" Г.Олексин, "Українське народознавство" О.Смоляка [10]. У навчальному посібнику "Українське народознавство" /1994/ за редакцією проф. С.Павлюка. У цьому посібнику висвітлені всі аспекти духовної традиційної культури, охарактеризований ступінь її матеріального забезпечення. Такий методологічний підхід дозволяї простежити походження українського народу у безперервному розвитку визначено в інших наукових дослідженнях працях Й.(О) Роздольського, Булашева Г. та ін.[11].

Основним джерелом дослідження стали матеріали автора, зібрані у селах та містечках Західного Поділля від 80 інформаторів старшого покоління, а також етнографічні записи О.Смоляка М.Бойко, М.Мечника, Г.Алексаандрович, М.Носатого, Т.Виннічик зроблені в цій же місцевості у 1970-90-х роках – першій десятці ХХІ ст. Ці матеріали зберігаються у власних архівах дослідників.

Важливим джерелом для порівняльних зіставлень наявного матеріалу послужили дослідження зимової обрядовості Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття, зокрема Ф.Колесси, А.Онищука, Р.Кирчіва, М.Мушинки, І.Мацієвського, В.Гошовського, І.Хланти, Н.Громової; з Холмщини і Підляшшя - В.Ткача, Є.Рижик; з Волині й Полісся - К.Мошинського, О.Кольберга, В.Кравченка, К.Квітки, Р.Свириди; з Центрального Подніпров'я - В.Милорадовича, В.Мицика; зі Слобожанщини та Півдня України - В.Іванова, В.Ястребова, В.Осадчої. В останні три десятиліття опубліковано праці О.Курочкіна, В.Борисенко, І.Волицької, Р.Кирчіва, М.Гримич з традиційної обрядовості, написаних на загально-українському матеріалі.

Цікавою з народознавчого погляду є наукова література, що порушує питання вивчення зимової обрядовості на рівні міжслов'янських культурних зв'язків, цією проблематикою в основному займалися російські фольклористи та етнографи (І.Снєгірьов, Д.Зеленін, А.Терещенко, І.Сахаров, А.Афанасьєв, В.Руднєв, Б.Рибаков, В.Чичеров); білоруські (П.Шейн, З.Радченко, З.Можейко, Л.Мухаринська); польські (О.Кольберг, О.Пешель); чеські (Л.Нідерле, М.Боревич); болгарський (І.Маринов).

У дослідженні орієнтувано на карту етнографічного районування України, розроблену українським етнологом Р.Кирчівим у посібнику "Етнографія України", за якою Західне Поділля є лише частиною великого Подільського масиву. Однак, останнім часом у північних районах місцеві жителі ідентифікують себе західноукраїнцями, у західних - галичанами, у південно-східних - подолянами. Все це - результат постійних змін кордонів як політичного, так і адміністративного характеру, що стало головною причиною для руйнування етнографічної назви. Враховуючи вищезазначені реалії, окреслено етнографічні межі Західного Поділля майже всією адміністративною територією Тернопільської області (крім південноволинських районів - Лановецького, Кременецького, Шумського та західної частини Бережанського, Підгаєцького та Монастириського) [12].

Отже, існує значна кількість джерельної літератури, яка дає можливість підтверджувати етнографічні межі Західного Поділля, враховуючи топонімічні, культурологічні фактори – етно-регіональну самосвідомість, ознаки житла, одягу, вишивки тощо. Зупинена увага на передріздвяно-рідвяній обрядовості Західного Поділля, які своїм народнотрадиційним змістовим наповненням зумовили Різдво, старий Новий рік та Йордан. (Зауважимо, що в західноподільському енонімуміперша група передріздвяних свят є перехідним періодом до зими, традиційними мотиваціями перегукується з деякими обрядодіями власне Різдва. [13].

Пролито світло на Різдвяну обрядовість Західного Поділля (символіка основних її складових, показано роль та значення колядників на рівні звичайних і ряджених обходів та їхньої обрядової атрибутики).

Підкреслимо, що посівання і дідух є найдавнішими з атрибутів у різдвяній обрядовості в давні часи, як видно зі збережених мотивацій, стосувався культу предків та родючості.

Центральне місце та особлива увага в роботі приділена Новорічно-Йорданській обрядовості Західного Поділля: традиційні та новаційні елементи" присвячений виявленню стану збереження традиційної обрядовості, її давніх і оновлених елементів і зв'язків новорічних та йорданських святкувань. Адже новорічна звичаєвість у збережені форми побутування висвітлює складові елементи святкування старого Нового року.

Відзначення старого Нового року на народному рівні зберігається вЗахідному Поділлі дещо рідше, ніж Різдва та Йордану. Обряд "Маланка", що функціонує в наддністрянських подільських районах, не має якогось традиційно фіксованого тексту, а базується переважно на сценках імпровізаційного характеру. Головні персонажі у ньому – Маланката Василь. їхня дія зводиться до пантоміми і головними чинниками її руху є антиповедінка.

У досліджуваному регіоні вдосвіта на старий Новий рік (14 січня) діти ходять "сіяти", "посівати", "засівати". Функцію першого сівача ("полазника") виконують лише хлопчики (рідше чоловіки). Під час засівання віншують /вінчують/.

Поширеним звичаєм у Західному Поділлі є "в'язання Василів" - привітання їх з іменинами.

Отже, у приурочених до йорданського водосвяття традиційних звичаях західних подолян є підстави вбачати і вплив давніх дохристиянських вірувань та ритуалів, пов'язаних із сакралізацією води як одного з прадавніх проявів світотворення.

12 3 4 5 Следующая ⇒