Найменування господнє – на церковний Новий рік

Перед Вознесінням на небо Сам Господь сказав Своїм учням, що хто повірить, то супроводити будуть його ознаки такі: «У Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне вип'ють, — не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!» (Марк. XVI, 17). Ім'ям Ісуса апостоли оздоровлювали, зцілювали людей, Ім'я Ісуса вище всякого імені.

Свято обрізання і найменування Господнє святкується один день. Служба Божа в цей день відбувається на честь цієї події і в пам'ять св. Василія Великого.

Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської народився близько 329 р. по Різдві Xристовім в Кесарії у сім'ї багатих і благочестивих батьків. В дитинстві виховувався у своєї бабусі, Св. Мокрини. Поняття про Бога одержав з раннього дитинства, і Віра в Нього зростала з його віком. Одержавши перші знання в сім'ї, як пчілка, що збирає мед з квітів, Великий Василій потягнувся до знань і поступив на навчання в училище. Він був риториком серед риториків, філософом серед філософів, а особливо, не маючи са­ну священика, священиком серед християн. Найбільше він займався любомудрієм. Сам Бог послав його у Візантію в м. Афіни, де його прийняли на навчання не як новачка, а як вже відому людину. Маючи великі успіхи в навчанні, Василій Великий не забував про Бога. Він пише про себе, що ніколи погано не думав про Бога і ніколи не міняв своїх поглядів і понять про Бога, які мав раніше, які одер­жав у дитинстві від блаженнішої матері своєї і бабусі Мокрини.

Після закінчення навчання йому запропонували посаду адвоката і учителя. Але він відмовився і повернувся в Кесарію. Тут він почав вивчати досконало Євангеліє, життя глибоко віруючих людей, які не думали про своє тіло, а тіль­ки про душу.

Він вирушає в Єрусалим і там приймає святе хрещен­ня. Спочатку читає і тлумачить народу святі книги, а зго­дом стає єпископом. Та перед цим він їде в м.Понт і стає настоятелем тутешнього монастиря. Багато часу віддає молитвам і посту. Разом із своїм товаришем Григорієм сумлінно вивчає Святе Письмо.

За царювання Константія Василій повернувся в Кесарію. В 362 році він був рукоположений в сан диякона і в цьому сані був присутній на соборі в Константинополі. Невдовзі був висвячений в сан пресвітера Євсевієм Кесарійським. Його чесноти, розум і служіння Богу і Церкві поставили його вище від інших служителів Церкви. Євсевій, за своєю людською ревністю, почав висловлювати проти Василія неблагодатні думки. Василій залишив Кесарію і знову вирушив до Понту. Тут він написав свої тлумачення Святого Письма і правила, які необхідні для кожного християнина.

Григорій Богослов все зробив для того, щоб примири­ти Василія з Євсевієм. З пустині Євсевій відкликає Васи­лія для загального добра Церкви.

Василій став проповідувати слово Боже. Завжди висту­пав з проповідями, без підготовки проповідуючи кожен день. Написав молитву (літургію) для служіння в Церкві.

Після смерті Євсевія Василій Великий був обраний архіпастирем Кесарійської Церкви. Майже щодня проводив Богослужіння. На одному з богослужінь був цар. Василій вдав, що не помітив його і не приніс йому дари. Цар розгнівався і підписав указ, щоб вислати Василія із Кесарії. Але в царя був хворий син — Галат. Ніякі ліки і лі­карі не допомагали йому. Мати сина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церква та її вірного слуги Василія Великого. Василій прийшов де постелі хворого, прочитав молитви, і той видужав. Молитвою Василій зцілював багатьох людей.

На думку Василія, багатство означає не мати для себе нічого, жити з одним Христом. Він не мав багатої одежі, харчувався лише самим хлібом, сіллю і водою, обнімав недужих, як братів. Св. Василій і в сані єпископа підтримував чернецтво.

В Кесарії було відкрито кілька чоловічих та жіночих монастирів. Він також влаштував будинок для старців і бідних прочан, який називався Василіадою. Він часто туди при­ходив, утішав і наставляв їх.

Св. Василій мав слабке здоров'я. Ось настав час помирати. Він ще зміг помолитися перед смертю. Та ста­лось чудо. Його відвідав відомий на той час лікар Іосій – єврей. Лікар сказав, що якщо св. Василій доживе до зав­трашнього дня, то він охреститься в ім'я того, в кого той вірить. Василій просив Господа, щоб той дарував йому декілька годин життя, аби спасти душу невіруючого. Коли на другий день лікар застав Василія живого, то впав на коліна біля його постелі й сказав, що він вірить в Бога, Василій пообіцяв йому, що сам його охрестить. Коли настав час хрещення, Василій став перед олтарем, провів Богослужіння і охрестив невірного. Служба відбулась 1 січня 379 р. Того ж дня, на 50 р. від народження, він помер. Тіло його виносили святі отці. Було багато народу. Кожен хотів торкнутись труни і облачення Святого отця. Всі люди гірко плакали.

Після смерті св. Василія Церква почала святкувати пам'ять про нього. Із стародавніх переказів відомо, що нетлінні мощі Великого Василія перенесені в Італію і знаходяться в Римі.

Тропар Господу Ісусу Христу: На престолі очевидному на небі з Отцем безпочатковим і божественним Твоїм Ду­хом перебуваючи, благословив Ти родитися на землі від Діви непорочної Твоєї Матері, Ісусе, через те й обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава всемилостивім Твойому зволенню, слава піклуванню Твоєму, слава завітанню Твоєму, єдиний Чоловіколюбче.

Тропар Василію: Пролунала проповідь Твоя по всій землі, що прийняла слово Твоє, котрим побожно навчив Ти, людські звичаї добре впорядкував Ти, віконосче, пре­подобний отче Василію, моли Христа Бога за спасіння душ наших.

У народі перед Новим роком — Щедрий Вечір. Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Ме­ланії. У народній традиції обидва свята об'єднались, і те­пер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

Отож, хай торжествують Небо і Земля.

Усі радіймо Різдву Христовому.

Простімо в серці всім обіди,

Берімо в руки живі квіти,

Хай радість в душах запалає

Христос ся рождає!

Віншуємо Вас з цими святами,

Щоб ви в щасті та здоров’ї їх зустріли

Та других дочекались –

Від літа до літа і до ста літ,

Поки Вам Господь назначив вік!

У Західному Поділлі в цей день ходять щедрувати. Готують багату вечерю з дванадцяти страв. Обов'язково, щоб була кутя з медом, маслом і волоськими горіхами.

А коли вже починає світати на другий день, то йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Починають від хрещених батьків, йдуть до інших родичів і близьких. Коли посівальник зайде в хату, то сіє зерном і поздоровляє з Новим роком.

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.

На Новий рік побутує багато народних прикмет:

- Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасли­вий рік не тільки для людей, а й для худоби.

- Якщо сонце весело зійде, весь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.

- Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

- «На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знай­шли!» — так промовляють за новорічним обідом, коли приймають гос­тей.