Економічна сутність співстрахування та її реалізація

Під співстрахуванням розуміється такий вид страхування, при якому два або більше страховиків беруть участь певними частками у страхуванні одного й того самого об'єкт страхування та ризику. Даний спосіб забезпечення страхового захисту застосовується при страхуванні великих об'єктів, коли один страховик не в змозі прийняти на себе весь ризик. Співстрахування є однією формою забезпечення стійкості страхового захисту, що використовує співробітництво між страховиками.

При спільному страхуванні якого-небудь об'єкта страхові компанії підписують один договір страхування, у якому поряд з умовами страхування містяться умови, що визначають права й обов’язки кожного страховика. Страхувальник може отримати або один поліс, або кілька – по одному від кожної компанії на її частку у страховій сумі. Розподіл часток премій відбувається пропорційно частки відповідальності. За угодою між співстраховиками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти інших у взаємовідно­синах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки. Зазвичай, це страховик, який бере на себе найбільшу відповідальність, а інші приймають умови, узгодженим страховиком, що має більшу частку (лідируючим страховиком). Однак це не зобов’язує утримувача малої частки підпорядковуватися всім рішенням лідируючо­го страховика щодо виплати частки у збитках навіть якщо інші страховики сплатили свої частки. Якщо страхувальник застрахував об’єкт не на повну суму, він роз­глядається як один із співстраховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою. Інколи спів страховики вимагають такої відповідальності страхувальника.

Співстрахування найчастіше проявляється через існування перестрахувальних пулів (об’єднань, фондів). Їх сутність полягає в то­му, що премія та суми збитків передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу. Учасники пулу зобов’язані в межах пулу приймати всі зазначені в угоді ризики та частку у всіх ри­зиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його чле­нами. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліп­шити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків. Кожний із учасників бере участь у прийнятих пулом ризиках на основі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення.

Об’єднання страховиків у пули виправдане при можливості настання катастрофічних збитків, у транспортному страхуванні, страхуванні відповідальності за екологічну шкоду, при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій, невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких важли­во утримати спеціалістів у цій галузі та міжнародного розподілу ризиків.

Пул може нормально функціонувати тільки тоді, коли всі його учасники дотри­муються прийнятих правил та обмежень, використовують однакові умови страхування. Об’єднання страховиків мають дотримуватися певних принципів. Ці принципи відображені в угоді про створення пулу та визначають:

· форму об’єднання (обов’язкову чи добровільну, з укладанням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу);

· форму прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ри­зиком: співстрахування чи перестрахування;

· вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками: часткова, солідарна або субсидіарна;

· порядок об’єднання страховиків у страховий пул: вільний, обме­жений, з урахуванням відповідних спеціальних критеріїв;

· форму взаємовідносин між учасниками пулу та страхувальника­ми, що стосується укладання договору страхування: будь-яким учас­ником пулу, тільки учасником-андерайтером чи лідером пулу;

· установлення ліміту відповідальності пулу;

· проведення спільної політики з перестрахування відповідальнос­ті, що перевищує місткість пулу;

· здійснення спільної політики інвестування страхових резервів;

· проведення страхування на підставі загальних правил та тарифів.

Шляхом створення пулу вирішуються такі завдання:

· заявляються умови для страхування ризиків, раніш невідомих і важких для точної оцінки; таких, що трапляються рідко і не дають змоги сформувати збалансова­ний страховий портфель; катастрофічних;

· за рахунок об’єднання фінансових ресурсів страховиків збільшуються можливості пулу з прийняття на страхування значних ризиків;

· підвищується надійність страхового захисту за рахунок збіль­шення гарантій виконання страховиками своїх обов’язків з відшкоду­вання збитків.

Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов’язань за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлюється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу, яка, відповідно до чинного законодавства, не може перевищувати 10 % статутного фонду та сформова­них страхових резервів страховика.

Надійність страхового захисту, що гаранту­ється пулом, залежить від виду договору, на основі якого будуються взаємовідносини між його учасниками та страхуваль­никами: співстрахування або перестрахування, а якщо пул є співстрахувальним, то на основі якої відповідальності – часткової, солідарної або субсидіарної – діють учасники страхового пулу. Відповідно розрізняють два основних типи пулів: пули страхування та пули перестра­хування.

Через перестрахувальний пул здійснюється перестрахування ризиків. Доля кожного члена пу­лу в перестрахуванні визначається способом пропорційного розподі­лу. У такому випадку договори страхування спочатку укладаються окремими учас­никами, а надалі передаються повністю в пул. Перестрахувальні пули бувають таких видів:

· пул ринку або ринковий пул є організаційною формою, яка об’єднує більшість компаній ринку для прийняття великих або дуже небезпечних ризиків;

· урядовий перестрахувальний пул створюється урядом як центральна перестрахувальна компанія або пул з метою запобігання передаванні ризиків інозем­ним закордонним перестраховикам. Всі страхові компанії, що здійснюють страхування в державі, повинні передавати в цей пул на перестра­хування всі ризики або їх частину;

· андерайтерські пули створюють невеликі компанії, які мають бажання вийти на новий ринок або почати проводити новий вид страхування. Вони можуть об’єдну­ватись, утворюючи пули з компаніями, які мають більший досвід та андерайтерські можливості для прийняття на страхуван­ня певних часток.

Пул, створений на базі співстрахування, відрізняється від перестрахового пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які бе­руть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і про­фесіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів стра­хування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі. Україна також іде шляхом створення перестрахувальних пулів. Нині вже існують ядерний пул, авіаційний пул, пул зі страхування морських ризиків, до яких увійшли найвідоміші українські страхови­ки, що спеціалізуються у відповідних галузях.