Нормативно-лравові акти як джерела права соціального забезпечення в Україні

Як уже відзначалося, до нормативно-правових актів, що є джерелами права соціального забезпечення, належать зако­ни України та підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств та місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Серед законів України, що є джерелом права соціального забезпечення, найвищу силу має Конституція України — Ос­новний Закон нашої держави. Характеризуючи Конституцію України, відзначимо, що вона є основою правової системи на­шої держави. А це означає, що норми усіх галузей права ма­ють бути зорієнтовані на неї і не можуть суперечити їй.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., про­голосила Україну соціальною державою і серед інших прав закріпила основні права людини і громадянина у соціальній сфері.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, які пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і сво­бод) тут виступає переважно як фізична особа. За Консти­туцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення ______________________

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інститу­ціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадя­нина, закріплених Конституцією України, є право на свобо­ду об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними спра­вами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46). Говорячи про права людини і громадянина, слід враховува­ти, що таке розмежування не має абсолютного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави — суб'єктів укладених між державами договорів¹.

У ст. 46 Конституції України закріплено основні положен­ня щодо права громадян на соціальний захист. Воно ба­зується на загальних засадах діяльності соціальної держави, у якій «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор­канність і безпека визнаються в Україні найвищою соціаль­ною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визнача­ють зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3).

Право на соціальний захист громадян включає в себе «пра­во на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з не­залежних від них обставин, а також у старості та інших ви­падках, передбачених законом». Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним

¹ Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В. В. Копейчи-кова. — К.: Юрінком, 1997. — С. 38-40.

т

В.З. Нормативно-правові акти як джерела права соціального забезпечення...

\ страхуванням. Джерелами коштів для здійснення соціаль­них виплат є страхові внески громадян, підприємств, установ І організацій, а також асигнування з державного та місцевих бюджетів. Право на соціальний захист гарантується також створенням мережі державних, комунальних, приватних за­кладів для догляду за непрацездатними.

Важливим є проголошення у Конституції України поло­ження, що «пенсії, інші види соціальних виплат та допомо­ги, що є основним джерелом існування, мають забезпечува­ти рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (ст. 46). Ця норма міститься у бага­тьох міжнародно-правових актах, у яких бере участь наша держава.

У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло. Всього цього людина, всі члени її сім'ї повинні досягати завдяки своїй трудовій діяльності. Але за певних обставин (у разі настання соціальних ризиків), коли людина не може себе забезпечити, допомогу зобов'язується надавати держава. При цьому кри­терієм надання матеріальної допомоги, здійснення різно­манітного за формами соціального захисту в умовах кризово­го стану економіки є офіційно встановлена межа малозабез-печеності.

Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Як перше, так і друге спрямовані на захист найбільш цінного, що є для людини, — її здоров'я та самого життя. Право на охорону здоров'я держава забезпечує створенням мережі лікувальних закладів, вжиттям заходів щодо запобігання за­хворюванням. Медичне обслуговування у державних і кому­нальних закладах охорони здоров'я здійснюється безкош­товно. Важливе значення для охорони здоров'я населення і запобігання захворюванням має розвиток різних форм ме­дичного страхування.