Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права соціального забезпечення

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення ______________________

Джерелами права в Україні визнаються правовий звичай, нормативно-правовий договір та нормативно-правовий акт.

За нинішніх умов правовий звичай у нашій державі не має широкого поширення і для регулювання суспільних відно­син застосовується рідко. Тим більше, що чимало звичаєвих норм впродовж тривалого їх використання набули правового значення й, отримавши так звану легітимацію, перетворили­ся у правові норми і стали нормативно-правовими актами. Що ж до права соціального забезпечення, то як самостійне джерело цієї галузі він в Україні практично не застосовуєть­ся. Однак історично так склалося, що фактично соціальне за­безпечення можна розглядати як закріплений законодавчо звичай допомоги слабкому, злиденному. Відомо, що у кон­ституції Пилипа Орлика були окремі приписи щодо соціаль­ного захисту малоімущих (вдів, сиріт).

Отже, називати джерелами права соціального забезпе­чення в Україні можна лише нормативно-правовий договір та нормативно-правовий акт.

Та обставина, що право соціального забезпечення нале­жить до сфери соціального права, норми якого спрямовані на забезпечення захисту осіб, що зазнали впливу соціальних ри­зиків, дає підстави окреслити деякі особливості його джерел.

Передусім необхідно наголосити, що суб'єктивне право особи на соціальний захист з боку держави належить до невід'ємних і невідчужуваних прав, зумовлених соціальною природою людини, її стосунками з суспільством та держа­вою, до яких вона належить. Розвиток соціального забезпе­чення характеризує суспільство як гуманне, а державу — як соціальну. Внаслідок своєї значущості для суспільства та держави забезпечення цього права перестало бути справою окремої держави, воно перебуває в центрі уваги міжнародної спільноти та провідних міжнародних організацій. Тому ве­лику вагу серед джерел права соціального забезпечення Ук­раїни мають документи договірного характеру, ухвалені на міжнародному рівні.

$ .1. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

Зважаючи на існуючу різницю в соціальних та еко­номічних можливостях різних держав, міжнародні докумен­ти з прав людини встановлюють мінімальні стандарти со­ціального захисту, які не є нормами прямої дії, а виступають бизою для правотворчості держав-учасниць, нормами-прин-ципами, на які повинно орієнтуватися національне законо­давство. Основні положення права соціального забезпечення України, яка є одним із членів-фундаторів Організації Об'єднаних Націй, членом Ради Європи, базуються на нор­мах міжнародно-правових актів з прав людини. Двосторонні угоди нашої держави містять норми прямої дії, застосування нких відбувається в порядку, встановленому законами Ук­раїни.

Ще однією особливістю джерел права соціального забезпе­чення є їх множинність. Відносини соціального забезпечен­ня врегульовані великою кількістю нормативних актів. Ііільшість цих актів є загальнодержавними й ухвалюються відповідними державними органами, але у системі джерел права соціального забезпечення існують і акти, що мають місцевий (локальний) характер. При цьому останнім часом;іростає роль актів органів місцевого самоврядування. Ці ор­гани приймають нормативно-правові акти, якими регулю­ють окремі питання соціального забезпечення громадян (на­дання субсидій на житлово-комунальні послуги, надання соціальних пільг окремим категоріям населення та ін.). Зро­стання ролі актів органів місцевого самоврядування серед джерел права соціального забезпечення зумовлено двома причинами:

— розширенням компетенції органів місцевого самовря­дування у сфері регулювання відносин соціального забезпе­чення;

— збільшенням кількості виплат соціального забезпечен­ня, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів.

Множинність джерел права соціального забезпечення є результатом того, що в Україні відсутній єдиний кодифікова­ний акт, який би врегульовував увесь комплекс суспільних

І

>„>&&. •^$й№ге^^чи_ій"йй-^ї''і-»»л'""**г. і

гг

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення ______________________

відносин, котрі є предметом цієї галузі. Об'єктивно цього на сьогодні досягти неможливо. Система законодавства в сфері соціального забезпечення перебуває у стадії реформування. Тому чинне законодавство характеризується значною не­стабільністю, безсистемністю, суперечливістю, а подекуди й дублюванням відповідних положень у різних законодавчих актах, відмінних за юридичною силою.

Важливо зазначити, що серед джерел права соціального забезпечення особливе місце належить актам Міністерства праці і соціальної політики України. Це зумовлено тим, що одним з основних його завдань є участь у формуванні та за­безпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати праці, пенсійного забезпечення і соціального обслуго­вування населення. Правові акти цього міністерства сприя­ють правильному та однаковому застосуванню законодавства про соціальне забезпечення.

Ще однією характерною рисою джерел права соціального забезпечення може вважатися наявність серед них актів, які ухвалюються органами соціального страхування. За своєю юридичною природою вони не належать до актів державних органів, але після реєстрації у Міністерстві юстиції України набувають ознак нормативності та застосовуються на рівні з іншими нормативними актами.

Джерела права соціального забезпечення відзначаються також певною цільовою спрямованістю. Як уже відзначало­ся, відсутність єдиного кодифікованого акта на зразок основ законодавства чи кодексу призводить до того, що акти права соціального забезпечення здійснюють регулювання переваж­но лише певної групи відносин, якогось одного виду соціаль-* ного забезпечення: пенсій, допомог тощо.

Неабияку роль у системі джерел права соціального забез­печення відіграють закони про Державний бюджет на поточ­ний рік. Завдяки Державному бюджету держава здійснює коригування багатьох показників соціального захисту своїх

р

З.І. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

громадян, гарантуючи щорічно їм більш високі стандарти за­безпечення.

Для джерел права соціального забезпечення властивою є також значна міра диференціації правового регулювання. Окремі види пенсійного забезпечення залежать, наприклад, від попередньої діяльності пенсіонерів, від належності їх до певних соціальних груп, умов праці тощо, і все це знаходить відображення у джерелах цієї галузі.

Таким чином, джерелами права соціального забезпечен­ня є нормативно-правові акти та акти договірного характе­ру, які ухвалюються компетентними державними та іншими уповноваженими органами з метою врегулювання соціаль­но-забезпечувальних відносин.

Джерела права соціального забезпечення класифікуються за різними критеріями. При цьому кожен із видів джерел поділяється на окремі підвиди, що відзначаються властиви­ми їм ознаками та мають свої специфічні риси. Однак най­більш загальним усе ж є поділ усіх джерел права соціального забезпечення на дві великі групи з огляду на вже відомий нам критерій — юридична природа норм, що містяться в актах, які регулюють відносини соціального забезпечення. Йдеться про акти договірного характеру та нормативно-правові акти.

Перші являють собою чималу групу джерел, норми яких є результатом договірного правовстановлення, тобто прийняті за угодою двох чи більше осіб і спрямовані на врегулювання відно­син учасників, які уповноважили цих осіб на підписання дого­вору. Зазвичай нормативно-правовий договір містить правила, що поширюються на певне коло неперсоніфікованих суб'єктів, чинними є впродовж тривалого часу або безстроково, не вичер­пують своєї обов'язковості визначеною кількістю застосувань і їх виконання забезпечується державним примусом.

Систему договорів — джерел права соціального забезпе­чення України становлять:

а) міжнародні договори (міжнародно-правові акти), які уклала, до яких приєдналася чи щодо яких у порядку право-наступництва підтвердила свої повноваження Україна;

Розділ 3. Джерела (форми) права соціального забезпечення ______________________

б) договори, укладені у сфері соціального партнерства як результат колективних переговорів. Це договори, що крім регулювання трудових відносин, містять положення, які стосуються соціального забезпечення.

Виходячи з особливостей нормативно-правових угод, укладених на міжнародному рівні, їх можна поділити на два види: міжнародні договори та міжнародно-правові акти. «Міжнародний договір є виражена певним чином угода між двома або кількома державами чи іншими суб'єктами між­народного права щодо встановлення, виконання, зміни або припинення їх взаємних прав і обов'язків»¹. Ці угоди вста­новлюють відповідні норми права, які кожен з учасників до­говору зобов'язується виконувати, переважно на своїй тери­торії, стосовно другої сторони — держави або стосовно грома­дян цієї держави.

Існують також міжнародні угоди, укладаючи які держа-ви-учасниці беруть на себе зобов'язання дотримуватися пев­них норм права стосовно своїх громадян. Це — міжнародно-правові акти з прав людини. Вони поширюють свою дію на територію відповідної держави після ратифікації їх уповно­важеними державними органами. До таких актів належать майже усі документи з прав людини.

Отже, систему міжнародних угод, що є джерелами права соціального забезпечення, становлять міжнародно-правові акти і двосторонні міжнародні договори України. Відпо­відно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це положення прийняте, «виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність

. Поняття, загальна характеристика та класифікація джерел права...

прав і свобод людини...»¹. Застосування норм міжнародних договорів можливе, якщо вони не суперечать законодавству України і відповідають вимогам Закону України «Про пра-нонаступництво України»².

Однак щодо міжнародно-правових актів з прав людини за­лежність є зворотною — законодавство України повинно відповідати ратифікованим Верховною Радою України між­народно-правовим актам. Ці акти встановлюють загально-правові стандарти прав і свобод особи, що визначають від­повідний рівень, нижче якого держави не можуть опускати­ся, гарантуючи права і свободи для своїх громадян. Річ у тім, що права і свободи людини перестали бути тільки внут­рішньою справою держави. Тепер вони — об'єкт уваги всієї міжнародної спільноти. Універсальний набір прав і свобод, здатний забезпечити нормальну життєдіяльність людини, сформульований у таких міжнародно-правових актах, як За­гальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966), Фа­культативний протокол до Міжнародного пакту про грома­дянські і політичні права (1966). Завдяки цим документам людина стала суб'єктом міжнародного права. Всі держави, що приєдналися до цих документів, зобов'язані привести своє законодавство у відповідність до них. Тобто існує пріо­ритет наведених міжнародних актів над внутрішнім законо­давством держав-учасниць. Тим самим кожен громадянин, політичні або громадянські права якого порушено, має право звернутися безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо ним вичерпані всі існуючі внутрішні засоби пра­вового захисту.

Отже, важливість міжнародно-правових актів для права соціального забезпечення України полягає у тому, що вони визначають основні цілі, які повинні бути досягнуті у сфері

Международное право / Отв. ред. Ф. И. Кожевников. — М.: Международньїе отно-
шения, 1981. —С. 106. *

¹ Преамбула Закону України «Про дію міжнародних договорів на території Украї­ни» // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 10. — Ст. 137. 'Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3.—Ст. 46.

¹ ріг