Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Зміст порівняльно-правового методу

Порівняльно-правовий метод – базовий метод методології порівняльного правознавства, що являє собою сукупність способів дослідження, яка застосовується для вивчення загальних та особливих ознак державно-правових явищ і встановлення закономірностей їх розвитку. На рівні із цим, порівняльно-правовий метод визначається як спосіб виявлення невідомого шляхом порівняння з відомим; або як метод виявлення якостей і особливостей державно-правового явища шляхом порівняння з іншими особливостями або особливостями іншого явища; або як спосіб встановлення закономірностей шляхом порівняння об’єктів у різний час (визн. рос. вчені Тіллє, Швєков). Розробка теорії порівняльно-правового методу, що активно почалася в 60-х роках 20 століття. На початку розробка порівняльно-правового методу розвивалася в рамках більш широкої проблеми - системи методів, що застосовуються правознавством. Таким шляхом були сформульовані фундаментальні положення, що характеризують порівняльно-правовий метод. Завдяки розробці теорії порівняльно-правового методу в рамках юридичної компаративістики, який потім активно застосовується іншими теоретичними юридичними науками, компаративістику називають методологічною юридичною наукою. Порівняльно-правовий метод базується на порівнянні як пізнавальній операції. У філософії порівняння – пізнавальна операція, завдяки якій на підставі певної ознаки встановлюється тотожність або відмінність об’єктів шляхом їх співставлення. Будь-яке наукове порівняння охоплює 3 основні прояви:· логічний прийом пізнання (пізнавальний процес, заснований на законах логіки);· процес, або особлива форма пізнавальної діяльності· це особливий пізнавальний результат. В структурі наукового порівняння є підстави виділити наступні елементи: · об’єкт, який ми порівнюємо (як правило це невідоме, що потребує пізнання);· об’єкт з яким ми порівнюємо (як правило відоме явище, про яке ми маємо знання); · властивості за якими порівнюються об’єкти (підстави порівняння); · юридична оцінка – висновки, зроблені на підставі порівняння. Що стосується застосування порівняльно-правового методу, тобто самих порівняльно-правових досліджень, то в юридичній науці він завжди займав значне місце незалежно від того як його розуміли. Становлення та розвиток юридичної науки з самого початку було пов’язане з використанням порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод не є самоціллю. Він служить певній пізнавальної задачі, як і спеціально наукові методи правової науки. Порівняльно-правовий метод є багатофункціональним в тому значенні, що він може бути застосовний і на теоретичному, і на емпіричному рівні пізнання, йому притаманний оціночний підхід. На думку А. Саїдова важливо визначити ті межі, в яких порівняльно-правовий метод можна застосовувати більш ефективно з урахуванням його зв'язку з іншими методами.
Порівняльно-правовий метод є необхідним, але аж ніяк не єдиним елементом методологічного апарату порівняльного правознавства. Жоден з методів на практиці не діє в чистому вигляді, він завжди взаємозалежний з іншими методами. Порівняння як таке не може розглядатися у відриві від інших логічних прийомів пізнання (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення). Окремо один від одного ці компоненти загальної системи дослідницьких засобів існують лише як уявна абстракція. Тим чином, можна виділити порівняння і розглядати його окремо від інших логічних прийомів, але у загальному процесі мислення воно перебуває в нерозривному зв'язку та взаємодії з усіма іншими прийомами пізнання. 2.4 Характеристика інших методів наукового пізнання, що застосовуються компаративістикою

Порівняльним правознавством, як і іншими теоретичними юридичними науками застосовується метод філософської діалектики. Він полягає у підході до вивчення державно-правових явищ, який грунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре:

визначається природою людини і умовами життя суспільства;
пов'язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відносин — економічних, політичних, духовних та ін.;
перебуває у постійному розвитку та якісному відновленні

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логіки теоретичного відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкретними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знання, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного.

2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом.

При логічному дослідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випадків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретично відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища.

Серед інших наукових методів особливе значення в рамках методології порівняльного правознавства мають методи аналізу та синтезу, індукції, дедукції, теоретичного моделювання, а також системний підхід. Аналіз – у філософській літературі розуміється як процедура розумового та практичного розділення відповідного об’єкту на елементи. Синтез – з’єднання різних елементів об’єкту в єдине ціле (в систему). Аналіз і синтез нерозривно пов’язані між собою, доповнюють один одного і кожен із них здійснюється за допомогою та завдяки іншому. Індуктивний метод - спосіб дослідження і викладу, при якому від спостережуваних окремих фактів переходять до виділення принципів, загальних положень теорії, встановленню закономірностей. Дедуктивний метод -спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень. Метод теоретичного моделювання – непрямий опосередкований метод наукового дослідження об’єктів шляхом створення та вивчення теоретичних моделей (теоретичні моделі в юридичній науці – це уявні ідеальні конструкції державно-правових явищ). Системний підхід - аспект дослідження, що припускає розгляд об’єкту пізнання, як складного багатогранного, багато якісного явища, що складається з елементів, зв’язки між якими мають відносно незмінну багаторівневу структуру та забезпечують його цілісність, при цьому дана система перебуває у неперервному русі та розвитку і характеризується певною автономією. Будь-яка система досліджується у її взаємозв’язках з іншими системами. В рамках системного підходу є можливість виділити 2 аспекти: o елементно-структурний (статичний, синхронний аспекти) – даний аспект системного підходу дозволяє виявити внутрішню константу об’єкта і стійкі закономірні зв’язки між елементами об’єкта; o функціональний аспект, що розкриває зовнішній зв'язок об’єкта із навколишнім середовищем. Таким чином, основним принципом системного дослідження виступає структурно-функціональний аналіз, який являє собою метод дослідження складних соціальних систем, що передбачає вивчення в об’єкті стабільних елементів, їх структурних зв’язків та функціональних залежностей.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒