Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Правила організації та здійснення порівняльно-правового дослідження та способи оформлення результатів порівняльно-правового дослідження

Сукупність правил організації та здійснення порівняльно-правових досліджень являють собою методику порівняльного правознавства. Дослідженню питання методики компаративістики приділяв значну увагу в своїх працях Ю.А. Тіхоміров.

Вперше на теренах СНД методичні рекомендації по порівняльному аналізу законодавства держав - учасниць СНД були розроблені Інститутом законодавства та порівняльного правознавства у 1992 і 1995 рр. Згідно їх положень робота з порівняльного аналізу законодавства передбачає систематичне вивчення фактичного стану законодавства держав - учасниць СНД для можливого використання досвіду вирішення конкретних проблем в законодавчих системах різних держав, вироблення заходів по забезпеченню загального правового простору, запобіганню юридичних колізій в практиці застосування законодавчих актів, усунення невиправданих відмінностей в правовому регулюванні питань, що становлять взаємний інтерес.

Порівняльно-правові дослідження виконуються для законодавчих органів Російської Федерації та інших держав, Міжпарламентської Асамблеї СНД, інших органів СНД. Вони можуть також виконуватися за замовленнями або прохань правотворчих органів окремих держав - учасниць СНД. Результати, отримані в процесі порівняльно-правових досліджень, можуть використовуватися для забезпечення зазначених органів необхідною інформацією, розробки пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення законодавства, підготовки концепцій та проектів конкретних законодавчих та інших нормативно-правових актів, вироблення міждержавних угод. Ці результати потрібні для вирішення інших наукових і практичних завдань.

Порівняльному аналізу підлягають прийняті в державах, що входять у Співдружність, нормативно-правові акти, і перш за все законодавчі акти, причому акти з одним і тим же подібним питанням. Слід привернути увагу до того, що в процесі аналізу і при формулюванні висновків враховуються положення, що містяться в угодах про міжпарламентське співробітництво у правовій сфері, про зближення законодавства з економічних та інших питань, що становлять взаємний інтерес.

Однак, поряд з вивченням законодавства необхідно вивчати і аналізувати також практику його реалізації, обставини і причини прийняття досліджуваних актів, ставлення до них практиків і громадськості.

При проведенні масштабних порівняльно-правових досліджень доцільно залучати до участі в них науковців і практиків з відповідних держав, а також забезпечити можливість співпраці з ними в інших формах (обмін інформацією, взаємні відрядження або стажування, консультації, спільне проведення соціологічних досліджень, семінарів, конференцій та т. п.).

Об'єктами порівняльно-правового дослідження, згідно методичних рекомендацій, можуть бути:

нормативно-правові акти: конституції; закони та інші акти вищих органів влади держав - учасниць СНД;
договори та угоди між державами СНД, які мають нормативно-правовий характер; міжнародні договори; нормативно-правові акти Президентів держав - учасниць СНД. При необхідності дослідженню підлягають урядові та інші підзаконні нормативно-правові акти в залежності від теми та наявних інформаційних можливостей;
правовий інститут як сукупність однорідних правових норм, зосереджених в одному акті або комплексі актів (наприклад, інститути права власності, купівлі-продажу тощо), галузь, підгалузь законодавства;
конкретна правові норми.
застосування правил законодавчої техніки, використовувана термінологія, процедура підготовки та прийняття нормативно-правових актів і т. д.

Корисно таке правило, як облік того, якою мірою об'єкти порівняльного дослідження порівнянні, тобто пов'язані між собою спільним предметом регулювання. Обсяг об'єктів порівняльного вивчення повинен бути максимально вичерпним і включати всі нормативно-правові акти, їх частини, що відносяться до досліджуваної сфері правового регулювання.

Вивченню підлягають в першу чергу діючі нормативно-правові акти і норми. У число об'єктів вивчення можуть включатися також скасовані і фактично втратили значення акти, проекти актів з відповідного питання.

Робота з порівняльного аналізу законодавства проводиться з використанням автоматизованих інформаційно-пошукових систем по законодавству або довідкової картотеки нормативно-правових актів. При необхідності використовуються також інші джерела правової інформації.

Для одержання матеріалів та інформації, необхідних в роботі з порівняльного аналізу законодавства, використовуються:

інформаційні фонди парламентів, урядів, міністерств юстиції держав - учасниць СНД;
фонди нормативних актів та фонди наукових бібліотек, наукових інститутів, і перш за все Інституту законодавства та порівняльного правознавства;
матеріали засобів масової інформації;
інформаційні фонди інших органів і організацій (судово-прокурорських органів, республіканських і університетських бібліотек, науково-дослідних інститутів і т. д.).

Дослідження в організації роботи з порівняльного вивчення законодавства також потрібно вести за певними правилами. Вони здійснюються державними органами, науковими та іншими установами за власною ініціативою, а також за дорученнями вищестоящих органів або замовленнями зацікавлених органів.

Державні органи, наукові та інші установи, що здійснюють роботу з порівняльного вивчення законодавства, намічають коло найважливіших тем і черговість дослідження. При цьому враховуються плани і рекомендації парламентів держав - учасниць СНД, парламентських комітетів і комісій, інших правотворчих та інших зацікавлених органів. Ці теми (у разі потреби - з відповідним коригуванням) потім можуть включатися в плани роботи відповідних установ із зазначенням термінів виконання та визначенням найбільш доцільних способів оформлення та реалізації наукових і практичних результатів.

До найбільш важливих напрямів порівняльно-правових досліджень, згідно вказаних методичних правил, належать: · законодавче оформлення та реалізація значимих політичних, економічних та соціальних реформ;· правове регулювання міжнаціональних та міжрегіональних відносин· основні права людини, їх забезпечення, ступінь соціально-правової захищеності та охорони;· законодавче регулювання культурно-освітньої сфери. Організація і проведення порівняльно-правового дослідження з окремої теми включає: · усвідомлення дослідником поставленого завдання;· збір необхідного нормативно-правового матеріалу, літератури, статистичних даних, матеріалів зарубіжного досвіду регулювання визначених питань;· обробка і аналіз зібраного матеріалу (відбувається перевірка достовірності і повноти зібраних матеріалів; перевірка автентичності текстів нормативно-правових документів, наявності нормативно-правових актів, до яких відсилаються; розподіл зібраного матеріалу за основними питаннями теми);· проведення власне порівняння (порівняння нормативно-правових рішень з подібних питань; з’ясування їх схожих і відмінних рис за кількісними характеристиками; проведення якісної оцінки нормативно-правових рішень з точки зору їх конституційності, відповідності нормам міжнародного права, відповідності їх реально-існуючим потребам правової дійсності та забезпеченості їх фінансово-правовими засобами; · Підготовка та оформлення результатів дослідження (підготовка та оформлення підсумкових документів, які містять результати дослідження; розробка рекомендацій зацікавленим суб’єктам з метою удосконалення правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин та визначення переліку зацікавлених суб’єктів, яким необхідно надати результати дослідження). Способи (форми, види) оформлення здобутих результатів порівняльного дослідження передбачають:· перелік нормативно-правових документів за темою дослідження;· довідки та інформаційні огляди;· порівняльні таблиці;· аналітичні огляди;· статті, брошури, монографії· доповіді, листи, які містять пропозиції та рекомендації· наукові концепції та законопроекти. Тема 4. Поняття та структура правової системи, характеристика категорії «правова сім`я»

1. Характеристика наукової думки щодо визначення поняття „ правова система”, ознаки правової системи

2. Співвідношення понять „правова система” і „ система права”, структура правової системи.

3. Поняття правової сім`ї.

4. Характеристика основних наукових підходів до класифікації національних правових систем в правові сім`ї

Література

Порівняльне правознавство. За ред. В.Д. Ткаченка. Х.: Право, 2003 Саидов А. X.
Скакун О. Ф. Загальна порівняльне правознавство: Основні типи (сім'ї) правових систем світу. - К.: Ін Юре, 2008;
Правові системи країн світу. Енциклопедичний довідник. М., НОРМА, 2000, 2001, 2003;
Раймон Леже. Великі правові системи сучасності: порівняльно-правовий підхід. - М.. 2009
Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М.: Норма, 1996.-432 с.
Саидов А. X. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности) / Под ред. В. А. Туманова. — M: Юристь, 2000. - 448 с.
Решетников Ф. М. Правові системи країн світу. довідник.- М., 1993;

4.1 Характеристика наукової думки щодо визначення поняття „ правова система”, ознаки правової системи

В сучасних умовах розвитку світового співтовариства кожна держава має своє право, інколи трапляється, що в межах однієї держави діють декілька конкуруючих правових систем..

В науці порівняльного правознавства розрізняють вузьке і широке значення терміна «правова система». Згідно вузького підходу до визначення правова система являє собою право певної держави. Прихильники такого підходу до розуміння сутності правової системи застосовують категорію «національна правова система». Зазначена категорія є важливою при характеристиці права певної держави, оскільки характеризуючи право тієї чи іншої держави дослідники ведуть мову про національну правову систему.

Згідно широкого підходу до визначення - правова система являє собою сукупність національних правових систем, об'єднаних за спільними ознаками. В такому розумінні категорія «правова система» ототожнюється з терміном «правова сім'я».

Рос. Вчений А.Х. Саїдов у своїй праці: «типологія и класифікация правових систем сучасності» зазначає, що в найширшому розумінні категорія «правова система» є тотожною поняттю «історичний тип права».

Історичний тип права охоплює відособлену сутнісну характеристику правових систем однієї суспільно-економічної формації і відображає найбільш суттєве, що властиве кожній без виключення такій системі.

На думку А.Х. Саїдова, правова система – це складне соціальне явище, багатоаспектність якого можна визначити тільки за допомогою системи наукових категорій. Для розуміння сутності поняття правова система ключовими є категорії «праворозуміня», «правотворчість», та «правозастосування».

Ознаки правової системи включають:

o правова система є елементом суспільної системи.Правова системав своєму виникненні, функціонуванні та розвитку знаходиться у взаємозалежності і постійно взаємодіє з іншими складовими суспільної системи (політичною, економічною, моральною, релігійною системами тощо);

o правова системаіснує в державно-організованих суспільствах, де склалося своєрідне національне право. Наприклад, в Європі своєрідність національних правових систем підкреслювалась процесами кодифікації, які активно розпочалися в ХІХ ст.;

o правова система є елементом загального об’єкту компаративістики - «правова дійсність або правової реальності», але правова система охоплює не всі явища та процеси правової дійсності, а лише найбільш активні елементи правової дійсності, які в більшій мірі стосуються позитивного права;

o правова система є історико-правовим явищем. При дослідженні її сутності виникає необхідність вивчення історичних шляхів її розвитку, крім того дослідження національної правової системи повинно здійснюватись із врахуванням динаміки її розвитку;

o правова система відображає цінності даної історично -конкретної цивілізації, культури, нації;

o правова система на думку деяких дослідників являє собою різновид соціально-правової пам'яті, оскільки вона характеризується здатністю до накопичення, зберігання та передавання відповідної інформації.

4.2 Співвідношення понять „правова система” і „ система права”, структура правової системи.

Поняття «правова система» слід відрізняти від поняття «система права». Поняття «система права» відображає порядок побудови і взаємозв'язків між нормами, інститутами та галузями права конкретної держави. Тобто «система права» являє собою «внутрішню будову права», що складається з правових норм, інститутів, підгалузей та галузей права. Категорії «правова система» є ширшою за змістом за поняття «система права», оскільки у понятті «правова система» відображається не лише внутрішня структура права, а також автономність і специфіка правової системи як частини суспільної системи. Поняття «правова система» включає в себе поняття «система права».

Кожна правова система застосовує категорії, за допомогою яких формулюються її норми. Крім цього, у системному відношення система норм може бути побудована по-різному в, відповідно, вивчення іноземної правової системи передбачає розуміння структурних відмінностей, що існують між нашим правом та досліджуваним.

Структура правової системи включає наступні елементи:

o право, що являє собою базовий елемент правової системи, навколо якого інтегруються всі інші елементи. Це базова підсистема в системі. Саме вплив права визначає напрямки розвитку і функціонування системи в цілому;

o правовідносини,що виникають внаслідок переходу правових норм на основі відповідних юридичних фактів у фактичні суспільні відносини;

o правосвідомість і правову культуру як своєрідну якісну характеристику правової системи;

o правовий статус особи;

o правову поведінку;

o юридичну техніку;

o правотворчу та правозастосовчу діяльність;

o судову практику,що забезпечує життєздатність правової системи;

o систему юридичної освіти;

o зв'язки між цими елементами, які визначають результат їхньої взаємодії (наприклад, законність, правопорядок).

Поняття правової сім`ї.

Поняття «правова сім`я» в перше було сформульоване французьким вченим Рене Давідом, який вважається родоначальником науки юридичної компаративістики. Категорія «правова сім`я» є одним із основних об’єктів порівняльного правознавства, до того ж «правова сім`я» розглядається як специфічний об’єкт порівняльного правознавства, оскільки детально вивчається тільки цією наукою.

В найбільш загальному визначенні «правова сім`я» являє собою сукупність національних правових систем, що характеризуються єдністю ознак, що виражаються у спільності ієрархії джерел права та спільності історичних шляхів розвитку.

На думку Ю.А. Тіхомірова правова сім`я є одним із найбільш важливих і стійких різновидів правових утворень.

Категорія «правова сім`я» є безпосередньо пов’язаною з категорією «множинність національних правових систем». На думку В.Д. Ткаченка, численність та різноманітність правових систем є очевидністю, що обумовлена різнорідністю людських суспільств, у межах яких існує і упорядковує життя право. Дослідження правової карти світу доводить, що правових систем існує принаймні стільки, скільки суверенних держав.

Досліджуючи відмінності в організації національних правових систем сучасності, порівняльне правознавство водночас допускає можливість їх зіставлення за певними принциповими критеріями для виявлення спільних ознак.

Зазвичай критеріями, за якими порівнюються правові системи, виступають:

§ історичний розвиток правової системи;

§ панівна правова ідеологія;

§ структура права;

§ система джерел права;

§ провідні інститути і галузі;

§ правова культура і традиції;

§ механізм правозастосування.

Порівняння національних правових систем за цими критеріями дає можливість об'єднати різні правові системи у великі сім`я, що характеризуються спільністю рис. Це багато в чому й обумовлює сам факт існування окремих ареалів, групувань правових систем.

Для позначення групи національних правових систем, що мають схожі юридичні ознаки, які дають підстави говорити про відносну єдність таких систем, порівняльне правознавство користується специфічною термінологією: «сім'я правових систем», «правові кола», «форма правових систем», «структурна спільність».

Неможливо обійтися без поняття «правова сім'я» і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі.

Крім того, поняття «правова сім'я» допомагає у вивченні окремих правових систем. Завдяки об'єднанню правових систем у правові сім'ї компаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідністю.

Характеристика основних наукових підходів до класифікації національних правових систем в правові сім`ї

Критеріям класифікації національних правових систем в сім`ї права приділяє значну увагу в своїх працях вітчизняний вчений-компаративіст В.Д. Ткаченко.

Наявність загальних ознак правових систем дозволяє їх класифікувати між собою або розподіляти їх в залежності від тих або інших спільних ознак - критеріїв на окремі групи або правові сім`ї. В науковій літературі правова сім`я розуміється як сукупність національних правових систем, що відокремлена на підставі спільності їх різноманітних ознак і рис.

Необхідність та важливість класифікації національних правових систем обумовлена наступними причинами. По-перше, суто науковими, пізнавальними та освітніми причинами. Оскільки всебічне дослідження «правової картини світу» потребує не тільки її загального (поверхневого) розгляду, а також вивчення її з точки зору особливого, тобто дослідження її за окремими, такими, що відображають схожі правові системи частинами. Тільки всебічне вивчення правових систем, що спочатку досліджуються окремо, а потім у їх взаємодії та взаємозв’язку одне з одним, дозволяє уявити таку, що адекватно відображає реальну дійсність правовую картину світу. По-друге, необхідність класифікації національних правових систем обумовлюється практичними цілями – цілями уніфікації діючого законодавства і уніфікації національних правових систем.

Враховуючи, що сама ідея групування правовых систем в “правові сім`ї” виникла в порівняльному правознавстві в 1900р. і була вже широко розповсюдженою в пер. Пол. 20 ст., однією із найважливіших причин проведення такої класифікації було прагнення юристів –теоретиків і практиків поступово забезпечити процес уніфікації всіх цивілізованих правових систем. Так, наприклад, учасники І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 році розрізняли французьку, англо-американську, німецьку, слов'янську і мусульманську правові системи.

Проблему багатоманітності критеріїв класифікації національних правових систем досліджував рос. вчений Марченко, який пропонує наступні вимоги до таких критеріїв:

o мати у своїй основі постійні, фундаментальні, а не
тимчасові та випадкові фактори;

o бути більш-менш визначеними ознаками-критеріями;

o мати сталий об'єктивний характер;

o вирізняти основний, домінуючий критерій у разі, коли в основу класифікації правових систем покладено не одну, а кілька ознак-критеріїв.

На думку А.Х. Саїдова, насамперед слід розрізняти глобальну типологію, яка заснована на соціально-економічних критеріях, а також внутрішньо-типову класифікацію, що базується на юридичних критеріях. Саїдов підкреслює, що правова типологія дає уявлення про єдність загального (історичного типу права), особливого (правової сім`ї) и унікального (конкретної національної правової системи).

У сучасній компаративістиці щодо класифікації правових систем сформувались два основні напрямки.

Класифікація Рене Давида. Відомий французький компаративіст пропонує два рівноправні критерії, за допомогою яких відбувається класифікація правових систем:

§ юридична техніка, якою користуються юристи тієї
чи іншої країни, створюючи і застосовуючи право;

§ однакові філософські, політичні й економічні прин
ципи.

Неважко побачити, що перший критерій, по суті, є технічний, а другий — ідеологічний.

Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім'ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систематизації, тлумачення норм права, джерела права і юридичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. В іншому випадку ці правові системи належать до різних правових сімей.

Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватись лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеться про ситуацію до об'єднання цих держав) належали до однієї правової сім'ї. А це невірно, оскільки перша входить до романо-германської сім'ї, а друга входила до соціалістичної. Правові системи, що належать до однієї правової сім'ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи.

На підставі цих критеріїв Р. Давид висунув ідею трихотомії — виокремлення трьох правових сімей (романо-германської, англосаксонської, соціалістичної) – саме ці правові сім`ї виокремлював Рене Давід в своїх ранніх дослідженнях. До вказаних правових сімей, згідно вчення Рене Давіда, примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чотири п'ятих планети за назвою «релігійні і традиційні системи». У своїх більш пізніх роботах Р. Давид розподілив релігійно-традиційну правову сім'ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім'ї, а також на правові сім'ї країн Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару.

Класифікація Конрада Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуває як критерій класифікації поняття «правовий стиль». На думку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм мистецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосування цього поняття в юриспруденції: згідно з 20-м каноном Кодексу канонічного права в разі відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуванню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справедливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, практики римської курії.

Вчений вважає, що окремим правовим системам і їх групам притаманний певний стиль. Порівняльне правознавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах.

«Стиль права» як критерій для класифікації правових систем визначається, на думку К. Цвайгерта, наступними характеристиками:

o історичним походженням і розвитком правової системи;

o панівною доктриною юридичного мислення та її специфікою;

o своєрідними правовими інститутами;

o правовими джерелами і методами їхнього тлумачення;

o ідеологічними факторами.

На цій основі К. Цвайгерт розрізняв вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загальну, соціалістичну, далекосхідну, ісламську, індуську.

Можливі й інші підходи до розмежування правових систем на певні види, наприклад:

o Чисті правові системи та правові системи змішаного
типу («гібридні»).Правові системи змішаного типу об'єднують правила та інститути, що походять з різних правових систем і взаємодіють між собою. Найбільш яскравою є взаємодія західних правових систем і традиційних правових систем, що існують у межах більшості азіатських та африканських правових систем. До змішаних належать, зокрема, правові системи Філіппін, Японії, Шрі Ланкі, Маврикії, Камеруну. Така змішаність відображає, а іноді сприяє проявам справжнього юридичного плюралізму;

o Розвинуті та нерозвинуті правові системи. Розвинуті правові системи — це системи, в яких розкрилися, розгорнулись якості писаного права; в них право е утворенням високого інтелектуального порядку, що виступає в суспільному житті як самостійний і сильний соціальний феномен. Нерозвинуті правові системи — це ті системи, в яких не розкрились, не розгорнулись якості права як самостійного і сильного соціального феномена, що відіграє особливу роль у житті суспільства. Такими системами в сучасному світі є релігійно-традиційні правові системи: основи рішень життєвих ситуацій тут взагалі перебувають поза правом — вони вкорінені у традиції, у релігійні норми, у постулати ідеології;

o Материнські і дочірні правові системи.Материнські правові системи — це ті системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення і які в подальшому утворили основу певної правової сім'ї. Дочірні правові системи — це системи, які побудовані за моделлю інших (материнських) правових систем.Так, материнською є англійська правова система, тоді як правові системи Канади, Австралії, Нової Зеландії, які побудовані за моделлю права Англії, належать до дочірних.

Однак, класифікація правових систем має відносний характер, що обумовлюється наступними аспектами:

в деяких правових системах можна знайти інститути права, галузі й навіть правові системи, що за своєю природою і характером належать до інших правових сімей. Так, у правовій системі штату Луїзіана (США) як колишньої колонії Франції історично склалися і значною мірою зберігаються основні ознаки романо-германського права. Водночас правова система США, в межах якої існує правова система Луїзіани, належить до сім'ї англо-американського права.

відносний характер класифікації виявляється у взаємному переплетенні норм, інститутів, правових традицій різних правових сімей. Це обумовлено тим, що правові сім'ї можуть належати до однієї цивілізації. Так, сім'ї англо-американського та романо-германського права сформувалися під впливом західної правової традиції і мають багато спільного.

при класифікації слід враховувати об'єктивний процес конвергенції, або зближення двох основних правових сімей - англо-американської і романо-германської, який зменшує різницю між цими правовими системами.

класифікацію можна проводити як на рівні правових систем, так і на рівні провідних галузей права. Необхідно брати до уваги те, що одну правову систему можна зарахувати до різних правових сімей залежно від того, яка галузь (або галузі) права береться за критерій. Наприклад, правові системи латиноамериканських країн при класифікації, заснованої на приватному праві, виявляться з деякими відхиленнями - такими, що належать до романо-германської правової сім'ї, тоді як при класифікації, заснованої на конституційному праві, більшість цих країн потрапить до групи американського права сім'ї загального права.

Тема 5. Характеристика романо-германської правової сім`ї

1. Поняття та характерні ознаки романо-германської сім`ї права

2. Історичні аспекти розвитку романо-германської правової сім`ї.

3. Система романо-германського права

4. Джерела права романо-германської правової сім`ї.

Література

Аннерс Э. История европейского права: Пер. с швед. — М.: Наука, 1994
Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. М.,1996
Порівняльне правознавство. За ред. В.Д. Ткаченка. Х.: Право, 2003
Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн. - X.: Право, 1999
Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования: Пер. с англ. — M., 1998
Харитонова О. І., Харитонов Є. О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. - X.: Одіссей, 2002.
Скакун О. Ф. Загальна порівняльне правознавство: Основні типи (сім'ї) правових систем світу. - К.: Ін Юре, 2008

5.1 Поняття та характерні ознаки романо-германської сім`ї права

Романо-германська правова сім`я являє собою сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Романо-германську сім`ю права в юридичній літературі ще називають сім’єю континентального права.

Характерні для романо-германського права принципи та інститути з'являлися в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:

o шляхом завоювання та колонізації європейськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, Індонезію та Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

o шляхом добровільної рецепції країнамиінших регіонів основних положень, романо-германського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею).

Романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції. Головна відмінність вказаних правових систем романського та германського типу полягає в більшій ролі звичаю в системі джерел права держав германського типу.

Специфічними ознаками романо-германської правової сімї є:

Органічний зв'язок з римським правом;
Утворення романо-германського права на основі вивчення римського правав італійських, французьких і німецьких університетах;
Яскраво виражена доктринальність і концептуальність. Романо-германська правова сім'я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив;
Абстрактний характер норм права, які розраховані на невизначене коло суб’єктів та невизначену кількість випадків;
Домінуюча роль закону в системі джерел права;
Яскраво виражений кодифікований характер;
Поділ права на публічне та приватне право.

5.2 Історичні аспекти розвитку романо-германської правової сім`ї.

Романо-германський тип правової системи виник на основі римського права в XII — на початку XIII ст. До його поширення на території теперішніх європейських країн застосовувалися норми-звичаї, «закони» варварських племен (Салічна правда). Вони були достатньо розрізненими. Не відбувались навіть спроби їх систематизувати. У вирішенні судових справ використовувалися позаправові засоби — «судження боже», «клятви сторін», «процедура очищення», «судове випробування», «сваволя місцевої влади».

В розвитку сім`ї романо-германського права ключову роль відіграло римське право. Спочатку римське право поширювалося переважно в містах середньовічної Європи. У ХVІ—XVIII століттях воно охопило земельні відносини на селі, пристосувалося до нових умов, його норми переплілися з місцевими звичаями і релігійними канонами.

Формування романо-германського типу правових систем відбувалося в умовах роз'єднаності країн Західної Європи. Тому відсутність тенденції до централізації влади виражає специфіку умов становлення романо-германского типу правової системи на відміну від англо-американського типу.

Основу розвитку системи романо-германського права забезпечила загальна культура і традиції країн континентальної Європи, що сприйняли римське право завдяки його популяризації в університетах — італійських, французьких, німецьких. Саме університети створили в XII—XIII століттях загальну для європейських країн юридичну науку на базі зводу законів (кодексу) Юстиніана (529—534 pp.). До речі, національне правопочали викладати в університетах лише в епоху Просвітництва. Наприклад, кафедра французького права була створена в Паризькому університеті (Сорбоні) в 1679 році. У більшості країн національне право почали викладати в університетах тільки в XVIII столітті. Причому аж до XIX століття викладання національного права мало другорядне значення.

Велику роль в переробці і пристосуванні римського права до умов життя в XIV ст. відіграла школа глосаторів, що були коментаторами текстів римських законів. Вказана школа поставили за мету встановити початковий зміст римських законів, її діяльність продовжила школа постглосаторів. Процес запозичення і використання римського права (його понятійного апарату, структури, логіки викладу, юридичної техніки) одержав назву рецепції. Особливої популярності рецепція римського права набула в Німеччині з XV ст., забезпечивши на неї більш сильний вплив, ніж на Францію.

Університетська концепція права ґрунтувалася на понятті права як належного (яким повинно бути), а не існуючого (яке є). Вивчення права розглядалося у тісному зв'язку з нормами моралі. Практична діяльність судів була зорієнтована на положення права, а не на самостійне винесення рішень у справі. Це обумовило докорінну відмінність континентального права від англо-американського.

Певний внесок у становлення романо-германського типу правової системи забезпечило канонічне (церковне) право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдикції церковних судів (особливо в Іспанії). Становлячи собою систему канонів — правил, встановлених церквою і пристосованих як до устрою церкви, так і до життя віруючих, канонічне право ґрунтувалося на принципах римського права, вивчалося в університетах нарівні з римським цивільним правом. Між ними існував взаємовплив. У результаті в одних країнах континентальної Європи римське право стало чинним, в інших — визначило напрямок змісту національного права, що формувалося.

Також, римське право було найбільш розробленою формою права, що базується на інституті права приватної власності. Це обумовило можливість його пристосування до товарно-грошових відносин, що набували становлення у феодальній Європі. В період Ренесансу або Відродження (що почався в Італії на рубежі XIII—XIV століть, а потім поширилася по всій Західній Європі) було припинено релігійне середньовічне панування і суспільство звернулось до гуманітарних досягнень античності. Розвиток юридичного світогляду, виникнення на його основі теорії природного права, сприяли формуванню правової культури європейських спільнот. Як зазначає Р. Давид, поряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила норми публічного права, що виражають природні права людини і гарантують свободу особистості.

Основи системи національного права країн континентальної Європи були закладені в буржуазну епоху, коли суспільні відносини досягли певного рівня розвитку і цілісності, а суспільна свідомість віддала перевагу керуватися результатом систематизації правових норм. В той час тривав процес внутрішньодержавної уніфікації права, без якого не могла сформуватися правова система держави. Так, у Франції необхідно було подолати різноманіття кутюмів (звичаїв), що діють у кожній провінції. Незважаючи на кодификацію кутюмів на державному рівні, між ними залишилася відмінності до створення Цивільного кодексу 1804 р. Перешкодою для створення єдиної системи права в Німеччині була територіальна роздробленість країни.

У XIX—XX століттях визначилися романський і німецький типи (групи) правових систем та затвердилися їх загальні специфічні риси як пріоритет закону як головного інструменту в створенні національної правової системи; та активне здійснення кодификації законодавства з метою звільнення від застарілих норм і понять. Так, в цей період було Розроблено і прийнято Цивільний Кодекс Франції 1804 p., Цивільне Уложення Німеччини 1896 p., Єдиний Торговий Цивільний кодекс Італії 1924 р. та інші кодифіковані акти.

Сучасний етап розвитку романо-германської правової сім`ї характеризується зближенням, гармонізацією та уніфікацією законодавчих комплексів континентально-європейських країн і побудовою загальноєвропейської правової системи.

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒