Форми спілкування дошкільників з однолітками.

Протягом дошкільного віку спілкування дітей один з одним істотно змінюється. У цих змінах можна виділити три стадії (або форми спілкування) дошкільнят з однолітками.

Перша з них – емоційно-практична (другий - четвертий роки життя). У молодшому дошкільному віці дитина чекає від однолітка співучасті у своїх забавах і жадає самовираження. Їй достатньо, щоб одноліток приєднався до її витівок і, діючи з нею разом або поперемінно, підтримав і підсилив загальні веселощі. Кожен учасник такого спілкування переймається насамперед тим, щоб привернути увагу до себе і отримати емоційний відгук партнера. Емоційно-практичне спілкування вкрай ситуативне, залежить від конкретних обставин, в якій відбувається взаємодія, і від практичних дій партнера. Характерно, що введення привабливого предмета в ситуацію може зруйнувати взаємодію дітей: вони перемикають увагу з однолітка на предмет або ж б'ються через нього. На даному етапі спілкування дітей ще не пов'язане з предметами або діями і відокремлене від них.

Для молодших дошкільнят найбільш характерним є індиферентно-доброзичливе ставлення до іншої дитини. Трирічні діти, як правило, байдужі до успіхів однолітка і до його оцінок з боку дорослого. У той же час вони, як правило, легко вирішують проблемні ситуації «на користь» інших: поступаються в грі, віддають свої предмети (правда, їх подарунки частіше адресовані дорослим – батькам або вихователю, ніж одноліткам). Все це може свідчити про те, що одноліток ще не відіграє суттєвої ролі в житті дитини. Малюк як би не помічає дій і станів однолітка. У той же час його присутність підвищує загальну емоційність і активність дитини. Про це говорить прагнення дітей до емоційно-практичної взаємодії, наслідування рухам однолітка.

Наступна форма спілкування однолітків – ситуативно-ділова. Вона складається приблизно до чотирьох років і залишається найбільш типовою до шестирічного віку. Після чотирьох років у дітей (особливо у тих, хто відвідує дитячий садок) одноліток за своєю привабливістю починає обганяти дорослого і займати все більше місце в їхньому житті. Цей вік є періодом розквіту рольової гри. У цей час сюжетно-рольова гра стає колективною – діти вважають за краще грати разом, а не поодинці. Головним змістом спілкування дітей в середині дошкільного віку стає ділове співробітництво. Співпрацю слід відрізняти від співучасті. При емоційно-практичному спілкуванні діти діяли поруч, але не разом, їм важлива була увага і співучасть однолітка. При ситуативно-діловому спілкуванні дошкільнята зайняті спільною справою, вони повинні узгоджувати свої дії і враховувати активність свого партнера для досягнення загального результату. Такого роду взаємодія була названо співпрацею. Потреба у співпраці однолітка стає головною для спілкування дітей [18].

У середині дошкільного віку відбувається рішучий перелом у ставленні до однолітків. Картина взаємодії дітей суттєво змінюється.

Поряд з потребою у співпраці на цьому етапі чітко виділяється потреба у визнанні та повазі однолітка. Дитина прагне привернути увагу інших. Чітко вловлює у їхніх поглядах і міміці ознаки ставлення до себе, демонструє образу у відповідь на неувагу або закиди партнерів. «Невидимість» однолітка перетворюється на пильний інтерес до всього, що той робить. У чотирьох-п'ятирічному віці діти часто запитують у дорослих про успіхи їхніх товаришів, демонструють свої переваги, намагаються приховати від однолітків свої промахи і невдачі. У дитячому спілкуванні в цьому віці з'являється конкурентність. Успіхи і невдачі інших набувають особливого значення. В процесі гри або іншої діяльності діти пильно і ревниво спостерігають за діями однолітків і оцінюють їх. Реакції дітей на оцінку дорослого також стають більш гострими і емоційними.

Успіхи однолітків можуть викликати засмучення дітей, а його невдачі викликають неприховану радість. У цьому віці значно зростає кількість дитячих конфліктів, виникають такі явища, як заздрість, ревнощі, образа на однолітків.

Все це дозволяє говорити про глибину якісної перебудови ставлення дитини до однолітків. Інша дитина стає предметом постійного порівняння з собою. Це порівняння направлене не на виявлення спільності (як у трирічок), а на протиставлення себе та іншого, що відображає перш за все зміни у самосвідомості дитини. Через порівняння з однолітком дитина оцінює і стверджує себе як володаря певних вартостей, які важливі не самі по собі, а «в очах іншого». Цим іншим для чотирьох-п'ятирічної дитини стає одноліток. Все це породжує численні конфлікти дітей і такі явища, як хвастощі, демонстративність, конкурентність і т. д. Однак ці явища можна розглядати як вікові особливості п'ятирічок. До старшого дошкільного віку ставлення до однолітків знову істотно змінюється.

До шести-семи років значно зростає доброзичливість до однолітків і здатність до взаємодопомоги. Звичайно, конкурентне, змагальне початок зберігається в спілкуванні дітей. Однак, поряд з цим, у спілкуванні старших дошкільнят з'являється вміння бачити в партнері не тільки його ситуативні прояви, а й деякі психологічні аспекти його існування – його бажання, переваги, настрої. Дошкільнята вже не тільки розповідають про себе, але і звертаються з питаннями до однолітка: що він хоче робити, що йому подобається, де він був, що бачив і т. д. Їх спілкування стає позаситуативним.

Розвиток позаситуативного спілкування дітей відбувається за двома напрямками. З одного боку, збільшується число контактів: діти розповідають один одному про те, де вони були і що бачили, діляться своїми планами або уподобаннями, дають оцінки якостям і вчинкам інших. З іншого боку, сам образ однолітка стає більш стійким, незалежним від конкретних обставин взаємодії. До кінця дошкільного віку виникають стійкі виборчі прихильності між дітьми, з'являються перші паростки дружби. Дошкільнята «збираються» в невеликі групи (по дві-три людини) і надають явну перевагу своїм друзям. Дитина починає виділяти і відчувати внутрішню сутність іншої, яка хоч і не представлена в ситуативних проявах однолітка (в його конкретних діях, висловлюваннях, іграшках), але стає все більш значущою для дитини.

Така загалом вікова логіка розвитку спілкування і відносини до однолітка в дошкільному віці. Проте вона далеко не завжди реалізується у розвитку конкретних дітей. Широко відомо, що існують значні індивідуальні відмінності у ставленні дитини до однолітків, які багато в чому визначають його самопочуття, становище серед інших і в кінцевому рахунку особливості становлення особистості. Особливу тривогу викликають проблемні форми міжособистісних відносин.