Історичні особливості розвитку страхової діяльності в Україні

Розвиток страхування в Україні відбувався згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом - у колишньому СРСР.

Відомо, що, починаючи з ХШ століття і до появи залізниці, на теренах сучасної України вантажі на далекі відстані перевозились чумаками, які зусиллями всього гурту відшкодовували збитки (загибель чи поломку візка, смерть вола чи втрату вантажу) потерпілому. Тут ще не завжди вдавалися до попередньої сплати регулярних внесків на створення і поповнення резервного фонду, але це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

У пам'ятці давньоруського права - "Русской правде - є цікаві відомості про тогочасне законодавство. "Бели кто убьет княжеского мужа совершив на него нападете, и убийца не будеш поиман, то платиш за него 80 гривен та округа, где найден убитьш. Если же убит простой человек, то округа платиш 40 гривен. (Гривна - злиток срібла, який слугував грошовою та ваговою одиницею Київської Русі).

До Росії епохи капіталізму класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в 18ст. На той час у Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. Але вже у 1786 році була встановлена державна монополія на страхову діяльність. Царицею Катериною II в 1781 р. було видано «Статут купецького судноплавства», який містив положення про морське страхування, а через 5 років спеціальним Маніфестом було введено норми страхування від вогню. Маніфест «Про заснування державного позичкового банку» дозволяв операції зі своїми клієнтами. З цією метою при банках створювалися страхові економії.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. Тому у 1827р. було створено Перше російське страхове товариство від вогню, а до 1913р. вже понад 300 страховиків, у тому числі 13 акціонерних товариств здійснювали такий захист. З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким, приймались на страхування будівлі, тварини, посіви, меблі, одежа, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

У дореволюційні часи одним із важливих центрів страхування Росії була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових компаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.

Особисте страхування виникло в 30-х роках минулого сторіччя. У 1906р. був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами. Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків.

Події 1917р. внесли багато змін і у страхову справу. Уже через рік вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювались органами Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів.

Початок 90-х років ознаменувався в Україні великими політичними та економічними змінами, переходом до ринкової економіки. Новою частиною нового господарського механізму, як і у цивілізованих державах ринкової орієнтації, стає ефективна система страхування, яку треба ще приводити у відповідність до світових стандартів.

13) Міжнародна система страхових автомобільних послуг "Зелена картка"

створена в Женеві,завданням якої була забезпення захист потерпілих у ДТП, якщо її винуватцем був іноземець. Система отримала назву "Зелена картка" за кольором страхового поліса. Для отримання страхового сертифіката "Зелена картка" необхідна заява страхувальника, права водія, документи на транспортний засіб.

Основним елементом системи "Зелена картка" є національні бюро країн-учасниць, які організовують контроль за наявністю страхового поліса "Зелена картка" при перетині кордону, а також вирішують спільно із страховими компаніями питання врегулювання претензій за страховими випадками. Збитки у країнах — членах системи "Зелена картка" регулюються через національне бюро — бюро-регулювальник, яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника — резидента іншої країни, на відповідне національне страхове бюро цієї країни — бюро-платник.

Законність системи "Зелена картка" має офіційно визнаватися державою. Механізм страхового захисту на основі поліса "Зелена картка" такий: страхова компанія, яка надає страховий захист, забезпечує виплату страхового відшкодування потерпілому відповідно до вимог закону країни перебування, а документом, що підтверджує наявність страхування цивільної відповідальності, є "Зелена картка". Вона містить усю необхідну інформацію про транспортний засіб, його власника та умови страхування (строк та місце дії). Національне бюро країни, де трапилась ДТП, зобов'язане розглянути і задовольнити претензію потерпілої сторони, виплачуючи відшкодування відповідно до чинних у країні законів, а потім звернутися до національного бюро тієї країни, де був зареєстрований транспортний засіб та проживає її власник (винуватець ДТП) і де видавалася "Зелена картка", з вимогою компенсувати збиток. Тобто врегулювання збитків проводиться на основі взаємних розрахунків між національними бюро, які е членами системи