Іспанський роман доби відродження: ренесансно-лицарський, пасторальний, шахрайський. Особливості композиції, еволюція, зразки.

Формування гуманістичних ідей у ранній період відбувалося під значним впливом італійської культури і філософських ідей античності. Значна роль у гуманістичному русі належала університетам. Зокрема, центром наукової гуманістичної думки став університет в Алькала де Енарес, заснований 1508 р. Саме в університетському середовищі розвинувся іспанський «еразмізм» - вільнодумний рух, позначений сильним впливом творів Еразма Роттердамського. Іспанські «еразмісти» зневажливо ставились до католицьких догм, проявляли великий інтерес до релігійних і соціальних питань. Найвидатнішим іспанським ученим-гуманістом раннього Відродження був Хуан Луїс Вівес ( 1492- 1540). Вівес гостро виступав проти схоластики і протиставляв їй новий метод пізнання, заснований на досліді.

Одним з перших найбільш значимих явищ іспанської літератури раннього Ренесансу був твір Фернандо де Рохаса «Трагікомедія про Калісто і Мелібею», відомий також під назвою «Селестина». Жанр твору визначити не просто. Це прозова розповідь, яка має ознаки роману, але подана вона в формі діалогу. Рицарський роман. риси середньовічного авантюрно-героїчного рицарського роману і з гуманістичним змістом.В Іспанії були створені численні рицарські романи, але найвизначніший з них перший роман - «Амадис Гальський», написаний Гарсі Ордоньєсом де Монтальво і надрукований у 1508 р. «Амадис Гальський» відзначається захоплюючим авантюрним сюжетом, легким для сприйняття стилемТвори цього жанру відповідали тогочасним настроям, в творі здебільшого панувала атмосфера вигадки й нестримної фантазії, які протистояли реальній дійсності. Тому гуманісти згодом гостро виступили проти цих творів, особливо нищівного удару завдав їм своєю сатирою Сервантес..

Шахрайський роман. Наприкінці раннього періоду Відродження виник інший різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним (ісп. рісаго - шахрай) романом, який протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой.

Першим шахрайським романом був твір «Життя Ласарильйо з Тормеса», опублікований у.1554 p., а написаний значно раніше, можливо ще в 20-ті роки. Імені автора встановити не вдалось.

Відзначився у цьому жанрі Матео Алеман (1547-1614). Великий успіх мав його роман «Гусман з Альфараче», в якому яскраво зображено побут і звичаї в Іспанії кінця XVI- початку XVII ст. Пасторальний роман. В умовах іспанської соціальної дійсності другої половини 16ст. у багатьох письменників-гуманістів захиталася віра в можливість здійснення гуманістичного ідеалу всебічно розвиненої людини. З такими настроями пов’язується розвиток пасторалі, утопічний світ якої протиставляється неприйнятній, дисгармонійній реальності.. Першим і найкращим твором цього жанру був роман «Діана» Хорхе Монтемайора ( 1520-1561), відомого також ліричними поезіями. Монтемайор зображує ідеальних героїв в ідеальному світі прекрасної природи. Увага автора зосереджена не так на розвитку дії, як на відтворенні внутрішнього життя персонажів, їхніх почуттів і переживань. Це зумовлює ліричний тон твору.

31. Життя і творчість Сервантеса.

Мігель де Сервантес Сааведра (1547—1616) народився в невеликому місті Алькала-де Енарес в родині небагатого лікаря, за походженням дворянина. Замолоду Сервантес багато й успішно вчився й отримав хорошу гуманітарну освіту. У знаменитому Лепантському бою, коли іспано-італійськісиди розгромили турецький флот, Сервантес був тяжко поранений, внаслідок чого у нього назавжди залишилася паралізованою ліва рука. Незважаючи на це, він повернувся у свій військовий загін, деякий час воював в його складі в Тунісі,потім знову перебував в Італії. Був він надзвичайно допитливою людиною Живучи в Італії, жадібно приглядався до життя народу, глибше пізнавав ітаїійєьку культуру. В 1575 р. Сервантес покинув військову службу і незабаром відплив до Іспанії, але дістався туди не скоро. Галеру, на якій він знаходився, захопили корсари і всіх полонених продали в рабство в Алжір. Майже п'ять років довелося Сервантесу пробути в неволі, терпіти наругу і приниження. Однак Сервантес не мирився з обставинами: для нього це був час безперервної боротьби і великих небезпек. Він готував бунти, організував утечі невільників. Самому йому,незважаючи на численні спроби, втекти не вдалося. Тільки 1580 р. його викупили з неволі, і він врешті-решт повернувся на батьківщину. В Іспанії чекали його нові злидні, матеріальні нестатки. Батьки нічим допомогти не могли, довелося йому знову шукати служби і боротися з нуждою. Багато сил Сервантес віддавав літературній праці, але матеріально вона його не забезпечувала. Письменник робив спроби займатися торговельними справами, проте безуспішно. У 1587 р. він став агентом по закупівлі провіанту для королівського флоту. Йому доводилося багато їздити по країні, бувати в різних її місцевостях. Якось Сервантес довірив значну суму казенних грошей одному банкі-

ру, котрий їх привласнив. Виконати судову вимогу — виплатити гроші — Сервантес не зміг і тому був ув'язнений, спочатку 1597 р., а потім у 1602 р. Численні спроби знайти гідну службу були даремними. Незважаючи на всеєвропейську славу,

яку принесли йому художні твори, письменник і надалі жив у нестатках. Помер Сервантес і похований у монастирі. Окремої його могили немає. Прах його, мабуть, спочиває під кам'яними плитами, де поховані бідняки.

Сервантес жив серед народу. З власного досвіду знав він долю солдата іспанської армії і страждання раба, об'їздив свою країну, побував у багатьох її містах,бачив, як живуть селяни, ремісники, жебраки, волоцюги, вслухався в їхню мову.

Творчий шлях Сервантеса сповнений напружених пошуків. Письменник звертався до всіх існуючих тоді в іспанській літературі жанрів, написав ліричні поезії,драматичні твори, пасторальний роман (≪Галатея≫, 1585), лицарський роман(≪Персилес і Сихізмунда≫, 1607), реалістичні новели і безсмертний роман ≪Дон Кіхот≫.

Значним внеском в іспанську літературу була драматургія Сервантеса. Не все з неї збереглося. До нашого часу дійшли віршові драми ≪Алжірські звичаї≫ і ≪Зруйнування Нумансії≫, збірка п'єс ≪Вісім комедій і вісім інтермедій нових, які ніколи не виставлялися≫, опублікована 1615 р., та ще кілька п'єс, надрукованих без імені автора. Сам письменник у передмові до збірки вказував, що він створив ≪двадцять чи тридцять комедій≫.

Високо ціняться інтермедії Сервантеса — живі гумористичні сцени, сюжети яких взято з повсякденної дійсності.

У 1613 р. він опублікував збірку ≪Повчальні новели≫. В Іспанії періоду зрілого Відродження вже існували збірки оповідань, але Іце були, перекази чи переклади італійських або інших чужоземних творів. Новели Сервантеса цілком самобутні.

У передмові до збірки письменник підкреслював їхню оригінальність.Там же автор зазначив, що кожна людина зможе узнати з новел щось корисне про життя. В такому смислі новели І називають, я повчальними. Сюжети новел оригінальні, майже всі побудовані на матеріалі іспанської дійсності. Значна частина новел має гостросатиричний характер.В іншій групі новел зображені люди з ідеальними рисами характеру, позбавлені корисливості, сповнені гідності, здатні протистояти злу, виявляти сильні й благородні почуття. Провідна в таких.новелах —любовна тема. Відповідно до тематики в новелах визначаються і два стилістичні плани: з одного боку, стиль персонажів реального плану — просторічний, повсякденний, в який нерідко входить і жаргон; а з другого — мова ідеальних героїв — опоетизована, піднесена, дещо ускладнена.