Утопія Томаса Мора. Анрова своєрідність

З усіх літературних і політичних творів Мора найбільше значення має «Утопія» (опублікована в 1516 році Дірком Мартенсом), причому ця книга зберегла своє значення для нашого часу - не тільки як талановитий роман, але і як геніальне за своїм задумом твір соціалістичної думки. Літературні джерела «Утопії» - твори Платона («Держава», «Критій», «Тімей»), романи-подорожі XVI століття (зокрема «Quatuor Navigationes» Амеріго Веспуччі) і до деякої міри твори Чосера, Ленгленда і політичні балади. З «Navigationes» Веспуччі він взяв зав'язку «Утопії» (зустріч з Гітлодеем, його пригоди). Мор створив першу струнку соціалістичну систему, хоча й розроблену в дусі утопічного соціалізму. Томас Мор назвав свою працю «Золота книжечка, настільки ж корисна, як і забавна про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія». «Утопія» ділиться на дві частини, мало схожих за змістом, але логічно невіддільних один від одного. Перша частина твору Мора - літературно-політичний памфлет; тут найбільш сильний момент - критика сучасних йому суспільно-політичних порядків: він картає «криваве» законодавство про робітників, виступає проти смертної кари і пристрасно нападає на королівський деспотизм і політику воєн, гостро висміює дармоїдство і розпуста духовенства. У першій частині «Утопії» дана не тільки критика існуючих порядків, але і програма реформ, нагадує більш ранні, помірні проекти Мора; ця частина очевидно служила ширмою для другої, де він висловив у формі фантастичної повісті свої потаємні думки. У другій частині знову позначаються гуманістичні тенденції Мора. На чолі держави Мор ставив «мудрого» монарха, допускаючи для чорних робіт рабів; він багато говорить про грецьку філософії, зокрема про Платона, самі герої «Утопії» - гарячі прихильники гуманізму. Але в описі соціально-економічного ладу своєї вигаданої країни Мор дає ключові для розуміння його позиції становища. Перш за все в «Утопії» скасована приватна власність, знищена всяка експлуатація. Замість неї встановлюється усуспільнене виробництво. Це великий крок вперед, оскільки у попередніх соціалістичних письменників соціалізм носив споживчий характер. Праця є обов'язковим у «Утопії» для всіх, причому землеробством займаються по черзі всі громадяни до певного віку, сільське господарство ведеться артільно, але зате міське виробництво побудоване на сімейно-ремісничому принципі - вплив недостатньо розвинених економічних відносин в епоху Мора. У «Утопії» панує ручна праця, хоча він і триває лише 6 годин на день і не виснажливий. Мор нічого не говорить про розвиток техніки. У зв'язку з характером виробництва обмін в державі Мора відсутній, немає також і грошей, вони існують лише для торговельних відносин з іншими країнами, причому торгівля є державною монополією. Розподіл продуктів в «Утопії» ведеться за потребами, без будь-яких твердих обмежень. Державний лад утопийцев незважаючи на наявність короля - повна демократія: всі посади - виборні і можуть бути зайняті всіма, але, як і личить гуманістові, Мор надає інтелігенції керівну роль. Жінки користуються повним рівноправністю. Школа чужа схоластиці, вона побудована на поєднанні теорії і виробничої практики. До всіх релігій в «Утопії» ставлення толерантне, і заборонений тільки атеїзм, за прихильність якого позбавляли права громадянства. У ставленні до релігії Мор займає проміжне положення між людьми релігійного і раціоналістичного світогляду, але в питаннях суспільства і держави він - чистий раціоналіст. Визнаючи, що існуюче суспільство нерозумно, Мор разом з тим заявляє, що воно - змова багатих проти всіх членів суспільства. Соціалізм Мора цілком відображає навколишню обстановку, сподівання пригноблених мас міста і села. В історії соціалістичних ідей його система широко ставить питання про організацію суспільного виробництва, при тому в загальнодержавному масштабі. Новим етапом у розвитку соціалізму вона є ще й тому, що в ній усвідомлено значення державної організації для побудови соціалізму, але Мор не міг свого часу бачити перспективу безкласового суспільства (в «Утопії» Мора рабство не скасовано), що здійснює принцип «від кожного по здібностями, кожному за потребами»без будь-якої участі державної влади, що стала зайвою.

38. Життєвий і творчий шлях Шекспіра; періодизація творчості, «шекспірівські питання».

Найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження була творчість Вільяма Шекспіра (1564—1616). Про життя Шекспіра і його особу відомо не дуже багато. Народився він 23 квітня 1564 р. в Стретфорді-на-Ейвоні в родині ремісника і торговця. Вчився у місцевій граматичній школі, де вивчали переважно класичні мови: грецьку

і латинську. Ймовірно, що після закінчення школи він був помічником шкільного вчителя. Вісімнадцятирічним юнаком Шекспір одружився і через три роки після цього покинув Стретфорд. Біографи припускають, що він якийсь час був акто-

ром мандрівної трупи, перш ніж дістався до Лондона. З 1590 р. Шекспір працював у різних театрах Лондона. 1594 р. він вступив у найкращу лондонську трупу Джеймса Бербеджа. У 1599 р. Бербедж побудував театр ≪Глобус≫, на сцені якого і ставилися п'єси Шекспіра. Головні ролі виконував у них син Джеймса, видатний актор Річард Бербедж. Шекспір став пайщиком ≪Глобуса≫,і прибуток від вистав та гонорари за п'єси були джерелом існування його родини, яка залишалася у Стретфорді. Шекспір часто їздив туди і 1612 р. назовсім залишився в рідному місті, припинивши діяльність у театрі.

З перших років перебування в Лондоні Шекспір розпочав свою поетичну й драматургічну діяльність, а в 1594 р. окремі його п'єси вперше опубліковані. Твори Шекспіра відразу мали успіх, автор здобув визнання сучасників.

Сучасники Шекспіра не сумнівалися в його авторстві, але скупість біографічних відомостей про нього згодом дала поштовх до припущень, що автором знаменитих п'єс був не актор Шекспір, а якась інша людина, котра з певних причин не хотіла підписувати п'єси власним іменем, а домовилася з актором Шекспіром, щоб він видавав ці твори за свої.

Прибічники цієї гіпотези виходили з того, що, мовляв, неук-провінціал, звичайний актор не міг написати геніальних творів. Тому на роль їхнього автора висувались люди знатні і високоосвічені: Френсіс Бекон, лорд Ретленд, граф Дербі та ін. Сумніви щодо авторства Шекспіра почали висловлюватися ще у XVIII ст., а в XIX ст. існували вже цілі монографії, в яких розгорталися антишекспірівські гіпотези.

Наукове шекспірознавство ніколи не поділяло антишекспірівських теорій. Глибоке вивчення фактів, а передусім самої творчості Шекспіра і культури Ренесансу загалом дає змогу виявити поверховий, дилетантський, а нерідко свідомо

спекулятивний характер антишекспірівських версій.

Літературна спадщина Шекспіра складається з 37 п'єс, поем ≪Венера та Адоніс≫ і≪Зганьблена Лукреція≫ та 154 сонетів. Уже в XX ст. на підставі незаперечних фактів учені встановили, що Шекспір брав участь у написанні п'єси≪Томас Мор≫, яка була витвором групи письменників — сучасників драматурга.Не всі твори публікувались за життя письменника. Перша збірка, до якої входило 36 п'єс, видана його друзями, акторами Джоном Хемінгом і Генрі Конделом тільки у 1623 р. Цю збірку з уваги на її формат (повний друкований аркуш) прийнято називати ≪фоліо≫.

П'єси написані білим віршем, але використовується в них і проза. Чергування вірша і прози продумане, зумовлене як характером життєвого матеріалу,так і естетичними завданнями.

Творчий шлях Шекспіра прийнято поділяти на три періоди. Перший період (1590—1600). У творах цього періоду переважає радісне сприйняття життя. Шекспір не уникає змалювання темних, негативних рис дійсності, життєрадісних, соціальних суперечностей, але він впевнений, що зло можна подолати, вірить у торжество розумного і доброго. В цей період

написані драми-хроніки, ранні трагедії, поеми, комедії і сонети. Другий період (1601—1608) — трагічний, коли драматург заглибився в аналіз суперечностей людського життя і створив усі свої великі трагедії. Три комедії, написані у цей час, також позначені трагічним світосприйняттям. До третього періоду (1609—1613) належать досить своєрідні за жанровими особливостями чотири п'єси, котрі називають то трагікомедіями, то романтичними драмами, а також остання історична хроніка ≪Генріх VIII≫.