Еволюція інтелектуальної власності в Україні

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, були відсут­ні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власнос­ті, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечу­валося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідни­цьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положен­ня про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропози­ції".

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці грома­дян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основ­ною формою охорони винаходів був не патент, а авторсь­ке свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а дер­жаві. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло ві­льно використовувати випущені у світ твори на телеба­ченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість ви­дачі примусових дозволів на їхнє використання.

У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції бу­ли незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ бу­ла мізерною.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України «Про власність» 7 лютого 1991 року. Основними джерелами права промислової власності стали закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», які набули чинності 15 грудня 1993 року. Далі було прийнято ряд інших законів та підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об’єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права» прийнятий 23 грудня 1993 року.

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну гласність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власніс­тю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Важливим джерелом права інтелектуальної влас­ності також є міжнародні конвенції і договори, до яких при­єдналася Україна.

1.4. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку дер­жави

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян починаючи з дошкільного віку.

На відміну від природних ресурсів: землі, нафти, ву­гілля тощо, запаси яких мають певну межу, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десяти­річчя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Ми живемо в епоху технологічних суспільств, тобто суспільств, у яких визначальною ланкою у виробництві ма­теріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурентній боротьбі, потрібно виробляти конкурентоздатні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це мож­ливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, а саме науково-технічної твор­чості, тобто об'єктів промислової власності: винаходів, ко­рисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо. Без­перечно, результати такої діяльності будуть більш ваго­мими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані сво­їми громадянами.

Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів промислової власності є наявність в країні патентної системи. Тому країни, у яких відсутня па­тентна система, створюють її, а країни, де такі системи, будучи успадкованими з минулого, уже не відповідають новим потребам і викликам часу, намагаються удоскона­лити їх.

Створення національної патентної системи проми­слової власності переслідує подвійну мету. З одного боку необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і власників об'єктів промислової власності, а з іншого боку - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Так, право на одержання патенту на винахід стиму­лює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції в промислове використання винаходу. Публіка­ція патенту робить доступною інформацію про нього ши­рокому колу людей і стимулює, тим самим, створення но­вих винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає під­приємство від недобросовісної конкуренції.

Серед об'єктів промислової власності великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи. Відбита в патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можли­вість заощаджувати час, гроші і сили в процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже викона­ну іншими.

Патентна документація дозволяє виявляти альтер­нативні технології, якими можна замінити менш сучасні існуючі технології. На основі аналізу патентної документа­ції можна дати оцінку конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування.

Патентна документація служить також для вияв­лення підприємств, що діють у тій чи іншій сфері техноло­гії, зокрема, конкурентів. Нарешті, вивчення патентної до­кументації допомагає знаходити рішення технічних про­блем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, про­водити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрямки розвитку галузей промисловості й окремих виробництв.

Одне з головних призначень патентної системи по­лягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу активність громадян країни.

Прикладом вдалого використання винаходів є істо­рія відомої фірми TOYOTA (Японія). У 1896 р. Сакігі Тойо­та отримав патент, який удосконалював відомий у Європі ткацький станок. Через 13 років Сакігі отримав патент на важливий винахід - автоматичний ткацький станок. У на­ступні роки було отримано багато патентів на доповнюючі винаходи до цього станку. У 1924 р. син Сакігі, Кіхіро Тойо­та, уклав ліцензійну угоду з компанією братів Платт на ви­ключне право виготовляти і продавати автоматичний тка­цький станок у будь-якій країні, окрім Японії, Китаю та Спо­лучених Штатів Америки. Вартість ліцензії становила $25 млн., на які Кіхіро заснував відому автомобільну фірму TOYOTA.

Важко переоцінити роль такого об'єкта як торговельна марка, у просуванні товару на ринок. Вдала торговельна марка - важливий внесок в економіку підприємства тому, що вона дозволяє зайняти на ринку вигідне поло­ження, засноване на визнанні даної торговельної марки покупцями.

Вдало "розкручена" торговельна марка приносить її правоволодільцю додатковий прибуток понад того, який би він отримав без її використання. Перевагою торговель­ної марки перед винаходом є те, що строк користування правами на неї практично не обмежений у часі.

Так, фантастичний успіх кінострічки "Гаррі Поттер і філософський камінь" ($93,5 млн. доходу за перші три до­би прокату) підштовхнув кіностудію "Warner Brothers" на передачу прав на користування цією маркою за ліцензій­ними угодами іншим фірмам для використання у бізнесі від виробництва ляльок до програмного забезпечення, від чого отримано значний додатковий прибуток.

Важко переоцінити роль авторського права в розви­тку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духовного) розвитку його громадян. Звичайно, об'єкти ав­торського права: літературні й художні твори можна самим не створювати, а запозичати їх від інших держав. Однак, такий шлях варто вважати змушеним і, в остаточному під­сумку, хибним. Надзвичайно важливо, щоб твори літера­тури і мистецтва створювалися авторами, які належать до того суспільства, якому вони адресовані, а суспільство, у свою чергу, повинно бачити своє відображення в цих тво­рах. Використання чужоземних робіт у розумних межах варто вважати виправданим настільки, наскільки це спри­яє культурному обміну і взаємному збагаченню ідеями.

Розвиток національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська винагорода за йо­го творчу працю. Тому охорона авторського права і суміж­них прав передбачає не тільки виплату справедливої ви­нагороди авторам, але й належний захист прав видавців і виконавців.

Добре поставлений захист авторських прав вигід­ний не тільки авторам, але і державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, сприяє поповненню держав­ної скарбниці за рахунок податків. Однак для цього необ­хідно створити відповідну адміністративну інфраструктуру, яка б забезпечувала строге дотримання авторських прав.

Об'єкти авторського права і суміжних прав, які роб­лять внесок до культурного розвитку держави, можуть ма­ти й істотне економічне значення як для авторів, які їх створили, так і для підприємства або держави. Так, найбагатшою жінкою Великої Британії у 2002 р. була визнана письменниця Джоана Кетлін Роулінг, яка подарувала сві­тові Гаррі Поттера. Тільки за один рік вона отримала від продажу прав на видавництво своїх книг та їх екранізацію 77 млн. євро. А відома фірма "Microsoft^®", використовуючи такий об'єкт авторського права, як комп'ютерна програма, за короткий час вийшла на перше місце у світі за обсягом капіталу, а її засновника - Білла Гейтса вважають найбагатшою людиною світу.