Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розрахунки чеками. Інкасо. Документарний акредитив. Банківський переказ.

Розрахунки чеками - це розрахунки з використанням письмових безумовних розпоряджень чекодавця платнику (банку) здійснити платіж зазначеної суми чекоутримувачу (пред'явнику або конкретним особам, організаціям) готівкою чи шляхом перерахування на його рахунок у банк.

Документ, що виписується чекодавцем, повинен мати покриття. Чеки, що виписуються клієнтом банку, видаються в межах суми, що є на його рахунках, включаючи суми, що надійшли на ці рахунки в результаті надання банками кредиту.

Таким чином, власник має право виписувати чек, що підлягає обов'язковому погашенню, лише за умов наявності в нього спеціального банківського рахунку - депозиту.

Як засіб платежу в міжнародному обороті чек використовується в розрахунках за поставлений товар при остаточному розрахунку за товар та надані послуги, урегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках за неторговельними операціями.

Відповідно до Женевської конвенції, термін представлення чека до оплати в країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами - 20 дням, у міжконтинентальному платіжному обороті - 70 дням. Ці терміни обчислюються з дня, зазначеного в чеку, як дата виставляння чека.

У світовій банківській практиці розрізняють декілька видів чеків.

Іменний чек (чек на користь певної особи) - документ, який не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Передача здійснюється цесією.

Чек на пред'явника - чек, який виписується на ім'я пред'явника на отримання готівки в банку. Цей чек може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Чекодавець надсилає чек іноземному партнеру, який після отримання чеку виставляє його банку для кредитування розрахунку, тобто чекодавець здійснює свій платіж прямо своєму партнеру.

Таким чином, такий вид чеку має перевагу над банківським переказом, тому що платіж здійснюється безпосередньо своєму партнеру значно швидше.

Ордерний чек - чек, який виписується на користь певної особи або за її наказом. Дуже широко використовується в міжнародному платіжному обороті. Передається за допомогою індосаменту із застереженням "наказу" чи без нього.

Банківський чек - виписується банком на свій банк-кореспондент (чекодавцем виступає банк боржника).

Оплата за таким чеком здійснюється з рахунків банку чекодавця на рахунки банку-кореспондента за кордоном.

Фірмовий чек - виписується фірмою на одержувача. Такі документи виписуються в національній або іноземній валюті переважно на пред'явника і виставляються фірмою на свій банк. Оплата за ними здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

У міжнародній торгівлі оплата боргів за допомогою чеків може бути недостатньо привабливою з таких причин:

- експортер має звернутися у свій банк з розпорядженням про інкасування платежів, за що буде стягуватися певна плата;

- чек може суперечити внутрішньому валютному законодавству і положенням про валютне регулювання у країні покупця, тому розрахунки можуть бути затримані до одержання необхідного дозволу влади на здійснення платежу;

- чек може бути загублено під час пересилання поштою;

- чек може виявитися "непокритим", тому не буде оплачений після пред'явлення.

Розрізняють просте і документарне інкасо. Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежу за фінансовими документами, не що супроводжується комерційними документами; документарне (комерційне) інкасо фінансових документів, супроводжуваних комерційними документами, або тільки комерційних документів. При цьому на банках не лежить будь-яких зобов'язань з оплати документів.

Експортер після відправлення товару доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти на умовах, зазначених в інкасовому дорученні, що містить повні й точні інструкції. Є дві основні різновиди інкасового доручення: а) документи видаються платнику проти платежу (Д / П) і б) проти акцепту (Д / А). Іноді практикується видача документів імпортеру без оплати проти його письмового зобов'язання здійснити платіж у встановлений період часу. Використовуючи такі умови, імпортер має можливість продати куплений товар, отримати виручку і потім оплатити інкасо експортерові. З метою прискорення отримання валютної виручки експортером банк може врахувати тратти або надати кредит під комерційні документи. Таким чином, інкасова форма розрахунків пов'язана з кредитними відносинами. Інкасо є основною формою розрахунків по контрактами на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє тратту на інкасо для акцепту платником, як правило, проти вручення йому комерційних документів (документарне інкасо), при настанні терміну платежу акцептовані векселі відсилаються для оплати на інкасо (чисте інкасо).

Розрахунки у формі інкасо дають певні переваги імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обороту. Однак експортер продовжує зберігати юридично право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві одного з оригіналів коносамента для прискорення одержання товару.

Разом з тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера. По-перше, експортер несе ризик, пов'язаний з можливим відмовою імпортера від платежу, що може бути пов'язано з погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового стану платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, існує значний розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу. Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:

1) імпортер проводить оплату проти телеграми банку експортера про прийомі і відсилання на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження;

2) за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежі з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу зазвичай застосовується при розрахунках за комерційним кредитом, так як при відстрочку оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв'язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Іноді банк імпортера авалирует вексель. Аваль (гарантія платежу) – вексельне поручительство. Банк-аваліст приймає відповідальність за платіж, ставлячи підпис звичайно на лицьовій стороні векселя з обмовкою, за кого конкретно видана гарантія платежу; інакше вважається, що аваль виданий за векселедавця переказного векселя (експортера);

3) експортер вдається до банківського кредиту для покриття іммобілізованих ресурсів.

Документарний акредитив – це документ, в якому імпортер дає доручення банку, який його обслуговує, здійснити оплату документів третій особі. У документарному акредитиві звичайно вказуються:

- назва та адреса експортера;

- сума акредитиву;

- термін його дії;

- рід товарів, які потрібно оплатити;

- документи, які повинні бути пред’явлені експортером для отримання платежу (транспортні документи, страхові поліси, сертифікати якості товарів тощо).

В зовнішньоторговельних операціях використовуються в основному документарні акредитиви.

Суб’єктами розрахункових відносин за документарним акредитивом виступають:

1) імпортер (покупець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитиву;

2) банк-емітент (банк імпортера), який відкриває акредитив на користь експортера на визначених умовах і домовляється з банком експортера про виплату експортеру грошей після пред’явлення ним транспортних документів;

3) авізуючий банк (банк експортера), якому доручається повідомити експортера про відкриття на його користь акредитива і передати його текст та засвідчити достовірність цього тексту;

4) бенефіціар – експортер на користь якого відкритий акредитив.

Схема акредитивної форми розрахунків має такий вигляд:

1) Контрагенти (експортер та імпортер) домовляються про здійснення платежу за допомогою акредитиву.

2) Імпортер дає доручення банку-емітенту відкрити акредитив на користь бенефіціара на визначених умовах.

3) Банк-емітент, який відкрив акредитив, надсилає акредитивний лист одному із своїх банків-кореспондентів у країні експортера, призначає його авізуючим банком з дорученням передати акредитив бенефіціару.

4) Після одержання, відкритого на його користь, акредитива (як забезпечення платежу за товар) бенефіціар відвантажує товар і подає документи до авізуючого банку, який надсилає їх для оплати банку-емітенту.

5) Після перевірки правильності оформлення документів банк-емітент здійснює їх оплату. Тобто, якщо документ відповідає умовам акредитива, банк переводить гроші згідно з інструкціями авізуючого банку і видає документи імпортеру, який одержує товар.

6) Виручка, яка надійшла, зараховується на рахунок бенефіціара.

Банківський переказ - це доручення банку своєму банку-ко-респонденту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок переказника іноземному утримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Іншими словами - банківський переказ є способом перерахування грошей, який здійснюється на основі платіжного доручення шляхом перерахування грошей з банківського рахунку платника на рахунок одержувача. Банківські перекази здійснюються у безготівковій формі, тобто з допомогою платіжних доручень, які адресуються одним банком іншому (іноді через банківські чеки чи інші платіжні документи).

Банк одержувача банківського переказу керується конкретними вказівками, викладеними в платіжному дорученні, в якому містяться умови про сплату бенефіціару відповідних сум проти надання ним вказаних комерційних та фінансових документів чи проти надання розписки (документарний або умовний переказ).

Слід пояснити, що слово "проти" вживають нині в Україні (а також і в Росії) у англомовному його розумінні (against). Можливо, зрозумілішим і доцільнішим було б вживання слова "під", себто платіжне доручення виконується під представлені відповідні комерційні та фінансові документи. Якщо представлено документи, - то платіжне доручення виконується. Якщо ж не представлено, - то не виконується.

Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками і у випадку передоплати ними за узгодженням з різними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників. При розрахунках дорученнями скорочуються час, документообіг операцій. За платіжних доручень - порівняно невисокий розмір оплати послуг банку. Українські підприємства, що розплачуються з іноземними контрагентами за куплені товари шляхом банківського переказу, складають заяву на переказ, у якій містяться вказівки для банку щодо умов виплати грошей переказоотримувачу. У цьому документі переказодавач вказує:

- повне найменування платника;

- найменування банку платника;

- номер банківського рахунку, що дебетується;

- код валюти і суму платежу;

- повне найменування бенефіціара, його адресу;

- найменування банку бенефіціара і номер його рахунку;

- найменування, номер і дату документа (контракту) тощо;

- особу, яка несе витрати за здійснення переводу (банківська комісія і поштові чи телеграфні витрати);

Мета і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

Заява на переказ скріплюється підписами і печаткою підпри-ємства-переказника.

Найчастіше розрахунок переказом використовується при сплаті боргів за позиками та кредитами, наданні авансів, поверненні зайво отриманих сум та іншими операціями.

Банки несуть дуже мінімальну відповідальність за умов банківського переказу і відшкодовують мінімальні комісійні.

Інколи імпортери здійснюють авансові платежі згідно з контрактом, в якому у розділі "Умови платежів" зазначено відсотки вартості контракту авансом. Переказ коштів авансом невигідний імпортеру, тому що це є прихованою формою кредитування експортера. Крім того виникає ризик для імпортера у випадку порушення строків постачання експортером товарів. Між тим, існують такі засоби захисту імпортера від ризику втрати коштів:

- банківська гарантія на повернення авансу (банком повертається сума авансу з сумою відсотків, отриманих за весь період користування коштами);

- документарний, або умовний, переказ (банк експортера (бенефіціара) здійснює фактичну сплату авансу на його рахунок тільки проти надання транспортних документів на відвантаження. Крім того, обов'язково вка-зується період, протягом якого здійсниться відвантаження і буде пред'явлений відповідний документ). Система розрахунків шляхом переказу не дає гарантій продавцям у тому, що покупці оплатять надані товари. Тому зазвичай продавці вимагають надання фінансових гарантій платежів. Такими гарантіями можуть бути гарантії банків.

З метою забезпечення надійності надходження товарів від іноземного постачальника в разі здійснення авансових платежів покупець може виплачувати цю суму лише після отримання так званої гарантії авансу, що передбачає повернення авансу у випадку невиконання продавцем договірних зобов'язань щодо поставки.

Сума гаранти автоматично знижується пропорційно до суми часткових поставок. В гарантії авансу необхідно передбачати його погашення із закінченням поставок за договором.

Гарантія авансу, як правило, виставляється перед отриманням авансу, але вступає в силу лише після його надходження. Відповідне застереження необхідно включати в текст гарантії.

Розрахунки у формі авансу. Система відкритих рахунків. Дорожні (туристичні) чеки. Єврочеки. Розрахунки з використанням пластикових (кредитних і дебетових) карток. Розрахунки на компенсаційній основі.

У міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є найбільш вигідною формою для експортера. Аванс — це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов’язань за контрактом. Отже, аванс може бути в грошовій і товарній формах. Товарна форма авансу передбачає передання імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання.

Грошова форма авансу передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються, якщо:

- продавець не впевнений у платоспроможності покупця;

- економічна і політична ситуація в країні покупця нестабільна;

- при поставці дорогого обладнання (кораблів, літаків), яке виготовлене за індивідуальним замовленням;

- при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення (ядерного палива, зброї);

- у разі досить тривалих строків дії контракту.

Система відкритих рахунків застосовується в основному в міжнародних розрахунках за товари, поставлені на консигнацію, а також при продажу запасних частин до раніше поставлених машин та обладнання. Система відкритих рахунків — найризикованіша для експортера форма розрахунку. Експортер, відправляючи товар покупцю разом з товаророзпорядчими документами, записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого для покупця рахунку суму поставки. Імпортер записує суму відвантаження у кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого у контракті терміну імпортер повинен сплатити вартість товару шляхом банківського переказу, чека або векселя. Після сплати сторони здійснюють у своїх бухгалтерських документах зворотні записи.

Для міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки та єврочеки.

Дорожній (туристичний) чек — це платіжний документ, грошове зобов'язання (наказ) сплатити зазначену на ньому суму валюти його власнику. Зразок підпису власника проставляється в момент продажу йому чека. Ці чеки виписуються великими банками та фірмами, серед яких Thomas Cook, American Express, Citicorp, Bank of America, Bank of Токіо, Mitsui Bank та ін.

Єврочек — це чек у євровалюті, який виписується банком і оплачується у будь-якій країні—учасниці угоди «Єврочек». Єврочек оплачується за умови пред'явлення його власником гарантійної картки.

Пластикова картка — це персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та / або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах).

Прийом карток до оплати та видача по них готівки здійснюється тільки у підприємствах торгівлі / сервісу та банках, що входять у платіжну систему, яка обслуговує ці картки. Окрім точок обслуговування, які безпосередньо приймають картки, до складу платіжної системи входять банки-емітенти, еквайзер-центри, процесінговий центр (або декілька центрів) і розрахунковий (кліринговий) банк (або декілька банків).

Банк-емітент здійснює випуск пластикових карток і надає їх у розпорядження клієнтів. При цьому картки залишаються у власності банку, а клієнти одержують право їх використовувати.

Прийом картки до оплати або видача готівки супроводжуються її авторизацією. Первинну обробку запитів на авторизацію здійснює еквайзер-центр (еквайзер-банк). Як правило, банк-еквайзер є й банком-емітентом, але банк-емітент не обов'язково є банком-еквайзером.

Процесінговий центр веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток.

Розрахунковий банк здійснює оперативні взаєморозрахунки банків—членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку.

Батьківщиною пластикових карток є США. Перші картки були не пластиковими, а паперовими. У 1914 році великі американські магазини почали надавати постійним клієнтам, вартим довіри, кредитні картки. У 1928 році були випущені металеві картки з рельєфно витисненими іменем та адресою клієнта. Це давало можливість продавцям швидко за допомогою копіювального паперу фіксувати дані про клієнта. Зрозумівши, що загальна мережа обслуговування збільшить клієнтуру кожного торговельного підприємства, 1936 року близько тисячі магазинів та інших торговельних установ погодилися кредитувати спільних клієнтів. Подальше просування кредитних карток відбулось у сфері громадського харчування — 1950 року з'явилася ресторанна картка Dinners Club, яку почали застосовувати багато ресторанів Нью-Йорка. Успіх Dinners Club був таким вражаючим, що й американські банки вирішили розпочати випуск кредитних карток, які вже обслуговувалися в ресторанах, магазинах, готелях тощо.

Першу банківську кредитну картку випустив 1951 року Franklin National Bank. У другій половині 50-х років декілька великих банків, зокрема Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, ввели в обіг власні кредитні картки, Bank of America — найбільший каліфорнійський банк, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови для найширшого прийому своїх кредитних карток. До його системи приєдналося багато невеликих банків. А 1966 року Bank of America почав надавати ліцензії на свою систему банкам у США та інших країнах. У 1970 році Bank of America передав операції з кредитними картками компанії National Bank America, Inc. (NBI), членом якої він став; 1977 року NBI отримала назву VISA USA Inc., а згодом — VISA International.

У США з декількох регіональних асоціацій, які випускали власні кредитні картки, з 1967 року утворилася компанія Interbank Card Association, яка згодом отримала назву MasterCard International і на теперішній час є одним із лідерів світового карткового бізнесу. Паралельно з MasterCard у США (а згодом і в усьому світі) почала діяти система, яка випустила першу картку з пластика, — American Express. Протягом 1984—1985 років представники VISA та MasterCard узгодили низку технічних стандартів і почали випускати спільні списки заборонених до прийому карток.

Європейські «карткові» компанії EuroCard, Eurocheck Holding та Eurocheck International 1992 року створили компанію Europay International, що ознаменувало виникнення нової об'єднаної європейської платіжної системи, яка мала право на управління торговими марками EuroCard та Eurocheck. Пізніше їй були передані права на ведення операцій в Європі і збирання MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднується до системи Europay, дістає змогу випускати як картки EuroCard, так і картки MasterCard.

З часом компанії MasterCard та Europay з метою розширення пропозиції своїх послуг заснували на паритетних засадах нову систему — Maestro, яка випускає одноіменну дебетову картку. Компанія Europay International одержала права на діяльність в Європі від Cirrus — дочірньої компанії MasterCard, яка випускає картку для використання у банкоматах.

Здійснюючи розрахунки, держатель пластикової картки обмежений одним або декількома лімітами. Характер лімітів та умови їх використання досить різноманітні, але їх можна звести до двох основних сценаріїв:

1.Держатель дебетової картки мусить заздалегідь внести на свій банківський рахунок певну суму. Її розмір і визначає ліміт картки.

2. Держатель кредитної картки, не вносячи в банк кошти заздалегідь, може отримувати кредит. У такому випадку клієнту встановлюється ліміт кредиту, в межах якого він має право використовувати кошти. Кредит буває як разовим, так і відновлюваним (револьверним). Відновлення кредиту відбувається після погашення всієї заборгованості або її частини. При використанні кредитної картки авторизація здійснюється лише у випадку, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Слід зазначити, що, видаючи кредитну картку, банк-емітент може вимагати від клієнта надання гарантій повернення боргу. Форма гарантій визначається індивідуально. Нерідко нею може бути страховий депозит, розмір якого, як правило, перевищує ліміт кредиту.

Кредитна та дебетова картки бувають сімейними та корпоративними. Для сімейної картки право здійснення платежів у межах встановленого ліміту надається членам сім'ї утримувача картки. Корпоративні картки використовуються компаніями та їх працівниками.

Розрахунки на комерційній основі — це угоди, в яких поставка й відповідна зустрічна поставка товарів здійснюється на протязі встановленого періоду на основі або одного контракту купівлі-продажу, або на основі контракту купівлі-продажу і доданих до нього угод про зустрічні закупки.

Такі угоди мають узгоджений механізм грошових розрахунків, здійснених як шляхом переказу іноземної валюти, так і застосуванням клірингу. Компенсаційні угоди на комерційній основі укладаються контрагентами щоб уникнути валютних розрахунків. У такому разі експортер на кожну відвантажену партію товару оформляє рахунок-фактуру, яка зараховується на спеціальний кліринговий рахунок банку країни імпорту з метою проведення відповідних зустрічних поставок. Дані компенсаційні угоди здійснюються шляхом укладення контрактів купівлі-продажу або контрактів купівлі-продажу з доданням до них відповідних додаткових угод про проведення зустрічної закупівлі або авансових платежів. При цьому фінансові розрахунки між контрагентами можуть здійснюватися шляхом переказу валюти або проведенням взаємозаліку.

Класифікація компенсаційних угод на комерційній основі:

1.Короткострокові компенсаційні угоди включають:

а) угоди з частковою компенсацією — передбачають покриття певної частини експорту, купівлю товарів у країни-імпортера. Частина експорту, що залишилась, сплачується грошима;

б) угоди з повною компенсацією — означають купівлю товарів на суму, яка дорівнює або перевищує вартість поставки експортних товарів;

в) трьохстороння компенсаційна угода — означає участь у її виконанні посередника від третьої сторони (країни). При цьому поставки здійснюються у третю країну, а експортер отримує оплату за них від імпортера у вільно конвертованій валюті.

2.3устрічні закупки поділяються на:

а) паралельні угоди — означають, що партнери укладають два окремих договори: перший — на експорт товару; другий — на зустрічну закупку товарів. Термін дії паралельних угод від 2 до 5 років;

б) джентльменська угода — означає, що партнери заключають договір, при якому експортер не має зобов'язань по зустрічній поставці товарів, але готовий закупити у імпортера товари;

в) угоди з переданням фінансових зобов'язань — означають, що експортер передає свої зобов'язання по зустрічній закупці товарів третій стороні (як правило, крупним торговим фірмам).

3. Довгострокова авансова закупівля полягає у тому, що експортер робить перший крок щодо закупівлі товару у імпортера на підставі контракту, який передбачає зобов'язання імпортера провести закупівлю еквівалентної за вартістю партії товару шляхом укладення відповідної угоди у майбутньому. Такі види угод розглядаються як форма кредитування імпортера експортером або здійснення авансової закупівлі.

Основою проведення взаєморозрахунків такої зустрічної торгівлі є наявність, щонайменше, двох контрактів купівлі-продажу укладених між тими самими контрагентами на здійснення зустрічного продажу товарів. Контракти передбачають здійснення валютних розрахунків або наявність третіх сторін-гарантів виконання зобов'язань за угодою.

⇐ Предыдущая 14 15 16 17 181920 21 22 23 Следующая ⇒