Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Міжнародний валютний фонд та передумови його заснування. Мета та функції МВФ. Організаційна структура Фонду та його керівні органи. Специфіка кредитів МВФ.

Міжнародний валютний фонд - найбільш впливова міжнародна організація, що регулює окремі параметри розвитку міжнародної економіки в цілому і макроекономіки кожної країни, що є його членом, з метою досягнення стабільності у світовій економіці.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансушляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

У загальному вигляді мета МВФ, визначена в ст. І Статуту Фонду (Articles of Agreement), полягає в сприянні:

- міжнародній валютній співпраці;

- розвитку і гармонійному зростанню міжнародної торгівлі, що має стимулювати розвиток виробничих ресурсів, встановлення і підтримку високого рівня зайнятості та збільшення реального прибутку;

- стабільності валютного обміну, усуненню причин для породженого конкуренцією знецінення валют та для обмежень валютного обміну, шо перешкоджають розвиткові світової торгівлі;

- встановленню і підтримці багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями.

Основні функції МВФ:

- сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці;

- розширення світової торгівлі;

- кредитування;

- стабілізація грошових обмінних курсів.

МВФ виконує також такі функції:

- контроль за дотриманням "кодексу поведінки" (співробітництво з питань міжнародної валютної політики і міждержавного платіжного обігу);

- надання членам Фонду фінансових ресурсів для забезпечення дотримання ними "кодексу поведінки";

- організація форумів для взаємних консультувань країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

На сьогодні країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки залежно від потреб часу:

- проведення досліджень, аналіз і прогнозування розвитку світової економіки та міжнародних фінансових ринків;

- спостереження за макроекономічною політикою членів Фонду: щорічне відвідання кожної країни - члена Фонду місією МВФ і підготовка щорічної доповіді для Ради директорів з оцінками економічної політики; результати конфіденційного обговорення та оцінки МВФ надсилаються до відповідальних керівних державних службовців зацікавленої країни, а загальні підсумки обговорення та висновки експертів Фонду оприлюднюються;

- розроблення, широке обговорення та затвердження міжнародних стандартів щодо валютообмінних операцій, грошової та фіскальної політики, статистики платіжного балансу;

- надання та координація технічної допомоги з питань монетарної політики, валютного та банківського регулювання, фіскальної політики;

- кредитування тих країн - членів Фонду, які, відчуваючи валютну кризу або кризу платіжного балансу, згодні вживати погоджені з експертами Фонду заходи для поліпшення ситуації, чим також забезпечувати повернення наданих кредитів до МВФ.

Визначають такі принципи МВФ:

- заборона маніпуляцій валютним курсом чи міжнародною валютною системою для відхилення від врегулювання;

- зобов'язання проведення (у разі потреби) інтервенцій на валютних ринках для припинення валютної кризи;

- зобов'язання кожної країни-члена враховувати у своїй політиці інтервенцій інтереси партнерів, особливо тих, у валюті яких вона здійснює ці інтервенції.

Хоча МВФ є спеціалізованою установою ООН, вона не має права давати Фонду рекомендації щодо політики, яку він здійснює.

Офіційні цілі МВФ:

1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

5. тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

Основні напрями діяльностіМіжнародного валютного фонду охоплюють:

- міжнародне співробітництво у валютній сфері, яке здійснюється шляхом підтримки загальної системи розрахунків та системи розрахунків за спеціальними правами запозичення;

- фінансову допомогу країнам-членам, яка здійснюється відповідно до розробленого механізму й фінансової політики;

- консультаційну й технічну допомогу з надання консультацій з питань валютних операцій, удосконалення фінансових систем країн-членів, координації технічної допомоги як у межах МВФ, так і в співробітництві з іншими міжнародними організаціями.

Структура органів управління МВФ складається із: Ради керуючих; Міжнародного валютного і фінансового комітету; Виконавчої ради; Комітету з розвитку.

Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить — вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в будь-який час.

В МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення, провідним державам.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, — «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85 % голосів країн-членів). Не зважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, тому що для прийняття яких необхідно максимальної більшості (85 %). Це значить, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Відносно країн які розвиваються, то за наявності скоординованих дій, теоретично, вони також мають можливість блокувати прийняття рішень які їх не влаштовують. Але досягти узгодженості великій кількості різнорідних країн досить складно. На зустрічі керівників Фонду в липні 2004 року прозвучав намір «розширити можливість країн які розвиваються і країн з перехідними економіками більш ефективно брати участь в механізмі прийняття рішень в МВФ».

Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК (International Monetary and Financial Committee, IMFC) відіграє важливу роль в організаційній структурі МВФ. З 1974 р. до вересня1999 р. його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії два рази на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку — Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду Joint IMF — World Bank Development Committee.

Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами: США, Німеччиною, Японією, Великою Британією та Францією. Рада засідає три рази на тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, у тому числі й розподілом кредитів країнам-учасницям. Крім того до повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на п'ятирічний термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду (на вересень 2004 р. — близько 2700 чоловік з більш ніж 140 країн). Директор-розпорядник (з 5 липня 2011 р.) — Крістін Лаґард (Франція), перша в історії жінка-голова МВФ.

Головою Європейського департаменту МВФ є Антоніо Борхес з Португалії, колишній заступник керуючого Банком Португалії. Він був обраний у жовтні 2010 року.

Комітет з розвиткує спільним органом МВФ та МБРР, що займається питаннями щодо надання коштів країнам, що розвиваються. Комітет складається з 24 членів — міністрів фінансів країн-учасниць. Основною функцією комітету є підготовка аналітичних доповідей стосовно цих країн та надання рекомендації Раді керуючих МВФ та МБРР.

Керівні органи МВФ складаються з Ради управляючих, Ради директорів та виконавчого директора.

Вищим органом є Рада управляючих (Board of Governors), до якої кожний член МВФ призначає на п'ятирічний термін свого управляючого та його заступника. Як правило, представниками кожної країни в Раді є міністри фінансів чи управляючі центральним банком країни. Всі управляючі уповноважені висловлювати офіційну позицію своєї країни і захитати її національні інтереси.

Рада управляючих МВФ збирається раз на рік на спільну з Радою управляючих МБРР сесію і вирішує стратегічні проблеми діяльності Фонду, а також розглядає питання про доцільність внесення змін до Статуту, про прийом нових і виключення старих членів та/ або зміну розмірів їхніх квот, зважує своєчасність нової емісії СПЗ тощо. До компетенції Ради належать також вибори виконавчого директора (директора-розпорядника) на черговий п'ятирічний термін.

Рішення ухвалюється зваженим голосуванням; як уже зазначалося, кількість голосів кожної держави пропорційна розмірові її фінансового внеску до Фонду. Для ухвалення рішень з оперативних питань достатньо простої більшості; для вирішення найважливіших економічних чи політичних проблем необхідна "спеціальна більшість" (відповідно 70 % або 85 % голосів членів МВФ).

Вирішення тактичних питань є компетенцією Ради директорів (Executive Board), яка забезпечує поточне керування фінансами МВФ і має керуватись інтересами цієї організації. Це постійно діючий орган, який збирається в штаб-квартирі МВФ у Вашингтоні у міру необхідності (в середньому 3 рази на тиждень). До складу Ради входить 24 директори, 8 з яких призначаються на національному рівні — вони представляють країни, шо мають найвищі квоти (США, Велику Британію, Німеччину, Саудівську Аравію, Францію, Японію, Китай і Росію), а інші 16 директорів представляють більш або менш однорідні групи країн і вибираються всередині кожної з цих груп країн. Україна входить до однієї групи з Вірменією, Боснією та Герцеговиною, Болгарією, Хорватією, Грузією, Кіпром, Ізраїлем, Македонією, Молдовою, Румунією та Нідерландами (громадянин Нідерландів постійно представляє інтереси всієї групи в Раді директорів).

Кожний директор розпоряджається сумарною кількістю голосів, що належать країнам/країні, які він представляє. Головує на засіданнях директор-розпорядник, що є одночасно і головою Ради директорів. За традицією цю посаду обіймає представник європейської країни. Найдовше (понад половину часу існування цієї посади) її займали громадяни Франції. Зокрема, попередник теперішнього директора Хорста Келера (Horst Koehler) Мішель Камдессю обіймав цю посаду в МВФ з 1987 до 2000 р. Заступником директора-розпорядника так само традиційно має бути американець.

Саме Рада директорів під головуванням директора-розпорядника за Статутом МВФ уповноважена ухвалювати рішення про розподіл кредитних ресурсів Фонду.

Директор-розпорядник керує роботою 2600 штатних співробітників Фонду, які розподілені між департаментами. Шість із них створені за географічною ознакою (Африканський, Азійсько-Тихоокеанський, два Європейські, Близькосхідний і Західної півкулі), п'ять — за функціональною, три — допоміжні і п'ять забезпечують інформацію і зв'язок.

Політику МВФ контролює Міжнародний валютно-фінансовий комітет (МВФК), 24 члени якого є міністрами фінансів чи головами центральних банків країн і груп країн, представлених у Виконавчій раді. МВФК проводить засідання двічі на рік і надає Фонду рекомендації щодо загального напряму заходів політики.

Більшість членів МВФК також є членами Ради управляючих, в якій кожна держава-член має свого представника. Рада управляючих (Board of Governors) - вищий орган МВФ, до функцій якого належать прийняття нових членів у МВФ, вибори виконавчих директорів, збільшення фінансових ресурсів Фонду, розподіл чистого доходу тощо. Сесії цієї Ради проводять щорічно. Кількість голосів країни-члена визначається пропорційно сумі її внеску у Фонд.

Оперативною діяльністю Фонду керує Виконавча рада (Executive Board), що призначає на п'ятирічний строк директора-розпорядника (Managing Director), до обов'язків якого належать ведення поточних справ і призначення вищих посадових осіб МВФ. Директор-розпорядник має трьох заступників: першого заступника директора-розпорядника (на цю посаду завжди призначають громадян США) і двох інших заступників (з інших країн). До складу Виконавчої ради, яка визначає політику і відповідає за більшість рішень, входять 24 виконавчі директори, яких призначають п'ять країн з найбільшими квотами у Фонді - США, Японія, Німеччина, Франція та Велика Британія. Ще три країни - Китай, Росія і Саудівська Аравія - мають досить великі квоти, щоб вибирати своїх виконавчих директорів. Решта 176 країн організовані у 16 груп, кожна з яких вибирає одного виконавчого директора. Групи формуються, як правило, країнами одного регіону за спільністю інтересів1.

До складу МВФ входять декілька комітетів, Секретаріат технічної допомоги, а також п'ять департаментів:

- з питань податків;

- юридичний;

- казначейства;

- розрахунково-обчислювальних послуг;

- валютно-обмінних операцій.

У штаті МВФ приблизно 2700 співробітників із понад 140 країн, більшість з яких працюють у штаб-квартирі МВФ у Вашингтоні (округ Колумбія, США). Невелика кількість співробітників працюють у регіональних і місцевих представництвах по всьому світу. Співробітники МВФ організовані в основному за департаментами з регіональними (територіальними), функціональними, інформаційно-координаційними і допоміжними функціями. Вони відстежують зміни в економіці на глобальному та регіональному рівнях в окремих країнах та аналізують економічну ситуацію і політику, що є основою для поточної роботи МВФ, яка полягає у наданні рекомендацій з економічної політики, кредитів і технічної допомоги.

Кредити, що надаються Фондом, є не менш унікальним феноменом, ніж використовувана при цьому валюта. їхня специфіка полягає в тому, що формально надання Фондом коштів є не операціями з кредитування, а операціями конвертації валюти, які називаються в офіційних документах Фонду "купівлею валюти". Вони здійснюються у такому порядку: країна-реципієнт нараховує на спеціально відкритий у своєму центральному банку рахунок МВФ свої ж грошові одиниці, після чого МВФ нараховує еквівалентну суму "корисної" валюти на свій рахунок у центральному банку тієї країни, валюта якої використовується для кредиту. Повернення кредиту ("викуп валюти") — прямо протилежна операція: повертаючи "корисну" валюту, позичальник "викупає" свої власні грошові одиниці.

Якщо, наприклад, Україна отримує від МВФ кредит в американських доларах, то на рахунок МВФ у НБУ перераховується у гривнях сума, еквівалентна величині чергового траншу виділеного кредиту. У відповідь на рахунок МВФ у Федеральному резервному банку Нью-Йорка нараховується відповідна кількість доларів, які передаються у повне розпорядження уряду України. На рахунках МВФ ця сума заноситься в дебет США і кредит — Україні.

Завдяки такій схемі кредитування кількість коштів на рахунках МВФ ніколи не скорочується — змінюється лише їхній якісний склад.

Використовувані в МВФ кредитні механізми є надзвичайно різноманітними. Але всім їм притаманний ряд спільних рис, і передусім те, що всі кредитні операції здійснюються тільки з офіційними державними органами. Спільними для всіх механізмів є також правила доступу до будь-якої кредитної лінії Фонду, які в усіх випадках визначаються:

- величиною квоти країни-реципієнта;

- обгрунтованістю програми економічних перетворень, розробленої претендентом на позику;

- величиною дефіциту платіжного балансу претендента і причинами, що його породили;

- здатністю отримувача кредиту його обслуговувати і повернути в обумовлені терміни.

Група Світового банку. Створення, цілі та еволюція діяльності МБРР. Членство, джерела фінансування та цілі діяльності МАР. Акціонерний капітал і види діяльності МФК. Програма страхових гарантій БАГІ. Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Регіональні банки розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку.

Формування Групи Світового банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської Конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Ці два інститути тісно зв’язані між собою за основними цілями, а також організаційно. Так, членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурно вони обидва входять до системи ООН.

В даний час відповідно до Декларації тисячоліття Світовий банк зосередив свою діяльність на досягнення цілей розвитку тисячоліття. У перехідний період до третього тисячоліття під егідою ООН були сформульовані вісім цілей, на досягнення яких повинні бути спрямовані зусилля міжнародних організацій. Цілі розвитку тисячоліття повинні бути досягнуті до 2015 року і включають в себе наступні:

- ліквідація бідності і голоду;

- забезпечення загальної початкової освіти;

- заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок;

- скорочення дитячої смертності;

- поліпшення охорони материнства;

- боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями;

- забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища;

- формування глобального партнерства в цілях розвитку.

Вирішуючи глобальні завдання розвитку людства, Світовий банк, використовуючи механізм надання кредитів МБРР, кредитує країни з середнім рівнем доходу по процентних ставках, відповідним рівню ринку для цих країн. Інша фінансова організація Світового банку МАР кредитує країни з низьким рівнем доходу за мінімальними відсотковими ставками або без відсотків.

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, — Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов’язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів. Таким чином, сформувалася група Світового банку із п’яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв’язані, перш за все, єдністю цілей: сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів, допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються, заохочення розвитку приватного сектора, заохочення іноземного інвестування.

Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові — Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.

Банк використає свої фінансові ресурси, висококваліфікований персонал і велику базу знань для надання допомоги кожної із країн, що розвиваються, у процесі забезпечення стабільного, стійкого розвитку, заснованого на принципах соціальної справедливості. Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбідніших країн, однак всім своїм клієнтам Банк указує на необхідність вживання наступних заходів:

- інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров’я й утворення;

- концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до вирішення проблем розвитку, удосконалюванні методів керування й нарощуванні інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності;

- зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

- охорона навколишнього середовища;

- підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва;

- підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування.

Видаючи кредити, проводячи консультації з питань економічної політики й надаючи технічну допомогу, Світовий банк сприяє реалізації в країнах широкого кола програм, метою яких є скорочення бідності й підвищення рівня життя населення в країнах, що розвиваються. Завданням глобальної боротьби з бідністю є надання людям в усьому світі шансу поліпшити своє життя й життя своїх дітей. За період життя останнього покоління для скорочення рівня бідності й підвищення рівня життя людей було зроблено більше, ніж за який-небудь інший період в історії. У країнах, що розвиваються:

- середня тривалість життя збільшилася з 55 до 65 років;

- число грамотних серед дорослого населення подвоїлося;

- загальна кількість дітей, що навчаються в початковій школі, зросла з 411 до 681 мільйона;

- дитяча смертність знизилася на 50 відсотків.

Незважаючи на досягнуті успіхи, дуже багато чого ще має бути зробити для рішення завдань розвитку. З 4,7 мільярди людей, що живуть в 100 країнах, що є клієнтами Світового банку:

- 3 мільярди живуть менш ніж на 2 долари США в день, а 1,2 мільярди — менш ніж на 1 долар у день;

- майже 3 мільйони дітей у країнах, що розвиваються, щорічно вмирають від хвороб, які можна попередити за допомогою вакцинації;

- 113 мільйонів дітей не відвідують школу;

- 1,5 мільярда людей не мають доступу до чистої питної води.

Світовий банк є одним з найважливіших джерел фінансової і технічної допомоги країнам, що розвиваються по всьому світу. Ми не є банком у звичайному значенні цього слова. Наша організація складається з п'яти унікальних організацій розвитку, що управляються країнами - членами.

Світовий банк був заснований в 1944 році. Штаб-квартира розташована у Вашингтоні (Федеральний округ Колумбія). Організація налічує більше 120 представництв по всьому світу, в яких працюють понад 10 000 чоловік.

Для того, щоб країни могли отримати доступ до передового світового досвіду і сформувати знання, Банк постійно прагне до розвитку і поліпшенню методів обміну знаннями, постійно взаємодіючи з клієнтами та широкою громадськістю. Ключові пріоритети включають в себе:

- Результати: ми постійно загострюємо увагу на тому, щоб допомагати країнам, що розвиваються домагатися значних результатів.

- Реформи: ми працюємо над поліпшенням всіх аспектів нашої роботи - як організована проектна робота, як відбувається розкриття інформації (Доступ до інформації), і як привести нашу діяльність ближче до клієнта.

- Відкрите розвиток: Ми пропонуємо постійно расшірающійся перелік безкоштовних і легко доступних інструментів, досліджень і даних, які допомагають людям в усьому світі шукати вирішення проблем в галузі розвитку. Наприклад, сайт " Відкриті дані " пропонує вільний доступ до статистичних даних про показники розвитку по всьому світу. Ми також запустили дискусійний майданчик " Відкритий форум " - онлайн - платформу, яка дозволила учасникам з усього світу взяти участі в дискусіях під час Весняних зборів акціонерів і щорічні збори.

Міжнародну асоціацію розвитку (МАР) було засновано в 1960 р. як дочірню організацію МБРР з метою надання фінансової допомоги на пільгових умовах урядам найбідніших країн і країн, що розвиваються, тобто тим, що не в змозі вчасно і в повному обсязі розрахуватися за кредитами, наданими МБРР.

З 1961 р. Міжнародна асоціація розвитку - спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Місцеперебування - Вашингтон (США). До складу МАР входять 170 країн, які поділяються на 2 категорії: 26 більш економічно розвинених і 144 менш економічно розвинених країн. Обов'язковою умовою вступу до цієї організації є членство в МБРР і МВФ. Членство в МАР відкрите для всіх членів МБРР.

Виявилося, що за межами діяльності МБРР залишається велика кількість країн, що розвиваються, для котрих ринкові, хоча і дещо полегшені умови кредитування МБРР є неприйнятними. Кредити Міжнародної асоціації розвитку надаються найбіднішим країнам і насамперед тим, валовий продукт котрих на одну особу не перевищує 925 дол. США на рік. У 2007 р. такими, що задовольняють критерії для отримання допомоги МАР, були визнані країни з річним доходом на одну особу до 1025 дол. США. МАР також надає допомогу деяким країнам, у тому числі окремим малим острівним державам, що мають більш високий рівень доходу на одну особу, але не е достатньо платоспроможними для отримання позик МБРР. На основі такого критерію до цієї групи належать 82 країни. Створивши фонд пільгового кредитування через МАР, МБРР отримав можливість значно розширити свій вплив на країни, що розвиваються. Членами МАР стали такі країни як Індія, згодом - Китай. Створення МАР мало ще одне важливе значення: чисельні прохання країн, що розвиваються, про створення додаткових фондів пільгового кредитування відхилялись на підставі того, що такий фонд уже є.

Мета Міжнародної асоціації розвитку полягає:

- у наданні довгострокових кредитів найбіднішим країнам, що розвиваються;

- підтримці в економічному розвитку, підвищенні рівня життя в найменш розвинених країнах - членах МАР, у тому числі шляхом надання їм необхідних коштів на фінансування конкретних проектів, потребу в котрих підтверджують експерти МБРР;

- наданні підтримки в підвищенні ефективності праці в країнах з найнижчим доходом на одну особу.

МАР і МБРР мають багато в чому однакові цілі - надання позик (кредитів) для пріоритетних, економічно і технічно обґрунтованих проектів у межах національної економіки. Ці організації розрізняють за джерелами фінансових коштів і умовами надання капіталу. Водночас як МБРР, що позичає капітал в основному на фінансових ринках, надає позики на більш пільгових, ніж звичайні комерційні, умовах в основному державам, які відповідають визначеним вимогам, МАР, що одержує свій капітал з інших джерел (рис. 11.2), надає безпроцентні кредити найбіднішим країнам.

Офіційними цілями діяльності МАР є подолання бідності, забезпечення економічного зростання, захист навколишнього середовища в найбідніших країнах. Спрямованість на пільгове кредитування визначає ключову роль МАР у реалізації стратегії Всесвітнього банку з подолання бідності у світі.

Цілі МАР:

- найбідніші країни світу часто не в змозі залучити достатній капітал для задоволення насущних потреб у галузі розвитку і тому змушені покладатися на потоки офіційної допомоги в якості найважливішого джерела фінансування.

МАР займається широким колом питань і надає підтримку багатьом видам діяльності в галузі розвитку, включаючи початкову освіту, базові послуги охорони здоров'я, доступ до систем водопостачання та каналізації, захист навколишнього середовища, сільське господарство, поліпшення ділового клімату, розвиток інфраструктури та проведення інституційних реформ. реалізація проектів в цих областях прокладає шлях до підвищення івності, досягненню економічного зростання, створенню робочих місць, збільшенню доходів і поліпшенню умов життя населення. В даний час МАР приділяє особливу увагу чотирьом тематичними напрямками: гендерні питання, зміна клімату, нестабільні держави і країни, що постраждали від конфлікту, а також заходи з подолання кризи. (більш детальну інформацію див у відповідних розділах по тематичними напрямками). багато з проблем, з якими стикаються країни, що розвиваються, носять транскордонний характер. Допомагаючи вирішувати ці проблеми, мар сприяє підвищенню безпеки, захисту навколишнього середовища та здоров'я людей, з тим щоб запобігти переростанню цих проблем в загрози глобального характеру. завдяки об'єднанню донорських внесків до єдиний пул березня має можливість використовувати велику базу не асигновано донорами капіталу для задоволення першочергових потреб країн, особливо в період криз і в складних умовах відсутності стабільності.

- операційна діяльність МАР доповнюється аналітичними дослідженнями, результати яких враховуються в процесі розробки політики, спрямованої на скорочення бідності.

МАР консультує уряди з питань розширення бази економічного зростання і захисту бідних верств населення від економічних потрясінь. поряд з цим березня координує допомогу донорів з метою полегшення заборгованості бідних країн, не здатних впоратися з тягарем обслуговування свого боргу. У МАР діє система розподілу грантів виходячи з ризику виникнення кризи заборгованості в країна, покликана допомогти їм у забезпеченні стійкості боргової ситуації.

МАР надає величезного значення впливу своєї діяльності в галузі розвитку та її прийнято розглядати в якості прозорої і затратних платформи досягнення результатів. (див. нижче інформацію про оцінку результатів) наприклад, за десять років (з 2000 по 2010 рік) завдяки наданим березня фінансуванню 310 мільйонів дітей були охоплені імунізацією; 113 мільйонів чоловік отримали доступ до поліпшених джерел води і 26 мільйонів людей - до доріг цілорічного повідомлення; більше 47 мільйонам чоловік був забезпечено доступ до послуг охорони здоров'я, харчування та народонаселення; щороку підвищується якість освіти більше 100 мільйонів дітей.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) англ. International Finance Corporation (IFC) — одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1956 році. Штаб-квартира - Вашингтон. Нараховує 182 країни-члени, серед них Україна (з 1993 p.).

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) створена з ініціативи США у 1956 р. для заохочення інвестицій приватного капіталу в промисловість країн, що розвиваються. Основною метою створення організації було сприяння зміцненню приватного сектору в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою; надання допомоги в управлінні підприємствам за участю як іноземного капіталу, так і місцевих інвестицій; стимулювання надходження приватного капіталу у виробничу сферу.

МФК - член групи Світового банку, що є юридично та фінансово незалежною організацією і як спеціалізована установа входить у систему ООН. Місцеперебування МФК - Вашингтон (США), її бюро - Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Лондон (Велика Британія), Париж (Франція), Токіо (Японія). Діють представництва МФК в Африці (Абіджан, Аккра, Дуала, Хараре, Каїр, Лагос, Найробі), Азії (Бангкок, Пекін, Джакарта, Ісламабад, Стамбул, Маніла, Делі), Латинській Америці (Буенос-Айрес, Мехіко, Сан-Паулу) і Європі (Будапешт, Москва, Прага, Варшава, Відень), а також консультативні бюро з розробки проектів (Project Development Facilities) у Вашингтоні, Абіджані, Аккрі, Дуалі, Хараре, Найробі, Бриджтауні, Хосе, Варшаві, Познані, Сіднеї.

Головна мета МФК — сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі. Міжнародна фінансова корпорація (The International Finance Corporation — IFC) була заснована у 1956 p. для сприяння розвиткові приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. За станом на червень 2000 р. налічувалося 174 країни—члени МФК.

Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-членами на її акції пропорційно участі цих країн у капіталі МБРР. Відповідно до частки країни в акціонерному капіталі МФК розподіляються і голоси. П'ять основних акціонерів контролюють майже 50 % акцій МФК і таким чином визначають політику та характер операцій МФК. Це — США, Японія, Німеччина, Франція та Велика Британія. Основними видами діяльності МФК є:

- фінансування проектів приватного сектора економіки країн, що розвиваються, шляхом надання позик або прямих інвестицій;

- сприяння приватним компаніям країн, що розвиваються, в мобілізації фінансових ресурсів на міжнародних фінансових ринках;

- надання технічної допомоги, дорадчих та консультаційних послуг урядам і підприємцям країн-членів.

У прийнятому в листопаді 1995 р. документі "Співпраця з приватними міжнародними фінансовими установами — питання стратегії й практики роботи", було визначено характер співпраці МФК із приватними фінансовими установами і дешо скори гова-но функції Корпорації. Згідно з цим документом, роль МФК полягає в забезпеченні підтримки інвестицій і проектів консультативної допомоги, які справляють значний вплив на процес економічного розвитку, у тих ситуаціях, коли країни, що розвиваються, неспроможні дістати аналогічну підтримку від інших фінансових установ.

Цілями та завданнями МФК, що входить до складу Групи Світового банку, є сприяння сталому притоку інвестицій в приватний сектор країн, що розвиваються з метою скорочення масштабів бідності та підвищенняжиттєвого рівня в цих країнах.

МФК сприяє сталому розвитку приватного сектору шляхом:

. фінансування проектів у приватному секторі країн, що розвиваються;

. надання допомоги приватним компаніям країн, що розвиваються в залученні фінансування на міжнародних фінансових ринках;надання консультаційної та технічної допомоги підприємствам і урядам.

Органи управління МФК:

— Керівна рада, що складається з керівників МБРР і їх заступників;

— Рада директорів, що складається з директорів-розпорядників МБРР;

— Голова Ради директорів МФК, який є одночасно Президентом МБРР.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (Multilateral Investment Guarantee Agency — MAGI) була утворена 1988 p. 42 країнами—членами МБРР. Капітал БАГІ складається з членських внесків. Країни, які брали участь у заснуванні Агенції, підписали 53 % з 1,082 млрд дол. США офіційно затвердженого капіталу. Свою практичну діяльність БАГІ розпочала в 1990 р.

Найважливіший напрям діяльності БАТІ — страхування неко-мерційних інвестиційних ризиків. Програма страхових гарантій БАГІ передбачає захист іноземних інвесторів від збитків чотирьох типів:

1. Переказ валюти. Страхові гарантії від втрат, пов'язаних з неконвертованістю валюти або неможливістю репатріації капіталу.

2. Експропріація інвестицій. Страхові гарантії від збитків, що спричинені прямими або опосередкованими актами експропріації й ведуть до скорочення або обмеження прав власності та контролю-на застраховані інвестиції (націоналізація, конфіскація тощо).

3. Війна та громадянська непокора. Страхові гарантії віл збитків, зумовлених пошкодженням, руйнуванням реальних активів через воєнні дії або акти громадянської непокори (революції, повстання, саботаж, тероризм тощо).

4. Розрив контракту. Страхові гарантії від збитків, які виникають унаслідок розриву чи анулювання контракту з інвесторами країною-реципієнтом (у випадку неможливості отримання компенсації через арбітраж).

БАТІ гарантує тільки інвестиції, які надходять із країни-чле-на. Проте призначені вони можуть бути для будь-якої країни світу, окрім країни походження інвестиції. Гарантує БАТІ лише нові інвестиції в конкретні проекти, включаючи розширення вже наявних інвестицій, а також інвестиції, пов'язані з приватизацією і фінансовою реорганізацією. Згідно з вимогами БАГІ, до інвестицій, які можуть бути застраховані, належать внески в активи (акціонерний капітал у формі первісного внеску або зростання капіталу), позики, надані або гарантовані акціонерами (строком більш ніж на три роки), а також деякі інші форми прямого інвестування. Так, БАЛ може страхувати позики, надані фінансовими інституціями, насамперед банками, якщо вона водночас страхує інші вкладення в підприємство (наприклад, внески акціонерів, які беруть участь у проекті). В окремих випадках гарантії можуть надаватися і тоді, коли інвестиція має форму технічної допомоги, франчайзингу або ліцензійної угоди.

Специфікою гарантій БАТІ є те, що вони являють собою інструмент страхування, котрим користуються переважно інвестори приватного сектора. Втім, гарантії БАТІ можуть надаватися й державним підприємствам, якщо їхня діяльність має комерційний характер.

Для кожної окремої країни встановлено ліміт на обсяг гарантій БАГІ — 225 млн дол. США (до 1996 р. — 175 млн дол.). Стандартний поліс БАГІ зумовлює надання страхових гарантій інвестиціям на 15-річний період, який, однак, може бути продовжений у виняткових випадках до 20 років. Для кожної категорії страхового ризику БАГІ може гарантувати до 90 % інвестованих коштів, а загальний обсяг гарантій може сягати 270 % суми інвестицій за рахунок покриття прибутків від вкладень. У цілому поточний максимальний ліміт загального обсягу гарантій для окремого проекту становить 50 млн дол. США. Структура страхових премій і процентні ставки встановлюються БАГІ в кожному конкретному випадку надання страхового забезпечення залежно від типу гарантії, галузі та країни, до якої спрямовуються інвестиції.

Під час виконання своєї програми гарантій БАГІ співпрацює з національними агенціями зі страхування інвестицій і приватними страховими компаніями для здійснення спільного страхування та перестрахування інвестицій. При цьому БАГІ застосовує так званий "пакетний підхід'', коли гарантії надаються спільно з кількома державними чи приватними страхувальниками. Як правило, гарантія БАГІ становить 25—30 % загального гарантійного пакета.

Право на гарантії БАГІ мають інвестиції в будь-які галузі економіки, за винятком оборонної і тютюнової промисловості, виробництва алкогольних напоїв, інвестицій спекулятивного характеру та казино. З погляду галузевої диверсифікації портфеля гарантій БАГІ найбільша частка страхового забезпечення (85—90 %) припадає на інвестиції у фінансовий сектор, обробну і гірничодобувну промисловість та інфраструктуру.

БАТІ також надає технічну допомогу і дорадчі послуги країнам з перехідною економікою і країнам, що розвиваються, щодо залучення іноземних інвестицій, поліпшення інвестиційного клімату. Преференційні послуги мають досить широкий спектр — від організації конференцій і різноманітних інформаційних заходів для потенційних іноземних інвесторів до проведення досліджень із конкретних проблем інвестування і консультативної допомоги урядам у розробці та здійсненні інвестиційної політики, професійної підготовки кадрів тощо.

Окрім уже розглянутих фінансових інституцій, Група Всесвітнього банку включає й інші установи. Деякі з них є автономними складовими Групи, як-от Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок, інші створені в межах взаємодії організацій Групи, наприклад Консультативна служба з іноземних інвестицій.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (International Centre for Settlement of Investment Disputes — ICSID) був заснований у 1966 p. на основі Конвенції з урегулювання інвестиційних суперечок між державами і громадянами інших держав (Вашингтонська конвенція 1965 p.). Мета його створення — сприяння припливові міжнародних інвестицій шляхом формування механізму узгодження позицій та арбітражного розгляду тих спірних питань між урядами країн-реципієнтів та іноземними інвесторами, які виникають безпосередньо у процесі впровадження інвестицій. Крім того, МЦУІС проводить дослідження і надає консультації з питань законодавства про іноземні інвестиції. Кількість членів МЦУІС неухильно зростає: за станом на червень 2000 р. — 131 країна.

Центр бере участь у розв'язанні спірних питань за багатьма інвестиційними контрактами, а положення, що передбачають арбітраж у рамках МЦУІС, стали стандартним елементом міжнародних інвестиційних угод, законів про іноземні інвестиції, дво-і багатосторонніх інвестиційних угод. На сьогодні Центром розглянуто 75 справ, більшість яких пов'язана з арбітражем.

Існують розходження у діяльності регіональних банків розвитку.

Вони визначаються різним рівнем економічного, культурного розвитку країн трьох континентів — Латинської Америки, Азії й Африки, особливостями їх історичних традицій.

Регіональні валютно-кредитні та фінансові організації західноєвропейської інтеграції являють собою складову частину її інституціональної структури. Вони мають на меті зміцнення інтеграції та створення економічної й валютної спілки (ЄС) відповідно до Маастрихтської угоді 1993 року, проведення погодженої політики стосовно країн, що розвиваються, асоційованим з ЄС.

Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь у них не тільки країн, що розвиваються, а й розвинутих країн; остання група країн виконує функції фондів.

До регіональних банків розвитку належать:

1) Європейський банк реконструкції і розвитку — ЄБРР (The European Bank for Reconstruction and Development — EBRD)

Основні цілі ЄБРР:

- сприяння економічному розвитку і реконструкції країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), які заявили про свою прихильність демократичним принципам;

- надання допомоги країнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази, в організації конкурентоспроможної підприємницької діяльності в приватному секторі;

- сприяння в залученні інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор;

- стимулювання великих економічно обґрунтованих проектів;

- надання технічної допомоги в реалізації проектів;

- сприяння формуванню ринку капіталів;

- сприяння у вирішенні екологічних проблем.

2) Міжамериканський банк розвитку — МаБР (Inter — American Development Bank — IDB)

Утворено в 1959 р. Місцезнаходження — Вашингтон. До нього входять 26 латиноамериканських держав, США, Канада, Японія й 14 країн Західної Європи та ще деякі азіатські країни; кількість акціонерів МаБР дорівнює 47.

Основною метою МаБР є фінансування проектів технічного й економічного характеру в країнах, що розвиваються, цього регіону. Для цього банк надає кредити і гарантії.

Кредитна діяльність. Банк надає позики для фінансування будівництва народногосподарського об'єкта; позика при цьому становить половину загальної вартості об'єкта. Відсоткова ставка за кредитами ординарного і позарегіонального капіталу дорівнює в середньому 10%, строк кредитів — від 10 до 15 років. Ставка кредитів із спеціального фонду коливається в межах 1—4%, строк — від 20 до 40 років.

Банк надає кредити двох видів: «жорсткі», які надаються на ринкових умовах, і «м'які» — пільгові позики зі спеціального фонду під невисокий відсоток. Банк може надавати кредити як державним, так і приватним позичальникам. Приватним позичальникам позики надаються під відповідні гарантії.

Кредити МаБР мають цільове призначення; основна їхня частина спрямовується в енергетику, сільське господарство і рибальство. Найбільшу кількість коштів одержали нові індустріальні країни регіону — Бразилія, Мексика і Аргентина. Створено філію МаБР — Міжамериканську інвестиційну корпорацію.

Інвестиційна діяльність МаБР досить інтенсивна. Для фінансування проектів використовуються кредити й гранти. Гранти обмежені й надаються переважно приватним підприємствам. Банк допомагає своїм членам отримати доступ до міжнародних фінансових ринків, надаючи їм гарантії.

3) Африканський банк розвитку — АфБР (African Development Bank — ADB)

Заснований у 1964 р. До його членів входять 53 африканських країни і 24 неафриканських. Місцезнаходження — м. Абіджан (Кот-д'Івуар). Спочатку, згідно зі Статутом банку, його членами мали бути лише африканські держави. Але гостра нестача коштів змусила залучити й деякі розвинуті країни до формування капіталу. В 1973 р. було створено Африканський фонд розвитку, формально незалежний, але по суті він є складовою чистиною структури АфБР. Членами фонду стали високорозвинуті держави (США, Японія, Канада, деякі західноєвропейські держави), а також Саудівська Аравія і Кувейт.

Мета банку — сприяти економічному й соціальному прогресу африканських країн.

Основні цілі АфБР:

- фінансування інвестиційних програм і проектів;

- сприяння державним і приватним інвестиціям;

- організація спільного фінансування (з іншими міжнародними організаціями розвитку);

- надання технічної допомоги країнам—членам регіону у підготовці проектів розвитку.

Ресурси банку складаються із внесків, переважну частину яких дають розвинуті країни. За розмірами капіталу АфБР — найбільший серед регіональних банків розвитку. Найбільша квота в уставному капіталі АфБР у США (17,0%); Японія має 14,0 %, Німеччина — 10,5, Франція й Канада — по 9,0%.

Кредитна діяльність. Кредити надаються тільки африканським країнам. Звичайний кредит надається строком на 12-20 років, з рахунка 9,5% щорічних плюс комісія в розмірі 1% [54, с. 24]. За пільговий кредит стягується збирання в 0,75%, період пільги — від 3 до 5 років.

4) Азіатський банк розвитку — АзБР (Asian Development Bank — ADB)

Засновано в 1965 р. Місцезнаходження — м. Маніла (Філіппіни). Членами банку є 64 держави, в тому числі 18 неазіатських (наприклад, Австралія).

Головна мета — сприяти економічному прогресу азіатських країн, що розвиваються.

Ресурси банку формуються за рахунок внесків, переважно розвинутих країн. Найбільша квота в уставному капіталі належить Японії — 26%; Австралія має 11%. Частка неазіатських держав (крім Австралії) становить 33%. Таким чином, на всі країни, що розвиваються, припадає лише 30% від усієї квоти. Станом на 2006 р. капітал АзБР дорівнював 3,5 млрд дол.

Кредитна діяльність. АзБР здійснює довгострокове кредитування. З 1995 р. практикує надання часткових гарантій за некомерційними ризиками. Пріоритетним об'єктом кредитування є енергетика.

У 1973 р. банк заснував Азіатський фонд розвитку (АФР), призначений для надання безвідсоткових кредитів найбіднішим азіатським країнам на строк до 40 років з виплатою комісії в 1% щороку.

5) Ісламський банк розвитку — ІБР (Islamic Development Bank — IDB)

Засновано в 1975 р. Місцезнаходження — м. Джідда (Саудівська Аравія). Банк утворено за рішенням Організації Ісламська конференція, яка нараховує 51 державу.

Мета ІБР — сприяти економічному розвитку ісламських держав і мусульманських громад в інших державах.

Кредитна діяльність. Банк надає ресурси для фінансування зовнішньоторговельних операцій і проектів в інших сферах економіки. Особливістю банку є те, що він не стягує відсотків за наданий кредит, оскільки це суперечить принципам шаріату, який забороняє одержання прибутку, не основаному на власній праці. Позики надаються безвідсотково, лише за обслуговування встановлена деяка винагорода. Водночас банк здійснює інвестиції в об'єкти промислового і сільськогосподарського призначення, від чого одержує відповідний прибуток.

Угоду про створення Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) було підписано 29 травня 1990 р., яка набула чинності 28 березня 1991 р. Угодою передбачалося встановлення тісних контактів ЄБРР зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом. Перше засідання Ради керуючих ЄБРР відбулося 15 квітня 1991 р.

Засновниками ЄБРР були 40 держав - усі європейські (крім Албанії), а також США, Канада, Мексика, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Нова Зеландія, Австралія, Південна Корея - разом з двома інституціональними членами - Європейським Економічним Співтовариством (ЄЕС) і Європейським інвестиційним банком (ЄІБ). Правонаступниками СРСР, Чехословаччина та СФРЮ згодом стали держави СНД, Чехія і Словенія, Хорватія і Македонія. У зв’язку з об’єднанням Німеччини НДР припинила своє членство в ЄБРР. На сьогодні членами ЄБРР є 61 держава, які розділені на групи: група А - ЄЕС, держави - члени ЄЕС; група В - інші європейські держави (а також Ізраїль); група С - держави Центральної та Східної Європи; група И - неєвропейські держави (США і Японія).

ЄБРР має статус міжнародної фінансової організації з найвищим кредитним рейтингом (ААА). У штаб-квартирі ЄБРР (розташована у м. Лондон) працюють близько 900 працівників, у представництвах банку - 592.

Мета ЄБРР — підтримка країн-членів у проведенні структурних і галузевих економічних реформ, включаючи демонополізацію, децентралізацію та приватизацію, зі стратегічним завданням цілковитої інтеграції їхніх економік у світовий економічний простір шляхом:

- організації, модернізації та розширення виробничої конкурентоспроможної і приватнопідприємницької діяльності, передусім малих і середніх підприємств;

- мобілізації національного та іноземного капіталу, впровадження сучасних високоефективних форм і методів управління;

- інвестицій у виробництво з метою створення конкурентного середовища і підвищення продуктивності, якості життя та поліпшення умов праці;

- надання технічної допомоги в підготовці, фінансуванні та реалізації перспективних проектів;

- стимулювання й заохочення розвитку ринків капіталу;

- реалізації великих і економічно обгрунтованих проектів, у яких заінтересовані більш ніж одна країна-реципієнт;

- сприяння екологічно безпечному розвиткові.

Відповідно до установчих документів ЄБРР має такі цілі та функції:

- підтримка економічного розвитку і реконструкції країн Центральної та Східної Європи з метою сприяння переходу їх до відкритої ринкової економіки і приватного підприємництва;

- підтримка країн - отримувачів допомоги у проведенні структурних економічних реформ, включаючи усунення монополізму, децентралізацію і приватизацію з метою інтеграції їхніх економік у світову економічну систему;

- організація, модернізація і розширення виробничої, конкурентоспроможної, приватної підприємницької діяльності, передусім на малих і середніх підприємствах;

- сприяння інвестиціям у виробництво, а також у сферу послуг і фінансовий сектор та пов’язану з ними інфраструктуру;

- стимулювання ключових і економічно обґрунтованих проектів;

- надання технічної допомоги для підготовки, фінансування і реалізації проектів;

- стимулювання процесів формування і розвитку ринку капіталів;

- гарантування розміщення цінних паперів, що випускаються як підприємствами приватного сектору, так і державними підприємствами; спрощення доступу цих підприємств до внутрішніх і міжнародних ринків капіталу наданням гарантій та фінансових консультацій;

- фінансування приватних підприємств, а також підприємств, що приватизуються і роблять суттєвий внесок у розвиток приватного сектору;

- заохочення прямих іноземних інвестицій;

- сприяння екологічному розвиткові без негативних наслідків у довгостроковій перспективі.

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒