 |
Картина XXіi. Картина XXііi. Картина XXіv. Картина XXV
|
|
|
|
КАРТИНА XXІI
Проня й Голохвостий.
Проня. Ваша папіроска шкварчить.
Голохвостий. Ето в грудє моєй-с!
Проня. Чого?
Г о л о х в о с т и й. Од любви!
П р о н я. Ах, што ви!
Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
П р о н я (набік). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… у вас стольки баришень…
Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.
П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився би по три дні, та всьо б смотрєв би на вас!
Проня. Ах, когда б же тому було правда?
Голохвостий. (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня. Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…
Голохвостий. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє.
Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!
Проня. Ой страшно!
Голохвостий. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…
|
|
|
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!
КАРТИНА XXІІI
Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять.
Химка теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.
Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє. |
Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
Прокіп Свиридович. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.
Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.
Проня. І я б хотіла, штоб швидче.
Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна завтра, як думаєш, стара?
Явдокія Пилипівна. А чего тянуть, до завтра, можна і сьогодні! У меня всє готово!
Голохвостий. Дайте, постепенно, нужно ж свикнуться с такой красотой!
Проня: Завтра, так завтра! А тепер, можна и отметить помолвочку!
ПрокіпСвиридович: Жінка, наливай!
Сірчиха: Я зараз наллю! Тільки вийдемо у іншу кімнату! (виходять)
Проня: Ну, красавчик, душка моя потанцюємо!?
Голохвастов: Для тебе, я на все готовий, моє жа… моя желанная!
Мне мама говорила, Проня-Пронечка,
Ведь ты ж у нас шикарная дивчина.
Настанет день, дочурка, моя Пронечка,
Когда тебе понравится мужчина.
И будешь трепыхаться птицей раненой.
И вместе с ним легко пойдешь на дно,
Но, но Тося, кто б не стал твоим избранником,
Мужчинам нужно от тебя одно
Судьбою и родителями данное,
Приданное, приданное:
Желанное для всех и долгожданное
Приданное, приданное, приданное
|
|
|
Не нужно мне не умного, ни сильного,
И слабых тоже не желаю видеть,
Хочу такого клевого и стильного,
Как неподражаемый вот этот
Я в жизнь его теперь войду как равная.
От страсти мое сердце аж звенит.
И, и лишь ему отдам, отдам то главное,
Что девушка для милого хранит.
Судьбою и родителями данное,
Приданное, приданное, приданное
Желанное для всех и долгожданное
Приданное, приданное, приданное
КАРТИНА XXІV
Кімната Лимарихи зсередини; дуже прості обставини.
Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні.
Голохвостий сам.
Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немає нікого…
КАРТИНА XXV
Голохвостий і Секлита.
С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас там величати?
Голохвостий. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров'я вам у вашій господі
Секлита. А чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?
Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол! Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак).
С е к л и т а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?
Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!
С е к л и т а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів, дуже багато!
Голохвостий. Так, а де ж вона?
Секлита. На базарі ще; незабаром буде.
Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу! Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!
Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу…
Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини. Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує). Дай боже вам щастя і здоров'я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує). Так уже на цей раз прощайте.
Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не покуштувавши квасом, запіканкою, пирогами?
Голохвостий. Впрочем, запіканка і пироги… (Вголос).
|
|
|
