Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи

Розвинуті країни світу створили свій організаційно-правовий механізм валютних відносин. Його структурними ланками є, насамперед, самі держави або уповноважені ними відповідні державні органи. Сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу окремих держав на міжнародні валютні відносини. Це пояснюється тим, що держави з метою уникнення кризових явищ намагаються розумно поєднувати стихійний розвиток валютних відносин з їх державним регулюванням. Уряд цих країн відіграє значну роль у визначенні державної валютної політики і проведенні її через свої державні (центральні) банки. Наприклад, у США цю політику здійснюють Федеральна резервна система, в якій об’єднані державні банки; в Англії — Банк Англії, у Франції — Французький банк, у ФРН — Німецький федеральний банк, в Україні — Національний банк.

У виробленні й реалізації валютної політики важливу роль виконують і неурядові структури міжнародного і національного характеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо). Так, ще за ініціативою Д. Рокфеллера (керівника фінансово-промисло­вого угруповання ряду країн) була створена Тристороння комісія, до складу якої входили представники ділових і політичних кіл США, країн Західної Європи і Японії. Її рекомендації, зокрема з питань валютної політики, враховували уряди багатьох країн.

Провідні країни вишукують найефективніші форми координації своєї валютної політики. Серед них — щорічні зустрічі керівників країн великої «сімки» (США, Англії, Франції, ФРН, Італії, Канади, Японії). У 1997 р. до цієї групи увійшла Російська Федерація і група почала називатися група «вісімки». На зустрічах лідерів цієї групи обговорюються питання скоординованої валютної політики та шляхи її реалізації, розробляється загальний економічний курс, виробляється єдиний підхід стосовно ключових проблем світогосподарських зв’язків. Так, на зустрічі лідерів великої «вісімки» в Бірмінгемі в травні 1998 р. був прийнятий заключний документ стосовно питань стану і розвитку світової енергетики, проблем світової торгівлі, організованої злочинності та ін. Є вже групи «великої п’ятірки», «десятки», «тридцятки», які розв’язують певні валютні проблеми.

Значну роль у розвитку міжнародних валютних відносин відіграють міжнародні кредитні організації і фонди, котрі поділяють на шість груп.

1) Організації і фонди як спеціалізовані заклади ООН (Міжнародний валютний фонд – МВФ, Міжнародний банк реконструкції і розвитку – МБРР, Спеціальний фонд ООН – СФ, Фонд капітального розвитку ООН – ФКР, Міжнародна фінансова корпорація – МФК);

2) Міжнародні організації європейського континенту (Банк міжнародних розрахунків – БМР, Європейська валютна система – ЄВС, Європейський інвестиційний банк – ЄІБ, Північний інвестиційний банк – ПІБ, Міжнародний кооперативний банк – МКБ, Європейська федерація асоціацій кредитних інститутів – ЄФАКІ);

3) Азіатські міжнародні організації (Азіатський банк розвитку – АзБР, Ісламський банк розвитку – ІБР, Азіатський кліринговий союз — АКС, Фінансова корпорація –АСЄАН);

4) Африканські міжнародні організації (Африканський банк розвитку – АфБР, Африканський фонд розвитку – АфФР, Захід­ноафриканський банк розвитку – ЗБР і Банк розвитку держав Центральної Африки – БРЦА, Західноафриканська клірингова палата – ЗАКП);

5) Міжнародні організації країн Латинської Америки (Міжамериканський банк розвитку – МАБР, Карибський банк розвит­ку – КБР, Центральноамериканський банк економічної інтеграції – УАБЄР, організації Андської групи: корпорація розвитку, резервний фонд, зовнішньоторговельний банк);

6) Міжнародні організації арабських країн (Арабська інвестиційна компанія – АІК, Арабський банк економічного розвитку Африки – АБЕРА, Арабо-африканський міжнародний банк – ААМБ, Арабо-латинський банк – АЛБ, Союз арабських і французьких банків – САФБ, Арабський фонд економічного і соціального розвитку – АФЕСР, Саудівський фонд розвитку – СФР, Спеціальний фонд арабських країн для надання допомоги Африці).

Ці міжнародні кредитні організації і фонди створені на основі міжнародних угод відповідних держав, і їх функціонування регулюється міжнародно-правовими актами. Вони, як правило, мають право від свого імені укладати договори як із країнами-учас­ницями, так і з іншими країнами. Діяльність кожного з цих суб’єктів міжнародних валютних відносин має свої специфічні особливості, які випливають з поставлених перед ними завдань.