Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Організація валютно-кредитних відносин




Економічний розвиток багатьох країн нерідко гальмується через відсутність коштів. У такому разі виникає потреба у кредитах, які можуть надаватись іншими країнами в межах економічного співробітництва. Правовою основою відносин, що виникають при цьому, є міжнародні кредитні угоди (договори), під якими слід розуміти угоди між державою-кредитором і державою-боржником, на підставі яких держава-кредитор надає державі-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари, а держава-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбачених договором умовах (золотом, іноземною валютою, товарами тощо) і виплатити певну суму в межах процентної ставки за користування кредитом.

Практика міжнародного економічного співробітництва виробила ряд видів організації валютно-кредитних відносин. Найбільш типовими на сьогодні є чотири:

1) за торговельними і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу;

2) за угодами про економічне і промислово-технічне співробіт­ництво;

3) за міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах;

4) за спеціальними кредитними угодами.

Особливості двостороннього клірингу під час регулювання кредитних відносин за торговельними і платіжними угодами полягають насамперед у тому, що ця форма валютно-кредитних зв’язків базується на відповідних умовах міждержавних угод. Відповідно до цих угод банки, які уповноважені державами здійснювати клірингові розрахунки, зобов’язані у разі відсутності у держав коштів на клірингових рахунках здійснювати платежі в кредит. Перехід більшості західних країн на міжнародні розрахун­ки вільно конвертованою валютою звужує необхідність клірингових розрахунків.

Угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво використовуються у разі поставок устаткування, машин і технології для спорудження великих об’єктів. Для таких угод характер­ним є те, що в них беруть участь не лише держави-учасниці, а й банки або інші партнери. У зв’язку з цим підписують два види міжнародних угод. Одна з них — це угода або програма співробіт­ництва, в якій обумовлюються питання кредитування (загальна сума кредиту, його призначення, процентна ставка тощо). На основі цих угод уповноважені країнами банки підписують між собою відповідні кредитні угоди.

Угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах (компенсаційно-кредитні угоди) укладаються на великомасштабні, міжгалузеві роботи й послуги. Характерною особливістю цих угод є те, що за отримані в кредит устаткування, машини, технічні послуги тощо кредиторам поставляється на відповідну суму продукція, яка виготовляється підприємством — об’єктом кредитування.

Спеціальні міждержавні кредитні угоди (позика в іноземній валюті) передбачають надання країною-кредитором (позикодавцем) країні-позичальникові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повер­нення позики та інші умови.

4. Міжнародне інвестиційне право в системі МЕП.

У системі міжнародних економічних відносин слід виді­лити особливу групу відносин, пов’язаних з наданням та використанням інвестицій. Під терміном «інвестиції» розуміють будь-який вид майна, яке можуть передавати юридичні та фізичні особи для відповід­ного його вкладення (інвестування) однією державою в економі­ку іншої. Міжнародна інвестиційна діяльність дає змогу інвесто­ру мати прибутки не лише тоді, коли він передав свої інвестиції суб’єкту іншої держави, а й тоді, коли зазначений суб’єкт здійс­нює фінансово-господарську діяльність на місцевому ринку і теж отримує певний прибуток, частина якого знову надходить інвес­тору. Майном, яке може вкладатися під виглядом інвестицій, може бути як рухоме, так і нерухоме майно, акції, частка майна або коштів одного суб’єкта в статутному фонді інших, облігації, державні цінні папери, право вимагати стосовно грошових сум, зокрема прибутку, авторське і промислове право; будь-які економічні права, пов’язані з отриманням ліцензії і привілеїв, у тому числі право на розвідку, видобуток природних копалин та експлуатацію природних ресурсів тощо. Якщо спробувати узагальнити ці об’єкти інвестицій, то їх можна згрупувати таким чином: 1) матеріально-майнові (машини, устаткування, товари, об’єкти, що будуються, тощо), 2) немайнові (права та інтереси, інтелектуальна власність тощо); 3) грошові. Залежно від спрямування інвестицій їх можна поділити на реальні, які використовуються з метою підвищення економічного, виробничого, матеріально-технічного потенціалу, та фінансові, характерні для фінансової сфери, коли інвестиції вкладаються в облігації, векселі, акції та інші цінні папери.

Інвестиції можуть бути як прямими, так і непрямими. Перші дають змогу інвестору брати участь в управлінні об’єктом, що ним інвестується. Відповідно до Сеульської конвенції 1985 р. заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій до прямих інвестицій відносять визнані такими Радою директорів цього Агентства (на право участі у розподілі продукції, участі у проекті та прибутках, одержаних унаслідок його реалізації, на будівництво «під ключ», за ліцензійними угодами тощо). Всі інші інвестиції можна віднести до непрямих, так званих «портфельних», коли спостерігається вкладення коштів до набору «портфеля» всіляких цінних паперів.

Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції можуть бути державними та приватними. В міжнародних інвестиційних відносинах вагому роль відіграє держава, оскільки може виступати, з одного боку, безпосередньо експортером капіталу, а з іншого — гарантом вивезення приватного капіталу. При цьому вона бере на себе обов’язок захисту інвестицій.

Будь-яка інвестиційна діяльністьце відповідні дії держави, фізичної чи юридичної особи, пов’язані з відокремленням частки свого майна і переданням його на територію іншої держави для отримання прибутку або досягнення іншого важливого для інвестора результату. Такі дії мають назву міжнародної інвестиційної діяльності, а відносини, які виникають при цьому, — міжнародними інвестиційними.

З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом. Ці норми та принципи мають відповідні джерела, до яких насамперед слід віднести двосторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.

Важливе значення як джерела міжнародного інвестиційного права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 р.), Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі СОТ. Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. Якщо вести мову про Україну, то нею були прийняті Закони України „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р., „Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. Суттєве значення у цій сфері правового регулювання мають також закони України „Про власність” від 7 лютого 1991 р., „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р., „Про захист іноземних інвестицій на Україні” від 10 вересня 1991 р., „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р., „Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р., Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. та ін.

5.Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій

Важливе значення в регулюванні міжнародних інвестиційних відносин, як зазначалося, належить багатостороннім міжнародним угодам. Однією з них є Конвенція 1965 р. „Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами”. Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж.

До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов’язаних з інвестиціями, між Договірною державою (або будь-яким уповноваженим її органом, про який Договірна держава повідомила Центр) та особою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди учасників спору про його передання для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися від неї в односторонньому порядку.

Також як приклад багатосторонньої угоди можна розглянути Сеульську конвенцію 1985 р. „Про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій” (далі — Агентство).

Завданням Агентства є стимулювання потоку інвестицій у продуктивних цілях між країнами-членами й особливо в держави, що розвиваються, для доповнення у такий спосіб діяльності Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та інших міжнародних фінансових установ розвитку.

Для досягнення цієї мети Агентство надає гарантії, в тому числі спільне й повторне страхування від некомерційних ризиків щодо інвестицій, що мають місце у якій-небудь державі-члені, з інших держав-членів; здійснює відповідну додаткову діяльність стосовно сприяння потоку інвестицій у держави, які розвиваються, й між ними, а також користується іншими додатковими повноваженнями, які можуть знадобитися для реалізації даної мети.

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) містить систему відповідних стимулів та обов’язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття
цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в міжнародному праві не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інвестор зобов’язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов’язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення абсолютної кількості кінцевого продукту, в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестора.

До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальними заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі: передання технологій; дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб’єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвести­ційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.

Використання ТРІМС не лише сприяє регулюванню іноземних інвестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки.

Важливі положення містить Хартія економічних прав і обов’язків держав 1974 р., де увага на те, що національний контроль над іноземними інвестиціями є формою реалізації державою її невід’ємного суверенітету: «Кожна держава має право регулювати і контролювати інозем­ні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції відповідно до національного законодавства і національних інтересів. Жодна держава не може бути примушена до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям».

До міжнародно-правових документів з питань правового регулювання міжнародних відносин щодо надання та використання інвестицій можна віднести Декларацію про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації, схвалену 21 червня 1976 р. Організацією з економічного співробітництва і розвитку. В 1997 р. Міжнародна організація праці прийняла тристоронню Декларацію про принципи стосовно транснаціональних корпорацій і соціальної політики. У 1980 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Звід багатосторонніх погоджених правил і принципів щодо контролю за відповідними видами господарської діяльності.

Є й інші міжнародно-правові документи, норми яких регулюють міжнародні інвестиційні відносини. Так, Україна є учасницею ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені між країнами — членами Співдружності Незалежних Держав (наприклад, Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. та ін.).

Список використаної літератури:

  1. Андреев Е.П. Валютное законодательство зарубежных стран. М. 1989.

2. Вознесенская Н. Н. Процесс глобализации экономики и иностранные инвестиции (правовые аспекты) / Н. Н. Вознесенская // Государство и право. – 2006. – № 5. – С. 67–74.

3. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від23 вересня 1994 року // Відомості Верховної Ради України, 1994, N 40, ст.364.

4. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 19. – Ст. 80.

5. Чубарєв В. Л. Міжнародне економічне право: підручник / В. Л. Чубарєв. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 368 с.

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...