Частина II. Династичне питання

Частина II. Династичне питання

Надзвичайно гостро стоїть для українського монархізму проблема претендента. Питання «хто буде монархом? », на жаль, є основним аргументом тих хто ставиться до ідеї монархії скептично. Насправді проблема не є настільки гострою як може здаватись. Ситуація коли однозначно легітимний претендент відсутній але потреба в монархії є, не нова в світовій історії. Існує і термін для позначення монархічної позиції яка визнає факт тимчасової відсутності претендента – седевакантизм. На сучасному етапі седевакантизм є найбільш оптимальною платформою для всіх українських монархістів в незалежності від їх конкретних симпатій та антипатій. Але седевакантистська позиція є тимчасовою і питання претендента все одно необхідно буде вирішувати. Які ж є адекватні шляхи вирішення цього питання?

1. Гетьмансько –легітимистський

Головною ідеєю цього варіанта є безперечне та некритичне визнання прав роду Скоропадських на український стіл. Така позиція логічно витікає з ортодоксального слідування лінії гетьманського монархічного руху заснованого на еміграції навколо гетьмана Скоропадського та його родини.

«І Всегетьманський конгрес у Детройті (США) в липні 1958 року схвалив «порядок спадкового переємництва прав на гетьманську булаву і обов’язків старшого в роді Скоропадських», згідно з яким по смерті гетьманича Данила верховна влада переходить до смертельно хворої старшої дочки Марії, а далі «шириться за принципом старшинства на ясновельможних гетьманівен: Єлисавету, Олену, Олександру і, за відсутністю у неї дітей, на гетьманівну Ірину із задержанням пріоритету за нащадками чоловічої статі».

Відтак за вказаним принципом «дідичення» теоретично можна було б вважати продовжувачкою владної династії Ванессу Кьоніг з її ймовірними дітьми. Але ж, зазначає Гай–Нижник, сама гетьманівна Олена каже, що ні її доньки, ні онуки вже не є Скоропадськими в прямому розумінні і не очолюватимуть Гетьманський рух, позаяк виховані не українцями, а швейцарцями, і є демократами, а не монархістами» (http: //www. hai-nyzhnyk. in. ua/doc/bio41.. php ).

Безперечним плюсом такої позиції є те, що Скоропадські ( в особі Павла Скоропадського ) змогли добитись титулатури «Ваша світлість» з боку низки монарших династій Європи. Таке титулування є ознакою суверенного князя, тобто повноцінного представника сукупності августійших домів Європи. Збереження гетьманства нащадками Скоропадського дозволяє спиратись на його спадщину в справі відстоювання статусу потенційної української монархії. До того ж рішення в дусі легітимізму є логічним, якщо відштовхуватись від монархічної ідеї.

Але є більш ніж суттєві мінуси такої позиції. Нинішні нащадки Скоропадських протягом декількох поколінь вступали в шлюби з представниками, безперечно гідних, але не титулованих і навіть не шляхетських родин. При тому рід вже двічі переходив в жіночу лінію і актуальний претендент є також жінкою. В європейської спільноти монарших династій така ситуація може викликати радше негативну реакцію незважаючи на визнання, в свій час, високого статусу роду Скоропадських. Не варто забувати, що на той момент Скоропадські, як графи Російської імперії, належали до вищої європейської аристократії.

2. Гетьмансько-харизматичний

Харизматичний національний лідер засновує нову династію. Міжнародний статус нового монаршого роду буде спиратись на фактичну міць української держави і з часом може бути закріплений шляхом династичних шлюбів між її представниками та членами августійших родів Європи. До того ж можна буде опертись на статус суверенного князя фактично визнаний монаршими родами Європи за Гетьманом всієї України доби Української держави Павла Скоропадського. В даному разі треба буде апелювати до того, що статус було визнано не за конкретною людиною, а за головою певної державної форми.

Перевагою такого рішення буде, як не дивно, його простота в контексті внутрішньої політики. Українцям простіше буде визнати монарший статус за звичним та улюбленим національним лідером ніж за особою покликаною з міркувань її знатності. Перехід влади до нащадків теж навряд чи викличе якійсь негатив. Люди підсвідомо бачать в дітях їх батьків і харизма лідера може бути перенесена на його дітей.

Існує низка прецедентів в відносно недавні і навіть сучасні нам часи. Найбільш відомим безумовно є приклад з династією Бонапартів. Він настільки відомий, що не варто до нього давати пояснення. Цікавішим є приклад з історії 20 сторіччя. Мова йде про заснування династії Зогу в Албанії. Ахмет Зогу, вольовий та харизматичний політик, який не належав до вищої аристократії і не мав родичів з монарших родин, став послідовно, прем’єр-міністром, президентом, а в 1928 році королем Албанії. Теоретично він претендував на походження від національного героя Албанії Сканденберга але фактично корону він здобув завдячуючи особистим якостям. Це можна було б вважати авантюрою але династія Зогу була визнання спільнотою монарших родин Європи, під час комуністичної диктатури королівська родина очолювала албанську діаспору, а після падіння комуністичного режиму мала місце спроба реставрації монархії. Албанський королівський дім є важливим фактором сучасної політики. Цікаво, що його глава Лека 2 є хресником колишнього короля Бельгії Бодуена 1, що достатньо красномовно свідчить про статус династії.

Головним мінусом гетьмансько-харизматичного рішення є загроза профанації. Спроба встановлення диктатури «аля-родина Дювальє» в гетьманських шатах не тільки поховає ідею українського монархізму але й перетворить нашу країну на всесвітнє посміховисько. До того ж. навіть в випадку успішного розвитку подій, можуть мати місце певні ускладнення в справі визнання нової династії августійшими родами.