3. Габсбургський варіант. 4. Елекційно-династичний

3. Габсбургський варіант

Особливі стосунки які склались історично між Україною та династією Габсбургів вимагають винесення цього варіанта за межі елекційно-династичного (про який мова піде нижче). Характеризуючи цей варіант вирішення династичного питання треба зазначити, що він поділяється на дві потенційні можливості: перша – визнання монархом голови імператорського і королівського дому Габсбургів; друга – покликання одного з принців Габсбургського дому (цей варіант вже мав місце, в українській політиці, в період активності Василя Вишиваного).  

Перший різновид Габсбургського варіанту обґрунтовувався частиною українських монархістів які обрали відповідну орієнтацію.

«…на території сучасної України є лише один прецедент легітимного монархічного права - Королівство Галичини та Лодомерії і Велике Герцогство Буковина, що входили до складу Австро-Угорщини. Вони вже не існують де-факто, але не припинили свого титулярного юридичного існування, стверджує Ю. Топчій. Республіка, змінивши монархію, не може бути її правовим нащадком і не позбавляє монарха його обов'язків та можливості на реставрацію престолу. А Габсбурги, нагадує голова ВГО " Трон", ніколи не зрікалися титулів Королів Галичини, Лодомерії і Великих Герцогів Буковини. Відтак ці території мають свого легітимного монарха - Главу Цісарського та Королівського дому Габсбургів, голову Панєвропейського Союзу, довголітнього голову Європарламенту Отто Габсбурга, сина останнього цісаря Карла І.

Якщо хоч маленька частина республіканської країни має легітимного титулярного монарха, то, - твердить Ю. Топчій, - за міжнародним правом, він може бути легітимним претендентом на престол всієї країни у разі рішення про зміну її державного устрою. Отож, тільки з Отто Габсбургом на чолі українська монархія буде безперечно визнана іншими монархами Європи. А позаяк під єдиною короною об'єднаються декілька окремих монархічних територій, то Україна не може бути нічим іншим, як імперією. Потрібно лише ухвалити відповідні поправки до Конституції. « (http: //postup. brama. com/usual. php? what=8427 ).  Необхідно додати, що даний момент покійного Отто фон Габсбурга –Лотарінгського змінив його син Карл фон Габсбург-Лотаринзький.

Що до другої версії Габсбургського варіанту треба зазначити, що вона мала позитивний приклад успіху в першій половині 20 сторіччя. У Відні виникло Українське національне визвольно-козаче товариство, під керівництвом Василя Вишиваного – австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга. Товариство видавало тижневик „Соборна Україна”, який підносив постать останнього на рівень національного вождя. Навколо товариства та його друкованого органу гуртувалися такі відомі українські громадсько-політичні діячі, як В. Андріївський, О. Турянський, А. Галіп та ін. Це товариство розгорнуло діяльність не лише на теренах Австрії, але охоплювало й Німеччину, особливо успішною їх діяльність була у Баварії, де переважали промонархічні настрої, що грало на користь Вишиваному, який стояв на консервативних позиціях. Тобто варіант повторення цієї версії можна вважати таким, що потенційно піддається відродженню.

Безперечним плюсом Габсбургського варіанта є надзвичайно високий статус династії. Навіть якби Габсбурги не мали ніякого відношення до України вони були б бажаними претендентами у випадку виборів нової династії, в силу свого престижу і реального політичного впливу, що зберігається й досі.

Мінусом є те, що Габсбурги асоціюються саме з західним регіоном України і їх покликання на потенційний стіл може бути неоднозначно сприйнято в центральній та східній Україні. Крім того не треба забувати конфесійне питання. Габсбурги рід традиційно відданий католицькій церкві. Доносо Кортес, порівнюючи їх з Бурбонами, відмічав, що якщо Бурбони були готові слідувати принципу: « Париж коштує меси», то Габсбурги не йшли на компроміси в релігійній сфері навіть всупереч власним інтересам. Ситуація в якій монарх має інше віросповідання ніж більшість його підданих може призвести до небажаних колізій, вірогідність яких буде тільки зростати по мірі відродження традиційного ладу, з його  уважним ставленням до релігії.

4. Елекційно-династичний

Цей варіант вирішення династичного питання полягає у виборі представника певної загальновизнаної європейської династії з метою заснування власного українського монаршого дому. Цей варіант є найбільш розповсюдженим при заснуванні монархічних держав в нові та новітні часи. З нині існуючих монархій в такий спосіб були засновані Норвегія та Бельгія. В обох випадках досвід був більш ніж позитивним. Король Норвегії  Хокон VII був обраний на норвезький стіл в 1905 році. На той момент він був данським принцем. Він царював 52 роки і за цей час встиг стати не тільки популярним монархом але й національним героєм, очоливши анти німецький опір в роки другої світової. В випадку з Бельгією, Саксен-Кобург –Готська династія на даний момент є, по суті, єдиною причиною існування країни, що балансує на межі розпаду. При цьому треба зазначити. що більшість бельгійців прагнуть збереження країни незважаючи на протиріччя між фламандцями та валлонами. Таким чином Бельгія є прикладом того як народ сумісно з монархом рятують країну від нездорового популізму та радикалізму політиканів.

Варто згадати і східно-європейські монархії, що виникли в результаті звільнення Балкан від турецького панування. Болгарія, Греція та Румунія були засновані шляхом вибору іноземної династії. Лише в Греції монархія була ліквідована в результаті внутрішньо-політичних проблем. В Румунії та Болгарії республіка була результатом радянської окупації. Треба зазначити, що в усіх цих країнах монархічні настрої є надзвичайно сильними і питання реставрації монархії залишається питанням актуальної політики.

В випадку елекційно-династичного варіанту вирішення династичного питання постане питання про династію. Загальним орієнтиром повинна бути її репутація та вага серед династій Європи. Найбільш давніми та шанованими є Габсбурги та Бурбони. Габсбургський варіант розглядався вище. Що до Бурбонів то плюсами цієї династії є приклади успішного царювання в різних країнах, гнучкість в релігійних питаннях (про що згадувалось вище). Немаловажним фактором є також те, що на даний момент існує два претендента на гіпотетичний стіл Франції, при тому ситуація достатньо заплутана. Парадокс в тому, що династично найстарший на даний момент принц Бурбонського дому, Луї Альфонсо де Бурбон, не може претендувати на стіл Іспанії, а його шанси у випадку реставрації у Франції теж порівняно невеликі ( через нюанси Утрехтського договору ). Відповідно один з найзначніших принців Європи має відчутні стимули для спроби заснування нової національної династії, як не раз бувало в історії його дому.

Вже висувалась ідея запрошення на український стіл Бонапартів. Незважаючи на оригінальність межуючу з маргінальністю, вона має свою логіку. Реставрація імперії у Франції фактично неможлива, якщо вона і стане монархією то на чолі з представником Бурбонів. Самі Бонапарти це чудово розуміють і, фактично, нормалізували стосунки з Бурбонами. Їх статус втратив політичне але зберігає титулярне значення. Вони залишаються августійшим родом. Відповідно ідея поєднання їх династичної долі з молодою країною яка не має легітимного монарха виглядає цілком логічною.

Плюсом всіх варіантів елекційно-династичного шляху є однозначна легітимність претендента з точки зору європейських монархій. До того ж не варто забувати, що всі августійші рода походять від трьох дочок Ярослава Мудрого і відповідно є спадкоємцями Рюріковічив по жіночій лінії. Звісно ступень спорідненості різна і найближчими родичами династії Рюріка є Бурбони, прямі нащадки Анни Ярославни.

Великим мінусом елекційно-династичного шляху є внутрішньо політичний аспект: українцям психологічно важко буде прийняти іноземного лідера, тим більше монархічна політична культура, в Україні, знаходиться на нульовому рівні.

Різновидом елекційно-династичного варіанта є запрошення представника одного з родів колишніх гетьманів. Таким чином претендент був би українського походження і пов'язаний з історичною традицією козацької державності. Але цей варіант має занадто багато мінусів. Для визнання з боку монархів Європи походження від одного з гетьманів замало, а для українців він все одно залишиться достатньо чужою фігурою. До того ж з практичної точки зору, зараз лише Розумовські є потенційними претендентами у випадку реалізації такого варіанту. Але вони вважають себе австрійцями, а не українцями, до того ж не співчувають монархічній ідеї.