 |
Основні вимоги до мови (тексту) документів
|
|
|
|
Основні вимоги до мови (тексту) документів
Основним елементом документа є текст. Основні вимоги до тексту документів – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість при ясності викладу.
Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.
Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.
Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи і нічого не потрібно додумувати.
Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори.
Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.
Зазначимо, що текст документа має мути доброзичливим або емоційно нейтральним, тобто бути максимально об’єктивним. У ньому мають використовуватися мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови. Необхідно пильно слідкувати за дотриманням логічної послідовності викладу думки.
Література
(1-9)
Завдання
1. Визначити стиль статті та скласти до неї тези.
Феномен звукового мовлення
Усне мовлення на рівні прагматичному часто зіставляють з писемним, розглядаючи їх як певні різновиди мовленнєвої діяльності, але не завжди беруть до уваги, що мова на письмі ніколи не дорівнює усній ні своїм діапазоном, ні активністю сприймання й переймання[5], не завжди усвідомлюють, наскільки інтенсивніше повинна працювати думка, ставати гнучкішою, особливо коли йдеться про публічне усне мовлення. Афористичним став вислів Б. Шоу: «Є 50 способів сказати " так" і 150 способів сказати " ні", і є тільки один спосіб написати це». Можливості усного мовлення, яке живиться великою енергією духу, відтінюється тональним звучанням, збагачується " мовою тіла" [6], є настільки феноменальними, що людина спроможна пізнавати хіба що частковості, окремі грані цього унікального божественно-людського творіння[7], витвору, найскладнішого з усього, до чого людина докладала і докладає зусилля розуму й серця. В усному мовленні надзвичайно різнобічно виявляється людська сутність - психічні особливості, інтелект, світосприймання, спосіб мислення, виховання, здатність називати, оцінювати, контактувати з іншими та впливати на них. Це особливий і надзвичайно складний вид діяльності людини, який допомагає їй ідентифікуватися зі світом видимим і невидимим. В усному мовленні слово не покидає чистої стихії буття, дає простір для вияву його різних вимірів. Як своєрідний вокально-звуковий субкод[8] усне мовлення дає можливість максимально чітко висловлювати думку та адекватно її сприймати.
|
|
|
Письмо є вторинним, додатковим щодо усної мови і виникло як спосіб її фіксації. Це лише муміфікований образ усного мовлення. Комунікація в процесі розмови відбувається зовсім інакше, ніж у процесі письма. Говоримо зовсім не так, як пишемо, хоч і говоримо, і пишемо однією і тією ж мовою. До того ж не кожний написаний текст добре сприймається, коли його озвучують, і, навпаки, є чимало прикладів, коли навіть блискучі усні виступи у надрукованому вигляді втрачають свою " блискучість". Мелодика інтонації, у якій вбачають серце й розум живого мовлення, ритмомелодика, переходи з однієї висотної площини голосу в іншу, цікаві голосові регістри, градації темпу, гра темпоритмів, темброві забарвлення, модуляції голосу, невербальні можливості творити підтекст словесної дії - усе це виявляється лише в усному мовленні. Основою спілкування є усне мовлення. І труднощі мовного спілкування зростають прямо пропорційно до числа тих, хто спілкується. А там, де одна зі сторін є невизначеною множиною, ці труднощі досягають максимуму.
|
|
|
В історії людської культури чимало фактів, які засвідчують унікальність і велику силу звукового мовлення, усного слова: Христос своє вчення, яке не тільки поширилося по всьому світу, а й, на переконання багатьох авторитетів, стало однією з головних підвалин європейської культури, проповідував живим словом. Тільки після мученицької смерті і чудесного воскресіння апостоли описали діяння свого Вчителя, розвинувши немало його положень. Цілу науку про силу і красу усного мовлення створили античні вчені.
У нашій культурі, давній, багатій, є чимало прикладів уродженого чуття до краси живого слова. Перекази, легенди, казки, приповідки, примовляння, пісні, думи, колядки, щедрівки, наші молитви свідчать про обдарованість багатьох, переважно безіменних, авторів. У цьому величезному скарбі - мудрість народу, його психологія, своя філософія, ясний вилив серця.
Кожна епоха виробляла свій стиль, манеру, своє естетичне мірило для мовленнєвої діяльності.
Усне мовлення нерозривно пов'язане з фонологічною організацією, властивою національній мові. Історія людської культури засвідчує одвічне прагнення пізнати феномен звука людської мови, голосу, який, як уважають, є найкращим інструментом, що його створив Господь Бог. Вдячний матеріал для розуміння цього дають міфи, легенди, перекази багатьох народів.
Для античності, наприклад, усякий тон був живим і тремтливим тілом. Уявлення про тон і звук досягло в античні часи максимально можливого узагальнення, охоплювало весь чуттєвий досвід, проймало собою всю картину природи, досягало космічних масштабів і обертало весь світ на сукупність звучних тіл, на музично настроєну тональну систему, на гармонію сфер. Піфагор та його послідовники твердили, що навіть світ не інакше створений, як за допомогою приємної суголосності[9]. Отже, була вироблена своя " філософія тональності[10]. Вважали, що хоч люди вільні у виборі назви для предмета, але це не воля випадку, не воля анархії: вибір назви обмежено властивостями предмета і властивостями звуків мовлення.
|
|
|
Таїна живої мови, сила і неповторність її звукового ладу, " прив'язаність" до етносу постійно хвилюють мислителів, поетів - людей, здатних найбільше наближатися до пізнання суті слова, осягати глибину суті речей, ловити, як каже І. Франко, тіні " сіттю слова" і повсякчасно перебувати в силовому полі живої мови.
Наприклад, В. фон Гумбольдт сприймав звук, що виривається з наших грудей, як подих самого буття, підкреслював, що в певних звуках прекрасно втілена " об'єднана енергія народу" і в мовців вона " збуджує приблизно однакову енергію" [11]. Сьогодні близькими стають концепції мислителя П. Юркевича, відомого своєю теорією " філософії серця", який сприймав звук як мову невідомої душі всього, що існує[12].
Велику таємницю бачив у своїй рідній українській мові М. Гоголь. " Дивуєшся дорогоцінності нашої мови, - говорив він, - у ній що не звук, то подарунок, все зернисто, як самі перла". Він вважав, що слово є іноді цінніше від самої речі. Для багатьох талановитих письменників, тих, що мають особливий дар від Бога " чути" мову, незаперечним є зв'язок рідної мови із землею. Для К. Мотрич вона " з чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця", для А. Малишка рідна земля, її природа є найкращими вчителями " мови золотої". А в Ліни Костенко " слова росли із ґрунту, мов жита. Добірним зерном колосилась нива".
Сьогодні про це твердять дослідники, що вивчають проблеми соціоекології. В одній із розвідок читаємо: " У зв'язку з тим, що корінний етнос формується дуже тривалий час в однорідному природному середовищі, між ним і цим середовищем встановлюється гармонія. Кліматичні умови, неповторні навколишні ландшафти, особливості рослинного і тваринного світу, гравітаційного та магнітного полів, геохімія підґрунтя, ґрунту, поверхневих та підземних вод - все це значною мірою впливає на фізичні та психічні властивості етносу, його соціотип, мову, мелос, традиції. Чим глибший етнічний родовід має людина, тим комфортніше почуває себе на своїй батьківщині, менше хворіє, має більшу життєву енергію тощо" [13]. Литовські вчені дослідили, що складена геофізиками карта електромагнітних полів на території їх держави накладається на карту литовських діалектів з точністю до одного кілометра. Ідея, спочатку тільки філософсько-поетична, закріплюється в науці як аксіома: мова своєрідно " прописана" в цілком певному земному просторі, закріплює людину в певних часово-просторових рамках. Отже, звукова мова має надзвичайно важливе значення - на жаль, ще не зовсім усвідомлене, - в активізації біоритмів національного інстинкту, у зміцненні психофізичної структури національного типу, у мобілізації суспільства на основі етнонаціоналізму.
|
|
|
Ще один приклад: у загальній концепції В. Вернадського, яка в науковому пізнанні світу стає сьогодні особливо важливою, звуковому мовленню на рівні макросоціуму відведено значну роль у творенні важливої форми біохімічної енергії, яка, на думку вченого, є енергією людської культури. А звідси висновок - національна культура, її органічний зв'язок з національною мовою вимагають відповідної звукової збалансованості у просторі України.
Зараз на основі великого фактичного матеріалу із застосуванням складних методів та комп'ютерних обчислень дослідники дійшли висновку, що в мові можна виразно простежити тенденцію до фонетичної вмотивованості слова, і в цьому виявляється мудрий лад мови, яка використовує всі можливості для того, щоб значення слова було точним, яскравим.
Здобутки сучасної техніки, яка забезпечила собі поширення на всій Землі і панування над нею, ввійшовши в усі сфери життя, суттєво трансформуючи їх, втягли в свою орбіту й усне публічне мовлення. Його традиційні форми - повідомлення, виступ, бесіда, лекція, консультація - дістають інше технічне життя. Радіо, телевізія, мікрофон, телефон, а сьогодні вже й комп'ютер диктують свої правила звуковому мовленню, яке, функціонуючи, змінює координати в просторі й часі. Фактор усності набуває інших ознак, змінюється звуковий образ регіонів, країв.
Українська мова належить до милозвучних, тобто на слух вона наспівна, приємна. Музикальність і наспівність виявляються в акцентно-ритмічній структурі мови, а загалом - в інтонації слова і речення, у ритміці. Національна специфіка мелодики слова, його наспівність ще не були спеціально досліджені, хоч спостереження засвідчують: мелодичний малюнок українського слова зосереджений на другому перед-наголошеному й кінцевому складах, що відзначаються найбільшою тривалістю, яка дає час, щоб, як висловлюється Н. Тоцька, " виспівати національну мелодію". Стає очевидним, що різке скорочення тривалості голосних, силовий характер наголошування (а не напружено-силовий) та будь-які зміщення в ритмічній структурі слова повністю руйнують національну специфіку мелодики.
|
|
|
В Україні, де тривалий час свою підступну роль виконує чужомовна експансія, де в мисленні значної частини чиновників (та й певної частини громадян) нерозкодовано імперщину і радянщину, де сутужно йдуть справи з виробленням державницької мовної політики і механізму її реалізації, по суті поглиблюється процес деформації звукового простору. Сучасні технічні засоби, серед яких мас-медіальним належить надзвичайно важлива роль, повинні свідомо виправляти такі деформації, творити важливий для національної держави цілісний звуковий образ, усіляко плекаючи неповторність феномену нашого звукового мовлення.
|
|
|
