Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Державне регулювання ціноутворення на міжнародному рівні

Державне регулювання цін являє собою спрямовану діяльність держави на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей економіки, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в країні.

Державне регулювання цін в Україні здійснюється відповідно до чинного законодавства: ЗУ «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановами КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін(тарифів), «Положення про державне регулювання цін(тарифів) на продукцію, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних об’єднань» та іншими. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування цін, порядок контролю за ними, права та обов’язки виконавчої влади у сфері ціноутворення.

Здійснюючи регулювання цін, держава має на меті досягнення низки цілей, зокрема забезпечити:

· Однакові економічні умови і стимули розвитку всіх форм власності;

· Розвиток конкуренції та протидію монопольним тенденціям;

· Соціальні гарантії для малозабезпечених громадян;

· Об’єкти співвідношення цін на промислову і сільськогосподарську продукцію тощо.

Ці постулати реалізуються у наступних основних формах державного регулювання:

· Обмеження рівня цін;

· Державна підтримка цін;

· Введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників товарів.

На світовому рівні формування ціни спирається на одну з політик: фритредерства чи протекціонізму.

Відомо, що світові ціни формуються на основі конкуренції країн, що беруть участь у світовій торгівлі, та співвідношення попиту і пропозиції. Для реалізації на практиці такої моделі формування ціни необхідна вільна, нічим не обмежена міжнародна торгівля, яка має назву фритредерство або політика вільної торгівлі.

Але поруч із вказаною політикою кожна країна використовує і елементи протекціонізму - зовнішньоторговельної політики держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економіко-політичних бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольоване ввезення іноземних капіталів тощо). Для протекціонізму характерне заохочення національних виробників, чиї товари є неконкурентоспроможними, не можуть за ціною або за якістю конкурувати з іноземними аналогами.

Історично протекціонізм свого часу широко використовувався Францією, Росією, Німеччиною, США і багатьма іншими країнами для охорони внутрішнього ринку від більш розвиненої промислової Англії.

Перед другою світовою війною Німеччина застосовувала політику протекціонізму для нарощування економічного потенціалу. Після війни США, спираючись на свою могутність, застосували політику протекціонізму щодо внутрішнього ринку, проводячи політику фритредерства щодо зовнішніх ринків.

У сучасних умовах протекціонізм застосовується періодично у відносинах між провідними центрами економіки (США, ЄС, Японії), а також країнами, що розвиваються.

Основні інструменти політики протекціонізму:

Вплив на внутрішні ціни тарифних методів регулювання

Характер торговельного режиму держави, тобто ступінь відкритості економіки, звичайно визначається як середнім рівнем митного тарифу, так і середнім рівнем і інтенсивністю кількісних обмежень. Наприклад, торговельний режим в економіці, де державою усунуті всі імпортні мита, але введеш кількісні квоти на основні товари імпорту або, навпаки, скасовані квоти, але підвищено імпортний тариф до заборонного рівня, не може вважатися режимом вільної торгівлі. Відносно відкритим може бути визнаний торговельний режим тільки тієї країни, у якій середній рівень митного обкладання імпорту складає менш 10%, а кількісні обмеження, які стосуються менш 25% імпорту.

У загальному випадку формування внутрішніх цін в залежності від способу стягнення мита буде проводитися наступним чином.

Адвалорне мито — запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалорного мита внутрішня ціна імпортного товару буде вище світової (імпортної) і складатиме:

Р_вн=Р_іт + (t_adv* Р_іт)

де Р_вн — внутрішня ціна товару;

t_adv —ставка адвалорного мита;

Р_іт —ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару).

Специфічне мито — визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Наприклад, 0,2 EURO за 1 куб. см двигуна; 5 EURO за 100 штук.

Внутрішня ціна імпортного товару після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме:

Р_вн = Р_іт +t_S

де t_s—ставка специфічного митного податку.

Комбіноване мито — визначається як поєднання ставок адвалорного та специфічного мита. Наприклад, 30%, але не менше між 6 EURO за 1 штуку; 20%, але не менше ніж 8 EURO за І кг.

Припустимо тепер, що уряд країни Б з метою захисту внутрішнього виробника від іноземної конкуренції запроваджує імпортне мито.

Як видно, споживачі, які заумов вільної торгівлі купували імпортний товар за світовою ціною, зазнають втрат, оскільки за незмінного рівня доходів змушені купувати цього продукту менше і платити за нього дорожче. Імпорт скорочується, і, оскільки частина попиту залишається незадоволеною, споживачі проявляють підвищений інтерес до вітчизняної продукції. Проте розширення виробництва і збуту пов'язане зі зростанням витрат, тому виробникам країни Б буде вигідно збільшувати обсяги виробництва лише в тому випадку, коли зросте ціна на їхню продукцію. Хоча чекати на підвищення ціни вони будуть не завжди, оскільки буде мати місце ефект від масштабу.

Отже, паралельно з подорожчанням імпортного товару, відбувається підвищення цін (підвищення може варіювати) і на аналогічні товари вітчизняного виробництва. Таким чином, запровадження імпортного мита підвищує рівень внутрішньої ціни.

Розглянемо інший приклад зміни взаємозв'язку внутрішніх і зовнішніх цін за умови введення експортного мита.

Митний податок, як правило, запроваджують для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Проте інколи держав йде на обмеження експорту. Запровадження вивізного мита може бути доцільним, коли ціна на певний продукт перебуває під адміністративним контролем держави і утримується на рівні, нижчому за світовий, завдяки тому, що виплачуються відповідні субсидії виробникам. У такому випадку обмеження експорту є необхідним заходом для підтримки достатнього рівня внутрішньої пропозиції і запобігання надлишкового експорту субсидійованого продукту. Звичайно, держава може бути зацікавленою в запровадженні вивізного мита і з точки зору збільшення надходжень до бюджету.

Вивізне мито використовують в основному країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Розвинені країни використовують його рідко, а в США оподаткування експорту взагалі заборонено конституцією.

Якщо країна-експортер А запроваджує вивізне мито, то це призводить до підвищення рівня світової ціни порівняно із внутрішньою.

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒