 |
Вплив нетарифних методів регулювання
|
|
|
|
Митні тарифи залишаються найважливішим інструментом зовнішньоторговельної політики, проте в останні роки їхня роль суттєво зменшилася. Але це не значить, що послабився ступінь впливу держави на міжнародну торгівлю. Навпаки, він фактично навіть посилився завдяки значному розширенню форм і методів нетарифних торговельних обмежень.
Нетарифні торговельні обмеження - різноманітні бар'єри немитного характеру, що зводяться на шляху торгівлі органами державного регулювання. Нетарифні обмеження є більш прихованими, ніж митні податки, а тому надають органам державного регулювання більше можливостей при здійсненні економічної політики та створюють певну невизначеність у міжнародній торгівлі. За деякими оцінками, існує декілька сот видів прихованого протекціонізму, за допомогою яких країни можуть в односторонньому порядку обмежувати імпорт або експорт.
Особливо активно нетарифні методи регулювання торгівлі використовують розвинені країни. В середині 90-х рр. приблизно 14% товарів, які імпортуються країнами ЄС, США та Японією, підпадали під основні нетарифні обмеження: імпортні квоти, добровільне обмеження експорту та антидемпінгові заходи. У зв'язку з цим одним із найважливіших завдань, які стоять перед Всесвітньою торговельною організацією, є поступова заміна кількісних обмежень, або так звана тарифікація їх (заміна кількісних обмежень еквівалентними за рівнем захисту митними тарифами).
І. Найпоширенішою формою нетарифного обмеження є квота, або контингент. Квотування — це обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввозити до країни (імпортна квота) чи вивозити з країни (експортна квота) за певний період. Як правило, квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом її ліцензування, коли держава видає ліцензії на імпорт чи експорт обмеженого обсягу продукції і водночас забороняє неліцензовану торгівлю.
|
|
|
Ліцензії можуть мати і самостійне значення, як інструмент зовнішньоторговельної політики, коли, наприклад, держава надає право якому-небудь імпортерові завозити товари без обмеження або лише із зазначених країн (так звана генеральна ліцензія). Існує також практика автоматичного ліцензування, коли для ввозу чи вивозу певних товарів потрібно одержати ліцензію, що дає змогу державі здійснювати спостереження за торговельними потоками і в разі необхідності швидко запроваджувати обмежувальні заходи.
Причинами широкого використання квотування як інструменту регулювання зовнішньої торгівлі є:
1. гарантованість того, що обсяг імпорту буде суворо обмежений і не перевищуватиме певної величини. А це означає, що іноземний конкурент, навіть зменшуючи ціни, не зможе розширити обсяги реалізації на ринку. Ввізне мито такої гарантії не дає;
2. гнучкість та оперативність даного інструменту, оскільки зміна тарифів, як правило, регламентується національним законодавством та міжнародними угодами;
3. використання квот робить зовнішньоторговельну політику більш селективною, бо, розподіляючи ліцензії, держава має змогу надавати підтримку конкретним підприємствам.
Разом з тим використання імпортних квот може призводити до додаткових негативних ефектів. З одного боку, обмежуючи цінову конкуренцію і гарантуючи вітчизняним фірмам певну частку національного ринку, квота може сприяти монополізації економіки. З іншого боку, сам розподіл ліцензій рідко відбувається на відкритих аукціонах, в умовах сумлінної конкуренції імпортерів, а тому може призводити до розвитку корупції.
|
|
|
ІІ. З початку 70-х рр. значного поширення набула особлива форма кількісного обмеження імпортних надходжень— добровільні обмеження експорту, коли не країна-імпортер запроваджує квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов'язання щодо обмеження експорту в певну країну. Звичайно, на практиці такі експортні обмеження є не добровільними, а вимушеними: вони вводяться або під політичним тиском країни-імпортера, або ж під впливом погроз застосувати жорсткіші протекціоністські заходи (наприклад, почати антидемпінгове розслідування).
Добровільне експортне обмеження є, по суті, тією ж квотою, змінюється лише суб’єкт введення обмежень експорту. Проте наслідки застосування такого інструменту регулювання зовнішньої торгівлі для економіки країни, яка імпортує, мають ще більш негативний характер, ніж при використанні митного податку чи імпортної квоти. Оскільки навіть після введення добровільних обмежень експорту звичайно зберігається ввізне мито, яким раніше оподатковувався імпорт даного товару.
ІІІ. Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але й стимулювати експорт. Однією з форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії, тобто пільги фінансового характеру, які надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. Внаслідок таких субсидій експортери отримують можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробникові, коли він виходить на зовнішній ринок) і непрямими (пільгове оподаткування, кредитування, страхування тощо).
Виробникам, які отримують субсидію, стає вигідніше експортувати, ніж продавати товар на внутрішньому ринку. Але для того, щоб збільшити поставки на зовнішній ринок, вони повинні знизити експортні ціни. Субсидія покриває втрати від зменшення цін, і обсяги експорту зростають. Разом з тим, оскільки збільшуються обсяги експорту і менша кількість товару надходить на внутрішній ринок, його внутрішня ціна зростає.
У відповідності із правилами ГАТТ/СОТ, застосування експортних субсидій заборонено. Якщо ж вони використовуються, то країнам, які імпортують, дозволено запроваджувати протекціоністське компенсаційне ввізне мито.
|
|
|
IV. Демпінг
Поширеною формою конкурентної боротьби на світовому ринку є демпінг —міжнародна дискримінація в цінах, коли країна, яка експортує, продає свій товар на певному закордонному ринку дешевше, ніж на іншому (найчастіше вітчизняному).
Демпінг може спричинятися:
1. державною зовнішньоторговельною політикою, коли експортер отримує субсидію;
2. може бути наслідком типово монополістичної практики дискримінації в цінах, коли фірма-експортер, яка займає монопольне становище на внутрішньому ринку, при нееластичному попиті максимізує доход, підвищує ціни, тоді ж на конкурентному закордонному ринку при достатньо еластичному попиті вона досягає максимізації доходу шляхом зменшення ціни та розширення обсягу продажів.
На світовому ринку монополіст може знизити ціну, на внутрішньому він може її збільшити, оскільки: а) він монополіст, а конкурентів на існує – немає ніяких конкурентних обмежень; б) оскільки на світовому ринку ціна зменшується, цей збиток можна покрити ціною на внутрішньому.
У відповідності із правилами ГАТТ/СОТ, з метою захисту від демпінгу держава-імпортер може запроваджувати антидемпінгове мито. Це стає можливим за умови, коли спеціально проведеним дослідженням вдається довести сам факт демпінгу. Проте часто фірми, які виробляють імпортозамінну продукцію, ініціюють антидемпінгове розслідування, коли насправді демпінгу немає, а низькі ціни імпортних товарів пояснюються нижчим рівнем витрат у іноземних конкурентів. У цьому випадку існує небезпека зловживання антидемпінговим законодавством і перетворення його в суто протекціоністський інструмент, що може призвести до підвищення ціни імпортних товарів та обмеження конкуренції на внутрішньому ринку.
Запровадження антидемпінгового мита, як і звичайного ввізного мита, підвищує внутрішні ціни і призводить до втрат у добробуті країни. Проте, якщо введення антидемпінгового мита примусить фірму, яка здійснює демпінг, ще більшою мірою знизити експортну ціну, то країна-імпортер зможе отримати додатковий виграш.
|
|
|
Окрім перелічених адміністративних заходів на процес ціноутворення в країні впливають характер і ступінь відокремлення від міжнародного ринку. У цілому на практиці можна виділити три типи відокремлення:
v повна замкнутість внутрішніх ринків,
v вільний рух товарів між внутрішнім і світовим ринками,
v часткове відокремлення.
При повному відокремленні національного ринку від світової торгівлі, що виявляється у відсутності руху товарів між ними, ціноутворення на внутрішньому ринку визначається внутрішніми витратами й основою цін служать національні витрати на виробництво товарів.
Зворотна ситуація виникає в умовах, коли внутрішній ринок не відгороджується від світового. При відсутності тарифних і нетарифних бар'єрів внутрішня торгівля зливається зі світовою. При цьому національні ринки виступають як частини світового, тобто власне кажучи розчиняються в ньому.
Найбільше часто зустрічаються випадки часткового, неповного відокремлення. При неповному відокремленні процеси ціноутворення на внутрішніх і світових ринках протікають у взаємодії. Основним каналом впливу умов світового господарства на внутрішні ціни окремих країн при такому положенні є імпорт, що впливає на пропозицію товарів у рамках національного ринку й у такий спосіб змінює сформоване співвідношення між попитом і пропозицією. Експорт також бере участь у взаємодії цін як альтернативна можливість реалізації вироблених товарів, тобто канал, що може збільшувати попит на товари національного виробництва.
|
|
|
Аналіз впливу держави та державних органів.
Аспекти мовного впливу
В регуляції процесів регенерації беруть участь численні чинники природи. Найбільш вивчений вплив на регенерацію різних гормонів.
ВАЛЮТНИЙ КУРС І ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА НЬОГО.
Валютний курс, види валютних курсів, які чинники впливають на величину валютного курсу та викликають його коливання.
Валютний курс: сутність, основи формування та чинники впливу.
Вибір та аналіз усіх можливих факторів, які впливають на процес або показник, що досліджується
Вивчення впливу газованих напоїв на курячу печінку
Використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації негативних психічних станів серед населення
Вплив NAT і PAT на розміщення ACL-списку
