Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 5-6. Органи виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування.

Із закріпленням в Конституції України положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову,а також, що органи кожної з цих гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України відбулися суттєві зміни у статусі органів виконачої влади. Змінилася навіть назва цих органів, які раніше іменувалися як «виконавчі і розпорядчі органи», або «органи державного управління». Конституція України замінила поняття «органи державного управління» поняттям «виконавча влади» й «органи виконавчої влади».

Органи виконавчої влади – це різновид органів державної влади (організаційно оформлена частка державного апарату), які спеціально призначені для здійснення на основі чинного законодавства завдань і функцій виконавчої влади, а саме функцій управлінського характеру щодо безпосереднього і оперативного керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі.

Правове становище органів виконавчої влади знаходить свій конкретний вияв у їх компетенції, тобто конкретно визначеному обсязі їх прав та обов ’ язків. Ці органи передусім є виконавчо-розпорядчими органами держави; відповідно, їх управлінська діяльність здійснюється на основі та відповідно до законів і має підзаконний характер. Володіючи юридично-владними повноваженнями в межах визначеного для них правового статусу, з метою більш ефективного і оперативного здійснення своїх завдань і функцій органи виконавчої влади правомірні видавати від імені держави та в її інтересах відповідні правові акти, юридично обов’язкові для своїх адресатів. Зокрема, у процесі своєї управлінської діяльності ці органи широко використовують різні правові засоби нормотворчого, оперативно-розпорядчого (правозастосовчого) і юрисдикційного (правоохоронного) характеру.

Будучи організаційно відокремленими, органи виконавчої влади одночасно знаходяться в складній ієрархічній підпорядкованості: переважна частина їх перебуває одночасно в ролі як суб ’ єктів, так і об ’ єктів управління.

Правове становище, завдання, функції, в цілому правовий статус органів виконавчої влади визначаються відповідно Конституцією України, окремими законами, підзаконними актами, у т. ч. указами Президента України, постановами уряду, а також відомчими нормативними актами.

З урахуванням значимості, характеру компетенції, цільового призначення, функціонально-галузевих та територіальних чинників можна виділити три організаційно-правові рівні цих органів: вищі, центральні та місцеві.

Конституцією України систему органів виконавчої влади розмежовано на три організаційно-правові ланки: а) вищий рівень у системі органів виконавчої влади – представлений Кабінетом Міністрів України; б) центральний рівень у системі органів виконавчої влади – представлений міністерствами та іншими цен тральними органами виконавчої влади; в) місцевий рівень системи органів виконавчої влади – представлений місцевими державними адміністрціями (обласними, районними, Київською та Севастопольською міськи ми радами), Радою міністрів Автономної Республіки Крим та місцевими органами, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні центральним органам виконавчої влади [4, с. 30–31 Органи державної влади України / За ред. В. Ф. Погорілка: [монографія]. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. – 592 с.]

Відповідно до ст. 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Правовий статус Кабінету Міністрів України, насамперед, визначається Конституцією України (розділ VI, ст. 113-117), окремими законами та указами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри. Кандидатуру для призначення на посаду Прем ’ єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України та Голова СБУ призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються парламентом за поданням Прем’єр-міністра України.

Кабінет Міністрів України утворюється строком на п’ять років. Новостворений уряд розробляє стратегічну програму своєї діяльності, яку подає на розгляд Верховної Ради. КМУ складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України об’єднує, координує та спрямовує роботу центральних та місцевих органів виконавчої влади на здійснення управлінських функцій у всіх сферах державного управління. Він здійснює державне управління як безпосередньо, так і через підпорядковану йому систему органів виконавчої влади.

З метою реалізації покладених на нього завдань і функцій уряд видає обов’язкові до виконання постанови та розпорядження.

До центральних органів виконавчої влади згідно з указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року в редакції від 21 січня 2014 року належать: міністерства; державні комітети; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Визначальною ланкою серед цих органів є міністерства як провідні центральні органи, підпорядковані Кабінету Міністрів України, що здійснюють управління певними галузями, секторами або сферами.

Міністерства, що здійснюють управлінську діяльність в окремих галузях, називають галузевими. Ті, що здійснюють функціональну (міжгалузеву) управлінську діяльність у певних сферах, називають функціональними.

Правовий статус міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначається Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року, а також положеннями про кожне окреме міністерство або відомство, які розробляються Кабінетом Міністрів України і затверджуються відповідними указами Президента України. У своїй діяльності міністерства та інші центральні відомства керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Державні комітети є різновидом центральних органів виконавчої влади, що здійснюють координаційно-функціональну управлінську діяльність здебільшого міжгалузевого та спеціалізованого характеру.

Державні комітети покликані сприяти уряду та міністерствам реалізовувати державну політику шляхом виконання управлінських функцій міжгалузевого (міжсекторного) характеру. Їх діяльність спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів.

Центрадбні органи виконавчої владми зі спеціальним статусом утворюються для реалізації визначених Конституцією та законодавством України особливих завдань та повноважень, а також для виконання інших управлінських функцій спеціального характеру. Щодо таких органів може встановлюватись спеціальний характер їх утворення, реорганізації та ліквідації, підконтрольності та підзвітності, а також призначення і звільнення їх керівників (це – СБУ, Фонд держмайна, ДПА та ін.).

Конституцією України встановлено, що повноваження щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших органів виконавчої влади, призначення та звільнення ке рівників центральних органів виконав- чої влади, голів місцевих державних адміністрацій належать Президенту за відповідним поданням Прем’єр- міністра України [6, пункти 10, 15 ст. 106]. Так, реалізуючи свої повнова ження, Президент України 9 груд- ня 2010 р. своїм указом затвердив схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади та фактичний перелік центральних органів виконавчої влади в Україні. Так, провідне місце в системі центральних органів виконавчої влади посідають міністерства, керівники яких – міністри входять до складу Кабінету Міністрів. Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що «міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України», а центральні органи виконавчої влади, своєю чергою, «утворюються для виконання окремих функцій з реалі- зації державної політики як служби, агентства, інспекції», а їхня діяльність «спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із зако- нодавством» [7, п. 1 ст. 6, ст. 16]. Своєю чергою, в Указі Президента «Деякі питання організації міні стерств, інших центральних органів виконавчої влади» зазначено, що «Міністерство України … входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реаліза- ції державної політики в одній чи декількох сферах», а поняття центрального органу виконавчої влади визначено як «(державна служба, державна інспекція, державне агент- ство), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України …, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в одній чи декількох сферах» [8].

До системи місцевих органів виконавчої влади, насамперед, входять місцеві держадміністрації та територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади. Основними серед них є місцеві держадміністрації.

Місцеві державні адміністрації – це державні органи виконавчої влади в областях, районах, в районах Автономної Республіки Крим, а також у м. Києві та м. Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Правовий статус місцевих держадміністрацій визначається Конституцією України (ст.118), законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 pоку, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Місцева держадміністрація є місцевим органом виконавчої влади, здійснює цю владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці через створювані управління, відділи, інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови, якого на цю посаду призначає Президент за поданням Прем’єр-міністра.

Нормативно-правовою базою місцевого самоврядування є Конституція України (розділ XI), закони: «Про місцеве самоврядування в Україні» (21.05.1997 p.), «Про органи самоорганізації населення» (11.07.2001 p.), «Про службу в органах місцевого самоврядування» (7.06 2001 p.), окремі укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

До основних принципів місцевого самоврядування належать принципи: народовладдя; законності; колегіальності; виборності; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у визначених законом межах; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій є територіальна громада села, селища, міста.

Територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Місцеві ради можуть дозволяти жителям створювати будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські та селищні комітети, які є органами самоорганізації населення.

Основними представницькими органами місцевого самоврядування є виборні органи – ради, які складаються з депутатів і наділяються правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Головною посадовою особою територіальної громади села, селища, міста є відповідно сільський, селищний та міський голова. Виконавчими органами сільських, селищних, міських та районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посади в органах місцевого самоврядування залежать від шляхів їх заміщення, а саме: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою місцевої ради на конкурсній основі та ін.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Встановлені певні обмеження, пов ’ язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування. На таку службу не можуть бути прийняті особи: визнані судом недієздатними; які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому порядку; які позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну; які в разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи свояками.

На службі в органах місцевого самоврядування передбачено сім категорій посад, у межах яких встановлюється 15 рангів.

До кола суб’єктів адмінправа, крім розглянутих раніше, належать й інші юридичні та фізичні особи. До таких, зокрема, можна віднести, насамперед, підприємства, установи та інші організації незалежно від форм власності, суди (передусім – адміністративні), органи прокуратури, приватних підприємців та інші особи, які наділені відповідним адміністративно-правовим статусом. Характер, зміст і обсяг їх адміністративної правосуб’єктності залежить від їх місця і ролі в державному механізмі та суспільстві в цілому; обсягу владних повноважень, компетенції, характеру і виду діяльності; форм власності; рівня самостійності у вирішенні управлінських функцій та участі в адміністративно-правових відносинах.

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒