Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 13. Законність і дисципліна в державному управлінні

Поняття законності найчастіше визначається як неухильне виконання законів і прийнятих у відповідності з ними інших правових актів органами державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами, недержавними органами і організаціями.

В юридичній літературі законність розглядається як принцип державно-правового життя (принцип діяльності держави), сутність якого полягає в обов’язку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законність розглядається і як метод державного управління, тобто як сукупність прийомів, способів, за допомогою яких держава забезпечує належну поведінку своїх суб’єктів.

Законність – це також режим системи відносин громадян, громадських та інших та інших недержавних утворень, органів місцевого самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади.

Законність тісно пов'язана з дисципліною в державному управлінні. Законність і дисципліна мають загальну мету в сфері державного управління, хоча дещо відрізняються за своїм спрямуванням. Дисципліна у державному управлінні передбачає певні вимоги до поведінки суб'єктів, які включають дотримання різних видів соціальних норм, у тому числі правових і моральних. В юридичній літературі найчастіше дисципліна визначається як точне, своєчасне і неухильне дотримання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.

Дисципліна може бути різних видів: договірна, військова, фінансова, трудова тощо, але для сфери державного управління основне значення має службова дисципліна в державних органах, передусім органах виконавчої влади.

Забезпечення законності потребує створення і зміцнення певних гарантій. Гарантіями законностівизнаються обумовлені закономірностями суспільного розвитку умови, способи, фактори, що забезпечують дотримання законності. Виділяються загальні й спеціальні гарантії законності. До загальних гарантій відносятьсяоб'єктивні умови суспільного розвитку, в яких здійснюється правове регулювання. Серед них виділяються політичні умови (розвиток демократії, гласність, поділ влади, свобода інформації), економічні умови (рівень розвитку ринкових відносин, виробництва, гарантованість економічної свободи, добробут населення тощо), ідеологічні умови (рівень розвитку правосвідомості, заснованої на визнанні пріоритету прав і свобод людини, правової культури громадян, і насамперед державних службовців). До спеціальних гарантій відносяться: стан законодавства, його стабільність і відповідність розвитку відносин у суспільстві, рівень юридичної техніки; рівень діяльності з попередження і припинення правопорушень, у тому числі заходів юридичної відповідальності; доступність і якість правосуддя; ефективність контролю за реалізацією правових актів. Використання наведених гарантій законності досягається різними шляхами, проте всі вони передбачають цілеспрямовану діяльність відповідних державних органів і посадових осіб. Сукупність завдань, функцій, повноважень, форм, методів і порядку такої діяльності вважається системою способів забезпечення законності. Цю систему утворюють наступні основні групи способів забезпечення законності у державному управлінні:

1) різні види контрольної діяльності у сфері державного управління з боку державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій;

2) різні способи реагування державних органів, насамперед органів виконавчої влади, на звернення громадян (пропозиції, заяви і скарги) з метою правової охорони і захисту їхніх прав і свобод;

3) здійснення спеціалізованого судового захисту порушених прав і свобод громадян у порядку адміністративного судочинства;

4) притягнення до різних видів юридичної відповідальності посадових осіб державних органів за протиправні дії у сфері державного управління, а також, у необхідних випадках, застосування заходів адміністративної відповідальності до громадян, які своїми протиправними діями порушують встановлений порядок управління.

Таким с пособами забезпечення законності і дисципліни у сфері управління є різноманітні організаційно-правові засоби, спрямовані на створення у цій сфері режиму неухильного дотримання вимог законів. Передусім, це різні види контролю і нагляду у сфері державного управління, можливість оскарження незаконних дій, а також застосування у передбачених законом випадках заходів державного примусу.

Контроль являє собою систему спостереження та перевірки процесу функціонування підконтрольного об’єкта з метою оцінки відповідності фактичного стану справ законодавчим приписам та іншим вимогам, виявлення та усунення можливих порушень або інших відхилень від заданих параметрів.

Існують різні види та форми контролю. Залежно від соціально-правової природи та правового статусу суб’єктів, що здійснюють контроль, обсягу та характеру їх повноважень розрізняють: державний контроль, громадський контроль, контроль з боку ЗМІ, з боку органів місцевого самоврядування та ін.

Державний контроль носить державно-владний характер, здійснюється від імені держави різними державними органами в межах їх компетенції; у разі необхідності його дієвість забезпечується застосуванням заходів державного примусу.

Систему державного контролю залежно від суб’єктів становлять:

‒ парламентський контроль (з боку Верховної Ради України);

‒ президентський контроль (контроль з боку Президента України);

‒ урядовий контроль (контроль з боку Кабінету Міністрів України);

‒ відомчий контроль(контроль відомства в межах власної системи);

‒ надвідомчий (міжвідомчий) контроль (спеціалізований контроль з боку певних відомств щодо окремих управлінських функцій);

‒ місцевий контроль (контроль з боку місцевих органів влади);

‒ судовий контроль (контроль з боку органів судової влади).

До основних форм парламентського контролю у сфері державного управління можна, зокрема, віднести:

‒ затвердження загальнодержавних програм соціально-економічного, науково-технічного та культурного розвитку країни;

‒ затвердження Держбюджету та контроль за його виконанням;

‒ надання згоди на призначення Прем’єр-міністра України;

‒ участь у формуванні коаліційного уряду;

‒ прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності уряду;

‒ здійснення контролю за діяльністю КМУ, розгляд питання про відповідальність уряду та прийняття резолюції про недовіру уряду;

‒ призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення чи на звільнення з посад окремих осіб;

‒ контрольна діяльність комітетів Верховної Ради, насамперед комітету з питань законності і правопорядку;

‒ контрольна діяльність Рахункової Палати Верховної Ради України;

‒ право депутатського запиту;

‒ діяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ін.

Президентський контроль – також одна з вищих форм державного контролю у сфері державного управління.

Реалізуючи свої контрольні повноваження, Президент України здійснює контроль у сфері виконавчої влади як безпосередньо, так і в опосередкованій формі через різні допоміжні структури. Насамперед, це діяльність Секретаріату Президента, у складі якого діє управління з контролю за виконанням актів Президента. Про результати перевірок контрольна служба Президента направляє розпорядження про усунення виявлених порушень.

Контроль з боку органів виконаної влади включає в себе урядовий контроль, контроль з боку ЦОВВ (здебільшого відомчий та надвідомчий) та з боку місцевих органів виконачої влади.

Зміст урядового контролю зумовлений конституційним визначенням КМУ як вищого органу виконавчої влади, який несе безпосередню відповідальність за фактичний стан функціонування всієї вертикалі виконавчої влади. Уряд наділений значними контрольно-владними повноваженнями щодо діяльності підпорядкованих йому органів виконавчої влади. У межах своїх повноважень він може змінити або скасувати будь-яке незаконне рішення чи інший акт суб’єктів виконавчої влади.

Контроль з боку ЦОВВ носить характер як відомчого (галузевого), так і надвідомчого (функціонального).

Відомчий контроль здійснюється здебільшого галузевими органами виконавчої влади щодо підвідомчих їм підрозділів. Тому його називають ще галузевим.

Надвідомчий контроль здійснюється здебільшого державними комітетами, функціональними міністерствами та спеціальними відомствами, тобто органами функціональної компетенції щодо організаційно непідпорядкованих їм об’єктів. Тому цей контроль називають ще функціональним (міжвідомчим). За своїм змістом він торкається контролювання окремих функцій, певних сторін управлінської діяльності підконтрольних об’єктів.

Крім того, у структурі окремих міністерств та інших ЦОВВ функціонують спеціальні державні інспекції {служби, нагляди, управління), одним із основних завдань яких є здійснення контрольно-наглядових повноважень міжвідомчого характеру.

Контроль місцевих держадміністрацій є різновидом загального управлінського контролю в межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Він відображає елементи галузевого та функціонального видів контролю.

Судовий контроль служить гарантією захисту прав і свобод громадян та інших суб’єктів права. Він полягає в правовій оцінці судом під час розгляду окремих кримінальних, цивільних, сімейних, адміністративних справ законності рішень органів влади та їх посадових осіб; у виявленні можливих порушень законності; відновленні порушених прав; у встановленні причин і умов, що спричиняють до порушень законності; у вимозі вжиття заходів щодо їх усунення та покарання винних у цьому осіб.

Формами реагування суду щодо виявлених порушень можуть служити: відміна незаконного акту чи рішення; окрема ухвала; подання; вирішення питання про відповідальність винних осіб.

Судовий контроль загалом є непрямим.

Контроль з боку органів місцевого самоврядування здійснюється системою цих органів в особі сільських, селещних, міських, районних у містах рад, їх виконавчих органів, а також районних та обласних рад. Ці органи в межах відповідних територій наділені певними контрольними повноваженнями, які можуть бути як власними (самоврядними), так і делегованими.

Формами прояву громадського контролю, зокрема, є: окремі напрями діяльності політичних партій та громадських організацій; контрольні функції професійних спілок, трудових колективів, загальних зборів громадян; діяльність органів місцевого самоврядування; безпосереднє звернення громадян тощо.

Контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ) інтегрує в собі елементи як громадського, так і державного контролю (залежно від форм власності ЗМІ). Такий контроль носить опосередкований характер. Він проявляється, насамперед, у формі певної інформації та формуванні відповідної громадської думки шляхом висвітлення у різних ЗМІ певних негативних явищ, неправомірних дій органів влади та їх посадових осіб.

Нагляд як спосіб забезпечення законності включає два свої різновиди – адміністративний та прокурорський нагляди.

Адміністративний нагляд – це особливий вид управлінської діяльності спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади (їх посадових осіб), який полягає в систематичному і безпосередньому спостереженні за належним дотриманням непідпорядкованими їм органами, підприємствами, організаціями, установами, їх посадовими особами та громадянами загальнообов’язкових норм, спеціальних правил, вимог та стандартів.

Систему суб’єктів адміннагляду утворюють в основному три групи органів: спеціальні держінспекції (ДАІ, ДПН); спеціалізовані відомства; міліція. Такий нагляд має надвідомчий характер.

Прокурорський нагляд є самостійною формою державного нагляду, засобом забезпечення законності у сфері управління.

Загальний прокурорський нагляд полягає в нагляді за належним виконанням законів всіма суб’єктами права. Він здебільшого зводиться до виявлення та припинення порушень закону, усунення умов та причин, які їх викликають, вжиття заходів відносно покарання винних та відновлення порушеного стану.

Формами правового реагування прокурора на виявлені порушення законності є: принесення протесту, внесення подання, припису, винесення постанови про кримінальне, дисциплінарне чи адміністративне переслідування винних осіб.

Лекційне заняття

План

1. 1. Поняття законності і дисципліни в державному управлінні. Гарантії законності в державному управлінні.

2. Способи забезпечення законності в державному управлінні. Контроль і нагляд у державному управлінні.

3. Прокурорський нагляд та його форми.

Питання для самостійного опрацювання

1. Поняття законності і дисципліни в державному управлінні. Гарантії законності в державному управлінні.

2. Способи забезпечення законності в державному управлінні. Контроль і нагляд у державному управлінні.

3. Прокурорський нагляд та його форми.

Глосарій: законність, дисципліна, гарантії законності, способи забезпечення законності, контроль, нагляд, прокурорський нагляд.

Завдання для самоконтролю знань

1. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.

2. Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для самостійного опрацювання.

3. Виконати практичні завдання:

3.1. Письмово пояснити, в чому полягають особливості парламентського контролю у сфері виконавчої влади.

3.2. Письмово пояснити, в чому полягають особливості президентського контролю у сфері виконавчої влади.

4. Виконати тестові завдання і підготуватися до тестового контролю:

1. Визначення: «... – це неухильне виконання законів і прийнятих у відповідності з ними інших правових актів органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями» відповідає поняттю:

а) законність;

б) дисципліна;

в) гарантія законності;

г) спосіб забезпечення законності;

д)контроль.

2. Визначення: «... – це точне, своєчасне і неухильне дотримання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті» відповідає поняттю:

а) законність;

б) дисципліна;

в) гарантія законності;

г) спосіб забезпечення законності;

д)контроль.

3. Визначте, які із зазначених юридично значущих дій відносяться до способів забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні:а) проведення контролю, здійснення нагляду, звернення громадян за захистом своїх прав;б) адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей і документів;в) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого, попередження, догана або сувора догана;г) видання правових актів управління, укладання адміністративних договорів;д) прийняття присяги, службова атестація, складання протоколів про адміністративні правопорушення.

4.Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль щодо сфери виконавчої влади, виділяють такі види контролю, як:

а) загальний і спеціальний;

б) попередній, поточний(оперативний) і наступний;

в) відомчий, міжвідомчий і над(або поза) відомчий;

г) внутрішній адміністративний, президентський, парламентський контроль, прокурорський нагляд;

д) підготовчий, центральний(аналітичний) і підсумковий.

5. До системи державного контролю в сфері управління не належать:

а) органи і посадові особи, наділені державою контрольними повноваженнями щодо органів державного управління;

б) форми і методи контрольної діяльності, взаємозв'язки між: ними.

в) принципи контрольної діяльності;

г) засоби здійснення контрольної діяльності;

д) звернення громадян до компетентних органів за захистом своїх прав.

⇐ Предыдущая 24 25 26 27 282930 31 32 33 Следующая ⇒