Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 12. Адміністративно-процесуальна діяльність. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Адміністративний процес – це визначений адміністративно-процесуальними нормами порядок вирішення органами виконавчої влади, їх посадовими особами та іншими уповноваженими на тесуб’єктами індивідуально-конкретних справ у сфері управління.

Адміністративний процес служить юридичною формою і способом реалізації положень матеріальних норм адміністративного права, а в багатьох випадках і інших галузей права (трудового, фінансового, земельного та ін.).

Адміністративний процес безпосередньо пов ’ язаний з державним управлінням, з правовими формами управлінської діяльності. Він є процесуально-правовим засобом практичної реалізації завдань і функцій виконавчої влади, його динамічною правовою формою.

Водночас з розширенням судового захисту прав, свобод, законних інтересів громадян значного розвитку сьогодні набуває адміністративне судочинство.

Серед різноманітності проявів адміністративно-процесуальної діяльності можна виділити три основних її види:

‒ адміністративно-процедурну діяльність регулятивного, організаційно-творчого характеру і призначення;

‒ правозабезпечувальну діяльність, пов’язану з визначенням порядку забезпечення найрізноманітніших прав і свобод громадян у сфері управління;

‒ адміністративно-юрисдикційну діяльність правоохоронного характеру.

Здебільшого адміністративний процес пов’язаний із правозастосовчою управлінською діяльністю органів виконавчої влади (їх посадових осіб).

До системи принципів адміністративного процесу відносять принципи: законності; об’єктивної (матеріальної) істини; відповідальності посадових осіб за належне ведення процесу; офіційності (публічності); відкритості (гласності); охорони прав таінтересів особи і держави; рівності учасників процесу перед законом; національної мови; двоступінчастості; змагальності сторін; гарантії захисту своїх прав і інтересів в адміністративному процесі (можливості апеляції, право оскарження рішення тощо); економічності, швидкості і простоти та ін.

Адміністративно-процесуальні норми – це формально визначені, загальнообов’язкові правила, встановлені повноважними державними органами та їх посадовими особами для визначення порядку вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління.

Ці норми регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення адміністративно-процесуальної діяльності. Вони регламентують дії та повноваження суб’єктів цієї діяльності, інших учасників процесу, визначають процедури та порядок вчинення тих чи інших процесуальних дій, порядок ведення певного провадження та процесуальні строки, зміст відповідних процесуальних документів. Адміністративно-процесуальні норми виконують службову роль відносно норм матеріального права, знаходяться щодо останніх у службовій залежності. Як і норми матеріального адміністративного права, адміністративно-процесуальні норми містяться в найрізноманітніших нормативно-правових актах, починаючи з Конституції України і закінчуючи відомчими інструкціями.

Адміністративно-процесуальні відносини – це різновид правових відносин, врегульованих адміністративно-процесуальними нормами, які складаються між учасниками адміністративних проваджень у процесі вирішення різних адміністративних справ.

Адміністративно-процесуальні відносини існують невідривно від матеріальних адміністративно-правових відносин.Їх структуру і зміст визначають права і обов’язки учасників (сторін) цих відносин, які передбачені адміністративно-процесуальними нормами, а також характер юридичних фактів, що лежать в основі їх виникнення.

Зміст адмінпроцесу становить сукупність здійснюваних на основі закону певних процесуальних дій, що об’єднуються в стадії. Стадія – це відносно самостійна сукупність послідовно здійснюваних, взаємопов’язаних процесуальних дій, об’єднаних найближчою метою щодо отримання певного юридичного результату. Конкретні види та кількість процесуальних стадій залежать від специфіки вирішення окремих адміністративних справ.

Усю різноманітність процесуальних дій можна об’єднати в три узагальнювальні стадії:

‒ початкову (підготовчу);

‒ основну (центральну);

‒ заключну.

Структуру адміністративного процесу формує сукупність окремих, різних за змістом та предметом адміністративних проваджень, які в сумі складають цей процес і співвідносяться з останнім як частина і ціле. Це:

1. Провадження у справах про адмінправопорушення.

2. Адміністративне судочинство.

Адміністративний процес здійснюється через різні види адміністративних проваджень. Кожному з таких проваджень притаманні свої специфічні властивості, пов’язані з характером окремих адміністративних справ.

Як найхарактерніші можна назвати такі види адміністративних проваджен ь: у справах за зверненнями громадян; в справах про адмінпроступки; дисциплінарне; заохочувальне; дозвільно-реєстраційне; контрольно-наглядове; адміністративно-відновлювальне; щодо прийняття правових управлінських актів; щодо застосування адміністративно-запобіжних заходів; щодо застосування заходів адмінприпинення; діловодство; документообіг; установче; з питань кадрової роботи; щодо організації внутріапаратної діяльності; щодо індивідуальних звернень юридичних осіб з питань управлінського характеру; щодо вирішення питань, урегульованих нормами інших (крім адміністративного) галузей права; адміністративне судочинство.

Провадження у справах за зверненнями громадян урегульовано законом «Про звернення громадян» від 2.10.1996 р.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги.

Пропозиція (зауваження) – це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання окремих питань та умов життя громадян.

Заява (клопотання) – це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства або недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій.

Клопотання – це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) чи рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, підприємств, об’єднань чи посадових осіб.

Звернення, оформлені належним чином, подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.

Не підлягають розгляду та вирішенню письмові звернення, визнані анонімними, тобто такі, які не підписані авторами, без зазначення місця проживання, та такі, з яких неможливо встановити авторство; повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті; звернення, подані з порушенням встановлених законом строків; звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Звернення громадян розглядаються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п ’ ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені питання неможливо, керівник органу встановлює необхідний термін для розгляду, про що повідомляється особа, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п ’ яти днів. Звернення громадян, які мають пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Дисциплінарне провадження визначає правовий порядок застосування компетентними особами дисциплінарних стягнень до порушників трудової чи службової дисципліни.

Правовою основою цього провадження здебільшого виступають норми трудового і адміністративного права, які містяться в різних джерелах (у КЗпП, окремих законах, дисциплінарних статутах тощо).

Дисциплінарне провадження безпосередньо пов’язане із застосуванням дисциплінарної відповідальності як різновиду правової відповідальності. Вона реалізується через накладення на порушника дисциплінарного стягнення. Такі стягнення застосовуються в порядку підлеглості. Підставою для настання дисциплінарної відповідальності є скоєння особою дисциплінарного проступку. Під ним розуміється протиправне, винне невиконання, неналежне виконання або порушення особою вимог трудової або службової дисципліни, яке тягне за собою накладення дисциплінарних стягнень. Такі стягнення накладаються уповноваженими на те посадовими особами у визначені строки. Зокрема, вони мають застосовуватися безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи при цьому часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або його відпусткою. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше від шести місяців з дня вчинення проступку (для працівників органів внутрішніх справ такий строк визначено в один рік).

За вчинення дисциплінарного проступку накладається тільки одне дисциплінарне стягнення. Воно оголошується наказом (розпорядженням) і повідомляється працівникові під розписку. Перед цим від нього береться пояснення в усному чи письмовому вигляді або ж проводиться службове розслідування. Якщо протягом року такого працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що його не має. За сумлінне ставлення до трудової дисципліни стягнення може бути знято достроково. Дострокове зняття стягнення може бути застосовано і в порядку заохочення. Стягнення, накладене усно, вважається знятим після закінчення місячного строку. Протягом дії терміну дисциплінарного стягнення до працівника заходи заохочення не застосовуються.

Під провадженням у справах про адміністративні проступки розуміється визначений законом порядок здійснення певних процесуальних дій, пов’язаних з розглядом і вирішенням справ про адміністративні проступки, винесенням по них законних і об’єктивних постанов та їх виконанням.

Основні положення такого провадження містяться в 4 і 5 розділах Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення збігаються з основними принципами адміністративного процесу.

Завданням такого провадження є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення відповідно до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.

У ст. 247 КпАП названі обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного проступку, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративні правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням Правил дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Зміст провадження в справах про адміністративні проступки залежно від призначення і певного результату становлять окремі стадії. Здебільшого виділяють чотири основні стадії:

а) порушення справи та адміністративне розслідування (початкова стадія, змістом якої є комплекс першочергових процесуальних дій: складення протоколу про адмінпроступок, отримання пояснень та збір інших доказів);

б) розгляд справи по суті та винесення по ній постанови є центральною стадією провадження. Загальний порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення по них постанов визначається ст. 276-286 КпАП.

Справа про адмінпроступок розглядається за місцем вчинення правопорушення (інколи – за місцем мешкання порушника).

Загальний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається протягом 15 днів з дня одержання матеріалів справи. Справи про окремі проступки розглядаються і в більш стислі строки (ст. 44, 173, 185 КУпАП та ін.).

У процесі розгляду справи уповноважена посадова особа зобов’язана з ясувати ряд обставин, передбачених ст. 280 КпАП.

Ця стадія закінчується винесенням відповідної постанови по справі, яка повинна містити певні дані (ст. 283 КпАП).

в) перегляд справи у зв ’ язку з оскарженням або опротестуванням постанови по справі є стадією факультативною. У процесі цієї стадії перевіряється законність та обгрунтованість винесеної постанови, а також дотримання установленого законом порядку адміністративного провадження.

Постанову в справі може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим у порядку, визначеному ст. 288 КпАП, протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанову в справі також може бути опротестовано прокурором. Скарга і протест прокурора на постанову в справі розглядаються в десятиденний строк з дня їх надходження.

г) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є заключною стадією такого провадження.

У Кодексі закріплено принцип обов ’ язковості виконання таких постанов для державних і громадських органів, посадових осіб та громадян. Постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення.

Порядок та процедури виконання постанов про накладення різних адміністративних стягнень визначені в розділі V КУпАП.

Під адміністративним судочинством (адміністративною юстицією) розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ адміністративної юрисдикції, що виникають з публічно-управлінських відносин, відповідно до визначеного Кодексом адміністративного судочинства порядку.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Порядок здійснення адміністративного судочинства визначається Кодексом адміністративного судочинства України (КАС).

Лекційне заняття

План

1. Поняття, принципи та зміст адміністративного процесу.

2. Адміністративне провадження та його види.

3. Адміністративне судочинство.

⇐ Предыдущая 21 22 23 24 252627 28 29 30 Следующая ⇒