8 Герменевтика. 9 Структуралізм

8 Герменевтика

Одна з новітніх форм екзистенціальної філософії - герменевти­к а - безпосереднім своїм джерелом має феноменологію Едмунда Гуссерля, під вирішальним впливом якої склався екзистенціалізм М. Гайдеггера.

 

    Засновник сучасної герменевтики, учень Гайдеггера Ганс-Георг Гадамер (нар. 1900) заперечує традиційне розуміння " істинного бут­тя" як позачасового. Дійсно, реальне пізнання завжди пов'язане з пев­ним часом, замикається у своєрідному " герменевтичному колі", адже, вивчаючи історію, традицію, дослідник сам завжди рухається разом нею " в її колі". Уявлення про " абсолютність" (незалежність від будь- яких попередніх міркувань і настанов) початкових положень теорії є за Гадамером, " раціоналістичною фікцією". Саме від неї бере  початок негативне забарвлення поняття " передсуд". Людина - істота, життя якої має початок і кінець, тому її досвід так само кінцевий, історичний. Отже, вчений, історик підходить до тексту з " наперед заданою традиційною точкою зору, яка, власне, є не чим іншим, як передсудом. Людина  - ніколи не підходить до предмета дослідження " байДУже, абсолютно " нейтрально". Тому процес пізнання ніколи не становить абстрактно - байдужої фікції чи констатації всього того, що потрапляє до нашого поля зору. Ми " запитуємо" наш предмет, ведемо " діалог" з ним. У наслідок цього герменевтика тлумачить дослідження, пізнання як гру.  Характер її визначається не її учасниками, а самим процесом гри. Грає сама гра, пише Гадамер, втягуючи в себе гравців.

     Герменевтика виразно вказує на мову як конкретне втілення реальності -що є тотожністю буття, часу, історії. За Гадамером, мова є фундаментальним рівнем буття, який без вагань можна називати конституцією світу. Цю конституцію можна уявити як історично-діяльну свідомість, що є випереджаючою схемою всіх наших пізнавальних можливостей.

 

9 Структуралізм

     У 60-ті роки в європейській філософії виникає новий  напрям, т. зв. структуралізм, що виступив своєрідним опонентом  екзистенціалізму. Структуралізм проголошував себе " послідовно науковою точкою зору", що має намір " витіснити" антинаукові ірраціоналістичні спекуляції екзистенціальної філософії. Ґрунтом, на якому структуралізм мав намір дати бій екзистенціалізму, була мова, витлумачена як істинна реальність людського буття (всупереч емоційно-субєктивістській " реальності" людської " екзистенції" ). Саме в процесі аналітичної " обробки" мови методами формальної логіки, математики з мовної  реальності вичленовується " структура" - основне поняття, основна реальність" структуралістів, яка і дає назву напряму.

    На противагу екзистенціалістській абсолютизації " неповторності одиничного" і " нескінченно-мінливої часової природи буття" структуруалісти Клод Леві-Стросс (нар. 1908), Мішель Фуко (1926), Жак Лакан (1901-1981 ) та інші проголошують принципи “методологічного примату відношень у системі", підпорядкування одиничногого елемента системи відношенням цілого і структури, незалежності структури від часових змін, від історії.

    Віддверте заперечення історії та людської особистості не могло не похитнути авторитету структуралізму. Тому після короткочасного захоплення  ним настає розчарування. Показовим у цьому відношенні є той факт, що під час молодіжних " бунтів" кінця 60-х років студенти покидаючи аудиторії писали на дошці: " Структури не виходять на вулиці”.

Екзистенціалізм, як бачимо, підкреслено пишається своїм «неакадемізмом", висловлює претензії на роль філософії " людини з вулиці, філософії що нібито відбиває всі найтонші відтінки конкрет­ного людського існування з усіма його труднощами. В екзистенціалізмі нерідко звучать трагічні мотиви (найуживанішими в екзистенціалістських творах словами є " страх", " відчай", " нудота", " самообман тощо). Недаремно ірландський дослідник філософії  екзистенціалізму А. Асшер, говорячи про основне спрямування цієї філософії, зазначав, що предметом зображення екзистенціалістської літератури є не людина в нормальній ситуації, а " людина, щ₀  потрапила в катастрофу на залізниці".

    -

Людина є основним об'єктом філософської антропології   засновниками якої стали М. Шелер, X. Плеснер, А. Гелен та ін. Основною тезою цього напрямку є положення про те, що сучасне людство страждає не стільки від відсутності знань і наукових істин, скільки від невміння використовувати досягнення науки і техніки на благо людини, від незнання природи самої людини, тайн її внутрішнього  життя. Отже, завданням філософії є визначення об'єктивних людських  форм і норм, якими має керуватися науково-технічна й морально-практична діяльність людей. У філософській антропології людство розглядається не стільки як біологічна істота, а головним чином як духовна, наділена здатністю розрізняти існування і сутність, які обу мовлюють інші людські ознаки.

Серед філософсько-теологічних напрямків найбільш популяр­ними є неотомізм і персоналізм.

10 . Критика соціальної дійсності, системи " суспільство-природа-людина" у філософії франкфуртської школи, неофрейдизму, Римського клубу.

    Соціальна філософія франкфуртської школи виникла в 30-ті роки XX ст. ( М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Габермас ).

              Основними ідеями цього напрямку є критика розвинено­го індустріального суспільства, яке відчужує людину й перетворює її на " одновимірну ". Щоб змінити суспільство, потрібна революція, яку мо­жуть здійснити критично мислячі інтелігенція та студентство. Але до ре­волюції соціальної необхідна " еволюція людини", спрямована проти то­тальності " одновимірної людини". Філософи критично ставляться до науково-технічної раціональності, розглядаючи її як інструмент влади над людиною, що проникає і паралізує культуру, перетворює її на

" маскультуру".

    Ідея " революції людини" розглядалася також у неофрейдизмі ( К. Хорні, Г. Саллівен, Е. Фромм та ін. ). Основними тезами неофрейдизму є пріоритет соціального над біологічним у людині, що дає змогу сформувати особистість у соціальному середовищі. Це приводи го, що будь-яке порушення соціальної ідентичності є патологією.

     Розглядаючи проблему людського існування, неофрейдисти приходять до висновку, що причиною неврозів у людини є тривоги, що виникають у дитинстві при зіткненні з ворожим світом, вони можуть посилюватися за відсутності любові й уваги.

Пізніше до цих  причин додається неможливість для індивіда досягти гармонії з соціальною структурою суспільства, що формує в людини почуття самотності й відчуження. Пошук виходу вбачається у застосуванні гуманістичного психоаналізу, який зцілює людину, надає їй упевненості, змінює домінанту " мати" на " бути". Через зцілення індивіда лежить шлях до оздоровлення суспільства.

    Римський клуб як міжнародна громадська організація, створена  з метою аналізу розвитку людства в епоху НТР у 1968 р., досліджує глобальні проблеми і формує світову громадську думку. Результати оформляються у виді доповідей з відповідним філософським осмисленням, критикою негативних тенденцій та пошуком  шляхів Гуманізації світу й людини. Серед проектів Римського клубу – “ Світова динаміка", " Людство на поворотному пункті", " Перегляд міжнародного го порядку", " Цілі людства", " Нема межі для навчання", “ Діалог про багатство і добробут" тощо

 

 

.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: