12.а)Давній Китай

11. а)

Пе́ рвісна культу́ ра — культура первісної доби, найбільшого періоду в історії людства — від виникнення людини (близько мільйона років тому) і до появи державності.

У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть тепер живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру — що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV — початокIII тисячоліття до н. е. ), і традиційну первісну культуру.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення — магічні дії із забезпечення успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури — пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розглядматеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

б)

Свідомість людини первісної епохи, в першу чергу, характери­зується високим ступенем злитості з природою: сили природи ще не протиставляються людині, а знаходяться з нею в таємничому зв'язку. Безпорадність покликала до життя поклоніння грізним силам природи, Це обумовлює появу таких ранніх форм релігії як анімізм, магія, тотемізм, фетишизм тощо.

По-друге, важливою характеристикою первісної свідомості була також злитість індивіда з колективом, одноплемінниками, з «Ми». Людство зуміло вижити, зберегтись як вид і забезпечити своє існування на початку своєї історії завдяки невпинно зростаючій його спроможності до об'єднання зусиль на основі максимального обмеження потреб та інтересів окремого індивіда і суворого дотри­мання пріоритету роду, Тиск первісного колективу на індивіда був величезний, індиві­дуальне «я» тут не має самостійного значення і цінності,

На місце інстинкту самозбереження, приходять система табу. Табу блокували асоціальні прояви тваринних інстинктів та охо­роняли життєво важливі для існування роду засади колективного життя: недопущення кровноспоріднених статевих зв'язків, поря­док розподілу їжі, недоторканість особи вождя тощо. Табуїтивні за­борони ніколи не супроводжувалися відповідними поясненнями їх необхідності. Пояснити це можна лише надзвичайно низьким рів­нем розвитку свідомості та мови первісної людини, рівня її здат­ності до рефлексії, який не перевищував рівня трьохрічної дитини. Страх - що зі мною зроблять? - є першим елементарним проявом соціальної регуляції в первісному суспільстві.

Крім того, в рамках цього суспільства, діяв і інший важливий механізм соціальної регуляції - сором. Сором - це почуття общин­но-групове, що передбачає постійне озирання індивіда на оточую­чих: що про мене скажуть або сказали б «свої»?. Весь світ уявлявся первісній людині у вигляді категоріальної опозиції «вони» - «ми».

Засвоєння та передача необхідних зразків поведінки здійснюва­лись шляхом показу та копіювання, передавались від покоління до покоління, перетворюючись у затверджений ритуал. Таким чином, табу і ритуали виступали найважливіши­ми регуляторами суспільних відносин у первісну епоху.

Третьою важливою характеристикою свідомості первісної лю­дини було домінування образно-емоційних, інтуїтивних моментів у мисленні, віри, що найбільш яскраво проявляється в міфологіч­ній картині світу.

12. а)Давній Китай

Соціальна етика та адміністративна практика тут завжди відігравала більшу роль, ніж містика та індивідуалістичні пошуки спасіння. Найбільшими, загальновизнаними пророками тут вважалися ті, хто вчив жити гідно відповідно до прийнятої норми. Жити заради життя, а не заради блаженства на тому світі чи спасіння від страждань. Не релігія як така, а, перш за все, ритуа-лізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою рисою стародавньої китайської культури було, на відміну від європейської, не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини.

Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм - орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія - наявність фіксованих норм поведінки і мислення