 |
Фази розвитку психодрами. 30. Оцінка психодрами як методу психотерапії
|
|
|
|
Фази розвитку психодрами
Першою фазою розвитку класичної психодрам являється психічна розминка. Розминка складається з трьох стадій: поступове розслаблення рухової активності учасників; стимуляція спонтанних поведінкових реакцій; фокусування уваги членів групи на конкретному завданні або темі. Розминка дозволяє членам групи здолати страх здатися наївним або занепокоєння з приводу власних акторських здібностей.
Після розминки група готова перейти до фази психодраматичної дії. У одних випадках режисер вибирає учасника: на основі його адекватності вибраній темі; на основі знання про його минуле або на основі тієї необхідності, яка виявляється під час розминки. У інших випадках доброволець-протагоніст сам пропонує для дії свої особові проблеми. Режисер уважно вислуховує розповідь протагоніста про його проблему, для того, щоб отримати достатню інформацію для організації дії. Після того, як описана конкретна ситуація, члени групи стимулюються вже не до обговорення проблеми, а до розігрування вистави.
Протагоніст імпровізує, намагається відтворити минулу ситуацію.
Психодраматичні вистави відбивають не лише реальні події і ситуації, вони також відбивають уявлення протагониста про майбутнє. Якщо аудиторія вважає, що протагонист спотворює почуття персонажів, інші підходи до вирішення конфлікту і точки зору на конфліктну ситуацію вивчаються тільки після того, як протагонист повністю представить свою версію конфлікту.
Останньою фазою класичної психодрами є фаза подальшого обговорення, або інтеграції. Після закінчення вистави сама психодраматична Дія і переживання, що виникли в ході обговорюються як протагоністом, так і іншими членами групи. Після повідомлення про свої емоційні реакції члени групи висловлюють протагоністу конкретні міркування і дають йому зворотний зв'язок. Залежно від цілей групи під час обговорення учасники можуть також давати теоретичні інтерпретації інших можливих способів вирішення.
|
|
|
30. ОЦІНКА ПСИХОДРАМИ ЯК МЕТОДУ ПСИХОТЕРАПІЇ
Окрім понять " психодрами" і " соціодрами", Морено розробив ігрові методики, які згодом стали широко застосовуватися в сучасних інкаунтер-группах, гештальт Т-групах. Він наполягав на тому, щоб усі досягнення в області групової гри були приписані саме йому. У заслугу Морено можна поставити і виникнення ширшого підходу до практики групових занять і психотерапії.
Одним з найбільш суттєвих досягнень психодрами є ті можливості, які вона надає для вивчення особи в порівнянні з виключно вербальним характером отримуваного в психоаналізі матеріалу. Тоді як психоаналіз Фрейда спрямований на отримання інформації з найбільш ранніх вражень клієнта, в психодраме Морено відтворюються і досліджуються усередині- і міжособові конфлікти зараз. Саме поєднання принципу " тут і зараз" і можливостей рольової гри в груповій практиці робить психодраму такого захоплюючого і повного життя. Це дуже " життєвий" підхід. Психодрама допомагає учасникам проявити себе в усіх ролях, створюючи умови, при яких помилки суджень не зв'язані з ризиком втратити повагу керівника або членів групи. Проте, оскільки психодрама має такий великий потенціал, вона вимагає компетентності від режисера; некомпетентні режисери можуть почати експлуатувати членів групи для задоволення своїх власних потреб.
Деякі свідчення значущості індивідуальності керівника групи були отримані в дослідженнях Лібермана, Ялома і Майлза і Ялома, що проводили порівняння безлічі групових підходів. У цих дослідженнях розглядалися дві психодраматичні групи, і виявилось, що керівники цих груп відрізнялися один від одного більшою мірою, чим від керівників, що представляють інші групові підходи. Один з керівників психодраматичної групи мав характеристики, співпадаючі з характеристиками керівника гештальт-группы, характеристики іншого співпадали з характеристиками керівника Т-групи і групи роджерсовского типу.
|
|
|
Завершуючи аналіз основних понять і методик, пов'язаних з ще одним підходом до ведення груп, необхідно підкреслити наступне. Між різними практичними способами ведення груп у рамках одного групового підходу існують такі ж сильні відмінності, що і між груповими підходами які вважаються унікальними і такими, що сильно відрізняються один від одного. Виникають труднощі при визначенні типу керівника конкретної групи, і навряд чи можна бути упевненим, що виявлений тип дозволить припустити характеристики того досвіду, який отримають члени цієї групи.
31. Історія і розвиток гештальттерапії (далі г. -т. )
Засновником г. -т. є Фредерік (Фріц) Перлз, німецький лікар-психіатр та видатний психотерапевт. Розчарувавшись в ідеях Фрейда, у 1942р. він пише книгу « Его, голод і агресія », в якій пропонує розглядати функціонування психіки за аналогією з процесом травлення (пон. «ментальний метаболізм») і переносить акцент на оральну фазу і інстинкт голоду. Також він розкриває принцип «тут і тепер» - усвідомлення і зосередження на теперішньому.
Переїжджаючи до Нью-Йорку, разом із дружиною Л. Перлз, І. Фромом, П. Гудменом та ін. розробляє основні принципи г. -т., яку спочатку називали екзистенційним психоаналізом, потім гештальтаналізом. Однією із основних праць є книга « Внутри и вне помойного ведра» (1969р. )
Теоретичними витоками г. -т. вважають екзистенційну філософію, гештальтпсихологію, дзен-буддизм і психоаналіз, зокрема теорія Райха про фізіологічні прояви витісненого психологічного матеріалу.
Г. -т. виникла в руслі феноменологічного підходу, який підкреслює необхідність усвідомлення пацієнтом теперішнього і важливість безпосереднього емоційного переживання. Феноменологічний підхід г. -т. протиставляється каузальному, при якому зусилля психотерапевта направлені на пошук причин псих. проблем у минулому пацієнта/клієнта. Варто зауважити, що строгої гештальттерапевт. концепції не існує. Г. -т. являє собою форму практичної роботи, спрямованої на психотерапевт. зміни.
|
|
|
32. Основні поняття гештальттерапії.
Перлз ввів у свою теорію термін, який запозичив із гештальтпсихології і який дав назву цілому напрямку – гештальт (з нім. - «фігура», «образ»). Це пон., яке відноситься до законів сприйняття та позначає цілісність і структурність, переноситься на мотиваційну сферу людини.
Фігура і фон. У процесі саморегуляції здорова людина сама вибирає, яка інформація для нього в даний момент найбільш важлива. Це фігура. Решта інформації тимчасово відсувається на задній план - це фон. Нерідко фігура і фон міняються місцями. В якості фігури (гештальта) може бути бажання. Як тільки бажання виконується, гештальт завершується, відсувається на задній план, поступаючись місцем новому гештальту. У випадках, коли потреба задовольнити не можна, гештальт залишається незавершеним, а тому не може бути відреагувати і не може поступитися місцем іншому гештальту.
Усвідомлення і зосередження на потреби є важливим принципом в гештальт-терапії, що отримав назву тут і тепер.
Завдання полягає в тому, щоб не досліджувати минуле в пошуках спогадів про травму, а запропонувати клієнту сфокусуватися па усвідомленні того, що переживається їм у сьогоденні; фрагменти незакінчених ситуацій з минулого неминуче спливуть як частина цього досвіду в сьогоденні.
Протилежностями найчастіше виступають дихотомічні якості «сміливість-боягузливість», «жіноче-чоловіче», «чуттєвість-раціональність». Зрілою є та особистість, яка досягла своєї автентичності, неповторності, яка здатна брати на себе відповідальність і самостійно приймати рішення. Зріла особистість відмовляється від стереотипів, не старається відповідати вимогам оточення, відкрита новому досвіду.
Функції захисту. Індивід реагує на загрозу або стресову ситуацію за допомогою захисних реакцій. Це і відхід від проблеми, і штучна несприйнятливість ситуації або навіть хвороба. Перлз виділяє 4 реакції, що перешкоджають росту особистості: реакцію злиття, ретрофлексію, інтроекцію і проекцію.
33. Основні процедури в гештальттерапії.
До основних процедур гештальт-терапії відносяться:
- розширення усвідомлення;
- інтеграція протилежностей;
- посилення уваги до почуттів;
- робота з мріями (фантазією);
- прийняття відповідальності на себе;
- подолання опору.
|
|
|
