Утилізація з видаленням та використанням цінних складових елементів

Переробка (утилізація) електронних відходів, в основному здійснюється в розвинутих країнах. Директива 2002/96/ЄС зобов’язала європейських виробників електричного та електронного обладнання (ЕЕО) та його комплектуючих брати на себе відповідальність за «долю» виробленого продукту після закінчення його терміну експлуатації, яка включає збір, утилізацію і переробку продукту. Виробники повинні подбати і про фінансову сторону питання.

Крім того, виробники ЕЕО повинні виконувати норми утилізації й переробки: від 50 % до 75 % від загальної ваги продукту, залежно від його типу. Перед утилізацією необхідно виймати з обладнання, що вийшло з експлуатації, друковані плати, батарейки, електронно-променеві трубки і зовнішні кабелі, а також будь-які деталі з пластмаси, що містять бромовані вогнетривкі добавки, які слід переробляти ізольовано. Для того, щоб створити систему збору ВЕЕО і розробити технології їх переробки (утилізації), Директива 2002/96/ЄС зобов'язувала уряди країн-членів ЄС закріпити затверджені норми в національних законодавствах до серпня 2004 р. Це дозволило б їм виконати всі зобов'язання по збору, утилізації і переробці продуктів після закінчення його терміну експлуатації до серпня 2005 р., досягти вищеназваних чисельних показників з переробки та утилізації до січня 2007 р. та встановити нові до грудня 2008 р.

Найбільше практичне значення Директиви 2002/96/ЄС полягає в тому, що всі витрати на продаж або постачання товарів на ринок ЄС, збір, переробку продуктів та їх правильну утилізацію після 13 серпня 2005 р. мали оплачуватися виробниками.

Виробники, відповідальні за «долю» відпрацьованих товарів повинні прийняти розумне з точки зору захисту навколишнього середовища рішення. І це рішення може змусити виробників переконструювати їх ЕЕО, змінити процес його переробки для вторинного використання, спростити склад матеріалів або змінити його конфігурацію. Тому утилізація (переробка) електронних відходів є серйозним питанням для більшості компаній.

Збір електронних відходів, їх сортування та подальша утилізація (комплексна переробка для одержання цінної сировини або готового продукту) є економічно вигідною і в той же час вирішує екологічну проблему, сприяє зменшенню забруднення та нанесення шкоди довкіллю і, як наслідок, здоров’ю населення.

Одним з підходів до утилізації електронних відходів є використання методу піролізу —розщеплення складних органічних сполук, які входять до складу пластикових корпусів апаратури, на простіші при високій температурі без доступу кисню. Під час процесу піролізу органічні інгредієнти розкладаються, а дорогоцінні метали, скловолокно, відділяються. Рідка фаза представлена маслами чи іншими речовинами. Але ця технологія має апаратурні складнощі як на стадії піролізу, так і на стадії газоочистки

При використанні складових електронних відходів в якості вторинної сировини (наприклад, полімерні матеріали) необхідно враховувати можливість погіршення гігієнічних, органолептичних показників кінцевої продукції. Використання деяких полімерних матеріалів в якості сировини вторинної переробки для виготовлення виробів дитячого, медичного призначень і контактуючих з харчовими продуктами, неприпустимо. Тому рішення санітарно-епідеміологічних проблем на всіх етапах поводження з електронними відходами є дуже важливим фактором.

Для оцінки безпеки вибраного методу поводження з електронними відходами необхідно враховувати хімічні, біологічні і фізико-хімічні фактори, що присутні при використанні кожної з обраних технологій. Ці врахування повинні бути відображені при удосконаленні нормативно-законодавчої документації щодо поводження з електронними відходами.

Установки і споруди по знешкодженню / переробці / утилізації відходів можна розглядати як процес-ланцюжок, що складається на кожному етапі з потоків матеріалів і енергії на вході і виході. З точки зору турботи про здоров'я суспільства уваги до себе вимагають наступні потоки «на виході»: викиди в повітря, ґрунт і воду, а також залишковий продукт процесу. Викиди в навколишнє середовище являють собою потенційний ризик для здоров'я як у випадку, коли ці викиди потрапляють в навколишнє середовище під час виконання передбачених виробничих операцій, так і тоді, коли це відбувається аварійно.