Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Основна тема лицарської літератури –тема кохання.

Трубадури утвердили риму у західноєвропейській ліриці.

Найвизначніші трубадури: Вентадорн (писав на тему кохання) і Бертран де Борн(політична лірика).

У ХIII ст. поезія трубадурів починає занепадати. Це було пов'язано з так званими альбігойськими війнами, що тривали 20 років і призвели до повної руйнації Провансу.

У Німеччині зародилася своєрідна куртуазна лірика — міннезанг (кохання, співати). У міннезангу виявилися два напрями — народний і аристократичний. Першому була властива простота, природність у відтворенні почуттів, близькість до народної пісні. Другому — оспівування високого кохання з традиційними ритуалами: вихвалянням дами, томліннями, стражданнями.одним із найвизначніших представників міннезангу був Вальтер фон дер Фогельвейде.

Провансальська лірика вплинула на розвиток європейської ліричної поезії в цілому. Саме вона створила ті поетичні форми, мотиви, образи і стиль, які визначили розвиток всієї подальшої європейської лірики до середини XIX ст.

11) Одним із найпоширеніших жанрів куртуазної літератури був лицарський роман. Творцями цих романів були поети, яких називали труверами. Сюжети творів запозичували з античної літератури або з легенд і переказів народів Західної Європи. Головними героями таких романів були мандрівні лицарі, що вершили подвиги в ім'я добра, честі та справедливості, прославляючи ними панну свого серця.

Основна тема лицарських романів – конфлікт між почуттями та обов*язком. Романи складалися з двох частин — попередньої і головної. У першій частині головний герой доводив своїми подвигами, що він гідний звання лицаря і куртуазного героя. Лицар долав перешкоди, здійснюючи подвиги. У подальшому розвиток сюжету полягав у відновленні внутрішньої гармонії персонажа, поверненні до ідеалу, але на новій сходинці, яка була вистраждана і збагачена досвідом мандрів, пригод і небезпеки. Отже, куртуазний роман став своєрідним різновидом роману випробувань. Від епосу він відрізнявся тим, що розкривав індивідуальну долю героя через його внутрішній світ.

За своєю тематикою лицарський роман поділявся на три великі групи:

1) романи на античні сюжети («Про Олександра», «Про Трою», «Про Фіви», «Про Енея»),

2) романи так званого бретонського циклу («Трістан та Ізольда», «Артурівські романи», «Про святий Грааль»)

3) візантійський цикл («Флуар і Бланшефлор», «Перціфаль»).

Справжнім творцем артуровського роману, що дав найкращі зразки цього жанру, став поет другої половини Xll ст. Кретьєн де Труа. автор творів «Ерек і Еніда», «Про святого Грааля»

«Ерек і Еніда». Головний герой — лицар короля Артура Ерек закохався в першу красуню двору Еніду, дочку бідного лицаря. Відсвяткувавши при дворі весілля, він повернувся до свого батька, короля Лака, і зажив щасливим подружнім життям, забувши про лицарські обов'язки. Піддані стали дорікати йому за те, що він втратив свою бойову славу, став байдужим до лицарських подвигів. Еніда дуже страждала, що через неї змінилося ставлення оточуючих до Ерека. Дізнавшись про причину сліз дружини, Ерек вирішив повернути своє добре ім'я і вирушив в авантюрні походи у супроводі своєї вірної дружини. Еніду послав попереду себе, заборонивши їй попереджати його про небезпеку. Лицар здійснив ряд подвигів, довівши свою військову майстерність. Кохання зовсім не заважало йому, навпаки, усвідомлюючи, що його кохана жінка поруч з ним, він начебто відчував друге дихання.

Одного разу, смертельно поранений, він почув, як його дружині освідчувався в коханні якийсь граф. Зібравши решту сил, Ерек піднявся, вступив у поєдинок і вбив суперника. Після цього подружжя повернулося додому, їхнє щасливе сімейне життя поновилося. Після смерті батька Ерек став королем.

На думку автора, справжнє кохання надихає людину, додає їй сил і бажання бути кращою, змінювати життя навколо себе. Такому коханню не властиві суперечності між подружнім життям і лицарськими обов'язками.

12) «Трістан та Ізольда». З найдавніших давен людство оспівувало високе і світле почуття кохання. Знаменита історія кохання Трістана та Ізольди побудована на основі кельтського матеріалу, в неї проникли деякі німецькі та античні міфологічні мотиви. Цей роман дійшов до нас у двох варіантах: англійському та французькому. Починаючи з XII ст., легенда поширилася по всьому європейському регіону. Німецький поет Готфрід Страсбурзький «Трістан та Ізольда» (1210), який не завершив твір; дописали Ульріх фон Тюргайлі і Генріх фон Фрайборг. Подальші обробки легенди знаходимо в італійській («Трістан»), іспанській («Дон Трістан з Леоніса»), ісландській («Балада про Трістана») літературах. Популярні в пізньому Середньовіччі «народні книги» про Трістана та Ізольду практично не вносили в її сюжет нічого принципово нового, лише дещо пристосовували його до вимог часу та національних умов.

Французький письменник Жозеф Бедьє зробив спробу реконструювати сюжетну схему на основі зіставлення усіх відомих версій і водночас видав свою вільну прозову обробку роману про Трістана та Ізольду (1900 р.).

Його тональність трагічна. Герої загинули, але не від ударів більш досвідчених і сильних супротивників, а під тиском долі, згинаючись під тягарем долі. Тема кохання перепліталася з темою смерті.

У романі можна виділити два прошарки. Один з них лежить на поверхні — це конфлікт кохання Трістана та Ізольди з етичними та суспільними нормами своєї доби, причому кохання незаконного, недозволеного, оскільки Трістан — небіж і васал Марка, а Ізольда — його дружина. Тому між ними стали чотири суворі закони — феодальний, шлюбний, кровний і вдячності.

Другий прошарок — фатальність самого кохання, здатного реалізуватися лише за умов постійного роздвоєння душі, напруженості почуттів, своєї забороненості, неправомірності.

Трістан та Ізольда належать до «вічних образів» світової культури. Сучасний французький письменник Мішель Турньє вважав, що кожний вічний образ — Дон Кіхот, Прометей, Гамлет, Фауст — є втіленням бунту проти встановленого порядку. Він зазначав: «Дон Жуан — втілення бунту свободи проти вірності, бунту свободи людини, що шукає насолод, проти подружньої вірності. Дивний парадокс Трі- стана й Ізольди полягає в тому, що вони так само повстають проти подружньої вірності, але чинять це не заради свободи, а в ім'я вірності глибшої, стійкішої, — вірності фатальній пристрасті».

У 20-х роках XX ст. в Україні твір переклав Максим Рильський. Це була прозова версія легенди. Але в українській літературі є чимало поетичних творів, навіяних «Трістаном та Ізольдою». Серед них, насамперед, слід згадати поему Лесі Українки «Ізольда Білорука», в якій поетеса зробила центральним персонажем другорядну дійову особу легенди. Взаємини Трістана з нелюбою дружиною навели молодого Максима Рильського написати вірш «Трістан коня сідлає». А Микола Вороний в одному із своїх ліричних віршів згадував Трістана та Ізольду як добре знайомі українському читачеві символічні постаті:

Поетичний український переклад легенди зробив Віктор Коптілов.

Трагічна історія кохання залишила помітний слід у мистецтві пізніших часів. Вагнер створив музичну драму «Трістан та Ізольда».Роман «Трістан та Ізольда» мав багато спільного з давньоруською повістю «Про Петра і Февронію» у зображенні характерів дійових осіб та їхніх вчинків: смертельному пораненні героїв і їх зціленні, боротьбі з соціальними й моральними підвалинами суспільства, смерті.Герої творів рівні в коханні. Жінки не залежать від чоловіків. Трістан і Петро, Ізольда і Февронія пристрасно жадали одне одного, сумували під час розлуки. Героїні були віддані й ніжні у ставленні до своїх коханих.

13) )Кретьєн де Труа та його роль у розвитку європейського роману
Справжнім творцем артурівського роману є видатний французький епік Кретьєн де Труа (друга половина XII ст.). Він створив новаторський у проблематичному і художньому відношенні тип роману, який найбільше задовольняв запити його часу. Ми мало знаємо про життя епіка. Відомо, що походив він з Шампані і, можливо, був зв'язаний з феодальними дворами Північно-Східної Франції (зокрема, з двором Марії Шампанської), де захоплювались куртуазною поезією. Поет пробував свої сили в різних жанрах (лірика, поема, переробка творів Овідія), але найбільш повно його обдарованість проявилась у жанрі роману. Твори Кретьєна де Труа належать до кращих зразків куртуазного епосу. Поета хвилювали головним чином морально-етичні проблеми. «Магістральний» сюжет його творів можна визначити приблизно так: «молодий герой (-рицар) в пошуках моральної гармонії». Події в його творах розгортаються в королівстві Артура, яке ніби займає значну частину Європи, але кордони його з іншими державами не уточнюються, час дії теж не визначений. Ясно тільки, що світ Артура існує давно, завжди.. Книги Кретьєна насичені кельтською фантастикою (це типове для бретонського роману). Ця орієнтація на вимисел, диво взагалі характерна для світосприйняття середньовічної людини. Тоді не існувало усталеної межі між реальним і надприродним; дивовижне сприймаємо як можливе, дійсне. Точна дата написання романів невідома. Вони створювались у період з 1170 по 1191 pp. І вже у першому творі Кретьєн проявив себе новатором, його «Ерек та Еніда» є взірцем нового куртуазного роману, в якому велике місце відводиться «авантюрам» - пригодам і рицарським подвигам, а також світу інтимних почуттів. Автор прагне розкрити проблему - чи сумісні любов, шлюб з доблестю і воїнським обов'язком рицаря? Перша частина роману сповнена світла, радості, щастя. Королевич Ерек, один із рицарів при дворі Артура, зустрічає дівчину незвичайної вроди. Це - Еніда, дочка збіднілого рицаря. Ерек привозить її до двору Артура. Навіть у старому залатаному платті Еніда покоряє всіх красою і витонченістю. Вважають, що портрет Еніди (біляве [105] золотисте волосся, блакитні очі-зірки, рожеві щоки тощо) надовго визначив еталон жіночої вроди. Не випадково Ронсару і Шекспіру через чотири століття довелося в своїй ліриці відстоювати інший ідеал - чарівність жінок зі смаглявим обличчям і темним волоссям. Ставши королем після смерті батька, Ерек усамітнюється з дружиною в замку. У подружній любові, радісній і спокійній, він забуває про обов'язки сюзерена, що обурює його васалів - адже король повинен захищати їхні інтереси. Ганьба чоловіка гнітить душу Еніди. Якось раз уночі вона відважилась признатися йому: «Тепер усі сміються з вас... і називають вас боягузом». Розгніваний Ерек негайно зібрався в дорогу, згоряючи від бажання довести всім (а головне - дружині), що він, як і раніше, відважний і готовий на будь-які подвиги.

Друга частина роману насичена «авантюрами». Ерек і Еніда вступають у стихію лісу, у світ похмурої і тривожної невідомості. За наказом чоловіка, Еніда їде вперед. її краса повинна накликати на неї біду, але вона не сміє попереджувати чоловіка про близьку небезпеку. Він сам проявить доблесть, рятуючи її стільки разів, скільки це буде необхідно. Та Еніда не'Завжди могла стриматись, щоб не порушити цю заборону. Одного разу, завдяки лише своїй мужності і винахідливості, вона врятовує чоловіка від смерті, а себе - від безчестя. Автор не захоплюється описом виключно «зовнішніх» перешкод; він розкриває і внутрішній світ своїх героїв, показує еволюцію їхніх почуттів. Ерек намагається приглушити своє кохання до Еніди, і вона страждає від цього. Так піддається перевірці доблесть і мужність Ерека та глибина почуттів Еніди. Кохання їх витримало всі випробування і заново, звитяжне і тріумфуюче, повернуло їм радість взаємного спілкування. Тільки тепер воно не заважає активній діяльності Ерека. Як і годиться рицарю, він знову здійснює подвиги. На думку автора, кохання не повинно поневолювати чоловіка (в центрі уваги Кретьєна - рицар, а не дама). Згідно з його концепцією, шлюб, подружжя - це зв'язок рівних. Кохання і рицарські обов'язки повинні гармоніювати, а не суперечити одне одному. Автор вважає, що жінка має бути не лише дружиною, а й подругою, дамою, яка надихає чоловіка на подвиги і доблесть. Наскрізною у романі є думка про велику виховну роль подвигу: в небезпеках гартується мужність, розкриваються всі духовні можливості людини. Відчутна [106] в романі також прихована полеміка з концепцією любові, висунутою у «Трістані та Ізольді». Ще більш вираженою ця полеміка виступає в наступному творі Кретьєна - «Кліжес», сюжетна схема якого подібна до «Трістана», але кохання тут підпорядковане контролю розуму і позбавлене трагічно-фатальної неминучості. Шлюб у Кретьєна освячений взаємним коханням. У словах героїні - «душа і тіло одному» - звучить докір Ізольді, яка без любові згодилася стати дружиною короля.

У романі широко введені прислів'я, приказки, афоризми, сентенції та ін.* Вони відіграють різну роль: використовуються з дидактичною метою, для уточнення ідеї твору, надання іронічної тональності, для індивідуалізації мови героїв тощо.

* В епоху Кретьєна де Труа, згідно з правилами тогочасної риторики, прислів'я, сентенції, афоризми були обов'язковими атрибутами літературних творів.

роман - «Ланселот, або Рицар Воза» (створений, імовірно, на замовлення Марії Шампанської) - витриманий у дусі куртуазного розуміння любові. Славний рицар Ланселот закоханий у королеву Генієвру і заради неї готовий не лише на бездумну відвагу, а й на приниження. Так, щоб знайти викрадену невідомим рицарем Генієвру, він погоджується навіть проїхатись на возі, що вкривало ганьбою рицарську честь. Але горда і примхлива дама відвертається від розгубленого обожню- і вача - вона бачила його хвилинне вагання перед тим, як сісти на віз. Очманілий від любові та відчаю, Ланселот готовий на самогубство, але прощений нарешті королевою, добивається права на побачення в її спальні. У романі торжествує куртуазна любов: рицар васально служить дамі, присвячує їй життя. Автор дає чимало рецептів щодо того, як повинен, поводити себе рицар, щоб стати «ідеальним» куртуазним поклонником. Цього твору Кретьєн не дописав (доручив завершити одному з послідовників). Мабуть, така інтерпретація любовних відносин не відповідала поглядам поета, підтвердженням чого можуть бути нотки іронії, відчутної в авторських оцінках.

У романі «Івейн, або Рицар Лева» Кретьєн відходить від крайностей куртуазної любовної доктрини - він утверджує думку, що тільки осмисленість і суспільна користь подвигу властиві справжньому рицареві. Зав'язка роману здійснюється на основі кельтської фантастики. Рицарі Артура дізналися про дивовижну «авантюру»: у лісі є чарівне джерело, воду якого небезпечно тривожити - піднімається страшна буря, з'являється чорний рицар і неодмінно вбиває кожного, хто посмів порушити лісовий спокій. Почувши це, рицар Івейн відразу ж відправляється у лісові хащі; в поєдинку він смертельно ранить чорного рицаря. Полонений у замку загиблого, він пристрасно закохується у вдову чорного принца, прекрасну Лодіну, і переконує її вийти за нього заміж. Король Артур і рицарі кличуть Івейна взяти участь у рицарських забавах та авантюрах.

У колі друзів Івейн забуває про дружину і півтора року безтурботно проводить у бенкетах і турнірах. Схаменувшись, Івейн поспішає в замок, але ображена Лодіна не впустила його навіть за ворота. Івейн у відчаї вирушає світ за очі. Від любові він втрачає розум і в безумстві здійснює чимало подвигів, зокрема витягає з лапи кульгавого льва величезну скалку, і той стає його вірним супутником. Нарешті подружжя помирилося і знову стало щасливим. Під впливом душевного потрясіння відбувається прозріння Івейна. Він знову здійснює авантюрні вчинки, але тепер це не просто забава - його подвиги приносять людям користь: він допомагає бідним, захищає слабких і знедолених, карає кривдників. Завдяки доблесті і душевному благородству Івейн стає одним із прославлених рицарів Круглого Столу.

Роман відзначається тонкими спостереженнями над душевними переживаннями героїв. Автор-, наприклад, вміло передає відтінки почуттів Лодіни і не без іронії розкриває приховані мотиви її вчинків. Спочатку вона прагне помсти, але з ненависті швидко народжується любов до Івейна. Зарозуміла і гонориста, вона поступово приходить до розуміння, що дружина повинна бути не тільки гордою дамою, а й простою і задушевною подругою свого чоловіка.

Романи про святий Грааль. Ця група бретонських романів є спробою поєднання світського рицарського ідеалу з пануючими релігійними догмами. В трактуванні символіки Грааля та морально-етичного ідеалу, який з ним пов'язаний, чимало розходжень. Це значною мірою пояснюється тим, що в розвитку міфа про Грааль є декілька нашарувань. У поганських віруваннях та ритуалах з Граалем пов'язані відголоски культу плодороддя; в кельтському фольклорі Грааль - це талісман, здатний насичувати і підтримувати сили людей; у християнстві Грааль - чаша-дароносиця.

Дуже популярний твір Кретьєна де Труа «Персеваль, або Повість про Грааль» є однією з перших спроб обробки переказу про Грааль. Історія рицаря Персеваля починається з дитинства, його мати, чоловік і старші сини якої загинули на війнах і турнірах, хоче зберегти від небезпек рицарського буття молодшого сина і ховається з ним у глухому лісі. Але випадкова зустріч з рицарями викликала в юнакові жадобу доблесних подвигів. На горе матері, він покидає їх лісовий притулок і разом з Говеном, Персевалем та іншими рицарями Круглого Столу відправляється на пошуки Грааля, зображеного в романі у вигляді блискучої посудини, здатної зцілювати і чинити добро. Роман Кретьєна залишився незакінченим, а символіка Грааля - не розкритою до кінця. Послідовники Кретьєна по-різному представляли Грааль, часто в релігійно-містичному дусі, пов'язуючи символ Грааля з християнським смиренням та ідеєю аскетизму.

На сучасному етапі дослідження роману Кретьєна символіка Грааля розглядається як багатошаровий і складний ідеал, пов'язаний головним чином з проблемою морально-етичного виховання молодої людини, утвердження в ній почуття відповідальності та необхідності виконання певних морально-етичних норм: допомагати дамам і дівчатам, гідно поводити себе в їх товаристві, поважати старших і шановних осіб тощо. Вперше в романі «Пер-севаль» поставлена проблема самозречення в ім'я обов'язку. Таким чином, об'єктивно в романі домінує ідеал не релігійного, а гуманістичного характеру. В центрі уваги - проблеми освіти, морального самовдосконалення, які, на думку Кретьєна, є актуальними упродовж усього життя. Традиційна для куртуазної літератури любовна тема у «Персевалі» явно на другорядному місці. Кретьєн ставить також під сумнів корисність прописних істин, він на боці знань, які склалися на основі досвіду, розуму. Тому в романі відчувається бажання відмовитися від усякого роду готових повчальних сентенцій і замінити їх наукою активного життя.

Тип мандрівного рицаря, створений Кретьєном, та його моральний ідеал виявиться живучим і існуватиме декілька століть, аж до Сервантеса.

Стиль романів Кретьєна має ряд своїх особливостей. Порушуючи морально-етичні проблеми, він уникає відкритого дидактизму, вміло поєднує глибокий [109] для того часу психологічний аналіз з динамікою дій. У рамках видуманого артурівського світу поет відтворює реальні взаємини і реальні картини життя, завдяки чому твір має чималу історико-піз-навальну цінність. Поет виробив нові прийоми віршування і створив зразок точного і гнучкого діалогу. Кретьєн де Труа - центральна фігура у європейському куртуазному романі, його «авантюрний» (і виховний одночасно) роман виявився найбільш продуктивним взірцем у рамках цього жанру. Високий моральний ідеал, постановка ряду важливих етичних проблем, блискуча художня майстерність французького поета здійснили великий вплив на романістів наступних поколінь, викликавши величезну кількість наслідувань, перекладів у Франції та за її межами.

14) Жанрова система міської літератури.

Міська література з'явилася наприкінці XII ст. Для неї були властиві здоровий глузд, схильність до колоритних картин буденного життя, зокрема селянських і міських низів. Міська література рідко виступала проти феодальної системи, а в основному обмежувалася лише критикою тих чи інших сфер її діяльності, причому критика була більш жартівливого, ніж сатиричного характеру.
У міській літературі побутували жанри епосу,лірики і драми. Характерною рисою цих жанрів був ДИДАКТИЗМ!!!

Жанри сатири і дидактики: сюжети анонімних побутових збірок,життєвих анекдотів,казок («Книга про сім мудреців», «Римські діяння»)

У розвитку міської поезії провідна роль належала Франції. Саме тут виникли найбільш досконалі зразки міських жанрів, які мали значний вплив на розвиток літературної творчості інших країн, що розвивалися на схожих підвалинах, хоча з деяким запізненням.

Найбільш популярним жанром міської літератури у Франції були фабльо — невеличкі віршовані розповіді про потішні, комічні випадки, які мали викликати сміх. Проте характер сміху міг бути різним.
У фабльо, як у дзеркалі, відбивалося світосприйняття середньовічних міщан, епізоди повноцінної життєвої правди. Такі короткі розповіді або поеми зобов'язані своїм походженням Сходу, зокрема Індії. За своїм змістом вони перебували в тісному зв'язку із санскритською буддистською літературою, яка за своєю сутністю була не стільки релігійною, скільки містила моральні настанови доброчинного життя. Основу для фабльо звичайно складало буденне життя класів, з яких утворювалися великі нації. Писалися жартівливі твори восьмискладовими віршами, що римувалися попарно — звичайний розмір старофранцузького віршованого твору гумористичної спрямованості.

Автори цих невеличких розповідей, наповнених простотою і жартом, проникали в усі куточки міського й сільського життя, відображуючи з усією повнотою внутрішній світ селян і буржуа, хоча й не переслідували викривальної мети. Одне з провідних місць у фабльо посідала жінка — міщанка чи селянка, дружина віллана, що відрізнялася від жінок лицарської доби. їй були властиві такі вади: легковажність, підступність, тяга до забороненого плоду, надмірна хитрість в обдурюванні свого чоловіка.

Героями фабльо часто виступали представники духовенства і лицарства, які не зберегли відповідної ідеалізації. Зіткнення селян з лицарями і ченцями — один з улюблених сюжетів коротких оповідань. Кмітливість і спритність селян часто брала верх над нездогадливими лицарями й ченцями-шахраями.

Але більше за інших дісталося міщанам із середнього стану суспільства. Як правило, це був якийсь селянин, забіяка і пияк, добродушний міщанин, купець чи лихвар, що тільки й думав про збагачення. Усі вони то надзвичайно довірливі, то надто ревниві — перед своїми жінками пошивалися в дурні.

До героїв фабльо належав і селянин, віллан, який відрізнявся природним розумом. Тому часто і вчений абат, і навіть король поступалися і вклонялися йому. Популярним стало фабльо про селянина-лікаря, яким у подальшому скористався в своїй комедії Жан-Батіст Мольєр.

Для прикладу наведемо фабльо «Селянин-лікар», в якому висловлювалася похвала дотепності людини з народу. Дружина селянина, бажаючи помститися йому за те, що він побив її через ревнощі, переконала посланця короля, який шукав лікаря для хворої королівської дочки, що її чоловік — дивовижний лікар, однак чомусь приховує свій талант і погоджується лікувати лише тоді, коли його гарно б'ють. Селянина, який відмовився від лікування, побитого до смерті привезли до королівського двору. Xитрість і кмітливість врятували його, бо хвороба королівни полягала в тому, що вона подавилася кісткою. Селянин наказав розвести вогнище, зняв з себе одяг і став виробляти перед полум'ям різні комічні штучки. Королівна не втрималась і розсміялась: кістка вискочила у неї з рота. Слава про оригінального лікаря блискавично розлетілася по місту. До нього стали приїжджати сотні хворих. Дотепний селянин наказав розвести нове вогнище і оголосив, що для повноцінного лікування у вогнище необхідно кинути найслабшого з присутніх. Коли той згорить, золою посипати інших. Xворі переглянулися між собою і одностайно відповіли, що всі почувають себе вже здоровими, і пішли додому.

Фабльо складали жонглери, які порівняно з трубадурами і труверами, стояли нижче не тільки за своїм походженням, а й за своєю роллю відносно тих та інших.

Xарактерною особливістю фабльо була недбалість зображення, що надавала розповіді своєрідної чарівності, пікантності у змалюванні картин побуту, звичаїв, типів, жвавість мови.
У Німеччині аналогічним до фабліо жанром були шванки. Особливо відомою була повість Штріккера «Пон Аміс» (Xm ст.), яка складалася із серії шванків, у яких відображалися походеньки хитрого священика.
У своєму циклі творів автору вдалося відобразити тогочасні суспільні порядки та звичаї.

Збираючи пожертвування на будівництво церкви, Аміс наголосив, що прийматиме гроші тільки від тих жінок, які ніколи не зраджували своїм чоловікам. Кожна з них хотіла довести свою вірність коханому, тому попросила священика взяти від неї милостиню.

Щоб довести, що його віслюк умів читати, Аміс пересипав сторінки Біблії вівсом. Тварина з ревом перегортала сторінки книги мордою.

Завдяки молитві Аміса заможний селянин знаходив у своєму колодязі живих риб, яких хитрий піп підкидав туди заздалегідь, щоб мати за це багатий дарунок.

Шванк, на відміну від французького фабльо, що перестав існувати наприкінці XrV ст., не зник навіть у добу Реформації, довго залишаючись популярним читання серед міщан і селян.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒