3.2 Токійська та Лондонська міжнародна фондова біржа

Токійська фондова біржа виникла в 1878 році, проте в сучасному вигляді існує з 1949 року. На вказаній біржі котируються акції близько 1500 емітентів, а також облігації. Учасниками її є 94 організації. Торги цінними паперами проводяться у двох формах: шляхом аукціону «з голосу» та в електронному режимі. Цінні папери котируються тільки офіційно. На Токійській фондовій біржі існує два операційних зали: один - для аукціону «з голосу», другий -- для комп'ютерних торгів.

Аукціонна торгівля «з голосу» здійснюється щодо близько 200 акцій, що найбільш активно купуються і продаються. Торги з іншими акціями, включаючи іноземні, проводяться в електронному режимі. В операційному залі, у якому відбувається торгівля «з голосу», також, як і на Нью-Йоркській фондовій біржі, знаходяться пости фахівців (Saitory posts) і брокерські місця. Saitory і брокери є основними учасниками біржової торгівлі «з голосу». Обидві категорії учасників виконують функції, аналогічні тим, які здійснюються, відповідно, фахівцями та комісійними брокерами Нью-Йоркської біржі.

В операційному залі електронної торгівлі знаходяться тільки комп'ютери, засоби зв'язку та Saitory. Інші учасники фондової біржі фізично під час торгівлі в цьому залі не присутні. Брокерські фірми-учасники фондової біржі запитують необхідну інформацію, надсилають замовлення та укладають угоди в електронному (комп'ютерному) режимі, не виходячи із своїх офісів, розташованих поза будівлею біржі. Замовлення надсилаються за допомогою пристрою для зчитування карток замовлень, встановленого в офісі брокерської фірми, а повідомлення про приймання замовлення одержують через спеціальний принтер. Saitory, які знаходяться в залі електронної торгівлі, зіставляють введені до комп'ютерної мережі замовлення на придбання і продаж, що висвітлюються у них на дисплеї комп'ютера. Підтвердження про укладання угоди передаються Saitory брокерським фірмам також у комп'ютерному режимі. У випадках, коли замовлення на купівлю співпадає із замовленням на продаж, угода укладається автоматично, без втручання Закон. Saitory також може задати програму комп'ютеру так, щоб замовлення на придбання і продаж цінних паперів за цінами з різницею у п'ятдесят ієн теж виконувались в автоматичному режимі. У цей час у режимі електронної торгівлі близько 50 відсотків угод здійснюються комп'ютерами без участі Saitory.

Електронна торгівля цінними паперами на Токійській фондовій біржі здійснюється за допомогою комп'ютерної системи надсилання та виконання замовлень. Вказана система була введена в дію у 1982 році, і її використання дозволило значно скоротити період між моментом подачі замовлення і підтвердженням угоди. Раніше на це гайнувалося 15-30 хвилин; із введенням цієї системи даний період скоротився до 30 секунд. Потім вони приймають рішення про те, які замовлення та в якій мірі мають бути виконані.

Лондонська біржа була створена в 1770 році. До 1980 року на ній здійснювалось єдине котирування - офіційне, починаючи з 1980 року було введено три офіційних і одне неофіційне.

У теперішній час на вказаній біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включаючи іноземні акції та облігації. Акції, що офіційно котируються, поділені на три групи. До першої групи входять акції, що мають найбільший попит; друга група є найбільш численною і до неї включені акції добре відомих емітентів, на які існує постійний попит; нарешті, третя група охоплює компанії, акції яких звичайно користуються не таким великим попитом, як акції перших двох груп, і обсяги продажів яких звичайно є меншими в порівнянні з обсягами продажів двох інших груп.

У неофіційному котируванні перебуває близько 300 акцій. В основному це акції малих та середніх компаній, які мають певну перспективу розвитку та хотіли б набути іміджу визнаної фірми.

Процедура допуску до неофіційного котирування є простішою. Зокрема, статутний фонд таких компаній повинен бути не менше 50 тисяч фунтів стерлінгів; компанія повинна мати задовільні показники господарчої діяльності та фінансового становища; для допуску надається тільки один звіт про 3-річну діяльність.

Неофіційне котирування дає можливість вивчити перспективність цінних паперів, простежити, чи існує на них достатній попит, чи зможуть вони в майбутньому бути переведені в одне з відділень офіційного котирування.

У середині 1980-х років життєдіяльність Лондонської фондової біржі була відзначена двома важливими подіями: по-перше, припиненням проведення аукціонів «з голосу» та введенням замість них електронної торгівлі цінними паперами і, по-друге, злиттям вказаної біржі з іншим інститутом-регулятором - Організацією по регулюванню міжнародних цінних паперів.

До 1986 року центральною фігурою у торгівлі «з голосу» на біржі був джоббер, який виконував функції, аналогічні функціям фахівця або Saitory, відповідно, на Нью-Йоркській і Токійській фондових біржах. По суті, джоббер представляв собою ділера, який мав у операційному залі пост і здійснював купівлю і продаж певних цінних паперів брокерам, які працювали в операційному залі біржі та виконували замовлення клієнтів. Брокери мали право продавати або купувати цінні папери один в одного тільки через джобберів. Наявність численності джобберів надавала ринковій взаємодії безперервного та постійного характеру. Брокер не мав необхідності очікувати годинами або днями, поки хтось запропонує для купівлі чи продажу необхідні цінні папери. Подійшовши до поста джоббера, він міг практично в будь-який час або придбати їх, або продати. У цьому розумінні біржова система торгівлі, що засновується на послугах джоббера, мала певні переваги. У брокерів також була можливість обирати, у кого саме з джобберів їм було вигідно купувати потрібні цінні папери або продавати.

Проте в цілому ефективність аукціонної торгівлі «з голосу» на Лондонській біржі поступово почала знижуватись. У 1960-1970-х роках податкові та інфляційні фактори змушували індивідуальних інвесторів вкладати наявні в них грошові кошти в пенсійні та ощадні фонди, що давало можливість інституційним інвесторам поступово витискати їх з ринку цінних паперів. У свою чергу, інституційні інвестори, залишившись практично єдиною категорією інвесторів, почали втрачати інтерес до посередницьких послуг брокерів, оскільки прийшли до висновку, що укладання угод купівлі-продажу цінних паперів без участі брокерів є більш дешевим. Як наслідок, ринок цінних паперів Великобританії поступово почав перетворюватись у позабіржовий. Одночасно для інституційних інвесторів більш привабливими стали угоди на фондових біржах інших країн.

Виникла потреба в проведенні реформи біржової торгівлі, і в 1986 році Лондонська біржа стала проводити торги за допомогою системи автоматичного котирування. Колишні джоббери перестали бути такими та перетворились у макет-мейкерів, яким було дозволено здійснювати введення до комп'ютерної системи своїх цін на купівлю чи продаж певних цінних паперів. Користувачами системи, але з іншими правами, стали також брокери, емітенти, інвестиційні інститути, менеджери інвестиційних фондів. Брокерам було дозволено укладати угоди між собою без участі макет-мейкерів, а також виконувати ділерські функції. Визначившись із тим, якими цінними паперами слід торгувати, макет-мейкери стали вводити до системи свої параметри: кількість, курс, за яким вони згодні були купити або продати акції чи облігації, свої реквізити. Згідно з новими правилами, про всі угоди учасники зобов'язані були повідомляти фондову біржу упродовж п'яти хвилин з моменту її укладення. Макет-мейкери під час торгівлі перебувають в операційному залі фондової біржі.

Брокери, які працювали на біржі, одержували замовлення з офісу своєї фірми, викликали на своєму дисплеї необхідну сторінку даних цінних паперів і переглядали, хто з макет-мейкерів ними торгує, за якою ціною та в якій кількості. Далі вони йшли до макет-мейкера й укладали угоду.

Якщо брокер, що був користувачем системи SЕАQ, перебував поза операційним залом, то він зв'язувався з макет-мейкером по телефону та укладав угоду в телефонному режимі. У цих випадках телефонні переговори фіксувались на магнітофонній плівці.

Наприкінці 1986 року відбулося злиття Лондонської фондової біржі з SEAQ. SЕАQ представляла собою саморегульовану організацію, учасниками якої були ділерські фірми, торгуючі у Великобританії іноземними цінними паперами. Вказана організація виникла внаслідок того, що Британська держава після прийняття закону про фінансові послуги (1985) стала проводити більш сувору політику щодо учасників ринку цінних паперів, включаючи позабіржовий сектор торгівлі іноземними цінними паперами. SЕАQ повинна була здійснювати інституційний контроль за поведінкою фірм-учасниць, укладати та надсилати до Ради по цінних паперах та інвестиціях, яка виконує функції комісії по цінних паперах, звіти та інформацію про даний сектор британського ринку.

Проте Лондонська фондова біржа і SЕАQ домовились про злиття, внаслідок чого на біржі була додатково створена система автоматичного котирування іноземних цінних паперів. Остання представляє собою самостійну комп'ютерну систему, яка функціонує аналогічно вищезгаданій системі SЕАQ. У межах SЕАQ іптегпаїіопаї укладаються угоди винятково з іноземними цінними паперами.

У зв'язку із введенням нової системи Лондонська фондова біржа була перетворена на Лондонську міжнародну фондову біржу.