 |
3. Загальна вірусологія. 3.7. Культивування вірусів в курячих ембріонах. Будова курячого ембріона. Методи інфікування. Індикація вірусів після інфікування курячих ембріонів. Реакція гемаглютинації.
|
|
|
|
3. Загальна вірусологія.
3. 7. Культивування вірусів в курячих ембріонах. Будова курячого ембріона. Методи інфікування. Індикація вірусів після інфікування курячих ембріонів. Реакція гемаглютинації.
Віруси є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, тому вони можуть репродукуватись тільки в живій клітині. Виходячи з цього, запропоновано три основні способи культивування вірусів: на лабораторних тваринах, курячих ембріонах та культурах клітин.
Курячі ембріони використовують для виділення вірусів та визначення їх виду. Доступність та відносна дешевизна ембріонів, простота в роботі дозволяють використовувати їх для приготування діагностичних препаратів та одержання вакцин. Як правило, працюють з 5-12-14-денними ембріонами.
У курячих ембріонах здатні розмножуватися віруси з різним тропізмом, оскільки вони містять чотири субстрати для вірусу – амніон, алантоїс, хоріоналантоїсну мембрану і жовтковий мішок.
При культивуванні вірусів на курячому ембріоні вірусовмісний матеріал вводять у порожнину амніона й алантоїса, жовтковий мішок, внутрішньовенно, у мозок, тіло ембріона, на хоріоналантоїсну оболонку (рис. 1).
| Рис. 1. Курячий ембріон: 1 – хоріоналантоїсна оболонка; 2 – порожнина алантоїса; 3 – порожнина амніона; 4 – жовтковий мішок; 5 – повітряний мішок; 6 – підшкарлупна оболонка. |
Специфічні зміни в курячих ембріонах розвиваються у вигляді вогнищевого ураження, дифузного помутніння оболонок, набряку з численними виразками, ділянками некрозу, появи крововиливів, пустул, везикул (пухирців) та ін. (рис. 2).
| Рис. 2. Специфічні зміни хоріоналантоїсної оболонки 12-денного курячого ембріона, зараженого вірусом вакцини (коровʼ ячої віспи). |
|
|
|
Індикацію вірусів у курячих ембріонах здійснюють за характером ураження тіла й оболонок ембріона, а в гемаглютинувальних вірусів – у реакції гемаглютинації (властивість певних видів вірусів спричиняти аглютинацію еритроцитів деяких хребетних).
Аглютинація (лат. agglutinatio — склеювання) — склеювання в грудочки і осідання завислих у рідині мікроорганізмів або окремих клітин — еритроцитів чи лейкоцитів. Аглютинація спричиняється особливими речовинами, що утворюються в організмі при різних захворюваннях і при імунізації. Явище аглютинації використовується для лабораторної діагностики: групи крові людини, деяких інфекційних хвороб, визначення виду мікроорганізмів тощо.
4. Мікробіологічні основи асептики та антисептики. Вплив факторів зовнішнього середовища на мікроорганізми.
4. 7. Хімічні методи дезінфекції. Основні групи дезінфектантів.
Дезінфекція – це сукупність заходів для повного, часткового або селективного знищення потенційно патогенних для людини збудників на різних обʼ єктах довкілля з метою попередження передачі збудника від джерела інфекції до сприйнятливого організму.
Оскільки мікроорганізми мають різну чутливість до дезінфікуючих засобів, виділяють чотири ступені дезінфекції: А, В, С, D. Дезінфекційні заходи ступеня А передбачають знищення аспорогенних форм мікробів, рикетсій, мікоплазм, найпростіших. Заходи ступеня В використовуються для ліквідації грибів, деяких вірусів, бактерій, що мають підвищену стійкість (стафілококи, мікобактерії). Боротьба із збудниками особливо небезпечних інфекцій (чуми, холери, висипного тифу, меліоїдозу, сапу) вимагає заходів ступеня С. Знищення спор мікроорганізмів і найпростіших – заходів ступеня D.
Заходи дезінфекції умовно можна поділити на 2 групи: фізичні та хімічні.
|
|
|
До першої групи можна віднести спалювання використаного перевʼ язочного матеріалу, відходів, сміття, пропалювання в полумʼ ї пальника, дію сухого жару, автоклавування за різних режимів, використання ультразвуку.
Потужним комплексом дезінфекційних заходів виступають численні хімічні препарати – дезінфектанти.
Існує декілька сотень дезінфікуючих засобів різних груп. Серед них: спирти (етанол, пропаном, ізопропанол, стериліум) – денатурують білок, вимивають ліпіди з клітинної стінки; альдегіди (формальдегід, уротропін, глутаровий альдегід, кальцекс, гліоксаль) – зумовлюють денатурацію білка; кислоти (оксолінова, борна, бензойна, саліцилова), луги (аміак і його солі, натрію гідроксид, калію гідроксид) – зневоднюють клітину, зумовлюють коагуляцію і розщеплення білків; фенол і його похідні (резорцин, тимол, гексахлорофен, салол) – ушкоджують клітинну стінку і зумовлюють денатурацію білка; поверхнево-активні речовини – детергенти (мило, жирні кислоти, синтетичні мийні засоби (сульфохлорантин, хлоргексидину біглюконат, декаметоксин, бодефен, корзолін, дезоксон-1) – ці речовини ушкоджують клітинну стінку і цитоплазматичну мембрану; барвники (метиленовий синій, брильянтовий зелений, риванол, акри флавін). Ці речовини діють бактеріостатично та бактерицидно. Найширше використання знайшли хлоромісткі препарати. До них належать:
- 0, 2-1, 0 % хлорне вапно, яке виготовляють ex tempore з 10 % освітлених розчинів цієї речовини;
- 0, 2-1, 0 % розчини хлораміну В або Т;
- 5 % водні розчини гіпохлориду кальцію;
- 0, 05-0, 1 % розчин трихлоізоцианурової кислоти (диконіту);
- 0, 1-0, 2 %розчин сульфохлорантину.
Окислювачі представлені 1-10 % розчином перекису водню, фенолами та їх похідними – 3-5 % розчинами лізолу, карболової кислоти, фенолу. До групи препаратів із солей важких металів належать мертиолят натрію, сулема. Широке застосування набули 2-3 % розчин формальдегіду, 3-10 % розчин крезолу та інші. Використовуються в практиці й газоподібні дезінфектанти – 40 % водний розчин формальдегіду, суміші окису етилену з вуглекислим газом (1: 10) і окису етилену з бромід метилом (1: 1).
На практиці виділяють поточну та заключну дезінфекцію. Поточну дезінфекцію проводять для зменшення мікробної контамінації у вогнищах інфекції. Заключна дезінфекція проводиться з метою знищення збудників інфекційних захворювань у приміщенні, де перебував інфекційний хворий, і предметах, з якими він був у контакті.
|
|
|
|
|
|
