 |
6. Хіміотерапія інфекціонних захворювань. Антибіотики.
|
|
|
|
6. Хіміотерапія інфекціонних захворювань. Антибіотики.
6. 7. Методи визначення чутливості бактерій до антибіотиків. МІК (мінімальна інгібуюча концентрація).
Антибіотики – це речовини мікробного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинтетичні та синтетичні аналоги і похідні, що вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин.
Оцінка чутливості мікробів до антибіотиків та вивчення їх фармакокінетики в організмі хворого є основними лабораторними показниками, які при їх співставленні дозволяють прогнозувати ефективність антибактеріальної терапії.
Найрозповсюдженішими методами визначення антибіотикочутливості збудників інфекцій є диско-дифузійний (мотод дисків) та серійних розведень.
Диско-дифузійний метод визначення антибіотикочутливості є найпростішим якісним методом і широко використовується для епідеміологічного контролю резистентності.
Чутливість мікроорганізмів до антибіотиків слід визначати тільки у чистій культурі. Однак у ряді випадків для швидкого одержання орієнтовних даних про антибіотикограму бактерій використовують безпосередньо патологічний матеріал. Щільні субстрати (харкотиння, гній, кал та ін.. ) розтирають, рідина (сеча, ексудати та ін.. ) центрифугують, а для посіву використовують осад. Досліджуваний матеріал наносять на поверхню живильного середовища петлею або ватним тампоном. Після одержання чистої культури дослідження повторюють.
Рівномірність газону, яка визначається величиною посівної дози, - найголовніший фактор одержання достовірних результатів і підлягає кількісній оцінці та якісній стандартизації. Для контролю стандартності проведення досліджень у кожному досліді використовують тест-культури з відомою чутливістю до антибіотиків. ВООЗ рекомендує три штами типових культур: Escherichia coli, Staphylococcus aureus, Pseudomonas aeruginosa. При визначенні антибіотикочутливості виділених штамів слід співставляти отримані дані з розмірами зон пригнічення росту навколо дисків з антибіотиками для контрольних культур. Їх порівнюють з допустимими контрольними значеннями.
|
|
|
Метод дифузії за допомогою дисків є якісним методом. Він дозволяє встановити лише факт чутливості або резистентності збудників інфекції. Метод серійних розведень. Показаннями для визначення антибіотикочутливості за методом серійних розведень є необхідність одержання кількісних даних (переважно при тяжкому перебігу інфекційних процесів) для проведення регульованої антибіотикотерапії.
Існують дві модифікації методу серійних розведень – визначення чутливості на рідкому та густому живильних середовищах. Метод дає можливість визначити МПК препарату для виділеного штаму збудника.
З двох способів визначення антибіотикочутливості мікробів до антибіотиків (розведень у густому та рідкому середовищах) більш точним є метод серійних розведень у рідкому середовищі. Метод не слід застосовувати при оцінці чутливості тих мікробів, які дають тонкий, розріджений ріст на поверхні чашки, або, навпаки, мають тенденцію до повзучого росту.
Прискорені методи визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків. До першої групи належить метод Роджерса, орієнтований на здатність антибіотиків пригнічувати ферментативну активність чутливих мікроорганізмів, що супроводжується зміною кольору відповідного індикатора. Наступна група методів реєструє зміни окисно-відновного потенціалу середовища в процесі росту мікроорганізмів, про що свідчить зміна кольору резазурину, 1, 3, 5-трифенилтетразолію хлориду, 2, 6-дихлорфеноліндофенолу та інших, які додаються до середовища.
|
|
|
Судити про ступінь чутливості мікробів до антибіотиків можна з такою ж точністю, як і за допомогою стандартного методу дисків, проте час дослідження зменшується до 3-5 год.
Таким чином, застосування будь-якого методу дозволяє визначити антибіотикограму збудника – спектр його чутливості та антибіотикостійкості.
7. Екологія мікроорганізмів. Основи санітарної мікробіології.
7. 7. Санітарно-показові мікроорганізми. Вимоги до них. Титр і індекс санітарно-показових мікроорганізмів.
Санітарно-показові мікроорганізми для різних обʼ єктів довкілля відібрані саме з представників нормальної мікрофлори. Для води такими санітарно-показовими мікроорганізмами в усіх лабораторіях світу прийняті бактерії групи кишкової палички (БГКП).
До категорії БГКП належать бактерії родини Enterobacteriaceae, що обʼ єднує роди Citrobacter, Enterobacter, Klebsiella. Це грам негативні, безспорові, оксидазонегативні палички, які ферментують глюкозу і лактозу до кислоти й газу при 37 0С. Серед БГКП окремо виділяють групу коліформних бактерій, а в ній – фекальні палички (ФКП), які розкладають лактозу при 44, 5 0С. До E. coli відносять бактерії, що не ростуть на цитратному агарі. Саме вони є показником свіжого фекального забруднення. Для його визначення можна використати S. faecalis, який порівняно швидко гине в оточуючому середовищі.
Індекс БГКП визначають за допомогою методу мембранних фільтрів і бродильних проб. Мікробіологічні лабораторії частіше використовують метод мембранних фільтрів. Він значно простіший і дає стабільні результати.
Ступінь біологічного забруднення води оцінюють за колі-титром і колі-індексом. Колі-індекс показує кількість клітин E. сoli у 1 л води. Колі-титр – це найменша кількість досліджуваного матеріалу, у цьому разі води, в якому виявлена життєздатна E. сoli.
Водопровідна вода повинна мати колі-індекс у межах 2-3, а колі-титр – 300. Для води шахтних колодязів допустимі колі-індекс не більше 10, а колі-титр не менше 100.
В атмосферному повітрі можуть знаходитись десятки й сотні видів сапрофітних мікроорганізмів. Серед них регулярно виявляють стафілококи, мікрококи, сарцини, спороносні палички, актиноміцети, віруси. Мікрофлору атмосферного повітря досліджують рідко, в основному, за несприятливих епідеміологічних ситуацій. У повітрі закритих приміщень, особливо лікарняних, поряд із нешкідливими сапрофітами можуть виявляти й патогенні мікроорганізми: збудники дифтерії, скарлатини, менінгіту, коклюшу, туберкульозу, віруси грипу, парагрипу, кору та ін.. Санітарно-показовими бактеріями для повітря закритих приміщень є золотисті стафілококи (S. aureus), альфа- і бета-гемолітичні стрептококи.
|
|
|
Державні стандарти для оцінки санітарно-бактеріологічних показників повітря ще не розроблені. Запропоновані лише тимчасові положення про допустиме нормування мікробного забруднення окремих лікарняних та інших приміщень.
Так, у повітрі операційних, родильних залів, реанімаційних, перевʼ язувальних і процедурних загальна кількість бактерій в 1 м3 до роботи не повинна перебільшувати 500, після роботи – 1000; кількість S. aureus не більше 4, а гемолітичних стрептококів взагалі не повинно бути. У повітрі лікарняних палат взимку ЗМЧ не повинно перевищувати 3500, S. aureus – до 24, а гемолітичних стрептококів не більше 24. Влітку ці показники не повинні перевищувати відповідно 5000, 52 і 36.
Санітарно-показовими бактеріями ґрунту є кишкова паличка, ентерокок, Costridium perfringens і термофільні мікроорганізми. За наявністю перших трьох видів судять про ступінь фекального забруднення грунту. Точніша оцінка проводиться при визначенні колі-індексу – кількість бактерій групи кишкової палички в 1 г грунту. Визначають також загальне мікробне число (ЗМЧ) – кількість сапрофітних бактерій в 1 г землі.
Грунт вважають чистим, якщо його колі-титр /найменший обʼ єм у мілілітрах (або маса в грамах) досліджуваного матеріалу, в якому виявляють E. сoli/ становить 1, 0 і вище, титр Costridium perfringens – 0, 01 і вище, а кількість термофільних бактерій в 1 г досягає 100-1000. За епідеміологічними показниками грунт досліджують на наявність патогенних мікроорганізмів (сальмонели, шигели, ентеровіруси), спор клостридій правця, ботулізму, сибірки, гістоплазм та ін..
|
|
|
