 |
9.7. Імунітет, визначення. Біологічна роль імунного захисту. Види імунітету: природний та штучний, активний та пасивний, місцевий та загальний.
|
|
|
|
9. 7. Імунітет, визначення. Біологічна роль імунного захисту. Види імунітету: природний та штучний, активний та пасивний, місцевий та загальний.
Імунітет – це спосіб захисту організму від живих тіл і речовин, які несуть на собі ознаку генетично чужорідної інформації.
Імунна система – це система організму, що має центральні (тимус, кістковий мозок) та периферійні органи (лімфовузли, селезінка, скупчення лімфоїдної тканини в кишечнику та інших місцях організму), повʼ язані між собою лімфо- та кровообігом.
Основна функція імунної системи спрямована на виявлення змін у внутрішньому середовищі організму і на їх усунення, тобто на збереження власної біологічної індивідуальності і сталості внутрішнього середовища організму – гомеостазу.
Взаємодія анатомо-фізіологічних, гуморальних, клітинних факторів забезпечує знищення генетично чужорідних агентів (мікробів, мутантних клітин). Разом із тим ці фактори є основою для формування набутого імунітету. Так утворюється єдина найбільш ефективна система самозахисту організму.
За походженням розрізняють два види імунітету: природжений і набутий, який може бути природним і штучним, а кожний з них – активним і пасивним.
Природжений (видовий, спадковий) імунітет – це видова генетично зумовлена несприйнятливість (резистентність) макроорганізму до чужорідного агента. Видовий імунітет проявляється в тому, що люди не хворіють на чуму собак, на холеру курей, а тварини не хворіють на дизентерію, черевний тиф, гонорею.
Набутий імунітет формується у процесі індивідуального розвитку макроорганізму і характеризується високою специфічністю.
Набутий природний активний імунітет виникає після перенесеної маніфестної чи інапарантної інфекції. Він може бути стійким і нестійким, тривати від декількох років до кінця життя організму.
|
|
|
Набутий природний пасивний імунітет передається від матері до дитини через плаценту та з грудним молоком. Він нетривалий, зберігається до 5-6-місячного віку дитини і захищає не від усіх інфекцій.
Штучний активний імунітет формується через 1 - 2 тижня після введення вакцин (поствакцинальний) і зберігається протягом декількох років.
Штучний пасивний імунітет формується одразу після введення сироваток або імуноглобулінів (пост сироватковий) і зберігається протягом 4 – 6 тижнів.
За місцем прояву імунітет буває загальним і місцевим. При більшості інфекцій формується загальний імунітет. Місцевий імунітет – це несприйнятливість до інфекцій чутливої тканини, де локалізується збудник. Він формується при кишкових і респіраторних інфекціях.
10. Імунобіологічні препарати. Фітопатогенні мікроорганізми.
10. 7. Роль мікробів в житті рослин. Фітопатогенні мікроорганізми. Шляхи поширення та проникнення фітопатогенних мікроорганізмів в рослини.
Мікроорганізми, які викликають захворювання рослин, називаються фітопатогенними. Репрезентовані бактеріями, грибами, актиноміцетами, мікоплазмами, вірусами і віроїдами (молекулярними патогенами, подібними до вірусів). Перше місце серед фітопатогенних мікробів за кількістю захворювань належить грибам, друге обіймають бактерії та віруси, і лише невеликий відсоток хвороб викликаний актиноміцетами, мікоплазмами, віроїдами.
Основне місцеперебування фітопатогеннів у природі – грунт, але присутні вони також у воді й повітрі, звідки і потрапляють на всі частини зростаючих рослин. Усередину рослинного організму фітопатогенні мікроби проникають через ранову поверхню, яка виникла під дією фізичних (коливання температури), механічних, біологічних (тварини, комахи) факторів, через структурні отвори (сочевички, устячка, нектарники). Знаходячись усередині клітини, мікроорганізми порушують нормальний хід фізіологічних процесів, насамперед фотосинтезу і дихання. Токсини, виділені збудниками хвороб, пригнічують життєвизначальні ферменти системи рослинної клітини, викликаючи цим її загибель.
|
|
|
Якщо збудник зосереджений у судинній системі, уражається вся рослина. Нерідко спостерігаються осередкові, або обмежені ураження на листках, стовбурах, гіллях, коренях і кореневищах.
Багато хвороб рослин, завдаючи великих економічних втрат, викликають бактерії роду Pseudomonas, Xanthomonas, Agrobacterium, Acetobacter, Erwinia. Представлені грам негативними паличковими формами довжиною 1-3 мкм, рідше коками.
Захворювання, викликані фітопатогенними бактеріями, називаються бактеріозами. Майже всі рослини піддаються бактеріальному зараженню. Ознаки (симптоми) бактеріозів: плями на листках, стеблах, квітках і плодах; опік, мʼ яка гнилизна і вілт (зівʼ янення).
Фітопатогенні гриби – представники класу Плазмодіофороміцети, Хитридіоміцети, Ооміцети, Зигоміцети, Аскоміцети та інші породжують численні хвороби рослин – мікози. Відмічаються враження кореневої системи в цілому або загнивання окремих коренів, розвиток на них пухлин. У деревних рослин на стовбурах і гілках зʼ являються нарости. Ураження листків супроводжується плямистістю, кучерявістю, скручуванням, вʼ яненням. На плодах і бульбах спостерігається плямистість, гнилизна, бородавки і нальоти різного відтінку. У насінні змінюється консистенція.
Вірусні хвороби рослин поширюються, як правило, безхребетними (комахами, нематодами). Сисні комахи переносять вірус разом із соком, який вони витягають із флоеми або клітин епідермісу. Ознакою вірусних захворювань є поява некрозів – ділянок мертвої тканини.
Відносно велику групу складають захворювання рослин, викликаних мікоплазмами. Ознаки мікоплазмової інфекції: карликовість, пожовтіння, припинення плодоносіння, вʼ янення або розростання бокових пагонів і т. ін..
Сапротрофна і патогенна мікрофлора різного ступеня агресивності і вірулентності, яка знаходиться всередині або на поверхні насіння, представлена різними як у систематичному аспекті, так і за функціональними властивостями мікроорганізмами, що беруть безпосередню участь у метаболітичних процесах рослин.
|
|
|
Епіфітні і ендофітні мікроорганізми, що знаходяться на поверхні або в середині органів рослини і не викликають в них явних ознак інфекційного процесу, формують динамічну рівновагу в системі «сапротроф-патоген», стимулюють ріст рослин, здійснюючи біоконтролюючу функцію через прямий антагонізм до патогенів або індукуючи систему резистентності до хвороботворного організму, обмежуючи таким чином активність останнього. Деякі бактеріальні ендофіти захищають рослини навіть від нематод і шкідливих комах, підвищують їх стійкість до абіотичних і інших чинників. Захисна роль фітопатогенних бактерій – епіфітів і ендофітів – виявляється навіть щодо рослини-господаря, адже слабо агресивний або авірулентний штам підвищує його стійкість до високо агресивного штаму (клону) на тлі зниження агресивності популяції.
Механізм такого захисту багатогранний, складний і відбувається не тільки внаслідок антагоністичних властивостей епіфітів і ендофітів до патогенів, а також через конкуренцію між ними за поживні речовини. Зазвичай патогенні мікроорганізми знаходяться в рослинах в пригніченому стані. Далеко не кожен патоген може бути збудником хвороби в системній єдності складників мікробіоти здорових органів рослин, адже для фітопатогенних бактерій сапротрофний спосіб існування на рослинах у вигляді епіфітної і ендофітної мікрофлори спостерігається, мабуть, частіше, ніж паразитарний. Природно, що термін «патоген» (фітопатоген) стосується виключно інфекційних хвороб, оскільки саме їх спричиняють абіотичні, антропогенні чи біотичні чинники, але не збудники.
|
|
|
