 |
8. Вчення про інфекцію. 8.7. Генетичні основи патогенності і вірулентності. Фактори, що підвищують або знижують вірулентність. Явище атенуації. Гетерогенність мікробних популяцій за ознакою вірулентності.
|
|
|
|
8. Вчення про інфекцію.
8. 7. Генетичні основи патогенності і вірулентності. Фактори, що підвищують або знижують вірулентність. Явище атенуації. Гетерогенність мікробних популяцій за ознакою вірулентності.
Патогенність – здатність мікроорганізмів спричинювати захворювання в організмі чутливої до нього людини або тварини. За цією здатністю мікроби поділяють на патогенні, умовно-патогенні і непатогенні. Чіткої межі між ними немає. Патогенність є генотиповою ознакою, обумовленною відповідним набором генів. Система генів контролює синтез мікроорганізмом біологічно активних речовин, які зумовлюють прояв патогенних властивостей у сприйнятливому організмі.
Вірулентність – кількісна міра патогенності певного штаму мікроорганізму. Це – фенотипічний прояв патогенного генотипу. Вірулентність обумовлена ступенем утворення факторів, що зумовлюють участь патогенного мікроорганізму в інфекційному процесі.
Для характеристики вірулентних властивостей мікроорганізмів використовують умовні одиниці вірулентності: Dlm, Dcl, Ld50.
Dlm (Dosis letalis minima) – мінімальна смертельна доза, яка спричинює загибель близько 80 % піддослідних тварин.
Dcl (Dosis certa letalis) – загибель 100% заражених тварин. Це найменш точна одиниця вірулентності.
Ld50 – доза, що спричинює загибель 50 % заражених тварин. Є найточнішою, оскільки на графіку залежності процента загибелі тварин від логарифма дози в зоні 50 % загибелі відмічається пряма пропорційна залежність.
Ф акторами вірулентності є адгезивність, інвазивність, агресивність і токсичність.
Адгезивність (прилипливість) забезпечується не стільки фізико-хімічними процесами фіксації за рахунок гідрофільно-гідрофобних взаємодій поверхонь мікроорганізмів і клітин макроорганізму, скільки специфічною взаємодією спеціальних угруповань на їх поверхні. У мікроорганізмі ці угруповання називають адгезинами, у клітин макроорганізму – рецепторами. Між ними відбувається комплементарна взаємодія, яка забезпечує специфічність адгезії.
|
|
|
Адгезини грамнегативних бактерій – це білки, звʼ язані з ворсинами (пілями) на поверхні бактеріальних клітин. У грам позитивних бактерій адгезини представлені комплексами білків і ліпотейхоєвих кислот у клітинній стінці.
Інвазивністьзбудника забезпечується продукцією ферментів, які руйнують тканини. Це здатність долати захисні механізми макроорганізму, розмножуватися і проникати через слизові і сполучнотканинні барʼ єри в глибину тканини макроорганізму. Інвазивність є одним із проявів агресивності мікроорганізму.
Агресивність збудника забезпечує йому здатність долати захисні барʼ єри організму, передусім – фагоцитування нейтрофілами та макрофагами. До таких факторів належить утворення капсули, полісахаридні й протеїнові компоненти якої роблять мікроорганізм резистентним до фагоцитозу і дії комплементу.
Токсичність мікроорганізмів-збудників обумовлюється утворенням отруйних речовин – токсинів. Токсини (екзотоксини) поділяють на цитотоксини, мембрано токсини, функціональні блокатори, а також ексфоліатини та еритрогеніни.
Екзотоксини – токсини білкової природи, які досить легко дифундують із бактеріальної клітини, накопичуються у культуральному середовищі й надходять у тканини і рідини макроорганізму.
Токсигенні бактерії – бактерії, які продукують екзотоксини. Ендотоксичність властива всім патогенним бактеріям.
Живі вакцини – біологічні препарати, виготовлені з живих бактерій або вірусів із пониженою вірулентністю, але вираженими імуногенними властивостями.
|
|
|
Для виготовлення живих вакцин використовували методи зниження вірулентності (атенуацію) бактерій, вірусів, створюючи несприятливі умови культивування. Серед живих вакцин найбільш широко використовується протитуберкульозна вакцина БЦЖ.
Отже, атенуація – це зниження ступеня патогенності хвороботворних видів мікроорганізмів. У даний час знову набуває великого значення метод атенуації. Але докорінно змінились самі принципи атенуації – зниження вірулентності мікроорганізмів. З цією метою використовують генетично модифіковані мікроорганізмі (бактерії, віруси). Такі вакцини містять або непатогенні мікроорганізми, які синтезують антигенні детермінанти певного патогенного збудника, або штами патогенних бактерій, у яких вилучені гени патогенності.
Інший сучасний спосіб одержання атенуйованих вакцин полягає у вилученні з геному патогенних бактерій ділянок генів, які відповідають за незалежні життєво важливі функції. Вважається, що такі штами будуть мати незначну здатність до розмноження і продукції факторів патогенності.
9. Основи імунології.
|
|
|
