4.1 Зовнішність української відьми.

Гидка, зловісна баба із гачкуватим носом, червоними очима, що дивляться вниз, — такий портрет відьми в малоруських та західноєвропейських етнографічних збірниках. Усі народні оповіді Лубенського повіту додають до цього портрета ще такі риси: Відьма в лиці міняста, жовта, очі чорні — глибокі. Погляд у неї негарний. Її по очам пізнають. Крім характерних рис обличчя, головною ознакою відьми вважається хвіст. Упевненість в існуванні хвостатих людей також поширена і між віддаленими арабськими, африканськими, меланезійськими племенами. Ще одна ознака відьми — чорна смуга волосся від потилиці до пояса (як у в’ятки) — трапляється тільки в народних оповідях про відьму в Харківській губернії.

Перелічені особливості можуть належати, звичайно, тільки «родовитій» відьмі; ученою ж — може стати кожна жінка, що витримала випробування. Це випробування, як випливає з друкованих джерел та усних народних оповідей, що були записані в повіті, полягає, окрім наруги над святинею, ще й в образному уявленні майбутньої діяльності відьми та її долі. Та, що має пройти випробування, йде опівночі до річки, звідки вилазить гаддя, вона його видоює і бере зубами; потім гади хапають сир з такою жадібністю, з якою потім вони розірвуть відьму або її душу. [21. 65]

В основі будь-якої діяльності відьом лежить уміння обертатися на живі істоти та неживі предмети, без чого сама діяльність ця не завжди була б можливою. Здатність до перевтілення часом обмежується лише дванадцятьма видами предметів, у які перетворюється відьма, а часом така здатність визнається майже безмежною. Відьма обертається, між іншим, на собаку з жіночим обличчям, кішку, пацюка, мишу, на птахів, зміїв, жаб, кваків, комах.

Такі ж перетворення відьом відомі і в зарубіжному фольклорі. Шотландські відьми переслідують парубків у вигляді кішок, італійки особливо часто на початку XVII ст. обертались на кішок; валлонки і фламандки — на собак, кішок, ворон і сорок, сицилійки — на жаб. І в перетвореннях, і в літанні відьом важливу роль грає мазь, яка виготовляється за західноєвропейським рецептом із людського, особливо дитячого, жиру, стружок від олтарів та церковних годинників; у малоросів — з котячих мізків, собачих кісток і людської крові або тільки майського масла і сажі. Вже в казці Апулея «Золотий осел» Памфіла після вживання подібної мазі перетворилась на сову і полетіла; французька відьма кричить: «Emen hetan! » — і летить на лозині; вимазана маззю німецька відьма летить гола на помелі, кочерзі, мітлі; фламандські відьми літають на козлах, гратах, вилах, дрючках, мітлі. Вилітаючи, теж кричать: «Через трубу! Вище дерев, будинків, вище всього! » І малоросіянка, намазавши під плечима, «пурхне, як горобець, уверх» на коромислі, частіше — на мечику з терниці. «Якось ноччю зійшлись відьми у хату до хазяйки, а наймит не спить, дивиться. Мотаються вони по хаті, наварили вареників і, хто їх зна у віщо, вмочили. Кожна з’їсть вареника і летить уверх» (від селянки міста Снітин Д. Сизоненкової).

  Галасливою, безладною юрбою, як у «Фаусті» Гете, поспішають відьми з усіх усюд у темну ніч, що ледь освітлена місячним, кривавим сяйвом блукаючих вогнів на Бараону, Брокен, Лису гору на свої зібрання. Відомості про малоруські збіговиська відьом короткі та невиразні, певне через те, що процесам про чаклування не надавали значення. Головує відьмак або вовкулака, прикажчик, — взагалі такий, що стримує діяльність відьом. Вони ж тільки залицяються до чортів, не вступаючи в зв’язки, танцюють, немов грають у війну або навіть у ляльки, за місцевими оповідями. У західноєвропейському фольклорі, де відьмак — нікчема (Michilet la sorciè re), на зібраннях відьом головує сам сатана у вигляді козла з людським обличчям. Відьми вечеряють стравами без солі, після вечері танцюють в масках, дранті або голі (молоді, як зауважує Гете), повертаючись одна до одної спинами. Після танців йде меса навиворіт, а потім учасники віддаються фізичним зловживанням і протиприродним порокам. На завершення сатана спалює себе, а відьми беруть попіл для нових злодіянь.

   До менш небезпечних справ відьом може бути віднесена їзда на хлопцях, як у гоголівському «Вію» та подібних до нього народних казках, а також примусове літання з допомогою тирлича o6 (volantia minor). [27. 234]

   Але пізніше вже ассирійська відьма, проникаючи в хату, отруює їжу, зурочує очима, язиком, вузлами, зіллям, напоями, чарами; західноєвропейська теж умертвляє, викрадає, наводить причину на дітей, спричиняє викидні і народження калік, відбирає спроможність чоловіків, сіє сімейні чвари, вночі душить людей у вигляді Nachmaar. Малоруська відьма також ходить уночі з відром і ссе кров з сонних, умертвляє людей, викрадає дітей або «псує», «їсть їх очима», пожирає трупи. Від шкідливої діяльності, що направлена виключно на особу, відьма переходить до заламування закруток на хворобу, смерть, пошесть, збитки, всихання лісу, псування хліба. За місцевими переказами, закрутки робляться так. «Відьма бере зверху пашню, скрутить навпаки, переламує пополам, загне до кореня і до землі у кустик заткне. Не можна зжинать; хто зажне — заболіє або вмре». Закрутки робляться вдосвіта в самій сорочці. На вузол зламу кладуть попіл, сіль, землю із цвинтаря, шкаралупку з яйця, зерна, вугілля. [21. 142]

Викрадання відьмами зірок також можна трактувати як шкідливу діяльність. «Звіздохватка зніма світову і полунішню зірку, щоб не було дощу і для того, щоб півні не співали, щоб їй вільно ходить цілу ніч». «Дівка полізла на небо та зняла зірку — так сарана і вилетіла, — од того і повелась», — розповідають селянки. Для того, щоб зняти зірку, відьма лізе на хрест догори ногами або — вгору на вістрі ножа, зняті зірки зберігаються в закопаних глечиках чи горщиках. Вже давно наука наблизила це викрадання зірок малоросійською відьмою до світових повір’їв про знищення, пошкодження та крадіжку світил під час затемнення. Дикуни тоді галасують, стріляють, бажаючи відігнати ворожий дух, що погрожує світилу. В літописах затемнення розглядаються як пошкодження або загибель світила. Лоухи замикають сонце і місяць у скелю, фессалійська чаклунка — в коробку.

  Флобер, наводячи в «Спокусі св. Антонія» різні вірування, між іншим зауважує: «La lune tremble sous і’incantation des sorcieres». За народними уявленнями, відьми перешкоджають довільному рухові стихій. Таке вірування належить до найдавніших і найпоширеніших. Корінф, наприклад, утримував приборкувачів вітрів. У кафрів чаклун називається творцем дощу. В сучасній Бельгії народ вірить, що відьма помахом руки або помела викликає блискавку, підіймає бурі, які перекидають хати і вітряки, зривають дахи, дерева. І українська відьма насилає грозу, град, вихор, сніги, морози, висушує росу і замикає дощові хмари в комору або в горщик у вигляді жаби. Якось хлопець витягнув за вказівкою відьми кілок, що спричинило зливу. Відьмам іноді приписують псування полів горобцями, гусінню, іржею; садів — плодожеркою. [21. 144]

Нарешті особливим різновидом шкоди, що її завдають відьми, є псування худоби взагалі і тільних корів особливо. У цих останніх відьма забирає молоко не тільки безпосередньо, але й на відстані. В одній з народних оповідей, що я записав в Лубенському повіті, невістка відімкнула чоп в сосі, звідки полилося молоко, а свекруха прибігла, волаючи: «Усю череду повалила». Крім корів, відьма здоює ще собак, кішок, жаб, ящірок, гадюк, через що і масло, яке готує відьма, є «гадюче, жаб’яче, черепаше». Тож коло діяльності відьом, за народними уявленнями, досить значне, але є певні категорії осіб, що за самою своєю природою виключені з цього кола: первістки, останні в сім'ї та сьомі, як свідчать такі народні оповіді. «Ішла я з матір’ю. Собака біла, а очі червоні, сиділа під тином. Може б, вона матір заняла, так вони ідуть та просять: «Не займай, я тобі нічого не заподіяла». А я в матері сьома, так мене не займе. Первого, сьомого і мизинка — не займа» (від М. Скрипчиної, місто Луком’я). «Ішла я з поля, думала, що буркунина цвіте. Дойшла. Коли кішечка лащиться до мене, а занять не займе. Ішла за мною аж додому, а не займе — що я сьома» (від неї).

Решта людства охороняє себе від відьом різними засобами та прийомами. Мак, конопля, кропива та ін. — це засоби, оборони малоросів; шипшина — грузинів, звіробій (hypericum perforatum L., l`hypericon), жовтець (polygonatum multiflorum L. ) — західноєвропейців. У Римі на Іванову ніч для захисту від відьом продають помела. В Падуанській провінції жінки в ту саму ніч качаються в росі, охороняючи себе таким чином від відьом. Грузинів і білорусів захищають тоді ж вогнища. Тваринами, що охороняють від відьом, вважаються першонароджений собака і півні, про що свідчать перекази: «Той півень, що манісінький співа, і у його три пір’їни більших, і відьми ті пір’їни виривають, щоб нерано співав». «Півень-почакун, що найперід співа; як він заспіва, то всі півні співають». «Баба зібрала у мірку тих курчаток, що тиждень як вилупились, і взнала, де півники, де курочки. Тоді давай зараз валашить півники; а ті москалі, що стояли на квартирі, питаються: «Нащо ти, бабушка, так делаешь? » Вона говорить: «Оце на то я, діточки, роблю, що то півень, що валашений, за дванадцять дворів не допустить відьми до оселі. Як відьма іде, то він почує та заспіває, так вона ніколи не дойде до того двору».

До переваг первородства належить здатність побачити відьму без особливих приготувань; інші ж, бажаючи побачити відьму, мусять присісти за тінню: «проти тіні вона не побачить». Краще всього присісти за бороною, яку почали вранці і закінчили до заходу сонця, хоча борона не завжди охороняє від навіювання. [14. 169]

Відьму, яку на місці злочину не спіймали, а лише підозрювали, піддавали випробуванню водою. Таке випробування, або ордалія, відоме скрізь і не тільки середньовічним, а й давнім народам, а також дикунам — полінезійцям, червоношкірим, африканцям, і базується воно на переконанні, що вода відштовхує винуватого, через що він і не тоне.

Потоплення відьом було не тільки випробуванням, а й стратою. Проте значно частіше чаклунство в Західній Європі каралось спалюванням, особливо в XVI і XVII ст., а в Польщі навіть і в ХVІІІ-му. Ще 1793 р. спалено 14 жінок біля Кракова. Польським впливом слід пояснити випадки спалення відьом у 1827 і 1831 рр. в Галичині під час засухи і холери. Траплялись і у Великоросії поодинокі випадки спалення чаклунок.

В середній Малоросії немає жодних згадок про спалення відьом. Напевне, тут воно ніколи не мало місця. Та й природна смерть відьми важка. Щоб полегшити муки, вона повинна передати кому-небудь свою силу, наприклад, дочці: ця остання зразу ж стає відьмою. Щоб полегшити передсмертні страждання відьми, свердлять іще черінь на печі і зривають крайній сволок. Останній прийом, як уявляється, може бути згадкою про давній звичай робити в могилах і труні отвори, щоб виходила душа (звичай, що залишився в готтентотів, самоїдів, червоношкірих і фіджійців), для цього ж передбачалась посмертна трепанація черепа. [14. с221]

Викладені дані приводять до висновку, що малоруські народні оповіді і повір'я про відьом, співпадаючи у найдрібніших деталях із західноєвропейськими, відкривають цікаві риси найдавнішого світогляду людства: віру в перевертнів, в основі якої, як гадає Спенсер, — постійні зміни рослинних та тваринних форм у самій природі; віру в дуалістичне існування, тобто в діяльність душі окремо від тіла, що грунтується на уявленнях про реальність сновидінь; віру в можливість управляти стихіями і викрадати зірки, в основі якої — незнання законів природи і величини небесних тіл.

Проте правові західноєвропейські та малоросійські погляди на відьму помітно відрізняються. В нашій юридичній практиці не було відомо такого виняткового порядку судочинства, як на заході, — з ув’язненням як єдиним запобіжним засобом проти ухилення від суду, тортурами, позбавленням захисту, безапеляційним вироком, смертною карою, конфіскацією усього майна в родині обвинуваченої. Причина порівняно поблажливого ставлення малоруського народу до відьом полягає, між іншим, в уявленнях про вроджені здібності відьми, які виключають злу волю; у слабкому розвитку в народній свідомості уявлень про змову з дияволом; у відсутності в українському минулому усілякої єресі — а отже, і єресі чаклунства, і звідси — у повному невтручанні духівництва в питання про відьом.