Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Процесуальні строки

Стаття 67. Види процесуальних строків

1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, – встановлюються судом.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК строком визначається певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Основний акцент робиться на юридичному факті, тобто дії чи події, які набувають юридичного значення зі спливом строку.

У цивільному процесуальному праві строки особливо актуальні з точки зору оцінки правомірності поведінки суб’єктів з погляду на її своєчасність. Тому процесуальний строк найчастіше розуміють як проміжок часу, протягом якого повинні або можуть бути вчинені процесуальні дії судом, учасниками процесу.

2. За джерелом встановлення, процесуальні строки поділяються на два види:

1) встановлені законом. Це усі строки, встановлені для суду (судді). Наприклад, строк проведення попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 129 ЦПК); строк призначення справи до розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК); строк розгляду справи (ч. 1 ст. 157 ЦПК), тощо. А також переважна більшість строків, що встановлюються для учасників цивільного процесу, наприклад, строки апеляційного оскарження (ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК); строк на касаційне оскарження (ч. 1 ст. 325 ЦПК); строк подання заяв про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК), тощо. Лише у тому випадку, коли процесуальні строки не встановлені законом, вони можуть встановлюватись судом. До даної категорії строків застосовується інститут поновлення.

2) встановлені судом. Дані строки встановлені для учасників цивільного процесу. Наприклад, строки подання доказів сторонами (ч. 1 ст. 131 ЦПК); строки для усунення недоліків позовної заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК), тощо. До даної категорії строків застосовується інститут продовження.

3. Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму ВС України № 5 від 12.06.2009 р. “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює провадження у справі до судового розгляду” неподання доказів без поважних причин в межах строку, визначеному в ухвалі, направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в судовому рішенні. На нашу думку, за аналогією вказане положення в частині наслідків можна застосовувати і в інших випадках невжиття сторонами певних процесуальних дій в строк, що визначений імперативно судом.

Стаття 68. Обчислення процесуальних строків

1. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

1. Строк, незалежно від того чи він встановлений законом чи судом може тривати протягом будь-якого із наступних часових проміжків: року (років), місяця (місяців), дня (днів). Так, рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили (ч. 1 ст. 391 ЦПК); предмет застави повертається позивачеві, якщо позов про відшкодування збитків не подано протягом двох місяців після настання обставин, визначених частиною першою цієї статті (ч.2 ст. 155 ЦПК); заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання (ч. 2 ст. 153 ЦПК).

2. Строки можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Особливість такого визначення строку полягає в тому, що учасники процесу не знають заздалегідь точної дати настання спливу строку. Так, сторони зобов’язані подати свої докази до або під час попереднього судового засідання у справі (ч. 1 ст. 131 ЦПК); провадження у справі згідно ч. 1 ст. 203 ЦПК зупиняється до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.

Стаття 69. Початок перебігу процесуальних строків

1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

1. Перебіг процесуального строку може починатися:

1) з певної календарної дати;

2) з настання події, з якою пов’язано його початок.

У цих двох випадках за початок відліку строку треба брати наступний день.

Під подією коментованій статті мається на увазі не лише обставина, яка не залежить від волі особи, а й обставина, що від неї залежить, тобто дія або бездіяльність. Це так зване, широке розуміння терміну “подія”. Саме вказівкою на день настання події, з якою пов’язано початок строку, визначається початок перебігу більшості процесуальних строків. Наприклад, відповідно ч. 1 ст. 332 ЦПК попередній розгляд справи має бути проведений протягом п’яти днів після складання доповіді суддею –доповідачем. В даному випадку, складання доповіді буде подією, з якою пов’язано початок перебігу п’ятиденного строку.

Стаття 70. Закінчення процесуальних строків

1. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

2. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

3. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

4. Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

5. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

6. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

1. Правила закінчення перебігу строку залежать від одиниці часу (рік, місяць, день), що використовується в тому чи іншому випадку для обчислення строку, вказівки на подію, що повинна неминуче настати і з якою пов’язується закінчення строку.

Якщо строк обчислюється роками, то він закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Наприклад, трирічний строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні, початок перебігу якого припадає на 4-те липня 2010 року (це наступний день набрання ним законної сили), закінчується 4 липня 2013 року.

Аналогічно, якщо строк обчислюється місяцями, він закінчується у відповідне число останнього місяця.

Якщо строк визначено днями, він закінчується через визначену кількість днів в останній день строку.

В усіх вищенаведених випадках, на відміну від початку перебігу, закінчення строку пов’язується з тим же днем (датою), від якого (якої) він почав свій перебіг, а не з наступним днем.

Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Це означає, що строк, на який зупиняється провадження у справі у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, кримінального чи адміністративного судочинства, закінчується на наступний день після набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 201; п. 3 ч. 1 ст. 203 ЦПК).

2. Можна також виділити загальні правила визначення закінчення строків:

1) останній день строку триває до 24 години. Крім даного загального правила щодо моменту закінчення строку, ч. 5 ст. 70 ЦПК закріплює особливості закінчення строку, пов’язані з вчиненням процесуальних дій в суді. В даному випадку, строк закінчується із закінченням робочого часу. Робочий час в судах триває, як правило, до 18.00, а в п’ятницю – до 16.45. Проте, слід враховувати режим роботи конкретного суду, який може відрізнятися;

2) незважаючи на те, що ч. 2 ст. 70 ЦПК вказує лише на строк, обчислюваний місяцями і визначає, що, якщо закінчення строку припадає на такий місяць, що відповідного числа немає, строк закінчується в останній день цього місяця; очевидно, дане правило має застосовуватись при закінченні строку, що обчислюється роками та днями. Наприклад, якщо закінчення строку припадає на 29 лютого, то у не високосному році цей строк закінчується 28 лютого о 24 годині;

3) якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Поняття вихідного, святкового та іншого неробочого дня визначені у Кодексі законів про працю. Відповідно до ст. 67 КЗпП при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Святковими днями відповідно до ч. 1 ст. 73КЗпП є: 1 січня – Новий рік; 7 січня-Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності України.

Іншими неробочими днями відповідно до ч. 2 ст. 73 КЗпП є дні релігійних свят: один день (неділя) – Пасха (Великдень) та один день (неділя) – Трійця.

3. Ч. 6 ст. 70 ЦПК закріплює винятки із загального правила, щодо випадків, коли здійснення процесуальних прав або виконання обов’язку пов’язується із поданням заяви, скарги чи іншого документу, матеріалів або грошових коштів, і дана особа не встигає вчинити цю дію в останній день строку. У такому разі особа може здати відповідну заяву, скаргу, інші документи, матеріали, грошові кошти на пошту чи передати іншими відповідними засобами зв’язку до 24 години цього дня; отримати документ, що посвідчує цю дію (наприклад, поштова квитанція). В такому разі строк не вважається пропущеним.

Стаття 71. Зупинення процесуальних строків

1. Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

1. Оскільки зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків, то підстави для зупинення процесуальних строків ті ж самі, що і для зупинення провадження у справі. Відповідно, обставини, коли суд зобов’язаний зупинити провадження у справі, визначаються ст. 201 ЦПК. Обставини, за яких суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зазначаються у ст. 202 ЦПК.

Відповідно до ч. 2 ст. 201 та ч. 3. ст. 202 ЦПК, з питань зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Перебіг процесуального строку починається не з дня винесення ухвали про зупинення провадження у справі, а з моменту настання події, внаслідок якої суд зупинив провадження у справі.

Аналіз даної норми дозволяє говорити про спеціальність, винятковість по відношенню до норми ст. 69 ЦПК, згідно якої перебіг процесуального строку починається з наступного дня після настання події, з якою пов’язано його початок, а не з самого моменту настання події.

Перебіг процесуальних строків продовжується з дня відновлення провадження у справі (ч. 2. ст. 204 ЦПК). Таким чином, час, на який було зупинено провадження в справі, не входить до процесуального строку.

Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків

1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

1. Закінчення строку має наслідком втрату права на вчинення певної процесуальної дії, для якої було встановлено строк. Що ж до процесуальних обов’язків, то в літературі переважає думка, що вони із закінченням процесуального строку не припиняються.

Проте, існують права, які одночасно є обов’язками, наприклад обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК), що можливе за умов подання нею доказів. Ст. 131 ЦПК передбачає обов’язок сторін подати свої докази до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подають у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази подані з порушення цих вимог, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

2. У коментованій статті не вказані наслідки пропущення строків судом. Тому доцільним є аналіз судової практики та відповідної законодавчої бази.

Пленум ВС України у постанові № 3 від 01.04.1994 р. “Про строки розгляду судами України цивільних і кримінальних справ” зазначив, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, які спричинили несвоєчасний розгляд та тяганину при розгляді кримінальних або цивільних справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання професійних обов’язків судді.

В п. 36 Постанови Пленуму ВС України № 2 від 12.06.2009 р. “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді цивільних справ у суді першої інстанції” зазначається, що суди повинні здійснювати підготовку справ до судового розгляду та розглядати їх впродовж розумного строку. Оскільки це поняття оціночне, то вища судова інстанція рекомендує у кожній конкретній справі визначати його з врахуванням таких критеріїв: складності справи, поведінкою заявника, процесуальними діями суду, але не більше строку визначеного ч. 1 ст. 157 ЦПК України. При цьому, якщо в одному провадженні об’єднані вимоги, для одних з яких законом встановлений строк розгляду в один місяць, а для інших – у два місяці, справа розглядається в розумний строк, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. Причому у виняткових випадках, за наявності особливостей розгляду конкретної справи можливе продовження розгляду справи, але не більш як на один місяць, про що виноситься мотивована ухвала.

3. Відповідно до ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема у разі невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків

1. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов’язковою.

3. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. (Частина третя статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3570-IV від 16.03.2006)

4. З питань, зазначених у цій статті, судом постановляється ухвала.

1. Застосування правила про поновлення та продовження процесуальних строків залежить від виду процесуального строку. Якщо пропущено строк, встановлений судом, то суд продовжує пропущений строк. Продовження строку являє собою надання нового строку на вчинення тієї процесуального дії, яка не була з поважних причин вчинена в первісно встановлений строк.

В тому ж випадку, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд поновлює його, якщо строк пропущено з причин визначених судом поважними.

2. Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку. Не наводячи навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено або продовжено процесуальний строк, закон покладає вирішення цього питання на суд. І це цілком доречно, адже тільки на основі глибокого та уважного вивчення всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (або неповажність) причин, через які процесуальний строк поновлюється або продовжується.

Необхідно також врахувати те, що та чи інша причина залежно від обставин справи в одному випадку може бути визнана поважною, а в іншому – ні; такий перелік не міг би залишатись таким і потребував би постійних змін через те, що стрімкий розвиток суспільних відносин постійно супроводжується новими життєвими ситуаціями, яких не можна не враховувати. Тому для розуміння поважних причин доцільним є формування загальних умов, які слід брати до уваги, визначаючи поважність причин.

На нашу думку, причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;

2) це обставина, яка виникла об’єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк. Тому не може бути визнано поважною причиною пропуску строку, наприклад, умисне неодержання особою поштової кореспонденції з суду;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

3. Право на порушення питання перед судом про поновлення та продовження процесуальних строків мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони пропустили процесуальний строк встановлений відповідно законом чи судом для вчинення конкретної процесуальної дії. Для реалізації цього право вони подають клопотання за підсудністю до того суду, у якому належало вичинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документи чи доказ.

Одночасно з клопотанням може бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Клопотання розглядається в місці і час, що визначаються судом, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі. Проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню судом клопотання про поновлення або продовження процесуального строку.

Вирішення цього клопотання відбувається ухвалою суду, якою цей строк або поновлюється (продовжується), або в його поновлені (продовженні) відмовляється. Ухвала суду про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Ухвала, якою поновлюється або продовжується процесуальний строк, не підлягає оскарженню. Винятком з цього правила є ухвала щодо поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (п. 19 ч. 1 ст. 239 ЦПК).

Глава 7
СУДОВІ ВИКЛИКИ І ПОВІДОМЛЕННЯ

Стаття 74. Судові повістки

1. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

2. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

3. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення – особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.

(Частина четверта статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2167-VI від 11.05.2010)

5. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

юридичним особам та фізичним особам -підприємцям – за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

⇐ Предыдущая 49 50 51 52 535455 56 57 58 Следующая ⇒