Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.




 

1. Здійснення правосуддя потребує значних матеріальних ресурсів. Джерелом цих ресурсів є кошти державного бюджету України і кошти осіб, які беруть участь у справі. З державного бюджету фінансується матеріально-технічне забезпечення суддів, оплата праці суддів, допоміжного персоналу та інші видатки, пов’язані із забезпеченням діяльності кожного суду як такого. Витрати, що виникають у зв’язку із провадженням по конкретній справі несуть сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Ці витрати називаються судовими.

Таким чином, судові витрати – це фактичні грошові витрати, які несуть особи, які беруть участь у справі та інші учасники процесу у зв’язку із зверненням до суду та розглядом справи в суді.

Судові витрати – це родове поняття, яке включає два види витрат: 1) судовий збір; 2) витрати, пов’язані з розглядом справи.

Судовий збір – це грошова сума, яка сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначено законом і залежить від об’єктивних ознак позову (заяви): з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги по його сплаті передбачені безпосередньо законом.

Судовий збір виконує кілька функції:

– компенсаційну. Судовий збір частково компенсує держави витрати на утримання судів. Однак фінансування судів не залежить від розміру зібраного судового збору.

– дисциплінуючу. Судовий збір певною мірою перешкоджає заявленню необґрунтованих позовів та клопотань, оскільки у разі відмови у позові ці витрати позивачу не компенсуються і, окрім того, йому доведеться відшкодувати витрати, яких зазнав відповідач

– стимулюючу (превентивну). Відносно високі ставки судового збору (наприклад, у справах про відшкодування моральної шкоди, у позовах майнового характеру), які у разі позитивного судового рішення доведеться компенсувати, мають на меті стимулювати відповідача в добровільному, позасудовому порядку відновити порушені права потенційного позивача.

Водночас, деколи судовий збір є об’єктивною перешкодою у реалізації права особи на звернення до суду. Наприклад, позивачеві, який звертається до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, слід сплатити судовий збір у розмірі 1% від вартості цього майна. Максимальний розмір збору становить 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.). Ця сума може бути реальною перешкодою для малозабезпечених громадян. Для того, що б створити гарантії доступності правосуддя, законодавець обмежує максимальний розмір судового збору, передбачає широке коло осіб, які звільнені від його сплати, надає можливість відстрочити чи розстрочити сплату судового збору.

2. Відповідно до п. 5 Перехідних положень ЦПК України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

На даний час питання сплати державного мита регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993р. та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затв. наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 р. за № 50).

Державне мито справляється за ставками у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та в процентному відношенні до відповідної суми документа (суми позову, вартості відчужуваного майна тощо).

Відповідно до статті 6 Декрету "Про державне мито" державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджетів місцевого самоврядування (в іноземній валюті мито сплачується через уповноважені на це банки).

При сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника – останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ____ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

У випадках, коли перерахування мита проводиться з рахунку вкладника, що знаходиться в кредитній установі, до документа, оплаченого митом, додається довідка, засвідчена підписом контролера і відбитком печатки кредитної установи.

З поданих до суду заяв, скарг і за видачу ним копій документів мито справляється в розмірах, встановлених п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" від 21.01.1993 р.:

 

із позовних заяв 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
із позовних заяв про розірвання шлюбу 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян
із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми чи недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менше трьох років 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
із заяв (скарг) у справах окремого провадження 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
із позовних заяв з переддоговірних спорів 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності:  
– із позовних заяв немайнового характеру 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян
– із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
– із позовних заяв про відшкодування моральної немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 5 відсотків ціни позову
– із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову понад 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 10 відсотків ціни позову
із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, набрали законної сили 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів – ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми
за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії
із позовних заяв щодо захисту прав громадян на земельну частку (пай) і майновий пай 0,1 відсотка ціни позову

 

3. Відповідно до положень ст. ст. 119, 297, 327 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Якщо такого додатку до позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги) не має, то суд залишає позовну заяву без руху і надає позивачеві строк для усунення зазначеного недоліку.

Як зазначено в п. 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15 при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж. Виходячи зі змісту вказаних положень, Д.Д. Луспеник вважає недопустимим надання в якості доказу сплати судового збору ксерокопію квитанції, відповідність оригіналу якої міг би завірити суддя, а також неможливо оригінал квитанції повернути платнику збору із залишенням у справі копії квитанції.[31]

4. Необхідно мати на увазі, що деякі заяви і скарги, що подаються до суду, не можуть бути віднесені до позовних заяв та апеляційних і касаційних скарг, у зв’язку з чим не підлягають оплаті державним митом. До них, зокрема, відносяться заяви про відстрочення чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, про забезпечення позову чи про зміну одного виду забезпечення іншим; заяви про перегляд рішення, ухвали чи постанови суду за нововиявленими обставинами; заяви про скасування чи зменшення штрафу, накладеного судом; про зміну виконання рішення суду; про відновлення пропущеного строку; заяви на дії судового виконавця; заяви на ухвалу суду про відмову скасування штрафу та інші заяви на ухвалу суду.

Позовні заяви колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійсними або про зміни і доповнення їх умов, оплачуються державним митом за ставками підпункту "є" пункту 1 статті 3 Декрету, незалежно від того, оспорюється договір у цілому чи лише в якій-небудь частині.

Із зустрічних позовних заяв, а також із заяв про вступ у справу третіх осіб з самостійними позовними вимогами мито справляється на загальних підставах.

У випадках вибуття із справи первісного позивача і заміни його правонаступником мито сплачується правонаступником, якщо воно не було сплачено первісним позивачем.

У випадках виділення судом однієї або кількох із з’єднаних позовних вимог в окреме провадження державне мито, сплачене за подання позову, не повертається і перерахунок його розміру не проводиться. По виділеній окремо справі мито повторно не сплачується.

За повторно подані позови, які раніше були залишені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. При цьому, коли в зв’язку із залишенням позову без розгляду мито підлягало поверненню, але не було повернуто, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету.

Державне мито сплачується до подання позовної заяви до суду в розмірі залежно від ціни позову, вказаної заявником.

5. Визначаючи розмір судового збору, суди повинні мати на увазі, що заяви, в яких порушується питання про одночасне вирішення майнового і немайнового спорів, оплачуються судовим збором за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, і ставками для вимог немайнового характеру. Відповідно до правил статті 88 ЦПК у разі визначення при відкритті провадження у справі судового збору в розмірі меншому, ніж передбачено законом, недоплачена сума стягується в дохід держави з позивача при відмові в позові, а при задоволенні позову - з відповідача.

При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

При пред'явленні позову та ухваленні рішення за вимогами про право спадкоємців на майно судовий збір визначається судом, виходячи із загальної вартості майна, і витрати на його оплату покладаються на кожного спадкоємця пропорційно до виділеної йому частки (п. 12 Постанови Пленуму ВС України № 2 від 12.06.2009 р. “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції”).

У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог. (п.31 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними)

6. За подання позову разом кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи з загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно долі поданих кожним вимог.

Виходячи із загальної суми позову, державне мито справляється також у таких випадках: поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів; об’єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних справ.

У випадку, коли позивач у заяві не вказує суму позову або встановити точно його ціну неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо встановлює розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову. Якщо при винесенні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється виходячи зі збільшеної суми позову. При цьому різниця, що утворилася, підлягає стягненню з позивача або при повному задоволенні позову – з відповідача. У такому ж порядку обчислюється мито, коли суд у встановлених випадках, залежно від обставин справи, виходить за межі заявлених позивачем вимог.

Якщо зазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості майна, що відшукується, то ціну позову і розмір мита має визначити суддя, постановивши про це відповідну ухвалу. Якщо на момент подання позову неможливо встановити його точну ціну, попередній розмір мита визначає суддя. В такому випадку остаточна ціна позову визначається при вирішенні справи.

Як показує практика, позивачі нерідко при пред’явленні позову і несплаті судового збору посилаються в позовній заяві на те, що спір виник із правовідносин, що регулюються законами, які звільняють їх від сплати судового збору (“Про захист прав споживачів”, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду” тощо). Проте, якщо обґрунтування позову вказують на те, що спірні правовідносини, що виникли, регулюються іншими законами, суддя вправі залишити заяву без руху і запропонувати позивачеві сплатити судовий збір.[32]

При прийнятті судом рішення про право спадкоємців на майно державне мито обчислюється судом виходячи із загальної вартості майна і стягується судом з кожного спадкоємця пропорційно виділеній йому частці у спадковому майні. У випадках, коли спадкове майно одночасно оформляють різні категорії спадкоємців, мито обчислюється з частки спадкового майна, що належить кожному спадкоємцю. При цьому для обчислення мита не беруться до уваги: суми заробітної плати та інші суми, які випливають з трудових правовідносин; суми, які випливають з авторського права, в тому числі суми винагород авторам відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій та промислових зразків.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсними договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, про виділення частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна державне мито сплачується виходячи із вартості розшукуваного майна або його частки.

З позовних заяв, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.

7. Ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” передбачає, що від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі – робітники та службовці – за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств – за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов’язаними з трудовою діяльністю;

2) позивачі – за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та виплату майнового відшкодування у зв'язку з порушенням авторського права випливають з авторського права.

3) громадяни – з апеляційних скарг і скарг на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;

4) позивачі – за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;

5) позивачі – за позовами про стягнення аліментів;

6) сторони – із спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов’язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”

7) органи соціального страхування та органи соціального забезпечення – за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім’ї, а органи соціального забезпечення – також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій;

8) позивачі – за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

9) громадяни – за видачу або засвідчення вірності копій документів, необхідних для призначення та одержання державних допомоги і пенсій, а також у справах опіки та усиновлення (удочеріння);

9-1) громадяни - за заявами, що подаються до суду у справах окремого провадження про оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

10) державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами по суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі – за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Крім того, слід мати на увазі, що якщо певний державний орган, який захищає державні та суспільні інтереси, виступає у справі в якості відповідача, а звільнений від сплати державного мита лише у разі звернення до суду з позовом, то при поданні апеляційної (касаційної) скарги він державне мито за встановленими ставками повинен сплатити.

11)органи місцевого та регіонального самоврядування – за позовами до суду або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об’єднань, організацій і установ, які ущемлюють їх повноваження; органи місцевого та регіонального самоврядування – за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємства, об’єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; органи місцевого та регіонального самоврядування – за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку або у зв’язку з невиконанням умов договорів оренди орендарями земельних ділянок державної та комунальної власності;

12) місцеві державні адміністрації – за позовами до господарського суду про визнання недійсними актів органів місцевого та регіонального самоврядування, що суперечать чинному законодавству;

... 15)... фінансові органи та державні податкові інспекції – позивачі й відповідачі – за позовами до суду та господарського суду; органи державного контролю за цінами – позивачі й відповідачі – за позовами до суду та господарського суду;

... 18) громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; громадяни, віднесені до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, – які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення – не менше трьох років; громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років; інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди І та II груп;

... 27) позивачі – Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони – у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового законодавства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів;

28) всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об’єднання "Організація солдатських матерів України" – за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, а також за вчинення всіх нотаріальних дій;

29) Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

... 30) Генеральна прокуратура України та її органи – за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави;

33) Українська державна страхова комерційна організація та її установи – за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов’язаних з операціями обов’язкового страхування;

34) Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

Зазначені державні органи звільнені від сплати державного мита без зазначення за які процесуальні дії та в якому процесуальному статусі вони знаходяться у справі, що передбачає звільнення від несення судових витрат, в тому числі і за подання скарг до вищестоящих судових інстанцій у справах, де вони були відповідачами.[33]

35)державні органи приватизації – за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів держави та за вчинення нотаріусами виконавчих написів про стягнення заборгованості з орендної плати, а також за проведення аукціонів, за операції з цінними паперами;

36) Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення – позивачі й відповідачі – за позовами до суду та господарського суду;

37) громадяни – за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, які були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян;

38) державні замовники та виконавці державного замовлення – за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб;

39) Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – за позовами, з якими він звертається до господарського суду у справах про скасування державної реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про підприємництво";

40) Державний комітет України з державного матеріального резерву, установи та організації системи державного резерву – за позовами щодо виконання зобов’язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв";

41) громадяни – за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах, пов’язаних із захистом прав і законних інтересів при наданні психіатричної допомоги;

43) відділи державної виконавчої служби – за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, а також з проведення аукціонів;

46) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи – за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах, пов’язаних із порушенням законодавства про рекламу;

47) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходять службу у військовому резерві, – за позовами, пов’язаними з виконанням військового обов’язку;

48) позивачі - за позовами про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.

Окрім того, відповідно до ст. 5 зазначеного Декрету, місцеві Ради народних депутатів мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України – щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

5. Витрати, пов’язані з розглядом справи, можуть виникати після відкриття провадження у справі, тобто під час розгляду справи. Склад та розмір цих витрат залежить від фактичних дій, які вчиняють учасники процесу, особи, які беруть участь у справі та суд.

До складу витрат, пов’язаних з розглядом судової справи ЦПК відносить лише:

1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

2) витрати на правову допомогу;

3) витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду;

4) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

5) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;

6) витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Перелік цих витрат є виключним. Інші фактичні витрати учасників процесу, не передбачені у коментованій статті, до складу витрат, пов’язаних з розглядом судової справи не належать. Це, зокрема, витрати з оплати поштових відправлень; копіювання документів у справі для як для себе, так і для осіб, які беруть участь у справі; витрати на придбання нормативних актів, пошук доказів; підготовку висновків та одержання консультацій фахівців тощо.

 

Стаття 80. Ціна позову

 

1. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів – сумою, яка стягується;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування – вартістю майна;

3) у позовах про стягнення аліментів – сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

4) у позовах про строкові платежі і видачі – сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі – сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач – сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач – сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла – сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, – дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, – не нижче його балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, – загальною сумою всіх вимог.

2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

3. У разі збільшення розміру позовних вимог або пред’явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до частини першої статті 83 цього Кодексу.

 

1. Ціна позову – це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову визначається лише щодо майнових вимог, тобто тих вимог, які мають грошову оцінку.

Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі або, навпаки, до необґрунтованої відмови у відкритті провадження.

2. У коментованій статті сформульовано правила визначення ціни позову.

Ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується. Якщо сума стягуваних коштів визначена в іноземній валюті, ціна позову визначається за офіційним курсом цієї валюти на час звернення до суду за даними Національного банку України. При цьому якщо курс валюти зміниться під час розгляду справи ціна позову не змінюється.

У позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю цього майна. При цьому вартість майна – це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. Тягар доказування вартості майна несе позивач. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані договори купівлі-продажу цього майна, відомості про його залишкову балансову вартість, звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно.

На визначення ціни позову позивачем опосередковано впливає предмет позову. Так, якщо позивач заявляє віндикаційний позов (позов про витребування речі з чужого незаконного володіння), то для нього неістотно скільки коштує майно, адже скільки б воно не коштувало, саме це майно повертається позивачеві у разі задоволення позову. Разом з тим, якщо майна у відповідача не має або воно не може бути у нього витребуване і, відповідно, задоволення віндикаційного позову стає неможливим, позивач змушений буде змінити предмет позову і вимагати відшкодування збитків. А розмір збитків безпосередньо визначається вартістю майна, тому позивач зацікавлений зазначити максимальну його вартість.

В окремих випадках, позовні вимоги можуть бути оцінені в грошах, але вважаються немайновими. Так, наприклад, у п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. Про судову практику у справах про спадкування” (з наступними змінами і доповненнями), зазначено, що при обчисленні судового збору у справах про спадкування майна не береться до уваги вартість успадкованого майна, про яке зазначено в пункті 16 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито", і що від сплати цього збору звільняються особи, указані в пункті 6 (спадкоємці першої черги громадян, реабілітованих відповідно до Закону України від 17 квітня 1992 року N 962-XII "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні") і в пункті 18 частини першої статті 4 вказаного Декрету.

У позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців. Оскільки позивачі у справах про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору, то визначення ціни позову не має істотного значення. Однак ціна позову у такій справі визначається для розподілу судових витрат та стягнення мита з відповідача.

У позовах про строкові або безстрокові платежі і видачі ціна позову визначається сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки. Для цієї категорії справи законодавець встановлює обмеження трирічним строком. Прикладами таких позовів може бути

У позовах про зменшення або збільшення платежів або видач, наприклад, про зменшення або збільшення розміру аліментів, орендної або найомної плати, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або втрати годувальника тощо, ціна позову визначається сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

У позовах про припинення платежів або видач, наприклад, про припинення сплати аліментів, ціна позову визначається сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік.

У позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла ціна позову сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Враховуються платежі за користування (найомна (орендна) плата), а не усі платежі, передбачені договором.

У позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, – не нижче його балансової вартості. Дійсна вартість майна підтверджується висновком суб‘єкта оціночної діяльності, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно або балансовою довідкою юридичної особи.

У позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог.

2. Ціну позову визначає позивач у позовній заяві. Відповідно до ч. 4 ч. 2 ст. 119 ЦПК зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов’язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона покликається.

У коментованій нормі передбачено правові наслідки неправильного визначення ціни позову. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, якщо з урахуванням існуючих ринкових цін суд може обґрунтовано припускати, що дійсна вартість майна є істотно вищою. На наш погляд, очевидність заниження ціни позову полягає саме в істотній різниці заявленої і дійсної (ринкової) вартості спірного майна. Якщо різниця не є істотною, суд не матиме підстав для обґрунтування неправильності визначення ціни позову. Очевидність заниження ціни позову не потребує окремого обґрунтування судом цієї обставини з посиланням на докази.

Оцінка правильності визначення ціни позову здійснюється судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Щодо процесуальних наслідків неправильного визначення ціни позову є дві позиції.

Перша. Невірне визначення ціни позову, що призвело до недоплати судового збору, є недоліком позовної заяви, а тому до неї повинні застосовуватися вимоги, передбачені ст. 121 ЦПК, щодо залишення заяви без руху. Якщо невірне визначення ціни позову призвело до сплати судового збору у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, підстав для залишення позовної заяви без руху не має. Надлишково сплачений збір повертається позивачеві. В ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху внаслідок неправильного визначення ціни позову, слід зазначити суму судового збору, яку повинен сплатити (або доплатити) позивач. Ця вимога прямо передбачена у коментованій статті. При цьому слід мати на увазі, що ухвала суду про залишення позовної заяви без руху апеляційному оскарженню не підлягає.

Після виконання ухвали, а саме доплати судового збору, суд відкриває провадження у справі. Якщо ж збір не доплачено у наданий судом строк – суд повертає позовну заяву, про що постановляє ухвалу.

Друга. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 293 ЦПК окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат. Це наштовхує на думку, що така ухвала повинна постановлятися судом окремо від ухвали про залишення позовної заяви без руху. Адже недопустимо, що б в одній ухвалі було об’єднано дві, з яких одна оскаржується (про визначення розміру судових витрат), а інша (про залишення позовної заяви без руху) – ні.

Якщо стати на цю позицію, то у разі, якщо ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, суд зобов’язаний відкрити провадження у справі (за умови що інших недоліків не має), але одночасно іншою ухвалою вирішує питання про визначення розміру судового збору, встановлює строк для його сплати (наприклад, до попереднього судового засідання), а у разі несплати – достягує судовий збір з позивача або ж вирішує питання про повернення надлишково сплаченого судового збору.

Законом не передбачено коли саме відбувається достягнення чи повернення збору. На нашу думку, ці питання є складовою частиною питання про розподіл судових витрат, а тому вони повинні вирішуватися після розгляду справи по суті, як правило, рішенням суду. Саме після розгляду справи суд може остаточно встановити яка саме ціна позову, врахувавши при цьому усі можливі зміни та уточнення. Тому у коментованій нормі зазначено, що розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням (тобто стягнення відбувається після того як буде визначено попередній розмір збору) недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (тобто ціни позову, яка встановлена судом після розгляду справи по суті).

У випадках, коли судовий розгляд не завершується постановленням рішення, ці питання можуть бути вирішені відповідною ухвалою.

3. Коментована стаття регулює й іншу ситуацію, а саме коли на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо. Неможливість встановити ціну позову може бути викликана тим, що позивачеві не відома вартість спірного майна і її не можна достовірно (точно) встановити на момент пред’явлення позову. Наприклад, у разі спору щодо унікальної речі, що має високу історичну, культурну цінність, але дійсну вартість якої може встановити лише спеціаліст. До цих випадків належить і неможливість встановлення розміру збитків, завданих, наприклад, внаслідок пошкодження майна, до проведення відповідної судової експертизи.

У коментованій нормі вживається зворот “розмір судового збору попередньо визначає суд”. З точки зору граматичного тлумачення ця частина речення є неоднозначною і припускає два таких тлумачення:

1) розмір судового збору суд визначає попередньо, тобто перед якоюсь іншою дією, наприклад, перед тим, як позивач звертається до суду;

2) розмір судового збору є попереднім, тобто не остаточним.

На нашу думку, аналіз норми в цілому дає підстави надати перевагу другому варіанту тлумачення. Суд встановлює попередній розмір судового збору, а остаточний визначає після вирішення справи.

Якщо точну ціну позову встановити неможливо, позивач у позовній заяві повинен обґрунтувати причини, внаслідок яких він не може визначити ціну позову, і одночасно з поданням позовної заяви повинен звернутися до суду з клопотанням про визначення попереднього розміру судового збору. До позовної заяви квитанція про сплату судового збору може не додаватися, адже саме це питання і повинен вирішити суд. Разом з тим, позивачам можна рекомендувати сплачувати судовий збір хоча б у мінімальному розмірі, оскільки якщо збору не сплатити взагалі, суд може не звернути увагу на клопотання і залишити заяву без руху на підставі ст. 121 ЦПК.

Клопотання про визначення попереднього розміру судового збору може бути наведено також в прохальній частині позовної заяви. Якщо такого клопотання не заявлено взагалі, суд на підставі ст. 121 ЦПК залишає позовну заяву без руху, оскільки позивачем не сплачено судового збору.

4. Протягом часу розгляду справи позивач на власний розсуд може збільшити або зменшити позовні вимоги, доповнити предмет позову новими вимогами, що неодмінно призводить до зміни ціни позову.

Відповідно до коментованої статті у разі збільшення розміру позовних вимог або пред’явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. Законом не визначено правових наслідків несплати судового збору у разі збільшення або доповнення позовних вимог. Думається, що в такому випадку суд не має правових підстав для неприйняття заяви про зміну (доповнення) позовних вимог, оскільки такої норми ЦПК не містить. Однак ця обставина повинна враховуватися при вирішені питання про стягнення та розподіл судових витрат.

Зазначене положення може використовуватися як тактичний прийом для мінімізації витрат на сплату судового збору. Для цього позивач подає позов заявляючи, наприклад, немайнові вимоги або вимоги з невисокою ціною позову, а після відкриття провадження у справі збільшує або доповнює первісні вимоги у необхідному йому напрямку.

Зменшення розміру позовних вимог зустрічається переважно у випадках, коли в процесі судового розгляду позивач переконався в необґрунтованості своїх вимог і не впевнений у їх задоволені судом. Зменшення позовних вимог дозволяє позивачеві повернути сплачений судовий збір і таким чином, зменшити для себе негативні наслідки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ЦПК сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом. Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Стаття 81. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи

 

1. До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов’язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов’язані з виготовленням та видачею копій судових рішень.

2. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

1) поновлення на роботі;

2) стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи;

4) стягнення аліментів;

5) визнання батьківства або материнства.

4. Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

4) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

5) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

5. Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких, у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор. (Статтю 81 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 543-V від 09.01.2007)

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у випадках, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/чи органи опіки та піклування або служби у справах дітей. (Частину п'яту статті 81 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1397-VI від 21.05.2009)

 

1. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в ЦПК з’явилися вперше. В господарському судочинстві збір на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу впроваджений ще в 2001 році.

Запровадження витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи поряд і судовим збором зумовлено, на наш погляд, недостатнім бюджетним фінансуванням судів. З огляду на це, а також широке впровадження сучасних комп’ютерних та інформаційних технологій в судах, виникає необхідність пошуку додаткових джерел фінансування. Таке джерело знайшли. З самої назви слідує, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи мають спеціальне призначення.

Кошти від оплати витрат спрямовуються на інформування учасників судових процесів про хід і результати розгляду справ, виготовлення та видачу копій судових рішень, що здійснюються шляхом створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису та інше.

На відміну від судового збору (державного мита), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не є податком чи збором, який передбачений Законом “Про систему оподаткування”.

2. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 “Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів”.

Якщо позовна заява містить одночасно вимоги, які належать до різних категорій справ і для яких передбачено різний розмір витрат, їх оплата здійснюється за справою з найбільшим розміром.

У разі об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз’єднання перерахунок витрат не проводиться. За виділену в самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.

За повторно подану позовну заяву, заяву, клопотання, каргу яка раніше була повернена, залишена без розгляду або провадження у справах за якою було закрито, витрати оплачуються повторно в розмірі, передбаченому для подання позовної заяви, заяви, клопотання, скарги відповідно до процесуального законодавства. У разі коли оплачені витрати підлягали поверненню у зв’язку з поверненням, залишенням позовної заяви, заяви, клопотання, скарги без розгляду або закриття провадження у справі, але не були повернені, до повторно поданої позовної заяви, заяви, клопотання, скарги додається оригінал документа про оплату витрат.

За зустрічну позовну заяву, а також за заяву про вступ у справу третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, витрати оплачуються у розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.

За позов кількох осіб до одного або кількох відповідачів витрати оплачуються всіма позивачами або одним з них.

За апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу у зв’язку з винятковими обставинами та заяву про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.

Державна судова адміністрація за погодженням з Мінфіном визначає механізм перерахування коштів для оплати витрат.

Документ про оплату витрат додається до позовної заяви, заяви, клопотання, скарги, яку особа подає до суду. Документом про оплату витрат є оригінал квитанції установи банку або відділення поштового зв’язку, які прийняли платіж, платіжного доручення, підписаного уповноваженою посадовою особою і скріпленого печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.

З метою перерахування коштів для оплати витрат у графі платіжного доручення "Призначення платежу" зазначається "Інформаційно-технічне забезпечення судового процесу", а також найменування суду, до якого особа звертається з позовною заявою, скаргою, заявою про відкриття окремого провадження у справі, клопотанням про видачу дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

Повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбаченому ч. 2 і 3 ст. 83 ЦПК України та іншими законами шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв’язку в тримісячний строк після звернення особи. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Встановлено такі розміри витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ

 

Категорія справи Сума витрат, гривень
Справа позовного провадження з розгляду спору майнового характеру  
Справа з розгляду позовної заяви:  
про розірвання шлюбу  
– про розірвання шлюбу з особою, визнаною у встановленому порядку безвісно відсутньою або недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менше ніж три роки  
– що випливає з інших сімейних правовідносин  
– про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи  
– немайнового характеру про захист честі, гідності та ділової репутації  
– немайнового характеру (або такої, що не підлягає оцінці), в тому числі про зміну або розірвання договору найму житлового приміщення, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно тощо  
– про захист права громадянина на земельну частку (пай) і майновий пай  
– з переддоговірного спору  
Справа окремого провадження  
Справа наказного провадження  
Справа про визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні  

 

3. Безпосередньо у коментованій статті визначено випадки, коли витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу не сплачуються взагалі, або коли вони не сплачуються при звернені до суду.

Зокрема, не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

1) поновлення на роботі;

2) стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи;

4) стягнення аліментів;

5) визнання батьківства або материнства.

У цих випадках законодавець надає пільгу позивачеві, оскільки звільняє його від сплати витрат під час звернення до суду. До речі, у зазначених випадках позивач не сплачує також і судового збору, а тому не буде нести жодних витрат у зв’язку із зверненням до суду. Якщо позов буде задоволено, то витрати стягуватимуться із відповідача. Однак у разі заявлення необґрунтованого позову і, як наслідок, відмови у позові судом, ці витрати підлягають стягненню з позивача у повному розмірі.

Взагалі не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

4) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

5) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких, у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор.

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у випадках, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/чи органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

Оскільки ці витрати в таких випадках не сплачуються сторонами, то вони і не включаються до складу судових витрат.

 

Стаття 82. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати

 

1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

2. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява відповідно до статті 207 залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

3. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

4. У разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову.

 

1. Коментована стаття передбачає випадки відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від судових витрат.

Відстрочення – це перенесення строку виконання обов’язку сторони щодо сплати судового збору та (або) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на інший час.

Розстрочення – це сплата судового збору та (або) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи кількома частинами у строки, встановлені судом.

Слід звернути увагу, що предметом відстрочення і розстрочення може бути лише судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відстрочення і розстрочення сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи належить до повноважень суду першої інстанції.

Фактичною підставою для відстрочення або розстрочення є майновий стан сторони. В коментованій статті не йдеться про те, який саме майновий стан мається на увазі. Однак логічно, що питання про відстрочення або розстрочення витрат постає у разі, коли майновий стан особи є таким, що утруднює виконання цього обов’язку у повному обсязі у встановлений законом строк. Іншими словами, суд вправі постановити ухвалу про відстрочення або розстрочення враховуючи незадовільний майновий (матеріальний) стан сторони.

Коментована стаття не містить обмежень для її застосування в залежності від того хто є стороною у справі – фізична чи юридична особа. Тому відстрочення або розстрочення може бути надано також і юридичній особі.

На наш погляд, враховуючи дію принципу змагальності, суд не вправі вирішувати питання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору або витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з власної ініціативи. Це питання вправі поставити перед судом позивач або його представник шляхом подання відповідного обґрунтованого клопотання. Питання про відстрочення чи розстрочення витрат може ставити і відповідач у разі подання ним зустрічного позову.

У клопотанні про відстрочення (розстрочення) сплати збору або витрат сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та подати суду відповідні докази. Такими доказами можуть бути документи про рівень доходу позивача; документи про заборгованість перед іншими особами, наприклад, за комунальні послуги; документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження; документи про наявність утриманців тощо.

Клопотання подається разом з позовною заявою або викладається в прохальній частині позовної заяви. В іншому випадку у суду не буде підстав для відстрочення або розстрочення і він зобов’язаний буде залишити позовну заяву без руху.

Коментована стаття передбачає можливість відстрочення (розстрочення) сплати судового збору та витрат інформаційно-технічне забезпечення на певний строк, визначений календарною датою (наприклад, до 01 вересня 2010 року) або до ухвалення судового рішення. Коли саме станеться ця подія, навіть суд точно не знає. Тому й наслідки є неоднаковими. Так, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК залишається без розгляду. Натомість, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення, витрати стягуються за судовим рішенням у справі.

Відповідно до ч 4 коментованої статті, у разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову. Тобто розмір судового збору, сплаченого попередньо, зараховується в рахунок оплати збору за подання позовної заяви.

2. Внаслідок незадовільного майнового стану сторони суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати. Ця норма стосується лише витрат, пов’язаних з розглядом справи, до яких відповідно до ч. 3 ст. 79 ЦПК належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду; 4) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача. До судового збору коментована норма не застосовується, тому звільнити від сплати судового збору або зменшити його розмір суд не може.

Суд не вправі звільняти від сплати чи зменшувати розмір судового збору в дохід держави. Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” судовий збір відноситься до загальнодержавних податків і зборів. Порядок зарахування загальнодержавних податків до державного бюджету, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається законами України. Виходячи із змісту п. 24 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” звільнити від сплати державного мита по судовим справам може місцева рада, до бюджету якої мають зараховуватися суми цього мита.[34]

Практичне застосування цієї норми породжує питання про джерела компенсації цих витрат. Адже зрозуміло, що ухвала суду про звільнення від витрат на правову допомогу або на проведення судових експертиз, сама по собі не є достатньою для того, що б допомога надавалася, а експертиза проводилася безкоштовно. Докладніше про це у коментарі до ст. 88 ЦПК.

 

Стаття 83. Повернення судового збору та коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи

 

1. Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду;

5) закриття провадження у справі.

2. Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду у разі:

1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) закриття провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 статті 205 цього Кодексу;

5) залишення заяви без розгляду з підстав, визначених пунктами 1, 2 і 8 статті 207 цього Кодексу.

3. У випадках, встановлених пунктом 1 частини першої і пунктом 1 частини другої цієї статті, судовий збір та кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертаються у розмірі зайво внесеної суми; в інших випадках, встановлених цією статтею, – повністю.

4. Судовий збір повертається в інших випадках, встановлених законом.

 

1. Коментована стаття регулює підстави повернення судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Поверненню підлягає лише фактично сплачена сума судового збору, яка надійшла до відповідного бюджету.

Підставами повернення судового збору є одна з таких обставин:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом. У цьому випадку судовий збір та кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертаються у розмірі зайво внесеної суми;

2) повернення заяви або скарги. Підстави для повернення заяви (скарги) передбачені у ст. 121 ЦПК;

3) відмови у відкритті провадження у справі. Підстави для відмови у відкритті провадження передбачені у ч. 2 ст. 122 ЦПК;

4) залишення заяви або скарги без розгляду. Підстави для залишення заяви без розгляду передбачені ст. 207 Ц

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...