39.Основні і допоміжні літостратиграфічні підрозділи

39. Основні і допоміжні літостратиграфічні підрозділи

Літологічні ознаки є головними в разі виділення допоміжних (підсвіта, пачка, шар, товща) і основних місцевих літостратиграфічних підрозділів (світ, серій) на локальному рівні стратиграфічних досліджень.

Світа утворена на певних етапах геологічного розвитку регіону, для яких характерна єдність фізико-географічних умов утворення. Тому в середині світ не може бути кутових і паралельних незгідностей. Єдність фаціальних умов під час утворення світ не абсолютна і залежить від положення світ у седиментаційних басейнах. Наприклад, не можна об’єднувати в світу відклади глибокого шельфу і континентального схилу, мілкого і глибокого шельфу. В паралічних областях до складу світи можуть належати різнофаціальні відклади – морські і лагунні, озерні й алювіальні тощо. Поширення світи обжене одним структурно-фаціальним районом, його частиною або декількома суміжними структурно-фаціальними районами з близькими умовами седиментації. Тривалість формування світ може бути різною і відповідати в загальній стратиграфічній шкалі підроз-ділу від під’ярусів до відділу.

У випадку виділення світи та описі її стратотипу повинні бути чітко визначенні її діагностичні особливості і літолого-фаціальна мінливість. Необхідно подавати повну характеристику, яка складається з комплексу седиментаційних ознак: речовинного складу і характеру сполучення порід, кольору, шаруватості, конкреції тощо; і палеонтологічної характеристики. Для визначення латеральних меж літостратиграфічних підрозділів умовно можна прийняти зміну кількості типів порід, що утворюють світу, близько 50%.

Головні діагностичні ознаки для різних за складом осадових товщ будуть неоднакові. Для теригенних порід це спрямованість зміни фаціальних типів і виявлення маркувальних горизонтів, а в карбонатних товщах – структурно-текстурні особливості, систематичний склад фауни тощо.

У закордонній геологічній практиці за літологічними ознаками виділяють таку стратиграфічну одиницю, як формація. Це літолого-генетичний підрозділ, що утворився в одноманітних умовах чи в разі їхнього чергу-вання. Межі формацій проводять за зміною літологічного складу і перервами в осадонакопиченні. Назва найчастіше складається з двох слів – географічної назви місцевості, де вони найліпше вивчені, і літологічного складу. Декілька формацій можуть бути об'єднані в групу. Формаціям підпорядковані пачки, якщо породи витримані на площі, клини, якщо вони виклинюються в будь-якому одному напряму, і лінзи, якщо виклинювання відбувається в обох напрямах.

Маркувальний горизонт – це малопотужний шар чи пласт серед осадової товщі, який виділяють за специфічними літологічними особливостями і який зберігає свої властивості на значній площі. Інакше кажучи, це шар зі стійким регіонально поширеним комплексом літологічних характер-их або однією – двома керівними ознаками. Найчастіше маркувальними літологічними горизонтами слугують шари позаформаційних конгломератів, прошарки глинистих порід – тонштейни і бентоніти, вугільні пласти, шари з конкреціями певного складу тощо

40. Гомотаксальні послідовності літологічних ознак

Літолого-фаціальні ознаки головні під час виділення місцевих стратонів на локальному рівні стратиграфічних досліджень. Фаціальні ознаки є якісними, вони відображають внутрішні особливості окремих шарів і характеризують умови седиментації. Структурно-геометричні або геотектонічні ознаки кількісні і відображають характер рухів літосфери в процесі седиментації. Речовинний склад порід – одна з найголовніших характеристик, за якою розчленовують та зіставляють розрізи. За зміною складу розріз можна розчленувати на пачки з однаковим літологічним складом, що залягають одна над одною і відокремлені поверхнями, на межі яких змінюється склад порід. Мінералого-петрографічний склад може прямо або непрямо свідчити про умови осадонакопичення. Розмір зерен, їхня обкатаність та ступінь відсортованості є важливими для з’ясування фаціальної характеристики порід, оскільки відображають енергетичний рівень седиментаційного середовища та процеси транспортування. Динаміка середовища кількісно збільшується зі збільшенням розміру зерен. Ступінь обкатаності підвищується зі збільшенням відстані від області знесення.

Колір порід – залежить від речовинного складу порід і відображає фізико-хімічні умови седиментації та діагенетичного перетворення осадів або вміст органічної речовини. Зміна кольору в розрізах найчастіше закономірна, її непрямо можна використовувати для стратифікації відкладів. З метою кореляцій застосовують відміни від загальної гами. Шаруватість осадових порід має важливе значення для опису розрізу, його розчленування, визначення умов залягання і генезису відкладів. Шаруватість – це або власне шаруватість осадових товщ, що виявляється в чергуванні шарів різного літологічного складу, різної потужності і різного латерального поширення, або шаруватість гірських порід, вираженням якої є наявність тонких міліметрових горизонтальних чи нахилених прошарків у межах заданого шару. Утворення тонких прошарків у межах верстви зумовлене змінами гідродинамічного режиму, швидкості і напряму течії, кліматичних коливань тощо. Виділяють різні типи косої, горизонтальної, хвилястої, лінзоподібної шаруватості, яка відображає локальні умови седиментації, допомагає з’ясувати генезис відкладів і може суттєво доповнити їхню фаціальну характеристику. Текстури – це характерні особливості внутрішньої будови осадової породи, які видно неозброєним оком. Вони є цінними характеристиками в разі встановлення фаціальних умов, не залежать від складу осадів, не повторюються в різних умовах осадонакопичення. Текстури широко використовують в стратиграфії для вивчення середовища, у якому відбувалося осадження уламкового матеріалу, вивчення гідродинамічного режиму седиментаційних областей, визначення залягання порід, як показники напряму течії і певних діагенетичних процесів тощо. На відміну від таких літологічних ознак, як стуктура і склад порід, однотипові текстури є керівними ознаками, що однозначно свідчать про формування осадів у єдиних фаціальних умовах. Розподіл конкрецій контрольований кліматичною і пов’язаною з нею біохімічною еволюцією. Мінералогічний склад конкрецій закономірно змінюється з глибиною, що дає змогу трактувати їх як керівні ознаки і на підставі вивчення їхнього мінерального складу та форми використовувати для стратиграфічного розчленування і кореляції. Шари конкрецій найчастіше використовують як маркувальні горизонти.