 |
33. Поняття про формації. 34.Геосинклінальні формації. 35.Орогенні формації.. 36.Платформні формації.
|
|
|
|
33. Поняття про формації
Французький геолог Бертран назвав асоціації гірських порід, які з’явилися на певних етапах розвитку регіону - формаціями, використавши термін, який запропонував ще в XVIII ст. геолог Фюксель. Формації – це природні комплекси гірських порід, які характеризуються спільністю умов свого утворення, тобто вони утворюються на певних стадіях розвитку основних структурних зон земної кори в подібних тектонічних і фізико-географічних умовах. До складу формацій входить певний набір гірських порід (комплекс, асоціація, парагенез) - осадових, вулканогенних, інтрузивних. Основними факторами, які контролюють появу утворення і поширення різних формацій: - характер тектонічних рухів - реальні умови розвитку окремих регіонів приводять до різкого скорочення і зникнення певних формацій. Зараз виділяють три групи формацій: геосинклінальні, орогенні, платформні.
34. Геосинклінальні формації.
1 стадія: Аспідна формація (граувакова) – складається із чергування граувакових пісковиків (це пісковики, які складені із зцементованих уламків гірських порід) та із сланцями чорного кольору з підлеглою кількістю кременистих порід. Формування цих порід проходить на фоні продовжуючогося занурення дна прогину. Крім того, одночасно із цією формацією відбувається формування яшм і кременистих осадків. Формування порід аспідної і спіліт-кератофірової формацій відбувається одночасно, але на різних площах у межах геосинклінального прогину. Відклади спіліт-кератофірової формації формуються у межах внутрішньої центральної (більш ранньої за часом), більш рухливої частини геосинкліналі, для якої характерна велика кількість розломів, впровадження інтрузій основного і ультраосновного складів (габроїди, діабази) і процеси активного підводного вулканізму. Ця ділянка називається - евгеосинкліналь - вона розвивається на земній корі океанічного або близького типу. На окраїнах прилягаючої платформної суші аспідна формація не рідко заміщується паралічною вуглевміщуючою формацією, а ближче до підводного схилу платформ вона може переходити в органічні вапняки.
|
|
|
2-а стадія: Переважно формуються потужні ритмічні піщано-глинисті товщі так званої флішової формації або фліш, а також відбувається накопичення вапняків. Фліш - потужна серія морських осадових, переважно уламкових відкладів, яка характеризується ритмічним чергування у вверх по розрізу декількох верств, гранулометричний склад яких, зменшується у верх по розрізу у межах кожного ритму і т. д.
3-я стадія: Характеризується загальною інверсією(підняттям) і формуванням на місці геосинклінальної системи складчастої споруди. Геосинкліналь “закривається” і перетворюється в складну гірську систему. Власне геосинклінальний етап розвитку геосинкліналі завершився.
35. Орогенні формації.
Рисами формацій є: - широке поширення або й переважання грубоуламкових порід; - утворення порід в широкому діапазоні умов - від глибоководних до наземних; - надлишкова компенсація занурення накопиченими відкладами; - великі потужності відкладів - тисячі метрів; - обмежені площі поширення; - невисока ступінь літифікації осадків.
Виділяються головним чином 2 основних типи формацій - нижня і верхня моласові формації.
Нижня моласова формація характерне ритмічне чергування порід з потужністю окремих пластів 1-10 м. Забарвлення – відтінків сірого, інколи строкате і червонобарвне (утворення в жаркому кліматі). По латералі відклади формації пов’язані з платформними вапняками чи пісковиками. Зазвичай підошвою слугує фліш, а покрівлею – верхня моласова формація. Тектонічні умови формування: морські басейни, які поступово втрачають зв’язок з океаном, передові і тилові прогини, або внутрішні западини. Стадія – рання орогенна. Корисні копалини: нафта, газ, вугілля, солі, мідь (піщаники), уран.
|
|
|
Верхня моласова формація Чергування порід ритмічне, часто крупними десятиметровими пачками, іноді суцільними товщами потужністю в сотні метрів. По латералі відклади формації переходять в платформні формації – континентальну піщану та орогенну базальт-андезит-ліпаритну. Зазвичай підошвою слугує нижня моласова формація. Утворюється в міжгірних та передгірних прогинах, внутрішніх западинах пізньої орогенної стадії. Представлені переважно алювіальними озерними відкладами, а також конусами виносу - делювіально-пролювіальні (в широкому значенні цього слова) осадки наземних і частково підводних рівнин. Корисні копалини: нафта, вугілля, газ, солі.
Моласові формації утворюються в період руйнування гірських споруд і характеризуються дуже поганим сортуванням матеріалу, всі вони в тій або іншій мірі сміттєві.
36. Платформні формації.
Особливостями платформенних формацій є: незначні потужності (найчастіше - десятки і сотні метрів), переважання континентальних, лагунних і морських мілководних фацій, невитриманість і строкатість складу, значні площі поширення тощо. Кількість платформених формацій дуже велика і провідну роль у їх формуванні відіграють кліматичні умови. Корисні копалини: боксити, оолітові залізні руди, каоліни. В умовах жаркого чи помірного клімату на прибережних рівнинах, що періодично затоплюються морем, може нагромаджуватись паралічна вугленосна формація з покладами вугілля, залізних руд. В кінці ранньої стадії формування чохла платформи утворюється морська трансгресивна піщано-глиниста формація, яка представлена пісковиками, алевролітами, аргілітами, рідше мергелями, вапняками, сформованими в умовах неглибокого відкритого моря. До порід формації приурочені поклади жовнових фосфоритів, оолітових залізних руд, горючих сланців. Максимальному розвитку трансгресій на платформах відповідають платформені карбонатні формації, які утворюються в умовах відкритих, відносно глибоководних епіконтинентальних морів. При цьому в гумідних зонах відкладаються вапняки, мергелі, крейда, а в арідних окрім органогенних вапняків, осаджуються також гіпси та доломіти. З формацією можуть бути зв'язані поклади нафти і газу. Типовою для платформ є також трапова формація, яка утворюється при наземних вулканічних виверженнях і складена долеритами, діабазами, базальтами та їх туфами
|
|
|
37. Стратиграфічне розчленування ефузивних утворень Виділення страт комплексів ефузивів і визначення віку.
1. Вивчається фаціальний перехід вулк утворень в осадові відклади (в умовах доброї розчленованості рельєфу та відслоненості відкладів).
2. При недостатній розчленованості релєфу це завдання вирішуєтьсч мінімум за 2-а різними відслоненями. Якщо в них підстеляючі відклади однакові, а вище - в 1 відслон вулк утворення, а в ін - осадові стратифіковані.
3. В умовах поганого розчленування та відслоненості вивчають поступово перекриваючі відклади.
Для визначення віку осад пор проводяться: м-ди абсол геохронології, орг рештки (пустоти), за ксенолітами ос пор з фауною і флорою, за співвіднош із підстеляючими і перекриваючими відкладами та їх віком, прошарки туфів серед нормально-верствуватих ос пор - час виливання лав.
При вивченні ефузивів в польових умовах увага звертається на: склад порід, визнач елементів звлягання, визн підошви та покрівлі, флюїдність розтушована паралельно підошві і покрівлі.
При наземних виверженнях у вертик част потоку - окремість плитчаста і паралел поверхні потоку, а знизу - стовбчаста і перпендик до підошви. Вмвчається " гарячий контакт".
38. Літологічний метод розчленування і кореляції осадочних товщ.
Літологічним методом виконують розчленування і зіставлення відкладів за комплексом літологічних ознак, які можна розділити на групи і підгрупи
1)фаціальні.: а) динамічні: структурні: речовинний склад, гранулометричний склад, ступінь обкатаності зерен, ступінь сортування матеріалу, колір; текстурні: органогенні текстури, не органогенні текстури( механогліфи, шаруватість), інші текстури.
|
|
|
б) геохімічні: включення, неорганічні конкреції, органічні рештки.
2) Геотектонічні або структурно-геометричні ознаки: послідовність шарів, характер контактів і переходів з одного шару в інший, ворма осадових тіл та їх потужність і латеральне поширення, незгідності і перерви.
В основі застосування літологічного методу для стратифікації відкладів є два твердження:
• шари з подібним комплексом літологічних ознак – одновікові;
• відмінність літологічних ознак – критерій для розмежування осадових товщ.
Оскільки ці твердження справджуються лише для невеликих ділянок земної кори, то застосування літологічного методу обмежене місцевим рівнем стратиграфічних досліджень. Зміст методу полягає в такому: окремі розрізи за комплексом літологічних ознак поділяють на шари, пачки; потім, уніфікуючи їх літологічні ознаки, визначені одиниці простежують на площі та виявляють їхнє латеральне поширення. Допоміжні стратиграфічні підрозділи і їхні угруповання, витримані на площі з характерним комплексом літолого-фаціальних ознак, є основою для виділення місцевих стратиграфічних підрозділів – світ, серій.
У випадку вибору літологічних ознак, за якими виконують розчленування і кореляцію відкладів, треба враховувати таке. 1. Набір корелятивів кожного стратиграфічного підрозділу відображає сукупну дію факторів зовнішнього середовища, тому під час стратиграфічних досліджень потрібна максимальна комплексність і всебічна вивченість усіх показників. 2. Стратифікацію осадових товщ виконують за комплексом літологічних ознак, які повинні бути об’єктивними, зручними для спостереження, витримані на площі і легко діагностовані у розрізах.
|
|
|
