Загальні психологічні особливості сучасної молоді

Питання віку категорії “молоді” цікавить спеціалістів багатьох дисциплін: психологів, фізіологів, соціологів, антропологів, демографів. Воно є досить складне, і в кожній із названих дисциплін є свої підходи до класифікації. Досить важливо знайти єдиний підхід в аспектах вікової періодизації молоді.

Вчені наголошують на тому, що молодість це певний період життя індивіда. Всі люди в своєму розвитку проходять через певні етапи, які йдуть один за одним в закономірній послідовності. Етапи в психології називаються фазами розвитку (новонароджений, грудний, раннє дитинство, перше дитинство, друге дитинство, підлітковий вік, юнацький вік, зрілий вік, старий, старечий, довгожителі). У різних авторів є свої підходи до встановлення вікових меж.

Вже давно ведуться дискусії про те, що рамки поняття „молодь” повинні бути значно розширені, зокрема від 13-14 років (нижня межа) до 30-35 років верхня.

В українському законодавстві (закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р.) вказано, що „молодь” – це молоді громадяни України віком від 14 до 28 років [60].

Зупинимося на класифікації такої категорії населення як „молодь”. Враховуючи той факт, що у науковому світі відсутня чітка та єдина класифікація, ми за основу візьмемо найновіші погляди, у ювенології (комплексної науки про молодь), зокрема класифікацію В.В. Павловського. Цей дослідник поділяє „молодь” на 4 підгрупи [4]. Такий поділ дозволяє зафіксувати якісно специфічні великі підгрупи молоді, етапи становлення і розвитку в її еволюції від старшого підліткового віку до соціальної зрілості.

– вікова підгрупа від 13-14 до 16-17 років – старший шкільний період. Це перехідний період від старших школярів до юності. Суспільний статус юності дуже динамічний. Юнаки і дівчата в цьому віці, як правило, закінчують середню школу, професійні училища, вчаться або закінчують навчання у середніх спеціальних навчальних закладах і поступають у вузи. Тоді і закінчується їхня первинна економічна, політична, етнокультурна соціалізації. Працююча молодь має особливий економічно-юридичний статус (скорочений робочий день, який оплачується як повний, заборону нічної зміни, відпустка у один календарний місяць). Основне завдання молодих людей цього періоду – це вибір професії, навчального закладу, організації, тобто вибір стабільного і перспективного робочого місця.

– вікова підгрупа від 16-17 до 20-21 років період громадянського становлення (юність). Цей період можна визначити як початок самостійної трудової діяльності одної частини молодих людей, продовження навчання у вузах і коледжах другою частиною, службою в армії третьою. Люди такого віку признаються державою дорослими в суспільному відношенні. Ведучою галуззю діяльності стає виробнича праця. Освіта, яку отримують частина молодих людей є, як правило, не загальною а спеціальною. Молоді люди в ці роки отримують певну матеріальну незалежність від батьків. Досягає свого повного розвитку юнацько-дівоча дружба і також кохання. В цей період багато хто заводить власну сім’ю. Головне протиріччя позитивного характеру – розрив „пуповини” з батьківською родиною, ровесниками, школою, із способом життя в попередньому віці. Молоді люди досягають вторинної позитивної соціалізації. Головне протиріччя негативного характеру – при розриві зв’язків частина молодих втягується в негативну соціалізацію, в девіантну поведінку, прийняття відповідного стилю життя. Провідні види діяльності – громадське становлення, домінантою якого стає захист природи, включення в активну громадсько-політичну діяльність, створення сім’ї, народження і виховання власних дітей;

– вікова підгрупа від 20-21 року до 25-26 років – перший молодший громадянський вік (перший молодший дорослий вік). Вважають, що це період удосконалення трудової діяльності однією частиною молоді, закінчення навчання у вузах другої частини, закінчення служби в армії, а також створення особистих сімей переважною більшістю. Основними критеріями тут залишається повторна економізація переважної більшості молоді, включення її в виробничу діяльність на такому рівні як і дорослих, при цьому молодь значно перевищує старших, зокрема у володінні технічними засобами.

– вікова підгрупа від 25-26 до 29-30 років другий молодший громадянський вік (друга молодість). Даний період характерний розвитком і завершенням тих суспільних процесів, які почалися у попередньому віці. У однієї частини молоді відбувається подальше удосконалення в галузі трудової діяльності, вони досягають певного позитивного результату в професійному і кар’єрному становищі, в рості матеріального стимулювання своєї праці. Деяка невелика частина працюючої молоді закінчує навчання на заочному чи вечірньому відділеннях. Стосовно головних протиріч позитивного плану то вони в цей період отримують свій подальший розвиток, модифікуються, стають більш „дорослими” ніж на попередній стадії. В цей період завершуються процеси суспільного становлення і розвитку молоді. Цей, в певній степені „фінішний” етап молодості, має дуже важливе значення як у долі молодих людей, так і долі більш старшого покоління. Кого суспільство підготувало собі на зміну і як ця зміна підготувалася до того, щоб сприяти розвитку та прогресу суспільства таким і воно буде.

Для нашого дослідження ми будемо використовувати поняття «молодість», як вікова підгрупа від 16-17 до 20-21 років (юність).

У вітчизняній психології прийняте розуміння психологічного вікового періоду як певного якісно своєрідного етапу онтогенетичного розвитку, який характеризується умовами життя, навчання і виховання, закономірностями формування організму та має конкретно-історичне походження (Л.С. Виготський, А.М. Леонтьєв, І.С. Кон та ін.). Відповідно до цього центральними особливостями будь-якого вікового періоду є: соціальна ситуація розвитку; провідний вид діяльності; новоутворення у сфері свідомості.

Поняття соціальної ситуації розвитку у віковій психології відбиває місце людини в системі суспільних відносин. Соціальна ситуація розвитку – це специфічна для кожного вікового періоду система відносин особистості в соціальній дійсності, яка відображена у свідомості людини та має реалізацію в діяльності і спілкуванні [4].

Охарактеризуємо основні особливості соціальної ситуації розвитку юнацтва, у разі необхідності виділяючи окремо ранню юність. Юнацький вік – це період завершення фізіологічного дозрівання організму, формування зовнішнього тілесного вигляду дорослої людини. Одночасно з цим уже в ранній юності офіційно, юридично підтверджується дорослість людини: вона одержує паспорт, виборчі права, можливість працювати за наймом, право на укладання шлюбу, починає нести повну кримінальну відповідальність. Більшість психологів вважають факт офіційного визнання дорослості молодих людей одним із найважливіших моментів соціальної ситуації розвитку в юності. Крім того, рання юність хронологічно збігається з завершальним етапом середньої освіти, і вже в 15 років у молодих людей з'являється можливість (а часом і необхідність) вибирати свій шлях: одержувати загальну чи професійну середню освіту. Ще більш гостро проблема вибору життєвого шляху постає по закінченні загальноосвітньої школи, тобто на межі ранньої і зрілої юності. Тому більшість вітчизняних психологів вважають, що найважливішою проблемою, суттю соціальної ситуації розвитку в юнацькому віці є оптимальне особистісне і професійне самовизначення. Недарма Л.І. Божович [10] дуже влучно назвала юнацтво "людьми, що дивляться в майбутнє", тому що перед ними вже сьогодні постають найважливіші питання: "Хто я?", "Який я?", "Що я можу?", "Що я хочу?" і т.д., – від відповідей на які безпосередньо залежить майбутнє доросле життя. У зв'язку з цим І.С. Кон характеризує юність як період "відкриття Я" [38], усвідомлення свого внутрішнього світу, своїх психологічних якостей і можливостей. І самого себе, і все, що навколо відбувається, юнацтво усвідомлює, осмислює й оцінює з погляду перспектив подальшого самостійного життя, яке виявляється в спілкуванні і взаєминах зі старшими й однолітками, у ставленні до навчання і навчальних предметів.

Як свідчать різноманітні дослідження вітчизняних і зарубіжних психологів, провідною тенденцією в спілкуванні і взаєминах юнацтва зі старшими є завершення емансипації від дорослих у дитячій, підлітковій ролі й одночасно входження в соціально-культурний світ дорослих як самостійна незалежна особистість.

Спілкування і взаємини юнацтва з однолітками дуже різноманітні і за формою, і за змістом, докладному аналізу яких присвячено багато досліджень. Ми лише в найбільш загальному вигляді окреслимо основні тенденції спілкування сучасного юнацтва. По-перше, це широта і різноманітність спілкування і контактів з однолітками: від численних галасливих приятельських компаній до вузьких, звичайно парних, інтимно-особистісних відносин. При цьому перші з них пов'язані переважно з так званим «видовищним спілкуванням», що характеризується, на думку А.В. Мудрика, певними негативними психологічними і соціально-культурними особливостями [63], але при цьому досить поширеними в сучасному молодіжному середовищі. Другі з названих відносин спрямовані на пошук людини, стосунки з якою можуть бути побудовані на рівні максимальної довіри, "сповідальності", на рівні дружби і взаєморозуміння. Другою, винятково важливою особливістю міжособистісних стосунків з однолітками в юнацькому віці необхідно назвати виникнення першої любові і сексуальної прихильності. Психологічному аналізу цього винятково важливого феномена життя і взаємин юнацтва присвячено багато досліджень, більшість яких показують, що почуття першої любові надзвичайно сильні, яскраві, значимі в житті юнацтва, але водночас ці почуття найчастіше характеризуються нестійкістю, залежністю від ситуації, поверховістю. Інакше кажучи, перші любовні прихильності юнацтва, які найчастіше виникають у ранній юності, "на шкільній лаві", більше схожі на закоханість, ніж на глибоку, сильну, перевірену любов (хоча немає правил без винятків!), і тому одержали назву "шкільні закоханості". У зрілій юності зміст і прояв любовних почуттів значно змінюються. Нарешті, третє значне явище у сфері спілкування юнацтва з однолітками представлено юнацькою субкультурою, що, на думку І.С. Кона [38], являє собою єдність того, що і як юнацтво сприймає і засвоює з культурної спадщини минулих поколінь, і того нового, що кожне молоде покоління створює самостійно.

Таким чином, специфіка соціальної ситуації розвитку юнацтва, що полягає, як зазначалося, у необхідності життєвого самовизначення та безпосередньо відбивається на спілкуванні і взаєминах як зі старшими, так і з однолітками. Така психологічна орієнтація молодих людей на майбутнє самостійне життя не могла не відбитися ще на одній істотній особливості психологічного вікового періоду – на провідному виді діяльності. У вітчизняній психології затвердився принцип діяльнісного підходу, відповідно до якого, зокрема, діяльність розглядається як необхідна умова формування і прояву особистості. Однак у той чи інший проміжок часу, протягом певного вікового періоду людина включена у кілька різноманітних видів діяльності, кожний з яких вносить свій, своєрідний, більший чи менший внесок у формування особистості. Виходячи з цього, у віковій психології використовується поняття провідної діяльності (А.М. Леонтьєв), що характеризується особливими функціями в процесі психологічного розвитку і формування особистості людини, а саме:

- це діяльність, у рамках якої виникають найважливіші психологічні новоутворення, характерні для певного вікового періоду;

- це діяльність, у руслі якої здійснюються і розвиваються інші види діяльності, у тому числі й ті, що в майбутньому виконуватимуть функцію провідного виду діяльності;

- це діяльність, заміна якої іншим видом провідної діяльності означає перехід від одного вікового періоду до іншого [49].

Таким чином, нами розглянуті найбільш загальні особливості юнацького віку (соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності і центральні новоутворення свідомості), які виділені відповідно до теоретичних підходів, що затвердилися у вітчизняній психології, до вікової періодизації.