 |
Основна частина.
|
|
|
|
План.
1. Становлення української культури.
2. Українська культура козацько-гетьманської доби.
3. Розвиток української культури в ХVІІІ – ХХ ст.
Література: 1. Бокань В А. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2000.
2. Бокань В. Л., Польовий Л. П. Історія культури України. -К, 1998.
3. Греченко В. А., Чорній І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А. Історія світової та української культури. - К., 2002.
4. Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - К., 1999.
5. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К, 2002.
6. Кормич Л. І., Багацький В. В. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття): Навчальний посібник. - Харків, 2002.
Теоретичний мінімум: - природа (народ, традиція, звичай, обряд, фольклор, кобзар, дума, козак, православне братство, братська школа, дідаскал);
- людина (світогляд, гуманізм, ренесанс, бароко українське, класицизм, релігія, церква, православ’я, католицизм, полонізація, ієзуїт, уніатство, полеміка, лавра);
- суспільство (менталітет, література, мистецтво, архітектура, парсуна, ктитор, колегія, гімназія, університет, академія, просвіта, писемність, друкарня, реалізм).
Основна частина.
Передумови становлення української культури:
- самобутня культура східних слов’ян;
- культурні традиції Київської Русі;
- староукраїнська культура.
 |
Церковна система навчання зберігалася в українських землях до ХVІІІ ст. Церква використовувала освіту насамперед у своїх власних інтересах. Церковні канони стримували розвиток культури і мистецтва. Але, незважаючи на церковні обмеження, світські мотиви поступово проникали в літературу і мистецтво. Проблеми реального життя людини починали займати помітне місце у духовному житті суспільства.
|
|
|
Напрямки розвитку духовної культури
Основні віхи становлення українського книгодрукування:
- 1941р. – початок слов’янського книгодрукування: майстер Фіоль надрукував у Кракові на церковнослов’янській мові Часослов, Октоїх, Тріодь.
- 1547р. – Іван Федоров видав у Львові перші друковані книги в Україні – „Апостол” і „Буквар”.
- 1575 – 1582рр. – діяльність літературно-наукового гуртка в Острозі та друкарні Івана Федорова.
- 1596р. – у Вільні надрукована „Граматика словенська” і найперший слов’яно-український словник Лаврентія Зизанія.
- 1616р. – вийшов у світ першодрук Києво-Печерської лаври – „Часослов” як навчальний посібник для братських шкіл.
- 1619р. – надрукована граматика Мелетія Смотринського, яка була перекладена майже на всі слов’янські мови.
- 1619р. – вийшло друком „Євангеліє Учительноє” Кирила Транквилаона Старовецького.
- 1627р. – надрукований науково-енциклопедичний „Лексиконъ Славеноросский” Памви Беренди.
- 1635р. – вперше надрукований „Патерик” Києво-Печерської лаври.
- 1674р. – вийшов друком „Синопис” Інокентія Гизеля – перший підручник історії.
У ХVІ – ХVІІ ст. в українських землях з’являються легальні осередки української культури – православні церковні братства.
На базі освітнього осередку в Острозі була заснована перша на українських землях школа слов’яно-греко-латинського типу (Острозька академія).
У Києво-Печерській лаврі виник культурно-освітній осередок учених людей – богословів, педагогів, редакторів, перекладачів, лінгвістів, коректорів, письменників, поетів. Вони розгорнули широку діяльність на базі лаврської бібліотеки та друкарні.
 |
Виник новий жанр літератури – полемічна література.
Велике історичне значення для збереження і розвитку українського народу та його культури мала визвольна війна 1648 – 1654 рр. та об’єднання України з Росією.
|
|
|
У козацько-гетьманський період набула розквіту культура запорізьких козаків. В добу козацької культури виникло мистецтво кобзарів –творців українського героїчного епосу. З мистецтвом кобзарів (бандуристів) пов’язана українська народна поезія.
Яскравою сторінкою історії української культури є козацьке бароко. В культурі козацького бароко. В культурі козацького бароко основні риси західноєвропейського стилю бароко переплелися з характерними особливостями українського менталітету.
 |
В українському живописі з’являється портретний жанр – парсуна. З ним пов’язаний розвиток світського образотворчого мистецтва. Проявом розповсюдження світських рис в релігійному мистецтві був так званий ктиторний портрет. Проявом демократизму в мистецтві був такий вид живопису, як народна картинка. В українських хатах популярною картинкою був „Козак Мамай”.
Досягненням декоративного мистецтва були пишні, великі, багато оздоблені іконостаси.
У часи бароко складається Київська поетична школа, яка була утворена викладачами і випускниками Академії, відчувається піднесення віршованої поезії та драматургії.
У ХVІІ – ХVІІІ ст. формується українське музичне мистецтво. В середині XVІІ ст. була організована музично-хорова школа Києво-Могилянської академії. У гетьманській резиденції ХVІІІ ст. місті Глухові була організована музична школа.
Початок процесу формування професійного музичного мистецтва був пов’язаний з творчою діяльністю педагога і композитора Миколи Дилецького – автора „Граматики мусикійської”. Значний вплив на розвиток музичного мистецтва мала творчість перших професійних композиторів – випускників Київської академії Максима Березовського (1745 – 1777рр. ) і Артемія Веделя (1767 – 1808рр. ), а також Дмитра Бортнянського (1751 – 1825рр. ).
Видатною постаттю перехідного етапу в розвитку української культури був Григорій Сковорода (1722 – 1794рр. ). Всім своїм життям і творчістю він утверджував принципи демократизму, просвітництва і гуманізму.
|
|
|
Григорій Сковорода був оригінальним мислителем і письменником. У своїх філософських та літературних працях Сковорода піддає критиці людські пороки, забобони, несправедливий суспільний устрій та створює ідеал істинної людини.
 |
Духовність розглядалася Сковородою як боротьба добра і зла. Сковорода вбачав у людині дві антагоністичні частини з точки зору її становлення, розвитку і реалізації як особистості.
Поетичні твори Григорія Сковороди були зібрані у збірку „Сад божественных песней» байки – в збірку „Басни Харьковскія”.
Наприкінці ХVІІІ ст. починається новий період розвитку української культури. Вона поступово визвиляється від архаїчних, церковнослов’янських рис. Слабнуть і традиції козацької культури. У нових соціально-економічних умовах соціокультурне життя наповнюється новим змістом. У цей період починає сформовуватися українська літературна мова. Поступово світська література займає головне місце в духовній культурі.
Поява нової літератури і драматургії пов’язана з творчістю І. П. Котляревського (1769 – 1838рр. ). він написав знамениту „Малоросійську Енеїду” та п’єси з українського народного життя „Наталка-Полтавка” і „Москаль-чарівник”.
Центральною постаттю нової української літератури і мистецтва став Т. Г. Шевченко (1814 – 1861рр. ), який був викупленим з кріпосної неволі та влаштований в Імператорську Академію мистецтв у Петербурзі, завдяки зусиллям відомих діячів російської культури – поета В. А. Жуковського, художників А. Г. Венеціалова, К. П. Брюлова, артиста М. С. Щепкіна та інших. Він увішов в історію української культури як великий реалістичний поет-демократ і художник.
Зачинателем художної прози в українській літературі став Г. Ф. Квітка-Основ’яненко (1778 – 1843рр. ). 1834 року вийшли друком „Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком».
Значний внесок у розвиток реалістичної прози зробили І. С. Нечуй-Левицький (1838 – 1919рр. ), Марко Вовчок (М. О. Вилинськая-Маркович) (1833 – 1907рр. ), Панас Мирний (П. Я. Рудченко) (1849 – 1920рр. ), О. Ю. Кобилянська (1863 – 1942рр. ), І. Я. Франко (1856 – 1916рр. ), М. М. Коцюбинський (1864 – 1913рр. ).
|
|
|
З цікавими драматургічними творами виступили у цей період такі письменники, як Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, М. Л. Кропивницький (1840 – 1910рр. ), М. П. Старицький (1840 – 1904рр. ), І. Я. Франко, І. С. Нечуй-Левицький, Панас Мирний.
ХІХ століття ознаменувалось в українській культурі становленням професійного музичного і театрального мистецтва. 1882 року М. Л. Кропивницький створив першу професійну трупу українських акторів. У ній грали Садовський (М. К. Тобілевич), В. Грицай, І. Бурлака, Карпенко-Карий (І. К. Тобілевия). Музичну і вокальну підготовку здійснював педагог і композитор М. В. Лисенко.
Першу українську оперу „Запорожець за Дунаєм” (1862р. ), створив С. С. Гулак-Артемовський (1813 – 1873рр. ).
Центральною постаттю українського музичного мистецтва став М. В. Лисенко (1842 – 1912рр. ). Він залишив велику музичну спадщину: пісні, романси, дуети, хори, оперети, опери.
Український живопис ХVІІІ – ХІХ ст. розвивався у руслі європейського процесу зміни художніх стилів.
Мистецтво рококо, яке прийшло на зміну українського бароко, відбило у пишних іконах, портретах козацької старшини та міщан останні роки козацько-гетьманської державності.
У другій половині ХVІІІ ст. центром художнього життя стає Імператорська Академія мистецтв. Її вихованцями були відомі хадожники-виходці з України: А. Лосенко, Д. Левицький, В. Боровиковський, К. Головачевський, І. Саблуков, І. Сошенко.
За сто років у художньому житті змінювали одне одного, а інколи співіснували, такі стилі, як рокайль, сентименталізм, романтизм, класицизм.
У другій половині ХІХ ст. в Україні розквітає реалістиний живопис. Розвиток реалістичних жанрів був пов’язаний з діяльністю „Товариства пересувних художніх виставок”.
 |
З Україною пов’язана творчість таких відомих художників, як Микола Ге (1831 – 1894рр. ), Архип Куїнджі (1842 – 1910рр. ), Іван Айвазовський (1818 – 1900рр. ), Ілля Рєпін (1844 – 1930рр. ). В Україні з’явилося багато цікавих художників, які працювали у пейзажному і побутовому жанрах: С. Святославський, В. Менк, В. Орловський, К. Крижицький, М. Дубовський, М. Ткаченко, С. Васильківський, К. Костанді, Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський, М. Пимоненко, П. Левченко, М. Ярошенко та ін.
Розвиток скульптурного мистецтва у цей період був пов’язаний з творчістю таких скульпторів, як П. П. Забіла (1830 – 1917рр. ), Л. В. Позен (1849 – 1921рр. ), Б. В. Едуардс (1860 – 1924рр. ).
Етапи розвитку української культури:
1. Перші перехідні десятиліття, що позначилися хвилею соціальних змін та модерністськими експериментами:
|
|
|
A) модерністичні пошуки в художній літератури творчість М. Коцюбинського, П. Тичини) та театрі (Лесь Курбас);
Б) авангард в образотворчому мистецтві ( супрематизм К. Малевича, кубістична скульптура О. Архипенка, кубофутуризм Д. Бурлюка, О. Екстер, О. Богомазова );
B) школа монументального мистецтва М. Бойчука;
Г) розвиток архітектури ( В. Городецький, В. Кричевський );
Д) перші кінофільми О. Довженка ( „Звенігора", „Арсенал", „Земля" ).
2. 30-40-і pp. - десятиліття репресій, воєн, голодомору, розрухи, що супроводжувалися насадженням соцреалізму:
А) „розстріляне Відродження" ( Лесь Курбас, М. Бойчук, І. Падалка та інш. );
Б) головна тема повоєнних років - тема патріотизму та героїзму народу ( вірші М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри; творихудожників В. Касіяна, О. Шовкуненка; кінофільми О. Довженка, Т. Левчука, Л. Бикова).
3. Піднесення мистецького життя у період відлиги - творчість шестидесятників (В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса, Т. Яблонської, І. Миколайчука, С. Параджанова, Ю. Іллєнка та інш. ). Формування новітніх арт- практик андеграунду –альтернативи соцреалізму.
4. Національно-культурне відродження в незалежній державі та виникнення перших ознак кіберкультури. У музичній культурі - різні форми синтезу ( фолк-рок, рок- опера, симфо-джаз); візуалізації та звучання ( відео-кліпи).
Напочатку 21-го ст. Людство відкриває нову сторінку свого художнього літопису, в якому проглядаються контури культури майбутнього.
Питання для роздуму: Як ви розумієте такі висловлювання:
- Квітне Польша латиною, квітне Литва русиною. (Приказка).
- Знати, знати козацьку хату, скрізь десяту,
Вона соломою не покрита,
Призьбою не осипана,
Коло двора нечиста – ма і кола,
На дровітні дров ні поліна,
Сидить в ній козацька жінка, околіла. (З думи „Козацьке життя”).
- Ой полем, полем килиїмським,
То шляхом битим ординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. (З думи „Козак Голота”).
- Любити людство легше,
ніж зробити добро сусіду.
Умій робити добро сусідові. (Григорій Сковорода).
- Всякому голову морочит свой дур. (Г. Сковорода. З пісні 10).
- Не тот глуп, кто не знает, но тот, кто знать не хочет. (Г. Сковорода. З притчі „Убогий жайворонок”).
|
|
|
